Засоби індивідуального захисту

Мета: ознайомитися з засобами індивідуального захисту органів дихання, тулубу, рук, ніг, обличчя, очей, органів слуху; навчитися розрізняти їх за класифікацією з метою використання у різних галузях промисловості.

Прилади і обладнання: протигаз, респіратор, спеціальне взуття, рукавиці, щиток захисний, захисні окуляри, навушники.

Теоретичні відомості

Засоби індивідуального захисту (313) — це засіб захисту, що надягається на працівника або його частину, або використовується під час праці. 313 застосовують то; коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією та розміщенням устаткування організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та інші засобами колективного захисту.

Відповідно до ГОСТ 12.4.011-89 засоби індивідуального захисту залежно від призначення або частини тіла, яку потрібно захистити, підрозділяють на 12 класів: ізолювальні костюми, засоби захисту органів дихання, спеціальний одяг, спеціальне взути, засоби захисту голови, рук, обличчя, органів слуху, очей, захисні дерматологічні засоби, запобіжні засоби та пристосування, комплексні засоби захисту.

Засоби індивідуального захисту органів дихання (313 ОД) — це пристрої, що забезпечують захист органів дихання людини від небезпечних і шкідливих виробничих чинників, котрі діють інгаляційно. Такі пристрої повинні забезпечувати ефективний захист органів дихання не лише від різноманітних забруднень (парів, газів, аерозолі, суміші парів і аерозолі, пилу), котрі знаходяться в повітрі робочої зони, а також і при нестачі кисню.

За принципом дії 313 ОД підрозділяють на фільтрувальні (Ф) та ізолювальні (І). Перші подають у зону дихання очищене повітря із робочої зони, а другі — повітря із спеціальних ємкостей або чистого середовища, що знаходиться поза робочою зоною.

Класифікація 313 ОД наведена на рис. 7.1.

 

 

 

Рис. 7.1. Класифікація ЗІЗ ОД

У разі дуже великих концентрацій шкідливих речовин (вище 2000 ГДК), при недостатньому вмісті кисню в повітрі (менше 18%), наявності в повітрі речовин невідомого складу та концентрацій, великій загазованості та запиленості, під час проведення зварювальних робіт у замкнутих об'ємах, при роботі в колодязях та ємкостях, а також у інших випадках, коли не забезпечується захист фільтрувальними респіраторами чи протигазами необхідно застосовувати тільки ізолювальні 313 ОД.

 

Ізолювальні 313 ОД забезпечують людину повітрям, що придатне для дихання та ізолюють органи дихання від навколишнього середовища. За своїми конструкційними особливостями вони поділяються на шлангові та автономні (рис. 7.2). У перших — повітря для дихання подається по шлангу із зони чистого повітря, розташованої поза робочою зоною. Подавання повітря здійснюється безпосередньо самим працівником (під час вдихання) або повітроподавальною установкою (шлангові 313 ОД з примусовим подаванням повітря).

Рис. 7.2 Протигази: а – фільтрувальні; б – ізольовані шлангові;

В – ізольовані автономні

Видихання повітря відбувається в навколишнє середовище.

Автономні 313 ОД мають у своєму складі власне джерело дихальної суміші, яке знаходиться в корпусі. Вони поділяються на резервуарні та генеративні. У перших — весь запас повітря (кисню), що вдихається, зберігається у стисненому чи зрідженому стані в балоні 313 ОД, а видихання здійснюються в атмосферу. В генеративних — повітря, що видихається, після очищення його від вуглекислого газу та вологи, добавлення кисню із запасу, який зберігається в балоні 313 ОД, повторно використовується для дихання. Тому їх ще називають системами замкнутого типу.

До основних 313 ОД належать протигази та респіратори.

Респіратор — полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолі, пилу. Він, як правило, складається з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від забрудненої атмосфери, та фільтрувальної частини. За призначенням респіратори поділяються на протигазові, протиаерозольні та універсальні.

Рис. 7.3 Респіратори: а – «Лепесток»; б – РУ – 60; г – У-2к.

До спецодягу належать: костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Основні вимоги, яким повинен відповідати спецодяг зводяться до наступного: забезпечувати необхідний захист від дії несприятливих чинників, бути зручним, не обмежувати рухових можливостей працівника. Відповідно до ГОСТ 12.4.103-83 спеціальний одяг залежно від захисних властивостей поділяється на групи (підгрупи), які мають наступні позначення: М — для захисту від механічних пошкоджень; 3 — від загальних виробничих забруднень; Т - від підвищеної чи пониженої температури; Р — від радіоактивних речовин; 3 - від електричного струму, електричних і електромагнітних полів; П — від пилу; Я — від токсичних речовин; В — від води; К — від розчинів кислот; Щ - від лугів; О — від органічних розчинників;

Н — від нафти, нафтопродуктів, мастил та жирів; Б — від шкідливих біологічних чинників.

Виходячи із необхідних захисних властивостей, вибираються матеріали для виготовлення спецодягу.

Спеціальне взуття (рис. 7.4) поділяється на групи залежно від захисних властивостей аналогічно спецодягу. До спецвзуття належать: чоботи, півчоботи, черевики, півчеревики, валянки, бахіли, калоші, боти і т. п. Працівників необхідно забезпечити спецвзуттям при виконанні будівельних, ливарних, сталеплавильних, ковальських робіт, коли існує небезпека падіння предметів, а також у приміщеннях, де підлога залита водою, мастилами і т. п. Деякі види спецвзуття мають посилену підошву для захисту ступні від гострих предметів (наприклад цвяхів, що можуть стирчати на будівельному майданчику). Взуття із спеціальними підметками призначене для таких умов праці, при яких існує ризик падіння на слизькій підлозі. Знаходить застосування на виробництві й спеціальне віброзахисне взуття.

Рис. 7. 4. Спеціальне взуття: а-чоботи комбіновані,для захисту від

механічних впливів та низьких температур; б - чоботи гумові; в -

діелектричні чоботи; г - колоші; д - черевики шкіряні ВЗР для

працівників запилених та вибухонебезпечних цехів; є - черевики, для

захисту від контакту з нагрівними поверхнями.

Рис. 5. Засоби захисту рук: а, б,в - рукавиці спеціальні (тип А, Б, В); г -

рукавиці хутряні (тип Б); д - рукавиці зимові тканинні двопальцеві; є -

рукавички п'ятипальцеві тканинні.

Засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, косинки, шляпи) призначені для захисту від:

— механічних пошкоджень;

— дії теплового;

— води;

— бризок кислот, лугів та інших агресивних речовин;

— загальних забруднень;

— атмосферних опадів;

— ураження електричним струмом; - іонізуючого випромінювання

Рис. 7.6. Засоби захисту обличчя: а - щиток захисний; б - щиток електрозварювальника.

До засобів захисту обличчя належать ручні, наголовні та універсальні щитки, а також захисні маски.

Найбільш часто на виробництві використовуються: щиток електрозварювальника універсальний ЩЗУ-1, щиток захисний ЩЗ (рис. 7.6), захисна маска С-40, захисна сітчаста маска С-39.

Для захисту очей від твердих часточок, бризок кислот, лугів та інших хімічних речовин, а також випромінювань застосовують такі засоби індивідуального захисту, як окуляри. Тип окулярів добирається за ГОСТ 12.4.013-85 залежно від виду роботи. Деякі типи захисних окулярів, які часто використовуються в різних галузях промисловості наведені нарис. 7.7.

Рис. 7.7. Індивідуальні засоби захисту очей: а - окуляри захисні С-2; б

- окуляри захисні ОЗН; в - окуляри-рамка для сталеварів; г - окуляри

захисні сітчасті С-15; д - окуляри герметичні ПО-2; є - окуляри захисні

від електромагнітних випромінювань ОРЗ-5.

Засоби захисту органів слуху призначені перекрити найбільш чутливий канал проникнення звуку в організм — вухо людини. Такі засоби називають протишумами або антифонами. Вони повинні забезпечувати хороший захист

 

 

від шуму та не спричинювати при цьому неприємних або больових відчуттів.

313 органів слуху підрозділяються на протишумові вкладки, навушники та шоломи (рис. 7.8). Перші вкладаються в слуховий хід з метою його перекриття й послаблення тим самим звуків, котрі діють на слухову мембрану вуха. Навушники закривають вушну раковину, а шолом — частину голови та вушну раковину.

Останнім часом серед протишумових вкладок найчастіше використовуються вкладки «Беруши» із матеріалу ФІШ (фільтр Петрянова з перхлорвінілового ультра тонкого волокна). Вони дозволяють знизити шум у 4-7 разів.

Протишумові навушники складаються з чашечок і оголів'я (рис. 7.8, а). Корпус чашечки виготовляють, як правило, з пластмаси і заповнюють його звукопоглиначем. Для забезпечення щільного прилягання чашечки до привушної області на її внутрішній стороні, зверненої до голови, встановлюють м'які ущільнювачі (протектори), заповнені еластичним пористим матеріалом (наприклад, поролоном), або рідинним наповнювачем (наприклад, гліцерином або вазеліном).

Оголів'я слугує для утримування чашечок і

притискання їх до привушної поверхні. Зазвичай його виготовляють металевим або пластмасовим, підпружиненим і регульованим за розміром голови.

 

Рис. 7.8. Засоби індивідуального захисту органів слуху: а - навушники; б - протишумовий шолом; в - протишумові вкладки.

 

До запобіжних 313 належать страхувальні канати, запобіжні пояси, кігті-лази монтерські, ручні захоплювачі і т. д. Такі засоби необхідно застосовувати під час проведення робіт на висоті (рис. 7.9), в колодязях та інших обмежених об'ємах, під час виконання верхолазних робіт на повітряних лініях електропередачі.

 

Оскільки під час виконання роботи на працівника може одночасно діяти ціла низка шкідливих і небезпечних чинників, то виникає необхідність забезпечення захисту відразу кількох органів і частин тіла працівника. Одночасне ж застосування кількох різних 313 досить часто стає неможливим внаслідок їх конструкційних особливостей, що не передбачають такого поєднання. Тому

останнім часом намітилась тенденція до створення комплексних 313, номенклатура яких постійно розширюється. Вони забезпечують комплексний захист працівника від небезпечних та шкідливих чинників, здійснюючи одночасно захист органів зору, слуху, дихання, а також окремих частин тіла людини (рис. 7.10).

Застосування 313 призводить до деяких незручностей: обмежує зону огляду; утруднює дихання; створює певні незручності при пересуванні. В тих випадках, коли робоче місце є постійним, уникнути таких незручностей вдається шляхом застосування захисних кабін, які оснащені системами кондиціонування повітря, вібро- та шумоізоляції, захисту від випромінювання та електричних полів. Такі кабіни застосовуються на транспортних засобах, в гарячих цехах, та ін.

Рис. 7.10. Комплексні 313

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Що таке засоби індивідуального захисту?

2.Які засоби індивідуального захисту ви знаєте?

З.У яких випадках застосовуються лише ізолювальні 313

ОД?

4. Заповніть таюлицю:

 

Таблиця відповідей:

Засоби індивідуального захисту:	Поділяються на:	Призначення
органів дихання
ніг
рук
голови
обличчя
очей
органів слуху

Лабораторна робота № 8

Вимірювання рівня шуму

Мета: Ознайомитися з приладами і методами вимірювання

шуму в навчальному приміщенні.

Прилади і обладнання: прилад для вимірювання шуму

(шумомір).

Теоретичні відомості

Шум - це різного роду небажані завади сприйняттю мови, музики та інше. Шум як фізичне явище - це сукупність звуків різної частоти і інтенсивності.

З фізіологічної точки зору шум - шкідливий подразнюючий чинник, який діє на органи слуху і весь організм людини.

Звук являє собою коливальний рух частин пружного середовища, який поширюється у вигляді хвилі в твердому, рідкому і газоподібному середовищах.

Як звук людина сприймає вухом коливання в діапазоні частот 16-20000 Гц.

Коливання, які людина не чує, не сприймає вухом, з частотою нижче 16 Гц називають інфразвуком, а коливання з частотою більше 20000 Гц - ультразвуком.

Основними фізичними величинами, які характеризують шум в будь-якій точці простору, з точки зору дії на людину є: інтенсивність, звуковий тиск і частота коливань.

Інтенсивність звуку (або сила звуку) - потік енергії, яку переносить звукова хвиля в одиницю часу, віднесений до одиниці площі поверхні, перпендикулярної напряму поширення звукової хвилі. Інтенсивність звуку вимірюється в Вт/м².

Вухо людини сприймає звук завдяки коливанням тиску, викликаним звуковою хвилею.

Звуковий тиск - це різниця між миттєвим значенням тиску в даній точці середовища при проходженні через цю точку звукових хвиль і середнім тиском, який спостерігається в цій точці при відсутності звукових хвиль. Звуковий тиск вимірюється в Па.

Інтенсивність звуку та звуковий тиск пов'язані співвідношенням:

 

,

 

де І- інтенсивність звуку, Вт/м²;

Р - звуковий тиск, Па;

- густина середовища, кг/м³;

с - швидкість поширення звукової хвилі, м/с.

Чуттєвість слухового апарата людини до звуків різних частот неоднакова, вона є найбільшою при частотах 1000-5000Гц. За еталонний звук прийнято звук частотою 1000 Гц. Людське вухо може сприйняти звук на частоті 1000 Гц в діапазоні звукового тиску 2 ^. 10^-5 – 2 ^. 10² Па і інтенсивності звуку 10^-12 -10² Вт/м².

Мінімальна величина звукового тиску і інтенсивності, яка ледве відчувається органами слуху людини, називається порогом чутності. На частоті 1000 Гц мінімальне значення звукового тиску – P₀=2 ^. 10^-5Па, мінімальна інтенсивність звуку при нормальних атмосферних умовах I₀=10^-12 Вт/м² (такі значення звукового тиску та інтенсивності відповідають звуку, який створює писк комара).

Максимальна сила звуку, яку людина ледве переносить і відчуває біль, характеризується порогом відчуття болю.

Поріг болю відчуття звуку наступає при значеннях Р₁ =2 ^. 10² Па та I = 10² Вт/м² (такі значення звукового тиску та інтенсивності відповідають звуку, який створює запуск реактивного двигуна 1 м від місцезнаходження людини, що може призвести до розриву барабанних перетинок людини).

Оскільки людина сприймає звуки в дуже великому діапазоні інтенсивності звуку і звукового тиску, то користуватися для оцінки звуку абсолютними їх значеннями незручно. До того ж, вухо людини здатне реагувати на відносну зміну цих параметрів, а не на абсолютну. Тому прийнято оцінювати інтенсивність звуку і звуковий тиск по відношенню до значень порога чутності в відносних логарифмічних одиницях - децибелах (дБ). Виміряні таким чином величини називаються рівнями.

Рівень інтенсивності звуку, дБ, визначається:

,

де I - інтенсивність звуку, Вт/м;

І_о - інтенсивність звуку порога чутності, Вт/м².

Рівень звукового тиску, дБ:

де Р - звуковий тиск, Па;

Р_о - звуковий тиск порога чутності, Па.

Увесь діапазон звуків, які чує людина вкладається всього лише в межі від 0 до 140 дБ. Зміна рівня інтенсивності звуку на 1 дБ практично людиною не відчувається.

Характеристикою безпосереднього джерела шуму є звукова потужність Pt - загальна кількість звукової енергії, яка випромінюється в навколишній простір в секунду.

Рівень звукової потужності джерела шуму вимірюють вдБ:

,

де Р, - звукова потужність, Вт;

P_t - порогова звукова потужність, 10^-12 Вт.

Шум нормується ГОСТ 12.1.003-83 «Шум. Загальні вимоги безпеки» та «Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях» № 3223 від 12.03.1985. Основою нормування є обмеження звукової енергії, яка діє на людину на протязі робочої зміни, значеннями, безпечними для її здоров'я і працездатності.

Нормування шуму здійснюється двома методами: за граничним спектром шуму і за рівнем звуку в дБ.

Перший метод нормування є основним для постійних шумів, нормуються рівні звукового тиску L (дБ) в октавних смугах з середньо геометричними частотами 31,5-8000 Гц.

Другий метод нормування загального рівня звуку в дБ використовують для орієнтовної оцінки постійного широкосмугового шуму. Характеристикою непостійного шуму є інтегральний параметр - еквівалентний (за енергією) рівень звуку в дБ.

При тривалій дії шуму на організм знижується гострота зору і слуху, підвищується кров'яний тиск, знижується увага. Сильний довготривалий шум може бути причиною функціональних змін серцево-судинної і нервової систем, навіть можлива виразка шлунку.

Шум в аудиторії згідно до норм не повинен перевищувати 55 дБ, на вулиці більше 70 дБ. Допустимий рівень шуму на вулиці вдень - 50 дБ, вночі - 40 дБ. Допустимий рівень шуму в квартирі вдень - 40 дБ, вночі -30дБ.

Вимірюють шум шумомірами на висоті 1,5 м бід підлоги або висоті голови людини. Дія шумоміра ґрунтується на перетворенні мікрофоном звукових

коливань в електричні, які після підсилення і проходження через октавні фільтри частот передаються вимірювальному приладу - стрілковому індикатору.

 

Порядок виконання роботи

1.Ознайомитися з правилами користування шумоміром, будовою, принципом дії.

2.3а навчальними посібниками вивчити про шкідливий вплив надлишкового шуму на ефективність працездатності людини та її організм.

3.Виміряти рівень шуму у навчальних аудиторіях під час занять і під час перерви. Зробити відповідні висновки.

4.3а результатами вимірювань скласти протокол досліджень.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Що таке шум?

2.Що таке звук?

3.В якому діапазоні людина сприймає звук вухом?

4.Що називають інфразвуком та ультразвуком?

5.Що розуміють під звуковим тиском?

6.Які одиниці вимірювання звукового тиску?

7.Яким приладом вимірюють рівень шуму?

8.Як впливає шум на організм людини?

9.Які норми шуму в аудиторії та на вулиці?

10.Якими методами здійснюється нормування шуму?

 

Лабораторна робота №9

Вібрація, дія на організм

Теоретичні відомості

Вібрація — це рух точки або механічної системи, при якій відбуваються почергово зростання та спадання в часі значень, щонайменше однієї координати. Генерується вібрація ручним інструментом, верстаками, механізмами і сприймається тілом людини при безпосередньому стиканні.

Вібрація поділяється на загальну, яка передасться на тіло людини, що стоїть або сидить через опорні поверхні (сидіння, підлога), і локальну, передається на руки робітника при контакті з вібруючим інструментом. Вібрація сприймається людиною як трясіння. Часто вібрація супроводжується шумом, який чує людина.

Вібрація характеризується такими абсолютними параметрами:

Амплітуда зміщення [А], м - це величина відхилення точки, що коливається від положення рівноваги; амплітуда швидкості [V], м/с; амплітуда прискорення [ W ] м/с²;

частота [I], Гц

ƒА; ; ƒ=1/T?

де T- період коливання.

Основний відносний параметр вібрації - рівень віброшвидкості, дБ:

 

 

,

де V- середньоквадратичне значення віброшвидкості, м/с; V_o - порогове значення віброшвидкості - 5-10^-8 м/с.

Гігієнічна оцінка вібрації здійснюється згідно ГОСТ 12.1.012-90 «Вібрація Загальні вимоги безпеки», «Санітарних норм вібрації робочих місць» №3044 від 15.04.1984 р. та «Санітарних норм й правил при роботі з машинами та обладнанням, що створюють локальну вібрацію, яка передається на руки працівників» №3041 від 13.06.1984 p., такими методами: частотним аналізом параметра, що нормується, інтегральною оцінкою за частотою параметра, що нормується та дозою вібрації. При частотному аналізі нормативними параметрами є середньоквадратичні значення віброшвидкості й віброприскорення або їх логарифмічні рівні, виміряні в октавних або третинооктавних смугах частот для загальної вібрації, а для локальної вібрації - в октавних смугах частот. Орієнтовну гігієнічну оцінку вібрації допускається здійснювати інтегральним за частотою методом, нормативним параметром якого є коректоване значення віброшвидкості й віброприскорення (або їх логарифмічні рівні), а для оцінки вібрації з урахуванням часу дії рекомендовано використовувати дозу вібрації, параметром якої є еквівалентне за енергією коректоване значення віброшвидкості або віброприскорення.

Загальну вібрацію вимірюють у таких координатних осях: z - вертикальна, перпендикулярна до опорної поверхні, що йде уздовж тулуба; х - горизонтальна від спини до грудей; у - горизонтальна від правого плеча до лівого. При вимірюванні локальної вібрації вісь х паралельна до осі місць охоплення джерел вібрації, вісь z лежить у площині, утвореній віссю х та напрямом подачі або прикладання сили (віссю передпліччя, якщо сила не прикладається), вісь у перпендикулярна до площини осей х та z.

Загальна вібрація нормується з врахуванням джерел її виникнення і поділяється на транспортну, яка виникає при русі машин; транспортно-технологічну - виникає при роботі машин, які виконують технологічну операцію в стаціонарному положенні або переміщуються по спеціально підготовлених поверхнях, та технологічну, яка виникає при роботі стаціонарних машин або передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.

Коливання тіл з частотою нижче 16 Гц сприймаються організмом як вібрація, а коливання з частотою 16-20 Гц і більше - одночасно як вібрація і звук.

Людина починає відчувати вібрацію при швидкості коливань

10-4 м/с. Загальна вібрація найбільше впливає на нервову та серцево-судинну системи, викликає втому, роздратованість, головний біль; локальна вібрація викликає біль в суглобах, кистей рук і пальців.

При тривалій роботі виникає вібраційна хвороба, яка призводить до порушення функцій різних органів периферійної і центральної нервове системи, а в важких випадках - до незворотних органічних змін в організмі, які призводять до інвалідності.

Небезпечними є коливання робочих місць, які мають частоту резонансу з коливаннями окремих органів або частин тіла людини. Так, весь організм і більшість внутрішніх органів резонують при дії коливань з частотою 6-9 Гц, голова - 17-25 Гц, що призводить до розриву цих органів

Заходи захисту від вібрації • Зменшення вібрації в джерелі виникнення досягається шляхом його конструктивних змін: заміна ударних процесів без ударними, використання деталей з пластмас, ремінних передач замість ланцюгових т ін.

· Зменшення вібрації на шляху поширення досягається віброізоляцією, вібропоглинанням або віброгасінням.

Віброізоляція ослабляє передачу коливань від джерела виникнення на основу, підлогу, сидіння тощо за рахунок встановлення між ними пружних елементів -віброізоляторів (стальні пружини, прокладки з гуми, пружинно-пластмасові та пневмогумові конструкції).

Вібропоглинання здійснюється шляхом нанесення на вібруючу поверхню шару пружно в'язких матеріалів (гуми, мастики, пластику) за рахунок чого частина енергії коливань переходить в тепло.

Віброгасіння здійснюють шляхом встановлення вібруючого обладнання на жорсткі масивні віброгасячі фундаменти або залізобетоні плити, по їх периметру встановлюють акустичний шов, який заповнюють легкими пружними матеріалами і який призначений для ліквідації безпосередньої передачі коливань від фундаменту до будівельних конструкцій;

Індивідуальний захист: для захисту ніг від впливу вібрації використовують спеціальне взуття, наколінники, для рук - рукавиці, прокладки, налокітники, для тулуба -пояси, нагрудники, спеціальні костюми.

Порядок виконання роботи

1.3а навчальними підручниками ознайомитися з характерними особливостями впливу вібрації на організм людини.

2.Ознайомитися з засобами захисту від вібрації, що використовуються на виробництві і дати їх аналітичну оцінку.

3.Ознайомитися з засобами захисту від вібрації, що використовуються на виробництві і дати їх аналітичну оцінку.

 

 

4. За відповідними підручниками ознайомитися з методами вимірювання вібрації, приладами, які при цьому використовуються і зробити детальний опис одного з цих методів у формі реферату.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Що називають вібрацією?

2.наведіть приклади локальної та загальної вібрацій.

3.Якими абсолютними параметрами характеризується вібрація?

4.3 якою частотою коливання тіл сприймається як вібрація,

а з якою як вібрація і звук?

5.Охарактеризуйте вплив вібрації на організм людини.

6.Які заходи захисту від вібрації ви знаєте?

7.Дайте оцінку засобам захисту від вібрації.

8.Вкажіть методи вимірювання вібрації.

9.3а допомогою яких приладів вимірюють вібрацію?

 

Лабораторна робота № 10