Стадія 1. Вивчення (дослідження)

На цій стадії клієнт говорить так, як він хоче говорити. Психологові потрібно його вислухати, застосовуючи наступні техніки:

- Відображення;

- Парафраз;

- Отзеркалення;

- Підказки і заохочення («ну і що далі?..», «Так...», «ну...», «і тоді...», «і що потім...» і т. і.);

- Підсумовування («Дозвольте підбити підсумок. Ваш чоловік помер шість місяців тому. Це для вас трагічно, і ви думаєте про те, як вам жити далі»);

- Фокусування (наприклад, одна клієнтка прийшла на консультацію з наступними проблемами: чоловік покинув, батька посадили в тюрму, у дитини кір, телефон відключили за несплату і у собаки блохи. У цьому випадку необхідно виокремити з декількох проблем одну, на якій необхідно зосередитися в подальшій роботі);

- Техніку постановки питань (на цій стадії потрібно задавати лише загальні і відкриті питання).

Завдання клієнта: розповісти історію, подивитися на неї з боку, як би вивчити, «досліджувати» її.

Завдання консультанта на першій стадії: брати участь у розмові і поставити діагноз (не медичний). Тут же треба почати працювати над тим, як допомогти клієнтові і захистити себе. На цій стадії повинні виникнути взаємодія і контакт один з одним.

Проте ще до початку роботи потрібно домовитися про "межі" консультації, куди включаються питання конфіденційності, розклади, особливих умов та інші.

Важливо продумати місце консультації: ізольована кімната, зручні крісла і журнальний столик. Не повинно бути стороннього шуму і відволікаючих речей (наприклад, занадто яскравих картин, працюючого радіо і т. і.). Три умови роботи на цій стадії:

- Безумовне позитивне ставлення без винесення будь-яких моральних суджень;

- Емпатія, розуміння почуттів, які відчуває клієнт;

- Щирість, відвертість і конгруентність (по термінології К. Роджерса), які передбачають не ставити себе вище клієнта і не вважати себе більш здібні, ніж він. (Слід зауважити, що позиція консультанта завжди сприймається як позиція сили. Це важливо враховувати при роботі з людьми.)

Перша стадія може займати від п'яти хвилин до чотирьох годин, що залежить від консультанта, який вирішує, чи переходити на наступний щабель, тому що самі клієнти не усвідомлюють, чи всі вони розповіли.

На першій стадії дослідження стає ясно, що людина знаходиться в стані заперечення реальності того, що сталося. Цей факт потрібно зазначити, що наближає другу стадію.

Навички, необхідні консультанту на першій стадії:

• уважне ставлення;

• активне слухання;

• переказ / парафраз;

• відображення почуттів;

• виділення основного;

• фокусування;

• обстановка;

• питання «кордонів».

 

СТАДІЯ 2. НОВЕ РОЗУМІННЯ

Завдання клієнта: зрозуміти за допомогою консультанта, яку роль відіграє ця подія в його житті, подивитись на ситуацію з іншої точки зору, з боку.

Завдання консультанта: допомогти клієнту, застосовуючи персоніфікацію: «я», а не «ми», «моє», а не «наше» (тобто клієнт повинен бути сфокусований на своїх власних почуттях і на історії, яку він визнає своєї: «я відчув», «я подумав», «я зробив»). Дати можливість клієнтові пропрацювати горю в його темпі.

Умови роботи на цій стадії:

- Розвинена емпатія, що дозволяє консультанту бачити світ очима клієнта;

- Стимулювання (спонукання клієнта оскаржити ті його твердження, які прозвучали раніше, наприклад, жінка каже: «Я - погана мати», - але до цього вона розповідала про те, як займається з дітьми. Консультант в цьому випадку говорить: «Давайте зупинимося на те, що ви - погана мати. Раніше ви казали, що багато часу приділяєте дітям, а погана мати не буде цього робити...»);

- Негайна реакція на те, що відбувається в ситуації консультування.

Навички, необхідні на другій стадії:

• нові уміння, пропоновані як «подарунок», а не загроза, у допомогу клієнту для просування вперед до більш глибокого емпатичному розумінню;

• допомога в розумінні торкається тим, непослідовності поведінки клієнта, в розмові та ін;

• інформування;

• розмова «я - ти» про те, що відбувається між консультантом і клієнтом;

• постановка цілей.

 

СТАДІЯ 3. ДІЇ

Це напрямна стадія, націлена на позитивні зміни. У деяких випадках достатньо пройти дві попередні стадії, однак іноді потрібно і завершальна частина, в якій важливі ритуали.

Завдання клієнта: прийняття втрати і адаптація до нової (без померлого) життя.

Завдання консультанта: підтримати клієнта якимось способом відповідно до його життєвих планів; здійснити його і оцінити зроблені дії.

Навички, необхідні на третій стадії:

• всі навички попередніх ступенів; узгодження плану дій; розстановка пріоритетів у вирішенні завдань: дозвіл проблеми і прийняття подальших рішень;

• оцінювання.

Зарубіжні психологічні (кризові) служби виділили деякі інші, які рекомендується уникати в роботі з людьми, які переживають горе (Міняйло, 2002):

«На все воля Божа». Не настільки всеведущ людина, щоб визначати Божу волю, до того ж це не надто втішно.

«Мені знайомі ваші почуття». Кожна людина унікальна, і кожне взаємовідношення єдине в світі. Ми не можемо знати, що відчуває інша людина, зіткнувшись зі смертю, оскільки ніколи не зможемо пережити його почуття.

«Вже минуло три тижні з його смергі. Ви ще не заспокоїлися?»Не існує ліміту часу, відпущеного стражданню. Прийнято вважати, що переживання горя може тривати від шести місяців до двох років, хоча не виключені відхилення і в ту, і в іншу сторону.

«Дякуйте Богові, що у вас є ще діти». Навіть якщо в сім'ї є інші діти, батьки важко переносять смерть дитини. Це не зменшує їх любов до решти дітей, а просто відображає втрату унікальної взаємини.

«Бог вибирає кращих». Це означає, що всі, хто живе на землі, включаючи і цієї конкретної людини, не настільки гарні в очах Бога, крім тою, виходить, що Бог не піклується про страждання, які завдає близьким померлого.

«Він прожив довге і чесне життя, і ось пробив його годину». Не існує часу, придатного для того, щоб померти. Скільки б років не прожила людина, смерть - це завжди горе. Незважаючи на те, що смерть часто несе з собою позбавлення від страждань, фізичних чи душевних, близькі люди переживають це так само сильно.

«Мені дуже шкода». Це дуже поширена автоматична реакція на повідомлення про чиюсь смерть. Ми просимо вибачення за те, що життя закінчене, що люди переживають горе, за те, що нам нагадали, що всі ми смертні. Однак від людини, що переживає втрату близької, ці слова вимагають неадекватної відповіді. Що може вона сказати у відповідь - «дякую», «все в порядку», «розумію»? У цій ситуації немає доречного відповіді, і коли людина знову і знову чує подібні співчуття, ці слова швидко стають порожніми і безглуздими.

«Подзвоніть мені, якщо щось знадобиться». Якщо ми вибираємо цей варіант, то повинні бути готові відповісти на телефонний дзвінок в будь-який час дня і ночі. Несправедливо зробити таку заяву, а потім порахувати недоречним дзвінок, що пролунав о 3 годині ранку. Страждання не регулюються ходом годин, і часто найважчий час - між північчю і шістьма ранку.

«Ви повинні бути сильними заради своїх дітей, дружини і т.д.». Страждаючій людині немає необхідності бути сильним заради кого б то не було, не виключаючи й самого себе. Переконуючи людей бути сильними, ми тим самим вмовляємо їх відректися від реальних емоцій. Це може призвести до інших проблем (Керівництво по телефонному консультуванню, 1996).

Різними консультативними службами зазначено, що бажання клієнтів, які переживають горе, і відповідна допомога їм, як правило, стосуються наступних тем:

«Дозвольте мені просто поговорити». Ці люди хочуть говорити про померлого, причини смерті і про свої почуття у зв'язку з подією. Їм хочеться проводити довгі години в спогадах, сміятися і плакати. Вони хочуть розповісти про його життя - все одно кому, тільки б слухали. У разі насильницької смерті їм необхідно ще раз перебрати всі найдрібніші подробиці до тих пір, поки ті не перестануть лякати їх і не залишать у спокої, і тоді вони зможуть оплакувати свою втрату.

«Спитайте мене про нього (неї)». Ми часто уникаємо розмов про померлого, але близькі інтерпретують таку поведінку як забуття чи небажання обговорювати саму смерть. Це демонструє рівень нашого дискомфорту, але не нашої турботи про близьких померлого. «На кого він (вона) був схожий?», «Чи є у вас фотографія?», «Що він (вона) любив робити?», «Які найприємніші ваші спогади пов'язані з ним (нею)?». Це тільки деякі з питань, задавши які, ми можемо проявити свій інтерес до прожитого життя.

«Підтримайте мене і дозвольте мені виплакатися». Немає більшого подарунка, який ми можемо зробити убитому горем людині, ніж сил наших рук, обхватили ії за плечі. Дотик - це диво терапії; так ми висловлюємо свою турботу і увагу, коли слова нам непідвладні. Навіть просто притримати його за лікоть краще, ніж холодна ізоляція.

Люди плачуть, їм необхідно плакати, і набагато краще робити це в теплій обстановці розуміння, ніж поодинці.

«Не лякайтеся мого мовчання». Бувають випадки, коли перенесли втрату люди як би завмирають, беззвучно дивлячись у простір. Немає потреби заповнювати тишу словами. Ми повинні дозволити їм зануритися в свої спогади, наскільки б хворобливими вони не були, і бути готові продовжити розмову, коли вони повернуться в стан «тут-і-зараз». Нам не потрібно знати, де вони були і про що думали; про що ми повинні потурбуватися, так це щоб людині було комфортно. Більшу частину часу вони навряд чи зможуть втілити свої спогади в відповідні слова і будуть вдячні за те, що ви просто були з ними поруч у цій тиші.

Для «одужання» від горя можна давати клієнтам наступні рекомендації:

1. Прийміть своє горе. Прийміть з готовністю тілесні і емоційні наслідки смерті коханої людини. Скорбота є ціною, яку ви платите за любов. На ухвалення може піти багато часу, але будьте наполегливі в намаганнях.

2. Проявляйте свої почуття. Не приховуйте відчаю. Плачте, якщо хочеться; смійтеся, якщо можете. Не ігноруйте своїх емоційних потреб.

3. Стежте за своїм здоров'ям. По можливості, добре харчуйтеся, бо ваше тіло після виснажливого переживання потребує підкріплення. Депресія може зменшитися при відповідній рухливості.

4. Врівноважте роботу і відпочинок. Пройдіть медичне обстеження і розкажіть лікарю про пережиту втрату. Ви і так достатньо постраждали. Не заподіюйте ще більшої шкоди собі та оточуючим, нехтуючи здоров'ям.

5. Проявіть до себе терпіння. Вашому розуму, тіла і душі будуть потрібні час і зусилля для відновлення після перенесеної трагедії.

6. Поділіться болем втрати з друзями. Замикаючись у мовчанні, ви відмовляєте друзям у можливості вислухати вас і розділити ваші почуття і прирікаєте себе на ще більшу ізоляцію і самотність.

7. Відвідайте людей, що знаходяться в горі. Знання про східних переживаннях інших можуть привести до нового розуміння власних почуттів, а також дати вам їх підтримку і дружбу.

8. Можна шукати розради в релігії. Навіть якщо ви питаєте з докором: «Як Бог міг допустити це?» - Скорбота є духовним пошуком. Релігія може стати вам опорою в переживанні горя.

9. Допомагайте іншим. Спрямовуючи зусилля на допомогу іншим людям, ви вчитеся краще ставитися до них, повертаючись обличчям до реальності, стаєте більш незалежними і, живучи в теперішньому, відходите від минулого.

10. Робіть сьогодні те, що необхідно, але відкладіть важливі рішення. Почніть з малого - справляйтеся з повсякденними домашніми справами. Це допоможе вам відновити почуття впевненості, однак утримайтеся від негайних рішень продати будинок або поміняти роботу.

11. Прийміть рішення знову почати життя. Відновлення не настає протягом однієї ночі. Тримайтеся за надію і продовжуйте адаптуватися знову (Моховиков, 1996).

Для роботи з втратою успішно використовуються техніки гештальт-терапії, нейро-лінгвістичного програмування, когнітивно-поведінкової терапії, практично всі методи. Застосовуються також і групові форми роботи.