Кримінально-правова характеристика

МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ

12.00.08 – кримінальне право

та кримінологія; кримінально-виконавче право

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

Юридичних наук

Науковий керівник:

Осадчий Володимир Іванович

Доктор юридичних наук,

професор

 

 

Київ – 2012

 

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень…………………………………………………… с. 3

Вступ……………………………………………………………………………… с. 4

РОЗДІЛ І. ГЕНЕЗИС КРИМІНАЛЬОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА МАСОВІ ЗАВОРУШЕННЯ ………………………………………...…………………… с. 15

1.1 Історія розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за масові заворушення в Україні……………………………………………….. с.15

1.2 Сучасне зарубіжне законодавство про кримінальну відповідальність за масові заворушення..………………………………………………………….. с.42

Висновки до Розділу І ………………………………………………………… с. 61

РОЗДІЛ ІІ. ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ……... с. 64

2.1 Об'єкт масових заворушень ……………………………………………... с. 64

2.2 Об'єктивна сторона масових заворушень…………………………..….. с. 96

Висновки до Розділу ІІ ……………………………………………………… с. 146

РОЗДІЛ ІІІ. СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ …с. 164

3.1 Суб'єктивна сторона масових заворушень …………………………... с. 164

3.2 Суб'єкт масових заворушень ……………………………………...…… с. 196

Висновки до розділу ІІІ ………………………………………………………с.204

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………... с. 221

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. с.227

ДОДАТКИ …………………………………………………………………….. с.253

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Арт. Артикул

АРК Автономна республіка Крим

КК Кримінальний кодекс

КНР Китайська Народна Республіка

КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення

м. Місто

МВС Міністерство внутрішніх справ

ООН Організація Об’єднаних Націй

ОВС Органи внутрішніх справ

п. Пункт

ПВСУ Пленум Верховного Суду України

р. Рік

рр. Роки

РНК Рада Народних Комісарів

РФ Російська Федерація

СБУ Служба Безпеки України

СНД Співдружність Незалежних Держав

СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік

ст.ст. Статті

ст. Стаття (століття)

США Сполучені Штати Америки

УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка

УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка

ФРН Федеративна Республіка Німеччина

ч. Частина

ВСТУП

Актуальність теми. Одним з головних завдань вітчизняної правової науки, нормотворчості та правоохоронної діяльності є вироблення і забезпечення необхідних гарантій врівноваженого співвідношення інтересів особи і держави у боротьбі зі злочинністю. В числі найбільш небезпечних проявів цього явища є масові заворушення, які зачіпають цілу низку суспільних відносин, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність. Вони проявляються у сфері охорони громадського порядку, безпеки життя та здоров'я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ та організацій тощо. В разі відсутності належних превентивних дій масові заворушення набувають особливо загрозливих форм і спричиняють скоєння більш тяжких злочинів: вбивств з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, знищення,руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини тощо.

Сучасний стан розвитку суспільства містить в собі потенціальну можливість і небезпеку виникнення масових заворушень. Їх можуть спричинити негативні соціальні фактори (наприклад падіння моралі) або психологічні зриви, викликані зруйнуванням вироблених колись ідеалів (гнітюча напруга, відчай, гнів тощо). Ці явища, як правило, поширені в умовах економічних криз, політичної та соціальної нестабільності. Не можна виключити можливості виникнення масових заворушень й на підґрунті релігійних, міжконфесійних конфліктів, діяльності молодіжних формувань, рухів екстремістської спрямованості, місцевих та іноземних футбольних фанатів.

Варто зазначити, що окремим випадкам масових заворушень, які мали місце в Україні, як правило, не надавалося і не надається широкого розголосу, детальних наукових досліджень цього злочину не проводилося. При розслідуванні кримінальних справ, порушених за фактами масових заворушень, працівники правоохоронних органів і досі стикаються з серйозними труднощами кваліфікації дій їх учасників. Не дивлячись на суттєве оновлення та удосконалення конструкції складу зазначеного злочину в чинному КК України, дії, що розглядаються в теорії кримінального права як «масові заворушення» на практиці нерідко кваліфікуються як групове порушення громадського порядку, хуліганство, вчинене групою осіб тощо.

Це пов’язано з тим, що окремі дефініції, якими нині оперує законодавець, у низці випадків сформульовані не конкретно. Неоднозначні підходи до тлумачення окремих положень, складнощі в юридичній оцінці та кваліфікації вчинених злочинних діянь призводять до помилок при застосуванні кримінально-правових норм. Окрім цього, як свідчать матеріали судових справ, правоохоронні та судові органи доволі часто «свідомо уникають» кваліфікації вчинених діянь за ст. 294 КК України в зв’язку з їх неприхованим політичним підтекстом. Згідно з офіційними даними Державної судової адміністрації України за період, який досліджується дисертантом (2001-2012 рр.), зафіксовано лише три обвинувальних вироки за ст. 294 КК України. Однак ці невисокі цифрові показники не відображають реальної кількості зазначених злочинів. Насправді ж, вчинення таких злочинних дій, як масові заворушення – непоодинокий факт. Зокрема, анкетування працівників органів внутрішніх справ (далі - ОВС) засвідчило, що 64% з опитаних осіб вказали, що їм відомі випадки масових заворушень[1]. Головними причинами позитивної офіційної статистики є: латентність зазначеного злочинного посягання; серйозні складнощі для правоохоронних органів при доведенні факту саме масових заворушень; неправильна кваліфікація подібних злочинних діянь, таких, як хуліганство, вчинене групою осіб, або групове порушення громадського порядку; відсутність реальних потерпілих від злочину; швидкоплинні кардинальні соціально-політичні зміни, що відбуваються в державі після чергових виборів Президента та Верховної Ради України.

Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження обумовлена й такими важливими чинниками, як помітна недосконалість правової норми, яка передбачає відповідальність за масові заворушення, проблемами і труднощами в її практичній реалізації; недостатнім вивченням, і, як наслідок, неврахуванням позитивного зарубіжного досвіду протидії масовим заворушенням; поверховою розорбкою теоретичних аспектів питання, пов’язаного із кримінально-правовою охороною громадського порядку; відсутністю чітких критеріїв відмежування масових заворушень від суміжних з ними злочинів. Зазначене вище підтверджують результати проведеного анкетування працівників ОВС, які свідчать, що майже 65,5% опитаних респондентів вважають, що ст. 294 КК України є недосконалою, і тому потребує серйозного переосмислення та відповідних законодавчих змін[2].

Важливість і значимість зазначеної наукової проблематики підтверджується й тим, що в останні роки окремі теоретичні питання кримінально-правової характеристики масових заворушень викликали закономірний інтерес вітчизняних та зарубіжних дослідників, серед яких слід назвати: А.А. Абдульманова, Е.А.Аріпова, А.М.Багмета, В.В.Бичкова, В.Т.Дзюби, І.М.Даньшина, Ю.М.Демідова, А.З.Ільясова, І.М.Копотуна, М.Й.Коржанського, В.В.Кузнецова, М.Т.Куца, В.А.Ломако, П.С.Матишевського, В.О.Навроцького, В.В.Налуцишина, Р.П.Олійничука, К.А.Перфілова, П.В.Помазкова, В.П.Пономарьова, А.В.Савченка, М.І.Скригонюка, Є.В.Фесенка, Г.Ф.Фортуни, С.О.Хохріна, П.В.Шалдирвана, С.С.Яценка та ін.

Роботи вказаних науковців, безумовно, мають значну наукову і практичну значимість. У них в різних аспектах розглянуто окремі теоретичні та прикладні питання кримінально-правової, кримінологічної та криміналістичної характеристики масових заворушень. Однак, цілісного і детального дослідження, присвяченого проблемі кримінально-правової характеристики масових заворушень, вітчизняними науковцями проведено не було.

Теоретичну основу проведеного дослідження, окрім робіт зазначених вище авторів, складають також наукові розробки вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі кримінального права. Це, зокрема, праці: П.П.Андрушка, М.І.Бажанова, Ю.В.Бауліна, В.І.Борисова, Б.С.Волкова, І.Ю.Воробйової, Є.І.Каіржанова, А.В.Куделіча, В.С.Коміссарова, В.М.Кудрявцева, Н.Ф.Кузнецової, М.В.Лошицького, М.І.Мельника, О.О.Михайлова, В.І.Осадчого, М.І.Панова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація, М.І.Хавронюка, Н.М.Ярмиша та ін.

Не дивлячись на доволі широкий спектр наукових праць, багато важливих аспектів проблеми, що досліджується, залишаються дискусійними та розв’язуються науковцями й практиками досить суперечливо. Такий стан зумовлюється, насамперед, тим, що предметного наукового комплексного дослідження з проблеми кримінально-правової характеристики масових заворушень у вітчизняній кримінально-правовій науці поки що немає. На наш погляд, його відсутність є однією з головних причин, яка пояснює мізерну кількість судової практики застосування закону про кримінальну відповідальність у зазначеній сфері.

Усі наведені вище аргументи переконливо свідчать про актуальність обраної теми дисертації та необхідність комплексного наукового осмислення та дослідження норми про кримінальну відповідальність за масові заворушення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено Вченою радою факультету соціології і права Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (протокол № 5 від 11 лютого 2010 р.).

Дослідження виконано в рамках Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр. (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2208); відповідає Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 рр. (затверджена наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є здійснення всебічної кримінально-правової характеристики масових заворушень та вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо подальшого вдосконалення норми про кримінальну відповідальність за масові заворушення. Реалізація поставленої мети є можливою за умови комплексного та системного підходу до розв’язання ряду взаємопов’язаних завдань, серед яких варто виділити наступні:

- провести історико-ретроспективний аналіз встановлення та розвитку норми про кримінальну відповідальність відповідальності за масові заворушення в України;

- здійснити порівняльно-правове дослідження норм про кримінальну відповідальність за масові заворушення за вітчизняним законодавством та кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн;

- визначити та дослідити зміст і сутність родового та безпосереднього об’єкти злочину, відповідальність за який передбачено в диспозиції ст. 294 КК України;

- проаналізувати і розкрити зміст об’єктивної сторони та форм прояву масових заворушень;

- з’ясувати зміст суб’єктивної сторони злочину, відповідальність за який передбачено в диспозиції ст. 294 КК України;

- встановити характерні ознаки осіб, які можуть бути суб’єктам злочину, відповідальність за який передбачено в диспозиції ст. 294 КК України;

- сформулювати рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за масові заворушення та підвищення ефективності правозастосовної діяльності в цьому напрямку.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони громадського порядку.

Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика масових заворушень.

Методи дослідження. За допомогою історико-правового методу проведено вивчення основних етапів розвитку норм про відповідальність за масові заворушення (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий метод використовувався в процесі порівняння вітчизняної кримінально-правової норми,що регламентує відповідальність за аналізований злочин, з відповідними нормами законодавства про кримінальну відповідальність окремих зарубіжних країн (підрозділ 1.2); формально-логічний метод надав змогу дослідити таке поняття, як «громадський порядок» (підрозділ 2.1); догматичний метод дозволив провести аналіз норм чинного законодавства про кримінальну відповідальність, що сприяло виявленню недоліків у ньому та допомогло сформулювати відповідні пропозиції щодо його вдосконалення (розділи 2,3); аналітичний – застосовувався у всіх розділах для обґрунтування позицій автора, критичного аналізу поглядів інших дослідників; соціологічний – враховувався у всіх розділах при вивченні судової практики, проведенні анкетування; статистичний – використовувався у всіх розділах для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосувалося теми дослідження. Зазначені методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечило об’єктивність, повноту та всебічність дослідження, достовірність отриманих наукових результатів.

Емпіричну основу дослідження становлять: статистична звітність Державної судової адміністрації України та МВС України (2001-2012 рр.); узагальнення результатів анкетування 165 працівників правоохоронних органів щодо проблеми реалізації відповідальності за масові заворушення,зведені дані вивчення 9 архівних кримінальних справ, порушених за ст. 294 КК України (ст.71 КК України 1960 року), що розслідувалися протягом 1995-2012 рр. слідчими ОВС.

Комплексність дослідження зумовило використання кримінального законодавства як України, так і зарубіжних країн: Австралії, Австрії, Азербайджанської республіки, Республіки Білорусь, Великобританії, Голландії, Грузії, Данії, Іспанії, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Китайської Народної Республіки, Республіки Корея, Республіки Куба, Латвійської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Польща, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Швейцарії, Швеції, Японії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним науковим дослідженням кримінально-правової характеристики масових заворушень. На його підставі автором сформульовано ряд нових концептуальних і важливих для вітчизняної юридичної практики положень, висновків і пропозицій. Зокрема:

Вперше:

- комплексно проаналізовано основні історичні етапи становлення і розвитку кримінальної відповідальності за масові заворушення:

1) за основними періодами історії розвитку вітчизняного кримінального законодавства виділені наступні етапи генези кримінальної відповідальності за масові заворушення: а) виникнення та еволюція поняття кримінальної відповідальності за масові заворушення за часів княжої, польсько-литовської доби та формування Української козацької держави (перша половина ХІІІ ст.. – друга половина ХVII ст.); б) наступний розвиток кримінальної відповідальності за масові заворушення та її поглиблена диференціація в російському дореволюційному законодавстві (друга половина ХVII ст. – початок ХХ ст.); в) уточнення основних ознак зазначеного складу злочину в КК, прийнятих в радянський час (1922-1961; 1961-2001 рр.); г) остаточне законодавче закріплення та розробка потенційних моделей удосконалення відповідальності за масові заворушення в чинному КК України (з 2001 р. по даний час);

2) за об’єктом злочину, це посягання на: а) різні суспільні відносини, зокрема, на князівську владу та основи правопорядку (XV ст. – 1715 р.); б) державну владу (1715-1845 рр.); в) порядок управління (1845-1917; 1922-2001); г) революційний порядок (1917-1922) г) громадський порядок (з 2001 р.)

- Детально досліджені питання організації масових заворушень та форми прояву, якими супроводжується активна участь у них.

- Доведено, що дії, відповідальність за які передбачена в ст. 295 КК України (Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку), повністю охоплюються поняттям «організація масових заворушень». Тому зроблено висновок про недоцільність даної норми та необхідність виключення її з КК України;

- Зроблено висновок, що використання поняття «загибель людей» в ч.2 ст. 294 КК України не є вдалим. Тому замість чинного законодавчого визначення «якщо вони призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків» запровадити інше формулювання: «якщо вони призвели до смерті потерпілого та інших тяжких наслідків»;

- Обґрунтовано необхідність встановлення кримінальної відповідальності як фізичних, так і юридичних осіб (політичних партій, громадських організацій, об’єднань тощо), які виступають в ролі організаторів масових заворушень;

- Запропоновано в ст. 294 КК України знизити вік, з якого наступає кримінальна відповідальність за участь у масових заворушеннях, з 16 до 14 років;

- Для усунення ряду проблем в питанні визначення складів таких злочинів, як масові заворушення (ст. 294 КК України) та групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК України), запропоновано ввести до ст. 294 КК України мінімальний кількісний критерій, осіб, котрі вчиняють масові заворушення, який має становити не менше 12 осіб. В зв’язку з цим запропоновано нову редакцію диспозиції ст. 294 КК України.

Удосконалено:

- аргументацію, що злочин, відповідальність за який передбачена ст. 294 КК України, слід вважати за конструкцією злочином з формально-матеріальним складом;

- чинну редакцію ст. 294 КК України, через внесення до неї конкретних пропозицій, здатних, посилити її дієвість і ефективність;

Дістали подальшого розвитку:

- наукові трактовки, що злочини, які посягають на громадський порядок (ст.ст. 293-296 КК України) і моральність (ст.ст. 297-304 КК України) мають різну правову природу та істотно відрізняються між собою. Ці категорії становлять не єдиний родовий об’єкт, а дві різні відносно відокремлені групи суспільних відносин, кожна з яких має становити самостійний об’єкт кримінально-правової охорони. Тому запропоновано виділити в КК України окремі розділи для громадського порядку та для моральності.

- наукові дефініції про те, що громадський порядок (як основний об’єкт масових заворушень) – це стан суспільних відносин, що складається у громадських та будь-яких інших місцях унаслідок поведінки людей і який реально відображає відповідність такої поведінки вимогам соціальних норм, що їх регулюють;

- пропозиції про виключення з диспозиції ст. 294 КК України такої форми прояву масових заворушень, як погроми;

- теоретичні обґрунтування с приводу того, що масові заворушення вчиняються тільки через дію;

- наукові положення про те, що суб’єктивна сторона злочину у вигляді активної участі у масових заворушеннях характеризується виною у формі умислу: а) прямого для форм прояву злочинних дій, що за конструкцією є злочинами з формальним складом (погроми, підпали, насильницьке виселення громадян, опір влади із застосуванням зброї, або інших предметів, що використовуються як зброя); б)прямого й непрямого – для форм прояву злочинних дій, що за своєю конструкцією є злочинами з формально-матеріальним (насильство над особою) та матеріальним складом (знищення майна, захоплення будівель та споруд).

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і рекомендації можуть бути використані:

у правотворчості – з метою удосконалення правових норм про відповідальність за злочини проти громадського порядку (лист про впровадження у законотворчий процес Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від ____ № _____);

у навчальному процесі – при викладанні курсу «Кримінальне право. Особлива частина» (за темою: «Злочини проти громадського порядку та моральності»), окремі положення дисертації можуть також використовуватись при викладанні таких навчальних дисциплін, як «Історія держави і права України» та «Кримінальне право зарубіжних країн», підготовці підручників та навчальних посібників із кримінального права;

науково-дослідній сфері – для подальної наукової розробки питань кримінально-правової характеристики масових заворушень

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, оприлюднено на:

- VII Міжнародній науково-технічній конференції студентства та молоді «Світ інформації та телекомунікацій- 2010» Київ, 15-16 квітня 2010 р.(ДУІКТ);

- ІІІ Всеукраїнській науково-практичній Конференції «Плебсологічне осмислення перспектив розвитку Української держави», 20 травня 2010 р., м. Київ (Київський Національний університет ім. Т.Г. Шевченка);

- Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної науки – 2010», м. Київ, 26 листопада 2010 р., (Національна Академія Управління);

- Міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави», м. Київ, 23-24 березня 2011 р. (НТУУ «КПІ»);

- XIV науково-практичній міжвузівській конференції студентів та аспірантів «Дні науки ФСП» - «Молодь в освіті та науці як умова відродження українського суспільства» (До 20-ти річчя незалежності Української держави) 20-21 квітня 2011 року, м. Київ (НТУУ «КПІ»);

- VIII Міжнародній науково-технічній конференції студентства та молоді «Світ інформації та телекомунікацій- 2011» Київ, 27-28 квітня 2011 р.(ДУІКТ);

- ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та студентів «Закарпатські правові читання» 28-29 квітня 2011 р., м. Ужгород

- ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави», м. Київ, 14-15 березня 2012 р. (НТУУ «КПІ»)

- IV Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених та студентів «Закарпатські правові читання» 8-9 квітня 2012 р., м. Ужгород

- ІХ Міжнародній науково-технічній конференції студентства та молоді «Світ інформації та телекомунікацій- 2012» Київ, 17-14 травня 2012 р.(ДУІКТ);

Публікації. Основні результати дисертації висвітлено у 13 публікаціях, з яких: 5 статей опубліковані у наукових фахових виданнях України, 9 статей (тези доповідей і виступів на наукових конференціях) – в інших виданнях.

Структура і зміст роботи. Структура дисертації визначена предметом та зумовлена метою і завданням проведеного наукового дослідження. Вона складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів,висновків, додатків та списку використаних джерел (304 найменування). Повний обсяг дисертації становить ____ сторінок, з них загальний обсяг тексту - 211 сторінок.

РОЗДІЛ І