Тема: особливості догляду за хворими, що перенесли оперативне лікування

 

І. Актуальність теми

Хірургічна операція і наркоз приводять до певних змін в організмі людини, які носять загальний характер і є відповіддю на операційну травму. Правильне введення хворого в післяопераційному періоді, організація перебування його у відділенні, виконання потрібних маніпуляцій і процедур по догляду мають надзвичайно важливе значення для профілактики можливих ускладнень і сприятливого результату лікування. Сприятливий результат лікування хворого в післяопераційному періоді у великій мірі залежить не тільки від адекватності виконаної операції, але і від знань і професійний вмінь середнього та молодшого медичного персоналу. Отже оволодіння практичними навичками та професійними вміннями по догляду за хворими, що перенесли оперативне втручання, є важливим для всіх працівників хірургічного відділення.

ІІ. Цілі заняття:

20. Знати визначення післяопераційного періоду і фази його перебігу (α=ІІ).

21. Вміти облаштувати ліжко хворому, провести заміну постільної і натільної білизни важкохворому (α=ІІІ).

22. Вміти доглядати за шкірою та волоссям хворого (α=ІІІ).

23. Вміти доглядати за очима та вухами хворого (α=ІІІ).

24. Вміти підкладати судно і сечоприймач важкохворому, провести підмивання лежачої пацієнтки (α=ІІІ).

25. Вміти проводити комплексну профілактику пролежнів у лежачих хворих, доглядати за хворим, в якого є пролежень (α=ІІІ).

26. Вміти годувати важкохворого за допомогою ложки, поїльника, через назогастральний зонд (α=ІІІ).

27. Вміти поводитись з трупом померлого пацієнта (α=ІІІ).

 

ІІІ. Забезпечення вихідного рівня знань-умінь

Література:

Основна:

6. Методичні розробки для аудиторної та самостійної роботи студентів.

7. Загальна хірургія / За ред. С.П.Жученко, М.Д.Желіби, С.Д.Хіміча – Київ.: Здоров’я, 1999, – С. 15-39, 173-178.

8. Хірургія. Т. І: Підручник з загальної хірургії / За ред. Я.С.Березницького, М.П.Захараша, В.Г.Мішалова, В.О.Шидловського. – Дніпропетровськ: РВА “Дніпро-VAL”, 2006. – С. 19-20, 45-50.

9. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія з анестезіологією, основами реаніматології та догляду за хворими – Київ.: Здоров’я, 1999. – С. 30-60, 526-531.

10. Гостищев В.К. Общая хирургия: Учеб. – М.: Медицина, 1993. – С. 198-206.

11. Стручков В.И., Стручков Ю.В. Общая хирургия. Учебник. – М.: Медицина, 1988. – С. 15-20.

12. Пауткин Ю.Ф. Элементы общего ухода за больным: Учеб. пособие. – М.: Изд-во УДН, 1988. – С. 8-18.

Додаткова:

3. Тарасюк В.С., Любарець Г.У. Алгоритми практичних навиків з догляду за пацієнтами. – Вінниця, 2003. – С. 6-26, 31-37, 23-25; 90-93; 106-108.

4. Симодейко А.А., Філіп С.С., Болдижар О.О., Пантьо В.І. Практичні навики з загальної хірургії з доглядом за хворими. – Ужгород: УжНУ, 2001. – 5-12.

5. Грандо А.А., Грандо С.А. Врачебная этика и деонтология. – К.: Здоров’я, 1994.

 

Зміст навчання

Післяопераційний період – це період з моменту закінчення операції до видужання хворого або переводу його на інвалідність.

В післяопераційному періоді розрізнюють 3 періоди: ранній (з моменту закінчення операції до 4-5 дня після неї), пізній (з 6-7 дня після операції до виписки хворого із лікарні), віддалений (з часу виписки з лікарні до відновлення працездатності).

Розрізняють нормальний перебіг післяопераційного періоду, коли відсутні важкі порушення функцій органів та систем, і ускладнений, коли реакція на оперативну травму різко виражена і розвиваються значні функціональні порушення.

Хірургічна операція і наркоз призводять до патофізіологічних змін в організмі хворого, що носять загальний характер і є відповіддю на операційну травму. Організм мобілізує систему захисних факторів і компенсаторних реакцій, направлених на усунення наслідків операційної травми і відновлення гомеостазу. Під дією операції не виникає новий вид обміну речовин, а міняється інтенсивність окремих процесів – порушується відповідність катаболізму і анаболізму.

В післяопераційному періоді розрізняють три фази: катаболічну, зворотного розвитку, анаболічну.

Катаболічна фаза триває 3-7 діб. Вона більш виражена у хворих із важкими захворюваннями, що перенесли важкі оперативні втручання. Катаболічну фазу суттєво подовжують післяопераційні ускладнення. В подовженні тривалості катаболічної фази грають роль кровотеча, що продовжується, приєднання гнійно-запальних ускладнень, гіповолемія, зміни водно-електролітного і білкового балансів, порушення у веденні післяопераційного періоду (некупований біль, неповноцінне і незбалансоване парентеральне харчування, гіповентиляція легенів).

Клінічними проявами катаболічної фази з боку нервової системи є: загальмованість, сонливість. Починаючи з другої доби після операції, по мірі припинення дії наркотичних засобів і появі болю, можливі прояви збудження або пригнічення, нестійкої психічної діяльності. Порушення психічної діяльності можуть бути зумовлені приєднанням ускладнень, що посилюють гіпоксію, порушення водно-електролітного балансу. З боку серцево-судинної системи – блідість шкіри, прискорення пульсу, помірне підвищення артеріального тиску. З боку дихальної системи – збільшення частоти дихання, зменшення глибини дихання, поверхневе дихання може бути зумовленим болем, високим стоянням діафрагми, розвитком парезу кишечнику. З боку печінки та нирок – наростання диспротеінемії, зниження синтезу ферментів, зменшення діурезу.

Фаза зворотного розвитку триває 4-6 днів. Вона наступає при неускладненому перебігу післяопераційного періоду. Характеризується нормалізацією білкового обміну, посиленим синтезом білків, глікогену, жирів, зниженням виділення іонів калію з сечею, відновленням водно-електролітного обміну, превалюванням парасимпатичної нервової системи.

Клінічними проявами цієї фази є: зменшенню болю, нормалізація температури тіла, поява апетиту, підвищення активності хворого, нормалізація забарвлення шкіри, поглиблення дихання, зменшення частоти дихання, нормалізація частоти серцевих скорочень, відновлення функції шлунково-кишкового тракту – відновлення перистальтики, відхід газів.

Анаболічна фаза характеризується посиленим синтезом білка, глікогену, жирів, що були втрачені під час операції і в катаболічній фазі післяопераційного періоду. В цій фазі відбувається подальша активація парасимпатичної нервової системи і підвищення активності анаболічних процесів. Вона триває 2-5 тижнів.

Клінічні ознаки характеризують анаболічну фазу як період видужання, відновлення функцій серцево-судинної, дихальної, видільної систем, органів травлення, нервової системи. Покращується самопочуття і стан хворого, підвищується апетит, нормалізується частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, відновлюється діяльність травного тракту: пасаж їжі, процеси всмоктування в кишечнику, поява самостійного стільця.

Тривалість анаболічної фази залежить від важкості операції, вихідного стану хворого, виразності і тривалості катаболічної фази.

Після оперативного втручання хворі повертаються у хірургічне відділення або у палату інтенсивної терапії, які спеціально організовані для спостереження за хворим, проведення відповідної інтенсивної терапії і надання екстреної допомоги, якщо в цьому виникає потреба. Хворому проводять постійний моніторинг за станом вітальних функцій, за показниками гомеостазу.

Під час спостереження за хворим потрібно орієнтуватись на критичні показники діяльності органів та систем, які повинні служити основою для вияснення причини погіршення стану хворого і надання невідкладної допомоги.

· Стан серцево-судинної системи: частота пульсу більш ніж 120 уд/хв, зниження артеріального тиску до 80 мм рт.ст. і нижче або підвищення до 200 мм рт.ст., порушення серцевого ритму, зниження або підвищення центрального венозного тиску.

· Стан дихальної системи: частота дихання більше ніж 28 за 1 хвилину, відсутність дихальних шумів над ділянками легень.

· Стан шкіри та видимих слизових оболонок: виражена блідість, акроцианоз, холодний липкий піт.

· Стан видільної системи: зменшення сечовиділення (кількість сечі менше 10 мл/год), відсутність сечовиділення (анурія).

· Стан органів шлунково-кишкового тракту: різке напруження м’язів передньої черевної стінки, чорний кал, присутність крові в калі, виражене здуття живота, відсутність виходу газів, відсутність перистальтики.

· Стан центральної нервової системи: втрата свідомості, марення, галюцинації, збудження, загальмований стан.

· Стан післяопераційної рани: виражене промокання пов’язки кров’ю, розходження країв рани, виходження органів черевної порожнини в рану (евентерація), рясне промокання пов’язки гноєм, кишковим вмістом.

 

 

Облаштування ліжка хворого.

Оскільки хвора людина, особливо після оперативного втручання, переважну частину часу перебуває у ліжку, дуже важливо, щоб воно було зручним, а постіль чиста і зручна, суха, рівна. Правильне облаштування постелі та контроль за її станом – це створення комфортного положення пацієнту, це профілактика розвитку попрілостей, пролежнів та інших ускладнень. В ранньому післяопераційному періоді хворого бажано покласти на функціональне ліжко, яке може трансформуватись.

На матрац, що пройшов дезінфекцію в дезінфекційній камері, надягають чистий наматрацник. Матрац кладуть на ліжко з добре натягнутою сіткою. Стелять простирадло, краї якого по всій довжині підгинають під матрац так, щоб воно не збиралося у складки. На подушку надіти чисту наволочку. На ковдру надіти підковдру. Забезпечити хворого двома рушниками.

Для важкохворого пацієнта бажано застосувати простирадло або пелюшку з суперадсорбентом, яка не промокає. При відсутності їх потрібно на матрац постелити клейонку, а поверх клейонки – пелюшку (щоб запобігти забрудненню матраца екскрементами людини). Рекомендується важкохворим та людям похилого й старечого віку користуватись памперсами.

 

Заміна постільної білизни хворого.

Постільна білизна повинна бути бавовняною, а натільна – бавовняною чи фланелевою. Є декілька способів заміни простирадла лежачому пацієнту. Перший спосіб застосовують у тому випадку, коли пацієнту лікар дозволяє повертатися у ліжку на бік, другий – коли активні рухи у ліжку заборонені. Заміну білизни пацієнту слід проводити обережно, щоб не завдавати йому додаткового болю і страждання.

Попередньо секції функціонального ліжка необхідно встановити в горизонтальне положення.

Перший спосіб.

Чисте простирадло згорнути валиком по довжині лицьовою стороною усередину, підняти трохи голову та плечі пацієнта, забрати подушку. Обережно опустити голову пацієнта на ліжко. Повернути пацієнта на бік обличчям до краю ліжка, притримати його у такому положенні. Брудне простирадло згорнути валиком по довжині у напрямку до пацієнта. На звільнену частину постелі розгорнути чисте простирадло так, щоб його вільний край дещо звисав із ліжка. Повернути пацієнта на спину, а потім на інший бік, вкладаючи його на чисте простирадло. Забрати брудне простирадло, помістити його у водонепроникний мішок. Розправити чисте простирадло, повернути пацієнта на спину. Краї простирадла заправити під матрац з усіх боків. Замінити наволочку на подушці та підковдру на ковдрі. Брудну наволочку та підковдру помістити у мішок. Подушку в чистій наволочці покласти під голову пацієнта, вкрити пацієнта ковдрою.

Другий спосіб.

Чисте простирадло згорнути валиком по ширині лицевою стороною усередину. Обережно трохи підняти голову та плечі пацієнта, забрати подушку. Швидко згорнути у вигляді валика брудне простирадло у напрямку від голови до попереку пацієнта. На звільненій частині постелі розгорнути та розправити чисте простирадло. Обережно опустити голову пацієнта на ліжко (без подушки). Замінити брудну наволочку на чисту, підняти трохи голову та плечі пацієнта, на чисте простирадло покласти подушку в чистій наволочці, опустити на неї голову та плечі пацієнта. Підняти таз пацієнта, потім ноги і швидко забрати з-під нього брудне простирадло у напрямку від попереку до п’ят. Брудне простирадло помістити у мішок для брудної білизни. Розгорнути та розправити чисте простирадло і обережно опустити таз і ноги пацієнта. Краї простирадла заправити під матрац з усіх боків, замінити підковдру на ковдрі, вкрити пацієнта ковдрою.

 

Допомога хворому під час заміни натільної білизни.

Підняти трохи голову та плечі пацієнта, який знаходиться в ліжку у положенні “лежачі на спині”. Захопити край брудної сорочки і легкими рухами підтягнути її ззаду до потилиці, а спереду – до грудей. Зняти брудну сорочку через голову. Обережно опустити голову та плечі пацієнта на подушку, допомогти пацієнту підняти обидві руки і звільнити руки від сорочки. Брудну сорочку помістити у мішок для брудної білизни. Провести пацієнту часткову санітарну обробку. Одягти пацієнта у зворотному порядку: спочатку – рукава сорочки, а потім саму сорочку через голову. Обережними рухами натягнути сорочку на спину та груди, ретельно розправити складки сорочки. Допомогти пацієнту набути зручного положення у ліжку, вкрити пацієнта ковдрою.

 

Дотримання санітарно-протиепідемічного режиму при заміні білизни.

В стаціонарі замінювати постільну та натільну білизну необхідно не рідше одного разу на 7-10 днів. При забрудненні білизни біологічними рідинами її слід змінити одразу ж. Брудну постільну та натільну білизну поміщають у водонепроникний мішок (білизну, забруднену біологічними рідинами згортають забрудненням усередину). В палаті брудну білизну категорично забороняється кидати на підлогу чи в ємність, яка не закривається кришкою. Мішок зав’язують і відносять до спеціальної окремої кімнати, яка призначена для сортування білизни. Після виписки або смерті пацієнта матрац, ковдру, подушку здають в дезінфекційну камеру для проведення дезінфекції. Проводять гігієнічне прибирання палати із застосуванням дезінфікуючого розчину. В кімнаті для сортування – посортувати брудну білизну, скласти її у водонепроникні мішки. Мішки зав’язати та відправити у пральню на каталці. Провести гігієнічне прибирання приміщення сортувальної кімнати із застосуванням дезрозчину.

 

Догляд за шкірою та волоссям хворого.

Знесиленні важкохворі пацієнти протягом тривалого часу позбавленні можливості приймати гігієнічні водні процедури. У той же час чистота шкіри є обов’язковою умовою видужання пацієнта, тому що шкіра виконує дихальну, захисну функції, бере участь у терморегуляції, в обміні речовин, а також є важливим органом чуття – шкірним аналізатором. Догляд за шкірою важкохворих пацієнтів має не тільки деонтологічний аспект, але й поліпшує загальний стан пацієнта, запобігає гноячковим та грибковим ураженням, попрілостям, пролежням.

Лежачому пацієнту щодня вранці та ввечері допомагають вмитися. Якщо стан пацієнта дозволяє – надати йому положення в ліжку напівсидячи. Поставити миску на приліжковий столик або на стілець біля ліжка. На руки пацієнта полити теплу воду із кухля, при умиванні підтримувати голову. Дати пацієнту чистий рушник.

У випадку, коли пацієнт лежить нерухомо у ліжку – лице, шию і руки протерти махровою рукавичкою або м’якою губкою, змоченою у теплій воді. Витерти шкіру м’яким рушником методом “промокання”.

З метою профілактики попрілостей щодня проводити ретельний огляд таких ділянок: під молочними залозами у жінок, у пахвових і пахвинних складках жінок і чоловіків. Допомагати дотримуватись чистоти тіла. Названі частини тіла промивати 2% розчином калію перманганату, просушувати шкіру методом “промокання”, застосовувати дитячу присипку або тальк, очищену олію (лляну, оливкову, мигдалеву, риб’ячий жир). Час від часу ці ділянки можна змащувати 1% спиртовим розчином брильянтового зеленого.

Лежачого пацієнта підмивають 2-3 рази на добу, особливо після фізіологічних відправлень. Ноги хворим миють один раз на 2-3 доби.

Нігті на руках і на ногах підстригають один раз на тиждень, краще після гігієнічної ванни, якщо вона не протипоказана. Двічі на день допомогти пацієнту розчесатися, якщо він не в змозі це робити самостійно.

Один раз на 7-10 днів лежачому пацієнту миють голову. Під голову та плечі підкладають спеціальну підставку. Для миття волосся застосовують рідкий шампунь або теплу воду з кухля. Після миття волосся витерти рушником та розчесати щіткою або гребінцем, пов’язати голову хусткою (щоб не допустити переохолодження).

Один раз на 7-10 днів лежачому пацієнту здійснюють миття шкіри в такій послідовності: обличчя, за вухами, шия, передня частина грудної клітки, живіт, руки, спина, сідниці, стегна, гомілки, стопи. Для цього махрову рукавичку змочити теплою водою, віджати, протираючи шкіру – періодично прополіскувати рукавичку в чистій теплій воді. Після миття шкіри – одразу ж витерти її чистим сухим рушником, щоб пацієнт не застудився. При необхідності можна використати мило.

 

Догляд за очима хворого.

При наявності гнійних виділень, які склеюють повіки, взяти стерильну марлеву серветку, змочити її одним із антисептичних розчинів (фурацилін 1:5000) і накласти на очну щілину. Через 1-2 хвилини, після розм’якшення кірки, іншою стерильною зволоженою серветкою протерти повіки у напрямку від зовнішнього до внутрішнього кута ока. Щоб попередити перенесення інфекції з одного ока на інше, для кожного ока використовувати окремі стерильні марлеві серветки. Протирання повторити 4-5 раз (різними серветками). Залишки розчину промокнути сухою серветкою.

Для промивання ока використовують стерильну ундинку. Наливають в неї антисептичний розчин, пропонують хворому взяти ундинку за ніжку, нахилитися над нею так, щоб повіки розміщувалися в ундинці, притиснути її до шкіри, підняти голову, притримуючи ундинку рукою. Пацієнт має покліпати протягом хвилини, потім нахилитись уперед і поставити ундинку на стіл. Процедуру при необхідності повторюють. При відсутності ундинки очі можна промити за допомогою стерильної піпетки, підставивши ниркоподібний лоток, у напрямку від зовнішнього кута ока до внутрішнього.

Після промивання – бажано очі закапати розчином сульфацилу натрію.

 

Догляд за вухами хворого.

У важкохворого пацієнта очистити зовнішній слуховий прохід стерильною ватою, намотаною на гігієнічний пластмасовий зонд. Для цього однією рукою відтягнути вушну раковину пацієнта трохи назад і вверх, а іншою рукою обережно ввести зонд у зовнішній слуховий канал. Легкими обертовими рухами очистити вухо. При відсутності зонду для очищення слухового проходу можна використати марлеву турунду, для виготовлення якої взяти смужку марлі шириною 3 см і довжиною 10 см. загорнути краї смужки по довжині і туго скрутити її. Потім скласти вдвоє і ще раз скрутити. За допомогою створеного джгутика обертовими рухами прочистити слуховий канал.

 

Підкладання судна лежачому пацієнту.

Із санітарної кімнати приносять продезінфіковане сухе та тепле підкладне судно. У судно наливають невелику кількість води. Пацієнту надають горизонтальне положення, повертають на бік, або підводять одну руку під його сідниці та піднімають трохи таз. Під сідниці підстеляють клейонку, поверх неї – пелюшку. Повертають пацієнта на спину або опускають таз. Допомагають пацієнту зігнути ноги в колінах і трохи розвести їх в сторони. Судно підставляють так, щоб над його великим отвором опинилася промежина, а трубка судна була між стегнами пацієнта в напрямку до колін. Забезпечити пацієнта туалетним папером. Вкрити пацієнта ковдрою і залишити його на деякий час одного. Після акту дефекації підняти таз пацієнта, взяти судно за трубку і обережно вийняти його. Судно накрити кришкою, звільнити від вмісту в туалеті, ополоснути його водою та занурити у дезінфекційний розчин. Над чистим судном підмити пацієнта, висушити промежину. Забрати судно, клейонку, пелюшку та провести їх дезінфекцію. Провітрити палату.

Підкладання сечоприймача лежачому пацієнту.

Принести із санітарної кімнати продезінфікований сухий та теплий сечоприймач. Надати пацієнту горизонтального положення. Підстелити під сідниці пацієнта клейонку, поверх неї – пелюшку. Зігнути ноги хворого в колінах, трохи розвести в сторони. Дати сечоприймач пацієнту у ліжко, якщо він сам не може втримати сечоприймач, допомогти йому ввести статевий член в отвір сечоприймача та тримати сечоприймач. Після сечовиділення забрати сечоприймач від пацієнта, сечу вилити в унітаз. Ополоснути сечоприймач у санітарній кімнаті теплою водою, занурити його у дезінфікуючий розчин. Забрати клейонку, пелюшку з-під хворого, покласти їх у відповідно маркіровані ємності для проведення подальшої дезінфекції.

Для усунення різкого аміачного запаху сечі необхідно періодично ополіскувати сечоприймач 2-3% розчином хлористоводневої кислоти або миючими пастами чи порошками, які розчиняють солі сечової кислоти.

 

Дезінфекція судна та сечоприймача.

Після використання судно або сечоприймач звільняють від вмісту в туалетній кімнаті, промивають теплою водою. Судно занурюють у 0,5% розчин хлорного вапна в ємності, маркірованій “Для дезінфекції суден”, аналогічно занурюють сечоприймач в ємність “Для дезінфекції сечоприймачів”. Через 60 хв. вийняти судно (чи сечоприймач), ополоснути під проточною водою. Зберігати судна та сечоприймачі в санітарній кімнаті на спеціальних поличках. У важкохворих пацієнтів чисте судно або сечоприймач може постійно знаходитись під ліжком у спеціальному заглибленні для судна або на дерев’яному стільчику, накритому клейонкою, яку двічі на день протирають дезрозчином.

 

Підмивання лежачої пацієнтки.

Надати пацієнтці горизонтальне положення, ноги зігнути у колінах і розвести. На простирадло під нижню частину тіла постелити клейонку, поверх неї – попелюшку. Під сідниці підставити сухе тепле судно. Взяти у ліву руку кухоль заповнений теплим антисептичним розчином (розчин калію перманганату блідо-рожевого кольору, переварена вода, розчин фурациліну тощо), а в праву – корнцанг із серветкою. Розчин полити на ділянку статевих органів. Правою рукою за допомогою корнцангу та затисненої в ньому марлевої серветки здійснювати рухи від статевих органів до заднього проходу, тобто зверху вниз, миючи послідовно: лобок, соромітні губи, пахвинну ділянку справа і зліва, ділянку анального отвору. Так слід робити для того, щоб не занести інфекцію до сечостатевих органів. Щоразу треба брати чисту марлеву серветку. Використану серветку викидати у лоток ля використаного матеріалу. Висушити ділянку промежини сухою марлевою серветкою, затисненою у корнцанг, у тому ж напрямку і в тій же послідовності. Забрати судно, звільнити його від вмісту, занурити в дезінфекційний розчин, забрати клейонку, пелюшку, покласти їх у відповідно маркіровані ємності для подальшої дезінфекції. Використані марлеві серветки, корнцанг поміщають у дезінфікуючий розчин.

 

Комплексна профілактика пролежнів.

У ослаблених, нерухомих пацієнтів, особливо у тих, які займають пасивне положення в ліжку, порушується живлення м’яких тканин, внаслідок чого можуть утворюватись пролежні. Поява пролежнів свідчить про недостатній догляд за пацієнтом.

Елементи профілактики пролежнів:

· Навчити пацієнта піклуватись про себе наскільки це можливо.

· Навчити родичів прийомам догляду за важкохворим з метою профілактики пролежнів.

· Розмістити пацієнта комфортно у ліжку. Порекомендувати використати один із матраців: поролоновий, надувний, водяний або матрац, заповнений насінням просу.

· Змінювати положення хворого в ліжку кожні 2 години, заохочувати пацієнта змінювати положення в ліжку за допомогою перекладин, поручнів та інших пристосувань.

· Використовувати пристосування для зняття тиску тіла на ушкоджені м’які тканини (поролонові прокладки в чохлах, мішечки, заповнені насінням просу або льону).

· Перевіряти стан постелі під час заміни положення пацієнта (кожні 2 години). Постільна білизна має бути чистою, сухою, без складок, рубців, ґудзиків.

· Після кожного прийому їжі – струшувати простирадло, щоб у ліжку не було крихт.

· Робити легкий масаж під час зміни положення хворого, не можна робити масаж в місцях виступів кісток.

· Один раз на добу ділянки, найбільш уразливі щодо виникнення пролежнів, обмивати теплою водою, витирати м’яким рушником методом “промокання”, а потім протирати 10% розчином камфорного спирту, 40% етиловим спиртом, або слабким розчином оцту.

· Контролювати регулярне випорожнення кишечнику.

· Рекомендувати пацієнтам похилого та старечого віку, а також пацієнтам з нетриманням сечі користуватись памперсами. Памперси змінюють кожні 4 години, щоразу підмиваючи пацієнта. При нетриманні калу памперси змінюють одразу ж після акту дефекації, обов’язково підмивши пацієнта.

 

Догляд за пацієнтом з пролежнем.

· Виконувати заходи профілактики пролежнів.

· При відшаруванні епідермісу та утворенні пухирів їх слід обробити 1% розчином діамантового зеленого і накласти асептичну пов’язку.

· Після того, як пухирі лопнули, ділянку пролежня промивають розчином антисептика, підсушують стерильною серветкою, шкіру навколо обробляють 1% розчином діамантового зеленого і накладають асептичну пов’язку.

· Надавати психологічну підтримку пацієнту та його близьким за наявності негативних емоційних реакцій, пов’язаних із тривалим лікуванням пролежнів.

 

Харчування важкохворих.

Годування лежачого пацієнта з ложки, поїльника у стаціонарі – це прямий обов’язок палатної медичної сестри. Ентеральне введення харчових продуктів (за допомогою зондів, фістул, клізм), парентеральне введення в організм живильних речовин (обминаючи травний канал) – більш складні маніпуляції, у виконанні яких беруть участь палатна медична сестра, старша медична сестра та лікар.

 

Годування важкохворого за допомогою ложки та поїльника.

Надати пацієнту положення напівсидячи, прикрити груди хворого рушником. Розмістити їжу, призначену для пацієнта на приліжковому столику. Однією рукою трохи підняти голову пацієнта разом з подушкою, іншою рукою піднести до рота ложку з їжею. Їжу в рідкому або напіврідкому вигляді (протерті каші, супи, бульйони, киселі тощо) можна дати пацієнту з поїльника або звичайного невеликого чайника. Годувати пацієнта малими порціями, повільно, з достатніми паузами, щоб він мав змогу добре пережувати їжу. Пропонувати напій після декількох ложок твердої їжі. Для пиття соку, компоту, чаю порекомендувати використовувати поліхлорвінілові трубочки, довжиною 20-25 см і звичайну чашку або склянку. Після прийняття їжі запропонувати пацієнту прополоскати ротову порожнину водою, витерти губи пацієнта серветкою, струсити простирадло від крихт, розправити складки на ньому, допомогти пацієнту зайняти зручне положення в ліжку.

 

Годування пацієнта через назогастральний зонд за допомогою шприцу Жане.

Надати пацієнту положення: сидячи, напівсидячи, при надмірному виснаженні – лежачи на боці. Прикрити груди хворого серветкою. Отриману їжу з харчоблоку змішати в одній ємності і зробити рідку живильну суміш.

Перевірити місце знаходження зонду – не можна розпочинати годування пацієнта, не переконавшись, що зонд знаходиться у шлунку.

Набрати у шприц Жане теплу живильну суміш. На рівні шлунку з’єднати конус шприца із зондом. Повільно підняти шприц вище рівня шлунку пацієнта приблизно на 40-50 см так, щоб рукоятка поршню була спрямована догори. Повільно натискуючи на поршень шприца, забезпечити поступове проходження живильної суміші. Після звільнення шприца – перетиснути зонд затискачем, від’єднати шприц від зонду. Таким чином повторити процедуру до тих пір поки не буде введено всю суміш. Від’єднати шприц, перетиснути зонд затискачем. Через годину зняти затискач і закрити заглушкою зовнішній отвір зонду.

 

Правила поводження з трупом..

Констатація смерті проводиться лікарем стаціонару. Час смерті в стаціонарі лікар фіксує в історії хвороби.

Труп роздягають, кладуть на спину. Розгинають ноги, руки, закривають повіки, підв’язують щелепу, накривають простирадлом на 2 години (до появи трупних плям). Одяг та цінні речі віддають родичам під розписку.

На стегні трупа медична сестра пише фамілію та ініціали, номер історії хвороби. Труп транспортують вперед ногами до патолого-анатомічного відділення. В супровідній записці вказують фамілію, ім’я та по-батькові, номер історії хвороби, відділення, з якого доставили труп, дату смерті, клінічний діагноз.

 

Практичне заняття