Тема 11. Управлінські рішення

 

 

УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ – це формалізований метод менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану. Після трансформації методів менеджменту в управлінські рішення (накази, вказівки, розпорядження тощо), останні за каналами прямого зв’язку надходять з керуючої системи в керовану і здійснюють необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, надання послуг, забезпечення виробничих, фінансових, економічних та інших результатів (рис. 11.1).

 

Рис. 11.1. Місце управлінських рішень у процесі менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

 

Управлінське рішення формується в процесі вибору альтернативи і стає відображенням результатів управлінської діяльності, у певній мірі, її підсумком. Воно є результатом обдумувань дій і намірів, висновків, міркувань, обгово­рень, постанов тощо, спрямованих на реалізацію цілей управління

Для прийняття оптимального управлінського рішення у сфері зовнішньоекономічної діяльності необхідний всебічний розгляд процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси організації, стратегічні цілі, економію матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, на одержання оптимального прибутку тощо. Управлінські рішення вимагають систематизації. Їх можна класифікувати за такими ознаками:

За сферою охоплення:

- загальні рішення (стосуються всієї організації);

- часткові рішення (стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо).

За тривалістю дії:

- перспективні рішення;

- поточні рішення.

За рівнем прийняття:

- рішення на вищому рівні управління;

- рішення на середньому рівні управління;

- рішення на нижчому рівні управління.

За характером вирішуваних завдань організацією:

- організаційні запрограмовані рішення (їх виділяти у менеджменті запропонував американський науковець Герберт Сайман на основі залучення комп'ютерної термінології). Це певний відомий перелік кроків з малою кількістю альтернатив;

- організаційні незапрограмовані рішення, викликані новими або невідомими факторами та ситуаціями. Це можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

- компромісні рішення, які повинні врівноважувати протиріччя, що виникають (обґрунтував американський фахівець Роберт Кац).

За способом обґрунтування:

- інтуїтивні рішення, тобто ті, які базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору. Зрозуміло, що обґрунтованість визначається особистими якостями менеджера;

- рішення, які базуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках). Це вибір, обумовлений знаннями, досвідом, стажем, кваліфікацією. Оскільки ці рішення приймаються безпосередньо менеджером, то вони формуються швидко і без значних витрат. Але такі рішення можуть привести до несприйняття нової альтернативи;

- раціональні рішення (обґрунтовуються об'єктивними аналітич­ними процесами).

За способом прийняття:

- одноособові рішення;

- колегіальні рішення (розробляє група фахівців, а приймає відповідна група менеджерів);

- колективні рішення (приймаються загальними зборами).

За характером:

- економічні рішення;

- технологічні рішення;

- соціально-психологічні рішення;

- адміністративні рішення.

Успішне прийняття управлінських рішень базується на таких умовах, як право прийняття, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність.

Пра­во прийняття рішень мають всі менеджери, але відповідні їх групи можуть прийняти тільки конкретні рішення, наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники.

Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийняття рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно посадових обов'язків, може приймати тільки директор підприємства.

Обов'язковість вимагає від менеджера обов'язкового прийняття рішення, якщо його потребує ситуація, що склалась в організації.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати кваліфіковані рішення.

Відповідальність показує, які санкції можна застосовувати сто­совно менеджера в результаті прийняття невдалого рішення.

Узагальнення літературних джерел та власні дослідження дозволяють зробити висновок про те, що процес вироблення раціональних управлінських рішень повинен включати такі етапи:

1. Виникнення ситуації, яка вимагає прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

2. Збір та обробка інформації щодо розроблених методів менеджменту.

3. Виявлення та оцінка альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

4. Підготовка та оптимізація рішення, яке приймається (вибір альтернативи).

5. Прийняття рішення (узаконення альтернативи).

6. Реалізація рішення та оцінка результатів.

Найважливішим етапом технології вироблення управлінських рішень є їх оптимізація. Саме в процесі оптимізації отримують раціональні рішення. Під оптимізацією управлінських рішень розуміють вибір найбільш ефективного варіанту рішення із можливих альтернатив (тобто раціонального рішення).

У найбільш загальному вигляді функцію оптимізації можна представити так:

 

y = f (x₁, x₂, x₃, ….x_n),

де y – параметр, за яким проводиться оптимізація;

x₁, x₂, x₃, ….x_n - варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у може виступати у вигляді показників: прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень x_n визначаються ресурсами, організацією праці, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займається напря­мок під назвою “наука управління” (використовуються ще терміни “наука про прийняття рішень”, “системний аналіз”, “наука про системи”, “дослідження операцій” та ін.). Наука управління виникла в Англії під час другої світової війни як необхідність розв'язання певних військових завдань. Широке застосування вона має в США, Японії, Німеччині, Україні, Росії та ін. країнах. Використовується з метою розв'язання таких завдань: регулювання транспортних потоків в містах; оптимізація графіку руху в аеропортах; складання розкладу при розв'язанні різних завдань; управління запасами на підприємствах, в організаціях; розробка нових видів продукції; розподіл витрат на рекламу різних видів продукції; оптимізація чисельності допоміжного персоналу у структурі управління; планування матеріального забезпечення та постачання; розподіл обладнання для різних видів виробництва; розподіл трудових ресурсів; розкрій матеріалу (листового металу, тканини тощо); оптимізація обсягів виробництва та послуг; оптимізація діяльності на різних сегментах ринку.