Природно-техногенні небезпеки

У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруднення, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований характер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.

Порівнюючи природні та техногенні небезпеки, необхідно відмітити важливу обставину. Природні стихійні явища являють собою відхилення від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Але природне середовище в цілому, наприклад у масштабі всієї біосфери, може впоратись з наслідками природних стихій за рахунок саморегулювання за досить невеликий термін. Але для людини вони є небезпечними тому, що загрожують здоров’ю та призводять до економічних збитків.

Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в багатьох випадках викликають процеси, не притаманні природним системам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у заключних ланках ланцюгів живлення.

До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, забруднення Світового океану, зниження родючості ґрунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття, кислотні дощі.

Глобальна криза проявляється в наступних формах:

• забруднення природного середовища (атмосфери, гідросфери та літосфери) відходами виробництва;

• нестача ресурсів;

• деградація лісів та ґрунтів, виникнення пустель, зменшення біологічного різноманіття.

Визначимо основні екологічні проблеми.

Серед несприятливих екологічних впливів найбільшу небезпеку викликає забруднення природного середовища. Забруднення спричинене як антропогенними, так і природними чинниками. Основні антропогенні чинники – промислові та сільськогосподарські підприємства, транспорт, міське комунальне господарство (зокрема теплоенергетика). Природні забруднення спричинені, як правило, катастрофічними процесами: вулканічними виверженнями, землетрусами, пожежами і таке інше).

Особливу небезпеку викликають наступні процеси:

• збільшення вмісту вуглекислого газу в атмосфері, пов’язане зі спалюванням органічного палива (парниковий ефект);

• порушення озонового шару під впливом фреонів;

• кислотні дощі.

Парниковий ефект. Люди тисячоліттями намагались впливати на погоду. А зараз ми раптом опинились на порозі суттєвої зміни клімату, спричиненої людиною. Розглянемо цю проблему детальніше. Світлова енергія проникає крізь атмосферу, поглинається поверхнею землі, перетворюється в теплову енергію і виділяється у вигляді інфрачервоного випромінювання. Однак вуглекислий газ, на відміну від інших природних компонентів атмосфери, його поглинає. При цьому він нагрівається і, в свою чергу, нагріває атмосферу в цілому. Тобто чим більше в атмосфері вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде поглинуто, тим тепліше вона стане. Температура і клімат, до якого ми звикли, забезпечується концентрацією вуглекислого газу в атмосфері на рівні 0,03 %. У наш час люди збільшують концентрацію вуглекислого газу, коли вирубують ліси та використовують викопне паливо, внаслідок чого концентрація вуглекислого газу за ХХ сторіччя виросла приблизно на 20 %, що може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих тенденцій, то до 2050 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері подвоїться. Комп’ютерні моделі різних кліматичних пара-метрів показують, що це призведе до повсюдного потепління на 1,5–4,50С. На перший погляд, воно здається помірним. Але ріст навколишньої температури на 4,5–5,50С вище її піків, які досягають 380С, може виявитись катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2–3 м. Це призведе до затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно, виявиться ще сильнішим. Природні опади можуть скоротитися на 40 %, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні землі збільшиться, ґрунти пересохнуть…

Світова промисловість і транспорт настільки залежать від викопного палива, що в недалекому майбутньому значне надходження вуглекислого газу в атмосферу неминуче. Однак існують заходи зменшення вуглекислого газу в атмосфері, зокрема:

• збільшення к. к. д. використання пального на транспорті;

• енергозбереження (виробництво електроенергії майже повністю базується на спалюванні викопного палива);

• розробка та впровадження сонячних та інших безпаливних джерел енергії;

• припинення вирубки лісів, особливо тропічних;

• організація та підтримка кампаній, які саджають дерева.

Усі ці дії сприяють рішенню і інших природоохоронних завдань. Енергозбереження та розвиток альтернативних засобів виробництва енергії ведуть до зниження забруднення. Насадження дерев – метод охорони ґрунтів та водних ресурсів, а також підтримка біологічного різноманіття.

Порушення озонового шару. Ультрафіолетове випромінювання (компонент сонячного випромінювання) проникає крізь атмосферу, поглинається тканинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК. Ми захищені від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання шаром озону в стратосфері на висоті 25 км від поверхні землі. Цей шар зазвичай називають озоновим екраном. Необхідність його збереження не потребує доведен-ня. Але деякі антропогенні забруднювачі його руйнують. За оцінками спеціалістів, озоновий шар зменшився за останні десять років на 4–8 %, а над полярними шапками виникли так звані “озонові діри”. Крім збільшення ризику ракових захворювань, зменшення озонового шару навіть на 1 % може, за даними ООН, призвести до того, що 100 тисяч чоловік осліпне від катаракти.

Серйозна загроза озоновому шару пов’язана з хлорфторвуглеводнями (фреонами). Вони використовуються в якості хладоагентів у холодильниках, кондиціонерах повітря і теплових насосах. Фреони використовують також для очищення електронних пристроїв і виготовлення твердих полістиролових ізоляційних матеріалів. І, нарешті, в деяких країнах їх використовують як носії в аерозольних балончиках.

І хоча існує домовленість між багатьма країнами про повну заборону виготовлення та застосування фреонів (Гельс інки, 1989 рік), проблема полягає в тому, що в існуючих холодильниках і кондиціонерах накопичено надто багато фреонів: через їх звичайний поступовий вихід з ладу кількість фреонів у атмосфері буде збільшуватись ще довгі роки.

Кислотні дощі

Термін " кислотні дощі " було введено в 1872 р. англійським інженером Робертом Смітом у книжці "Повітря і дощ: початок хімічної кліматології". Кислотні дощі, які містять розчини сіркової і азотної кислот, завдають значної шкоди природі. Ґрунти, водоймища, рослинність, тварини і будівлі стають їх жертвами. В місцевості, де розташовані великі виробничі потужності, разом з дощами за рік випадає близько 1500 кг сірки.

Під час горіння будь-якого палива (вугілля, сланців, мазуту) до складу газів, що виділяються в повітря, входить діоксид сірки й азоту. їх об'єм залежить від складу палива. Мільйони тонн діоксиду сірки, що потрапляють в атмосферу, перетворюють дощі в слабкий розчин кислот.

Окиси азоту створюються при поєднанні азоту з киснем повітря в умовах високих температур, в основному у двигунах внутрішнього згорання і котельних пристроях. Вилучення енергії супроводжується забрудненням навколишнього середовища. Справа ускладнена тим, що труби електростанцій здіймаються догори на 250—300, і навіть 400 м. Тому викиди в атмосфері розвіюються на значні території.

Дощова вода, що утворюється під час конденсації водяної пари, має мати нейтральну реакцію, тобто показник рН, що характеризує кислотні чи лугові властивості розчину, дорівнюватиме рН = 5,6—5,7.

Природні води і ґрунти мають буферні можливості, вони здатні нейтралізувати значну частину кислоти і зберегти середовище. Однак ті буферні можливості природи небезмежні.

У водоймища, що потерпіли від кислотних дощів, нове життя може вдихнути невелика кількість фосфатних добрив; вони допомагають планктону засвоювати нітрати, що веде до зниження кислотності води.

Ґрунт і рослини, звичайно, змінюють свої властивості під впливом кислотних дощів — знижується кількість годувальних речовин, змінюється склад мікроорганізмів.

Великої шкоди кислотні дощі завдають лісам. Ліси усихають починаючи зі свого верхів'я, що має місце на великих територіях. Кислота підвищує рухомість в ґрунті алюмінію, токсичного для невеликого коріння, і це призводить до гноблення листя і хвої, крихкості гілля. Особливо страждають хвойні дерева, тому що хвоя змінюється рідше, ніж листя, і тому накопичує більше небезпечних речовин за один і той же період. Хвойні дерева жовтіють, у них зменшується крона та інше. Але й у листяних дерев змінюється колір листя, завчасно падає лист, гине частка крони і руйнується кора. Природно хвойні і листяні ліси не відновлюються.

Кислотні дощі руйнують покривні тканини рослин, змінюють обмін речовинами в клітинах рослин, рослини сповільнюють зростання і розвиток, зменшують їх опір хворобам і паразитам, падає врожайність.

Ці дощі здійснюють шкідливу дію на фактори навколишнього середовища:

— врожайність багатьох сільськогосподарських культур знижується на 3—8 % внаслідок ушкодження листа кислотами;

— кислі опади спричиняють вимивання з ґрунту кальцію, калію й магнію, що зумовлює деградацію фауни і флори;

— деградують і гинуть ліси. Особливо вразливими до дії кислотних дощів є кедр, бук і тис;

— отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба. Насамперед її цінні види — лосось, форель тощо, а також численні види комах;

— зникнення комах у водоймах призводить до зникнення птахів і тварин, які ними живляться;

— зникнення лісів у гірських районах (в Карпатах) зумовлює збільшення кількості гірських зсувів і селів;

— різко прискорюється руйнування пам'яток культури, житлових будинків, особливо тих, що оздоблені мармуром, вапняком;

— вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.

Під впливом кислотних дощів, безпосередньо після обпилення в початках кукурудзи, формується менше зернин, ніж після зрошення чистою водою. Визначено, чим більше в дощовій воді містилося кислоти, тим менше зернин утворювалося в початках. Разом з тим дійшли висновку, що кислотні дощі, які пройшли до обпилення, не мали впливу на формування зернин.

Наукові дослідження про сприйнятливість до кислотних дощів 18 видів сільськогосподарських культур і 11 видів декоративних рослин на початкових стадіях росту визначили, що найбільше під небезпечний вплив підпали листя томату, сої, квасолі, тютюну, баклажанів, соняшника і бавовни. Найменше потерпіли озимина, кукурудза, салат, конюшина, люцерна.

Кислотні дощі не тільки убивають живу природу, але і руйнують пам'ятники архітектури.

Страждають від кислотних дощів і люди, які використовують питну воду, яка забруднена токсичними металами — ртуттю, свинцем, кадмієм та ін.

Змі́на клі́мату — коливання кліматичних параметрів атмосфери Землі в цілому або окремих її регіонів в часі. Вивченням змін клімату займаються науки палеокліматологія та кліматологія.

Останнім часом термін «зміна клімату» використовується як правило (особливо в контексті екологічної політики) для позначення зміни в сучасному кліматі (див. глобальне потепління).

Чинники зміни клімату

Зміни клімату обумовлені змінами в земній атмосфері, процесами, що відбуваються в інших частинах Землі, таких як океани, льодовики, а також ефектами, супутніми діяльності людини.

Причиною зміни клімату є динамічні процеси на Землі зумовлені природними та антропогенними чинниками. Природні чинники зміни клімату можуть бути космічного походження та не космічного характеру. Космічні процеси, що формують клімат, це зміни світимості Сонця; сонячного випромінювання; зміни параметрів орбіти Землі; катастрофи, наприклад падіння астероїду чи комети. Природні некосмічні фактори зміни клімату на Землі це:

• зміна прозорості атмосфери та її складу в результаті змін вулканічної активності;
• зміна відбивній здатності атмосфери та поверхні Землі альбедо;
• зміна кількості тепла, наявного в глибинах океану.

До антропогенних причин зміни клімату відноситься, в першу чергу, збільшення концентрації парникових газів в атмосфері утворених в наслідок діяльності людини, головним чином спалювання викопного палива. Також антропогенний вплив на клімат здійснюється від вирубки лісів, через діяльність сміттєвих звалищ та урбанізацію територій, викидів аерозольних частинок в результаті діяльності людини і т.п.

Звіт Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) від 2 лютого 2007 року свідчить, що підвищення глобальних середніх температур яке спостерігається з середини XX століття здебільшого викликано тим, що відбувається підвищення концентрації парникових газів антропогенного походження в атмосфері Землі^[1]. Помітний вплив людини зараз поширюється і на інші аспекти клімату, включаючи температуру океанічних вод, середню температуру на континентах, екстремальні температури, вітрові режими та ін. Вчені впевнено стверджують, що зміна клімату відбувається через негативний вплив людини і саме людство несе відповідальність за забруднення та глобальні зміни клімату.

[ред.] Клімат та його зміни на Землі

Погода — це стан атмосфери в данний момент часу, що характеризується різними метеорологічними параметрами. Погода є хаотичною нелінеарною динамічною системою.

Клімат — синтез погодних умов даного району, що характеризується довгостроковими статистичними даними метеорологічних елементів (явищ) в цьому районі.

Клімат у вузькому сенсі цього слова зазвичай визначається як багаторічний середній режим погоди характерний для даної місцевості в силу її географічного положення. Кліматом прийнято розуміти усереднене значення погоди за тривалий проміжок часу. За визначенням Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), класичним періодом для усереднень параметрів вважається 30 років. Відповідними кількісними параметрами найбільш часто є такі приземні параметри як температура, опади та вітер.

[ред.] Зледеніння

Льодовики є одними з найвідчутніших показників зміни клімату. Вони істотно збільшуються в розмірах у вологі холодні часи (т. зв. «льодовикові періоди») і зменшуються під час потеплення та аридизації клімату. Льодовики ростуть і тануть через природні зміни і під впливом зовнішніх дій. У минулому столітті більшість льодовиків, особливо гірських не встигали накопичити за зиму стільки льоду, щоб відновити втрати під час літніх місяців, а тому поступово зменшувалися.

Найзначніші кліматичні процеси за останні декілька мільйонів років — це гляціальні і інтергляціальні цикли поточного льодовикового періоду, обумовлені змінами орбіти Землі. Зміна стану континентальних льодів і коливання рівня морю в межах 130 метрів є в більшості регіонів ключовими наслідками зміни клімату.

[ред.] Світовий океан

У масштабі десятиліть кліматичні зміни можуть бути результатом взаємодії атмосфери і світового океану. Багато флуктуацій клімату, включаючи найвідомішу південну осциляцію Ель-Ніньо, а також північноатлантична і арктична осциляції, відбуваються частково завдяки можливості світового океану акумулювати теплову енергію і переміщенню цієї енергії в різні частини океану. У тривалішому масштабі в океанах відбувається термогалінна циркуляція, яка грає ключову роль в перерозподілі тепла і може значно впливати на клімат.

[ред.] Кліматична пам'ять

У загальнішому аспекті мінливість кліматичної системи є формою гістерезису, тобто це означає, що справжній стан клімату є не тільки наслідком впливу певних чинників, але також і всією історією його стану. Наприклад, за десять років засухи озера частково висихають, рослини гинуть, і площа пустель збільшується. Ці умови викликають, у свою чергу, менш рясні дощі в наступні за засухою роки. Тобто зміна клімату є саморегульованим процесом, оскільки навколишнє середовище реагує певним чином на зовнішні дії, і, змінюючись, саме здатне впливати на клімат.

[ред.] Некліматичні чинники і їх вплив на зміну клімату

[ред.] Парникові гази

Парниковий ефект, що виникає в результаті нагрівання атмосфери тепловою енергією, що утримується парниковими газами, є ключовим процесом який регулює температуру Землі.

Протягом останніх 600 млн років концентрація діоксиду вуглецю в атмосфері завдяки дії геологічних і біологічних процесів варіюється. Є декілька прикладів швидких змін концентрації парникових газів в земній атмосфері, що мають строгу кореляцію з сильним потеплінням, серед яких термальний максимум палеоцену — еоцену та вимирання видів пермі — тріаса.

Зростаючий рівень діоксиду вуглецю вважається головною причиною глобального потеплення, починаючи з 1750 року. Згідно з даними Міжнародної групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) від 2007 року, концентрація СО₂ в атмосфері в 2005 році була на рівні 379 ppm (частинок на мільйон), в доіндустріальний період - 280 ppm.

Щоб запобігти збільшенню глобальної середньорічної температури більше ніж на 2 градуси концентрація CO₂-еквіваленту в атмосфері Землі повинна бути знижена до рівня 350 ppm (0,035%) (зараз — 385 ppm і збільшується на 2 мільйонних долі (0,0002%) в рік, головним чином через спалювання викопного палива та вирубку лісів)^[2].

Є ідеї щодо геоінженерних методів вилучення вуглекислоти з атмосфери, зокрема, пропозиції ховати вуглекислий газ в тектонічних тріщинах або закачувати його в породи на океанському дні, однак ставлення до них вельми скептичне: вилучення 50 мільйонних доль газу за цією технологією коштуватиме, щонайменше, 20 трильйонів доларів, що в два рази більше національного боргу США^[2].

[ред.] Тектоніка літосферних плит

Впродовж тривалих відрізків часу тектонічні рухи плит переміщають континенти, формують океани, створюють і руйнують гірські хребти, тобто створюють поверхню, на якій існує клімат. Недавні дослідження показують, що тектонічні рухи посилили умови останнього льодовикового періоду: близько 3 млн років тому північно- і південноамериканська плити зіткнулися, утворивши Панамський перешийок і закривши шляхи для прямого змішування вод Атлантичного і Тихого океанів.

[ред.] Сонячне випромінювання

Сонце є основним джерелом тепла в кліматичній системі. Сонячна енергія, що перетворюється на поверхні Землі в тепло, є невід'ємною складовою формування земного клімату. Якщо розглядати тривалий період часу, то в цих рамках Сонце стає яскравішим і виділяє більше енергії, оскільки розвивається згідно з головною послідовністю. Цей повільний розвиток впливає і на земну атмосферу. Вважається, що на ранніх етапах історії Землі Сонце було надто холодним для того, аби вода на поверхні Землі була рідкою, що привело до т. зв. "парадоксу слабкого молодого Сонця".

На коротших тимчасових відрізках також спостерігаються зміни сонячній активності: 11-річний сонячний цикл і триваліші модуляції. Проте 11-річний цикл виникнення і зникнення сонячних плям не відстежується явно в кліматологічних даних. Зміна сонячної активності вважається важливим чинником настання малого льодовикового періоду, а також деяких потеплінь, що спостерігалися між 1900 і 1950 роками. Циклічна природа сонячної активності ще не до кінця вивчена; вона відрізняється від тих повільних змін, які супроводжують розвиток і старіння Сонця.

[ред.] Зміни орбіти

За своїм впливом на клімат зміни земної орбіти схожі з коливаннями сонячної активності, оскільки невеликі відхилення в положенні орбіти приводять до перерозподілу сонячного випромінювання на поверхню Землі. Такі зміни положення орбіти називаються циклами Миланковича, вони передбачаються з високою точністю, оскільки є результатом фізичної взаємодії Землі, її супутника Місяця і інших планет. Зміни орбіти вважаються головними причинами чергування гляціальних і інтергляціальних циклів останнього льодовикового періоду. Результатом прецесії земної орбіти є і менш масштабні зміни, такі як періодичне збільшення і зменшення площі пустелі Сахара.

[ред.] Вулканізм

Вулканізм є частиною геохімічного циклу вуглецю. Виверження вулканів є джерелом значного підвищення концентрації сульфатних аерозолів в атмосфері, тому здатні змінити енергетичний баланс Землі та клімат.

Одне сильне виверження вулкана здатне вплинути на клімат, викликавши похолодання тривалістю декілька років. Наприклад, виверження вулкана Пінатубо в 1991 році істотно вплинуло на клімат. Гігантські виверження, що формують найбільші магматичні провінції, трапляються всього кілька разів в сто мільйонів років, але вони впливають на клімат протягом мільйонів років і є причиною вимирання видів.

Впродовж багатьох геологічних періодів діоксид вуглецю. Проте цей внесок не порівняється по величині з антропогенною емісією оксиду вуглецю, яка, за оцінками Геологічної служби США, в 130 разів перевищує кількість СО₂, емітованого вулканами.

[ред.] Антропогенна дія на зміну клімату

Антропогенні чинники включають діяльність людини, яка змінює навколишнє середовище і впливає на клімат. В першу чергу, до антропогенних чинників змін клімату відноситься збільшення концентрації парникових газів в атмосфері, в основному вуглекислого газу, що викликає посилення парникового ефекту.

Інші причини – це викиди в атмосферу аерозолів, цементна промисловість та інші промислові процеси, які супроводжуються виділенням парникових газів. Інші чинники, такі як землекористування, зменшення озонового шару, тваринництво, вирубка лісів, та урбанізація також впливають на клімат.

В деяких випадках причинно-наслідковий зв'язок прямий і недвозначний, як, наприклад, при впливі зрошування земель на температуру і вологість, в інших випадках цей зв'язок менш очевидний. Різні гіпотези впливу людини на клімат обговорювалися впродовж багатьох років.

[ред.] Спалювання палива

Споживання людством палива з невідновлюваних джерел почало швидко рости під час промислової революції в 1850-х роках і з тих часів лише збільшується. Спалювання вугілля, нафти та газу призводить до повернення в атмосферу вуглекислого газу, що був «законсервований» у вигляді вугводнів та вугілля мільйони років тому. Внаслідок цього вміст СО₂ в атмосфері зріс з ~280 ppm до 385 ppm. При таких темпах зростання прогнозується, що на кінець XXI століття концентрація вуглекислого газу в атмосфері Землі складатиме більше 560 ppm. Відомо, що зараз рівень СО2 в атмосфері Землі вищий, ніж коли-небудь за останні 750 000 років. Разом зі зростаючою концентрацією метану, прогнозується зростання температури на 1,4-5,6°С в проміжку між 1990 і 2100 роками.

[ред.] Аерозолі

Аерозолі - дрібні частинки, розміром в декілька десятих доль мікрона, які знаходяться в атмосфері у зваженому стані. Вони утворюються в результаті хімічних реакцій між газоподібними забруднюючими речовинами, від лісових пожеж, сільськогосподарської діяльності, від викидів підприємств і транспорту. Аерозолі роблять нижні шари тропосфери (до 10 км) менш прозорими та розсіюють енергію, яка надходить до Землі, що знижує температуру приземного шару атмосфери. Різні типи аерозолів можуть мати результуючий охолоджуючий або нагріваючий ефект. Взаємодія аерозолів із рідкою водою в хмарах, викликаючи непрямий ефект альбедо та підсилювати хмарний покрив Землі.

Дія аерозолів досить локальна, адже зазвичай вони знаходяться в атмосфері недовго.

[ред.] Цементна промисловість

Виробництво цементу є значущим джерелом викидів СО₂. Діоксид вуглецю утворюється, коли карбонат кальцію (CaCO₃) нагрівають, щоб отримати інгредієнт цементу оксид кальцію (СаО або негашене вапно). Виробництво цементу є причиною приблизно 2,5 % викидів СО₂ індустріальних процесів (енергетичний і промисловий сектори).

[ред.] Землекористування

Значний вплив на клімат здійснюється землекористуванням людини. Зрошування, вирубка лісів і сільське господарство здатні повністю змінити навколишнє середовище. Наприклад, на зрошуваній території змінюється водний баланс. Землекористування може змінити альбедо окремо взятої території, оскільки змінює властивості підстилаючої поверхні і тим самим кількість поглиненого сонячного випромінювання. Наприклад, існують припущення, що клімат Греції та інших середземноморських країн змінився через масштабні вирубки лісів між 700 роком до н. е. і початком н. е. (деревина використовувалася для будівництва, кораблебудування і як паливо). Клімат став жаркішим і сухішим, а ті види дерев, які використовувалися в кораблебудуванні, не ростуть більше на цій території.

Згідно з дослідженням 2007 року Лабораторії реактивного руху (Jet Propulsion Laboratory) середня температура в Каліфорнії зросла за останні 50 років на 2 °С, причому в містах це зростання набагато вище. Це є в основному наслідком антропогенної зміни ландшафту.

[ред.] Скотарство

Відповідно до звіту ООН «Довга тінь скотарства» від 2006 року худоба є причиною 18 % викидів парникових газів в світі. Це включає і зміни в землекористуванні, тобто вирубку лісу під пасовища. У тропічних лісах Амазонки 70 % вирубки лісів проводиться під пасовища, що послужило основною причиною того, що Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (англ. Food and Agriculture Organization, FAO) в сільськогосподарському звіті за 2006 рік включила землекористування в сферу впливу скотарства. На додаток до викидів СО₂, скотарство є причиною викиду 65 % оксиду азоту і 37 % метану, що мають антропогенне походження.

[ред.] Взаємодія чинників

Вплив на клімат всіх чинників, як природних, так і антропогенних, виражається єдиною величиною — радіаційним прогрівом атмосфери у Вт/м².

У масштабі декількох століть на 2005 рік в порівнянні з 1750 роком є комбінація різноспрямованих чинників, кожний з яких значно слабкіше, ніж результат зростання концентрації в атмосфері парникових газів, чий вплив оцінюється в 2,4–3,0 Вт/м².

Глобальна концентрація вуглекислого газу, метану та закису азоту значно збільшилася в результаті діяльності людини та вже далеко переважає значення періоду до 1750 року.

Природна дія на клімат виникає в наслідок змін на Сонці та вивержень вулканів. Але різниця в оцінках радіаційної взаємодії чинників, від зміни сонячного випромінювання та активності вулканів, з початку 1750 року та в теперішній часом вкрай мала у порівнянні з різницею радіаційного впливу людини. Як наслідок, радіаційний вплив спричинений антропогенними факторами має значно більшу вагу для сучасних та майбутніх кліматичних змін у порівнянні від змін в природних процесах.

Cередня температура повітря у поверхні Землі збільшилася з доіндустріальної епохи (приблизно з 1750 року) на 0,7 °С.