Автор як літературознавча категорія.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Автор як літературознавча категорія.



81. Тропи як мовно-образні форми мислення( поетична семантика)

Троп — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня). Основні різновиди тропів – Алегорія, Метафора, Метонімія, Синекдоха, Оксюморон, Епітет, Гіпербола, Літота, Іронія, Сарказм. Алегорія — зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання). Метафора (перенесення) — певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю («золоте волосся», «сонячна посмішка»). Уособлення або Персоніфікація — вид метафори — вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи, наділеного властивостями даного поняття (Вишня пишається білим цвітом). Метонімія – (гр.”перейменування”) – це образний вислів, в якому предмет або явище змальовується способом заміни назвою іншого предмета чи явища, звязаного з першим зовнішнім чи внутрішнім зв,язком («весь театр аплодував» глядачі). Синекдоха (співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо ("Покупець вибирає якісні товари" -"покупець" замінює усіх можливих покупців. Словосполучення "Червона шапочка" замінює образ "дівчинка в червоній шапочці".) Оксюморон або оксиморон ( «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення (живий труп, палючий холод, страшенно вродливий). Перифраз – це такий образний вислів, в якому назва предмета чи явища замінюється описом його ознак (замість Шевченко можна сказати – автор поеми “Наймичка”). Епітет (прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом (карі очі, біле личко, ясні зорі, тихі води). Гіпербола (— перебільшення) — стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки («я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю»). Літота (простота, помірність) — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. (хлопчик — мізинчик). Іронія (— лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення (Еней, таку уздрівши цяцю, не знав зі страху, де стояв). Сарказм — зла й уїдлива усмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що мається на увазі і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що мається на увазі (Якщо хворий дуже хоче жити, лікарі є безсилими). Дисфемізм — це троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного (пика замість лице або жирний замість товстий). Евфемізм — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями («померти» → «піти у краще місце»). Мейозис (зменшення, обмеження) - троп, що полягає в навмисному зменшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь (пристойно, гріх скаржитися замість добре). Порівняння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників (дівчина, як зоря). Синестезія (одночасне відчуття) — художній прийом, поєднання в одній тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів.

Проблема інтерпретації художнього тексту.

Художній текст – це знакова система, покликана, з одного боку, матеріалізувати авторський твір, а з іншого, сприяти постанню в уяві реципієнта читацького твору. Інтерпретація — дослідницька діяльність, пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом інтерпретації можуть бути: будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, мотиви, персонажі, алегорії, символи, тропи і навіть окремі речення та слова), співвіднесені з відповідним контекстом твору або позатекстовою ситуацією; літературний твір як цілість, коли у творі й поза ним відшуковується те завуальоване, приховане, що з'єднує усі компоненти в одне ціле й робить твір неповторним; літературна цілість вищого порядку, ніж літературний твір, наприклад, творчість письменника, літературна школа, літературний напрям, літературний період. Проблема інтерпретації художнього тексту належить до кола питань, що цікавлять представників лінгвістики тексту, оскільки її об'єктом є текст, а предметом - його організація й функціональна природа. Інтерпретація тексту виникла як практична діяльність, спосіб "правильного" тлумачення тексту особою, що володіє письмовим мовленням, для осіб, що ним не володіють, але потребують точного знання змісту. М. Бахтін виділяє такі опорні моменти інтерпретації тексту: мовна компетенція, комунікативна компетенція, культурна компетенція, інтенційність і стратегічність інтерпретатора, програма адресованості адресанта, що передбачає спрямованість повідомлення чи тексту на відповідного адресата і ступінь свободи смислів, закладених у вербальній формі, який визначає межу вільно варіативної інтерпретації. Формами інтерпретації тексту є переказ як різною мірою деталізований виклад змісту прочитаного, побаченого чи почутого, резюме, анотація, реферат, інтертекстовий діалог як схвалення тощо. Інтерпретація художнього тексту є складною діяльністю, яка включає в себе дії по сприйняттю, розумінню письмового/усного тексту та його елементів, а також здатність висловлюватись письмово або усно. Завдання інтерпретації художнього тексту – здобути максимум закладених в ньому думок і почуттів художника. Іншими словами, на перший план виходить завдання опанування глибинної сутності художнього тексту як твору мистецтва слова. В такому випадку висока культура сприйняття художнього тексту, інтерпретація якого викликає найбільші труднощі, передбачає вміння відчути складну структуру змістової інформації, особливо його внутрішню організацію, яка захована. Саме вміння проникати в глибінь багатопланової структури художнього твору, здатність виявити його підтекстову сутність є показниками мовної компетенції, високої культури сприйняття художнього тексту.

Поняття текст, дискурс, інтертекст в сучасному літературознавстві.

Асоціативність як ознака художнього мислення.

85. Літературознавчі дослідження філологічного факультету ОНУ.

Внесок Вязовського у вивчення психології творчої праці.

Жанрові особливості роману.

Роман — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком. Спочатку словом «роман» називали будь-які віршові твори, написані романською(французька, італійська, іспанська, португальська), а не латинською мовою. Згодом романами починають називати прозаїчні твори зі специфічною тематикою. Жанровими ознаками роману є розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої. У романі органічно переплітаються різні види організації мови — монологи, діалоги та полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики. За ідейно-художнім змістом романи поділяються на такі жанрові різновиди: соціальні, філософські, родинно-побутові, пригодницькі, сатиричні, авантюрні тощо. Однак такий поділ не завжди буде коректним з точки зору теорії, оскільки один і той же твір може бути одночасно і соціальним, і філософським, і історичним, і пригодницьким. В такому разі треба враховувати, яка риса домінує у творі. Український роман зароджується в XIX столітті. Перші твори цього жанру російською мовою були написані Г. Квіткою-Основ'яненком («Пан Халявський») та Є. Гребінкою («Чайковський»). Пізніше низку романів російською мовою створили Марко Вовчок («Записки причетника», «Жива душа»), П. Куліш («Михайло Чарнишенко», «Олексій Однорог»), Останньому належить і перший україномовний твір цього жанру — «Чорна рада» (1857 p.). Згодом побачили світ романи І. Нечуя-Левицького «Хмари», «Понад Чорним морем», Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія», І. Франка «Борислав сміється». У XX столітті значно розширюються обрії українського роману. Цілу серію романів пише В. Винниченко («Заповіт батьків», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Хочу!», «Божки», «Чесність з собою», «Рівновага», «Сонячна машина», «Поклади золота», «Слово за тобою, Сталіне», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій». Талановитими романістами виявили себе А. Головко («Бур'ян»), Ю. Яновський («Чотири шаблі», «Вершники») та інші. Значний внесок у розвиток українського роману в літературі останніх десятиліть належить О. Гончару, П. Загребельному. В сучасній українській прозі роман представлений кількома жанровими різновидами. За змістом — це може бути історичний роман («Роксолана» П. Загребельного), соціально-психологічний роман ( «Собор» О. Гончара), фантастичний роман («Серце Всесвіту», «Чаша Амріти» О. Бердника), сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки», «Претенденти на папаху» О. Чорногуза), воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Л. Первомайського, «Прапороносці» О. Гончара), біографічний роман («Шрами на скалі» Р. Іваничука), мемуарний роман («Третя Рота» В. Сосюри) тощо. За формою оповіді — роман в новелах («Тронка» О. Гончара), роман-хроніка («Хроніка міста Ярополя» Ю. Щербака), химерний роман («Позичений чоловік» Є. Гуцала), роман-сповідь («Я, Богдан» П. Загребельного).



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 286; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.007 с.)