Культура Др. світ. війни і у післявой. період. Освіта, наука і мистецтво у післяв. період 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Культура Др. світ. війни і у післявой. період. Освіта, наука і мистецтво у післяв. період



Друга світова війна вкрай негативно відобразилася на становищі української культури, ще раніше знекровленої комуністичним режимом. Всі її сфери зазнали величезних людських і матеріальних втрат.

Під час німецької окупації України українські культурні установи, визначні представники наукової, технічної і творчої інтелігенції, музейні цінності 1 тощо в обов'язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. Те, що залишилося в архівах, бібліотеках, картинних Галереях, музеях, наукових установах, дограбовували нацисти. Загалом до Німеччини було вивезено не менше 330 тис. експонатів, без урахування розкраденого окупантами в приватному по-I рядку. .

Першими з Другою світовою війною зіткнулося населення західних областей, приєднаних у 1939 р. до України. У місцеві школи прийшла рідна мова, освіту було оголошено безкоштовною, запроваджено радянські навчальні плани. Проте перебудова шкільництва на радянський лад супроводжувалась русифікацією. Обов'язковим стало атеїстичне виховання.

Значної шкоди українській школі заподіяли німецькі окупанти. Вони знищили 8 тис. і зруйнували 10 тис. шкільних приміщень, їхня освітня політика на загарбаних територіях передбачала онімечення населення та виховання в дусі покори німецькому режимові. Дещо поблажливіше ставились нацисти до населення Галичини. Тут вони-майже не нищили українських початкових шкіл, дозволялося навчання рідною мовою, у підручниках певною мірою відображалась українська культура.

Радянське шкільництво з початком радянсько-німецької війни передусім спрямовувало зусилля на перебудову школи відповідно до умов воєнного часу. Значну частину навчальних закладів разом із вихованцями було евакуйовано у східні райони. Ще під час війни ухвалено низку важливих для розвитку шкільництва рішень: дітей до школи приймали з 7-річного віку; запроваджувалося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (існувало до 1954 р.); з'явилися нові тиші навчально.-виховних закладів тощо.

З визволенням України від окупантів уже до 1950 р. було відновлено довоєнну мережу шкіл, яка охопила 6,8 млн. дітей. Створювалися вечірні школи. Запроваджено загальну обов'язкову 7-річну освіту. Серед проблем шкільництва цього часу залишалися його заідеологізованість та закостенілість навчально-виховного процесу.

Суперечливі тенденції виявлялися й у вищій школі, значною мірою пов'язані з боротьбою комуністичного режиму проти т.зв. буржуазного націоналізму. Впродовж першої повоєнної п'ятирічки було відновлено роботу ВМЗ республіки, яких наприкін. 1950 р. було 160, де навчалось понад 200 тис. студентів. Вагомою подією стало відкриття Ужгородського університету. До 500 зросла кількість технікумів, де навчалося 265 тис. учнів. Викладання, як правило, здійснювалося російською мовою.

З початком радянсько-німецької війни на службу фронту була поставлена наука. Так, фахівці Фізико-технічного інституту ЛН УРСР розробили прилади для військової авіації та наземної радіолокаційної системи. Інститут електрозварювання розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом. Медичні наукові установи працювали над підвищенням ефективності лікування поранених і хворих.

Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Його фахівці проводили активну роботу серед червоноармійців, у тилу, виступаючи з лекціями, статтями в газетах і журналах, видаючи наукові праці.

Значну увагу розвитку науки держава приділяла й у повоєнний час. У 1946 р. було здійснено пуск першого в СРСР атомного реактора. Впродовж 1948—1950 рр. в Інституті електротехніки АН УРСР під керівництвом С. Лєбедєва створено першу в Європі електронну цифрову обчислювальну машину. Колектив Інституту електрозварювання ім. Є. Патока АН УРСР розробив нові зразки авто-зварювальної і електричної апаратури. Важливий внесок у розвиток вітчизняної науки зробили математики М. Боголюбов, М. Лаврентьев, селекціонер В. Юр'єв, хімік О. Бродський, мікробіолог М. Гамалія та ін. Винахідником першого радянського турбореактивного двигуна став виходець з України академік А. Люлька.

Істотною проблемою цього часу був партійний контроль, який пригнічував розвиток науки. Жертвами кампанії гонінь стало багато визначних учених, що зумовило відставання вітчизняної науки від світового рівня.

На передовому рубежі боротьби проти нацистів перебувала література. У своїх творах письменники звеличували героїзм тих, хто боровся проти ворога на фронтах, самовіддану працю трудівників тилу, викривали людиноненависницьку ідеологію нацизму. Високим патріотичним пафосом сповнені рядки М. Бажана ("Клятва"), П. Тичини ("Похорон друга"), М. Рильського ("Слово про рідну матір"), В, Сосюри ("В голини гніву"), А. Малишка ("Україно моя!"), О. Довженка ("Україна у вогні") та і

Шістдесятництво

Шістдеся́тники —назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику вСРСР в другій пол..1950-х —у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Микола Холодний,Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші.

Шістдесятники розвинули активну культурницьку дія-ть, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молодів Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури.

Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською дія-тю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження укр.мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці. На початку 1960 років діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник» (голова — Л.Танюк) і львівський «Пролісок» (голова — М. Косів), які стали центрами громадської дія-сті шістдесятників. Із 1963 розпочалася хвиля ідеологічних звинувачень на адресу Шістдесятників, насамперед у націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування Шістдесятників у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Забороняли і розганяли літературно-мистецькі зустрічі та творчі вечори Шістдесятників, закривали клуби творчої молоді. Поступово більшість шістдесятників була позбавлена можливості видавати свої твори, їх звільняли з роботи, проти них влаштовувалися провокації.

 

58.Українське кіно

Перші фільми на Укр. були показані незабаром після винаходу кінематографа братами Люм'єр (1895). Регулярне виробн. фільмів почалося з 1907 р. (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав). Ств. хронікально-докум. стрічки, екраніз. театр. спектаклі («Наталка-Полтавка», «Б. Хмельницький») за участі акторів укр. театру. В Одесі та інших містах з'явилися приватні кіноательє.

У 20-30-ті роки ХХ ст. укр. кіномист. розвивалося в умовах націоналізування всіх кінопідпр.. У 1919-1921 рр. з'яв. понад 50 агітфільмів: «Все для фронту», «Два світи» та ін. Тоді ж з'яв. укр. наук.-популярне кіно (сільськогосп. та санітарно-просвітницькі фільми тощо). Почалося виробн. худ. фільмів. Була реорганізована Одеська кінофабр., а в середині 20-х рр. почалася підготовка до буд. нової великої кінофабр. в Києві.

Біля витоків укр. радян. кіно стояли укр. і рос. режисери, письм., актори, оператори, художники: Довженко, Тасін, Кричевський, Бажан, Яновський, Ужвій та ін. Укр. кінемат. був змушений утвердж. партійні принципи в показі як подій сучасності, так і минулого («Шведський сірник» та «Історія Першого травня»). Розпоч. процес оновлення кіномист.. Проте у ряді фільмів нова тематика виражалася в старих формах: «Привид бродить по Європі», «Укразія», «Трипільська трагедія» та ін. Зміцнювалися реаліст. тенденції. Видатною подією укр. кіно було оголошення ств. фільмів «Звенигора» і «Арсенал» режисером О. Довженко, який став одним з найкр. майстрів радян. і світ. кінематографу. Його фільм «Земля» (оспівування життя укр. села) названо у числі 12 найкр. кінокартин усіх часів і народів.

Поступово затверджувався метод так званого «соц. реалізму». З освоєнням звукового кіно ще більш зріс інтерес до фільмів, глибоко розкриваються характери, особливо сучасників. В укр. кіно знімалися актори Ужвій, Масоха, Мордвинов, Андрєєв та ін.

Під час Вел. Вітч. війни укр. студії були евак. в глибокий тил, значна частина кінодіячів пішла на фронт. Однак і в ці роки були ств. фільми: «Битва за нашу Рад. Укр.» (1943 ) і «Перемога на Правобережній Укр.» (1945) Довженка та Ю. Солнцевої, «Партизани в степах Укр.» (1943) Савченко та ін.

У післявоєнні роки укр. кінемат. швидко подолав завдану йому шкоду. Фільми: «Подвиг розвідника», «Третій удар», «Тарас Шевченко». Після смерті Довженка його дружина Солнцева пост. на кіностудії «Мосфільм» ряд фільмів за його сценаріями, а Київ. кіностудії в 1957 р. присвоєно ім'я Довженка. У 1950-60 рр. здійснені екраніз. творів М. Горького, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської, Карпенка-Карого.

Велися художні пошуки, напр. на розширення тематики, жанрове розмаїття і стильове збагачення укр. кіно. З кінця 50-х рр. все більше місце починають знімати фільми, що розкривають процеси соціал. дійсності. Ставилися фільми про рад. людину, героїко-пригодн. картини, кінокомедії, істор. фільми: «Весна на Зарічній вулиці», «НП - Надзвичайна подія» і «Іванна», «Серед добрих людей», «Три доби після безсмертя», «Перевірено - мін немає», «Повість про жінку», « Їх знали тільки в обличчя», «Білий птах з чорною ознакою» і «Свято печеної картоплі» та ін. Найбільш значні фільми 70 -х рр.: «Сім'я Коцюбинських», трилогія «Дума про Ковпака», «В бій ідуть самі "старі"», «До останньої хвилини», «Женці». В укр. кінематограф прийшли молоді режисери, оператори, актори, художники, активно розвив. виробництво телефільмів.

У 80-ті роки ств. такі значні кінотвори, як «Вавилон ХХ», «Від Бугу до Вісли», «Розповіді про кохання», «Лісова пісня. Мавка», «Високий перевал», «Ярослав Мудрий ». Великий внесок у розв. укр. кіно внесли письменники, сценаристи О. Корнійчук, О. Гончар, М. Стельмах, М. Рибак, В. Земляк.

Іван Миколайчук - укр. кіноактор, кінорежисер, сценарист. Шевченківську премію отримав посмертно. Фільмографія: "Сон" (Тарас Шевченко); "Тіні забутих предків" (Іван Палійчук), "Камінний хрест", "Білий птах з чорною ознакою" (сценарист, актор); "Захар Беркут", "Пропала грамота", "Мріяти і жити" (сценарист), "Вавілон ХХ" (актор, композитор, режисер, сценарист), "Лісова пісня. Мавка", "Така пізня, така тепла осінь" (актор, режисер, сценарист), "Легенда про княгиню Ольгу", тощо.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 143; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.203.18.65 (0.006 с.)