Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Міжнародно-правові стандарти прав та свобод людини і громадянинаСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Будь-яка держава регламентує та забезпечує права й свободи особистості за допомогою норм національного права, різноманітних внутрішніх механізмів і процедур. Проте силами однієї держави важко їх захистити, тому необхідні міжнародні гарантії. У 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй, яка в своєму статуті сформулювала принцип поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо. В ході своєї діяльності ООН прийняла і проголосила ряд міжнародно-правових актів у галузі прав людини, зокрема: · Загальну декларацію прав людини (10 грудня 1948 p.), що має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Це перший міжнародний документ, який найповніше виклав перелік прав людини на основі християнських заповідей; · Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 p.); - прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН право на самовизначення; право на працю; право на справедливі і сприятливі умови праці; право на створення профспілок і страйки; право кожної людини на соціальне забезпечення; захист сім'ї, материнства і дітей; право на достатній життєвий рівень (включає право на житло і на харчування); право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я; право кожної людини на освіту; план дій щодо введення обов'язкового безкоштовного загальної початкової освіти; право на участь у культурному житті, користування результатами наукового прогресу та захистом інтересів, пов'язаних з власною творчістю. · Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.) Ці два Пакти та Декларація стали складовими частинами Хартії прав людини. На відміну від Декларації, кожен Пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали. За обсягом - Пакти не відрізняються від Декларації, а лише розширюють та конкретизують її положення; · Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (прийнята Рада Європи у 1950 p.) (Після її ухвалення було створено два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини · Конвенцію про права дитини (1989 р.) та ряд інших - як уряд кожної країни має дбати про дітей (про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, щодо участі у збройних конфліктах)
Класифікація основних прав і свобод людини і громадянина. Конституційні норми різних країн щодо прав, свободи і обов’язків людини і громадянина можна поділити на 1) громадянські і політичні права й свободи, проголошені буржуазними революціями; 2) соціально-економічні права, які ґрунтуються на соціалістичному вченні; 3) колективні, або солідарні, права, проголошені головним чином країнами третього світу. Права й свободи, які стосуються перших двох позицій, це права й свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції). Особисті права та свободи. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. Невід'ємне право кожної людини на життя (ст. 27) є загальновизнаним суб'єктивним правом, яке закріплене в усіх міжнародних правових актах. Проголошення цієї норми-принципу в Конституції України — це матеріалізація однієї з гуманістичних засад. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя — один з основних обов'язків держави. Право людини на повагу до її гідності (ст. 28) має універсальний характер у тому розумінні, що воно діє ще до народження дитини, а також після смерті людини. Повага до гідності людини є обов'язком держави. Справи, що виникають із цього приводу, зазвичай, вирішуються у судовому порядку. Надійне гарантування правового захисту поваги до гідності як одного з нематеріальних благ є важливою ознакою справді демократичного, правового характеру держави, високої моральності суспільства. Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29) є однією з реальних гарантій свободи людини. Це право як загальний принцип встановлює межу, яку ті чи інші посадові особи можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання особи, яка скоїла злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин тощо). Лише суд своїм умотивованим рішенням і тільки на підставі чинного законодавства може дати дозвіл на арешт людини та утримання її під вартою. Сутність права на недоторканність житла (ст. 30) полягає в тому, що без підстав, передбачених законом, ніхто не має права ввійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають. Принцип недоторканності житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо. Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31) належить до загальновизнаних суб'єктивних прав особи. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом. Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) також є одним із суб'єктивних прав людини, пов'язаних із гарантуванням її свободи. Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33) за радянських часів було суттєво обмежено інститутом прописки, а також низкою перешкод, пов'язаних із виїздом за кордон і поверненням звідти. Це право — один із складників загального права людини на свободу. Право на свободу думки і слова (ст. 34) є одним із найсуттєвіших проявів демократії. Свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення. Визнаючи право на свободу думки і слова, демократичні держави, в тому числі й Україна, обмежують його, забороняючи пропагувати погляди, що суперечать національній безпеці, територіальній цілісності держави, провокують заворушення чи злочини тощо. Право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) було визнане світовим демократичним співтовариством у результаті його тривалої, багатовікової боротьби з реакційними силами — як світської, так і церковної влади. Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання не можна розуміти як абсолютне, таке, що не залежить від змісту і форми світогляду та віри, які пропагуються. Державні органи можуть обмежити це право в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення, оскільки відомо, що деякі релігійні секти сповідують думки і відправляють обряди, які суперечать загальновизнаним моральним нормам і принципам. Політичні права та свободи Політичні права - це можливості людини брати участь у суспільно-політичному житті, впливати на формування та діяльність різноманітних державних органів і громадських об´єднань. Особливість політичних прав і свобод полягає, насамперед, у тому, що їх носіями, суб´єктами є лише громадяни України, а не всі особи, що проживають на її території. Водночас варто зазначити, що політичні права та свободи мають самостійне значення, й саме так вони закріплені в Конституції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.). Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони в певних ситуаціях можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, в діяльності відповідних об´єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур. До політичних прав і свобод належать: право на свободу думки та слова (ст. 34), право на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), право на свободу об´єднань у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах (ст. 38), право вільно обирати та бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування (ст. 38), право мирно, без зброї збиратися та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39), право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб (ст. 40), право на страйк (ст. 44).
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 1569; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.116.19.29 (0.01 с.) |