Державна казна за часів Київської Pyci



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державна казна за часів Київської Pyci



Утворення Київської Pyci як держави відбулося 882 року, коли новгородський князь Олег об'єднав Новгородське, Смоленське i Київське князівства. Biн переніс столицю в Київ i проголосив себе Великим київським князем. За період з кінця IX до другої половини XI століття Київська Русь перетворилася на одну з найбільших i наймогутніших держав середньовічної Європи.

Державна верховна влада в Київській Русі належала князеві, який видавав закони, здійснював виконавчу владу i чинив суд, призначав ycix урядовців, розпоряджався державною скарбницею, керував військом, вів міжнародну політику.

Великокняжий двір, за свідченнями літописців, являв собою справжню державну казну. На княжому дворі та при князеві низку функцій виконували різні княжі урядовці. Головним розпорядником при княжому дворі був двірський, або дворецький. Він здійснював нагляд за княжим двором, маєтками, чинив суд у відсутність князя або якщо князь сам не хотів судити, заступав особу князя під час воєнних походів. Основною функцією двірського було завідування княжою скарбницею. Але розпоряджатися скарбницею мав право тільки сам князь.

У Київській Pyci в період раннього феодалізму (IX–XII ст.) основним джерелом доходів скарбниці була данина від населення. Данину платили найчастіше натурою: хутром, медом, збіжжям, худобою, а вже пізніше – грошима. Головною особливістю такого виду платежу була його обов'язковість.

Деякі слов'янські племена, що жили у сусідстві з сильними й войовничими народами, ще задовго до заснування Київської Русі перебували від впливом сусідів: на півдні – хозар, на півночі – норманів – i платили їм данину. Звичайно, тимчасова данина не може бути названа фінансовою операцією, але вона важлива тим, що спосіб стягнення цієї данини послугував підґрунтям для пізніших способів стягнення податків. Так, у полян, які займалися землероб­ством i скотарством, знаходимо перші сліди земельної податі: вони платили хозарам данину від рала (плуга). Окремі племена, що переважно полювали на звірину та ловили рибу і то мандрували, то жили в печерах i землянках, платили данину то з людини, то з «диму».

Головною особливістю раннього етапу феодалізму було планування такої форми данини, як полюддя. Коли князь з військом об’їжджав свої землі, кожна околиця зобов'язана була певний час утримувати його двір i платити данину лише шкурами диких звірів, воском i медом.

Існували ще й окремі податки: ловче (утримання княжого двору під час полювання), повіз (плата за перевезення через річки), мито (плата за торгівлю в місті) та ін. В окремих випадках князі призначали нові види данини, щоб покарати населення за провини. Такі заходи були непопулярними серед простого люду й зустрічали відчайдушний опір.

Історія залишила немало прикладів непокори платників данини, коли розміри її виходили за межі здорового глузду. Один із них наведено в «Повісті минулих літ». Порушення князем Ігорем традиційної норми данини зумовило 945 р. повстання у Древлянській землі. Князь Ігор, зібравши звичайну данину, вирішив, за домовленістю з дружинниками, повернутися, щоб зібрати додаткову данину. Внаслідок цього спалахнуло повстання i князя Ігоря було вбито. Вдова Ігоря, Ольга, жорстоко придушила повстання, а древлян було обкладено новою важкою даниною.

Повстання древлян стало поштовхом до певної регламентації феодальних повинностей у державі. Княгиня Ольга встановила «устави й уроки», якими необхідно було керуватися під час збору данини й проведення суду. Це була перша податкова реформа, яка встановлювала норми данини, час i місце її збору. Запроваджувалася й одиниця стягнення: в одних місцях це був «дим» (родина), в інших – плуг або рало (окреме господарство). Дуже зрідка одиницею стягнення податі була людина. Реформа княгині Ольги – перша спроба упорядкування збору данини в Київській Русі.

Організацією збору данини займалися самі князі або їхні під­леглі. З історичних джерел відомо, що князі тримали велику армію чиновників, які збирали данину й різноманітні податки, тобто були своєрідними податковими інспекторами. В той час їх називали на­місниками; вони мали свої озброєні загони і були адміністрацією князя в підпорядкованих областях. Намісниками призначалися, зазвичай, дружинники або сини чи родичі князя. Зокрема B.I. Сергі­євич у своєму дослідженні «Віче i князь» (1867) пише: «Управління фінансами перебувало в безпосередньому віданні самого князя. Для збирання мита i данини він призначав особливих чиновників – митників... Різного роду урядові розпорядження робилися князем безпосередньо на їхнє ім'я, гроші, які вони збирали, вносилися самому Князеві або тому, кому він наказував; скарги на їxні неправильні дії подавалися безпосередньо князю. У пам'ятках іноді говориться про намісників i волостелів як ociб, які збирали відоме мито. У цих ви­падках намісники і волостелі є не фінансовими чиновниками князя, обов'язком яких є збір його мита, а управителями, яким князь дарував те чи інше мито на їхнє утримання i які стягували його для себе».

Данина до Києва надходила двома шляхами: або підвладні племена привозили її до Києва, або князі самі їздили по данину до племен.

Ще одним джерелом наповнення державної (княжої) скарбниці були штрафи (так звані вири) із судових зборів. До державної скарбниці надходила також більша частка воєнної здобичі та контрибуцій.

Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого i його спадкоємців, яка слугувала сховищем матеріальних цінностей.

Правління князя Ярослава Мудрого лишило на Русі пам'ятку, гідну великого монарха – збірку норм давньоруського законодав­ства, відому під назвою «Руська Правда». Цей документ захищав право на власність i князів, i простого народу.

«Руська Правда» вмістила цілу низку законів, серед яких:

― закони карт (приймальні);

― закон про грошову пеню за вбивство;

― закон про виру (збip судових сплат);

― закон про пеню за удари;

― закон про кабалу;

― закон про знаки межові (з того, хто переоре межу, зрубає дерево або стовп, які слугували межею, брали в казну 12 гривень);

― закон про право спадкоємця;

― статут промисловий;

― статут церковний;

― закон про борги.

Варто наголосити на тому, що в «Руській Правді» було вміщено закони і про міжнародну торгівлю та захист іноземних торгів­ців. За цими законами кривдників карали, а скривдженій особі виплачували «урок», тобто відшкодування. До таких заходів Ярослав Мудрий вдався з тим, щоб не боялися торгувати з Руссю.

Ще один важливий аспект законів «Руської Правди» – розміри штрафів. Так, за підпал i конокрадство покарання було суворішим, ніж за тілесні ушкодження, що свідчило про безпеку капіталу i гарантованість його державою.

Князь, скарбниця якого не була відділена від державної, мав великі видатки. Майже всі прибутки державної (княжої) скарбниці «поїдали» княжий двір i передусім військо. За кошти казни велося будівництво палаців, культових споруд, міст, укріплень, мостів, гребель, доріг. Значних витрат потребувало й ведення воєн, а також спорядження флоту при торговельних відносинах з морськими державами. А от судові й адміністративні урядовці не обтяжували державного скарбу – вони оплачували себе самі відсотками від стягнених податків, покарань і зборів.

Цілком зрозуміло, що прямого податку (данини) на всі дер­жавні потреби звичайно не вистачало. Тому, щоб поповнити князів­ську скарбницю, на населення накладалися різні додаткові повин­ності (відробітки) та непрямі податки. До непрямих податків належали різні мита (торгові та судові) за лиття срібла, утримання солеварень, корчем, а також штрафи.

Фінанси часів Галицько-Волинської держави суттєво не від­різнялися від фінансів доби Київської Русі, бо це була також князівська держава. Основним доходом держави, як і в Київській Русі, була данина натурою, а також грошима. Як і київські, галицькі князі накладали на населення різні податки. За виконанням повинностей стежили агенти князя: городники, мостові, митники та ін. По­датки й повинності встановлювали окремі розпорядники князя.

Державними доходами в Галицько-Волинському князівстві розпоряджався князь. Як і в Київській Русі, поділу скарбу на державний i приватний (княжий) ще не було.

Основними видатками у князівстві були видатки на утримання війська, будівництво культових споруд, замків, мостів, доріг, на ведення воєн тощо.

Занепад державних фінансів України періоду княжої доби почався з 1349 року, коли польський король Казимир Великий завоював Галичину і частину Волині. З того часу Україна почала втрачати свою самостійність, а разом з нею – i свої державні фінанси.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 501; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.012 с.)