ТОП 10:

Історичні умови започаткування казначейства



Історія становлення та розвитку Державного казначейства України

Історичні умови започаткування казначейства

Історія зародження, становлення i розвитку казначейства надзвичайно багата i тривала.

Термін «казначейство» походить від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Терміни «казна» i «казначейство» мають різні тлумачення в різних країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією з роками казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій i культури в різних державах.

У найперших систематизованих працях, присвячених визначенню казни, цей термін використовується i в широкому, й у вузькому розумінні. Наприклад, в «Арташастрі» («Праця про гроші»), написаній в Індії дві тисячі років тому, казна в широкому розумінні – це багатство держави, до якого включалися, крім детально перерахованих доходів, золото, коштовне каміння i метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. У рукописі зазначається, що армія i казна – найважливіші інструменти в руках монархії, тому вони мусять бути під прямим контролем керівника держави.

У вузькому розумінні казна – це місце, куди надходили гроші i звідки здійснювали платежі для конкретних цілей. В «Арташастрі» перераховані якості, якими повинен володіти головний скарбник для належного керівництва платіжним процесом.

Історично казначейство виконувало кілька функцій:

― відповідало за збереження багатства держави;

― було місцем, куди збиралися плaтeжi в державі i з якого держава здійснювала виплати;

― відповідало (під королівським наглядом) за карбування монет;

― виконувало функцію облікового відомства.

Тобто казначейство повинно було вести записи вcix операцій із зазначенням дати, характеру i кінцевого призначення платежів.

З часом функції казначейства в різних країнах змінювалися з урахуванням національних особливостей його діяльності: до функцій казни додавалися нові завдання, деякі обов'язки скасовувалися. По-перше, внаслідок затяжних війн, які зменшували багатства держави, казначейства почали виконувати нову функцію – випуск внутрішніх i зовнішніх боргових зобов'язань. По-друге, казначей­ства, у зв'язку зі збільшенням кількості i розширенням активності фінансових монополій, почали приймати на збереження їxнi акції. З цього часу в казні з’явилися гербовий папір, поштові марки, опіум, золото та інші активи. По-третє, виникнення центральних банків i відпо­відне зростання системи комерційних банків привели до змін у традиційній казначейській системі, а саме:

― функцію емісії грошей та карбування монет було передано центральним банкам;

― випуск боргових зобов'язань було також передано цент­ральному банку;

― функцію отримання i видачі платежів державою було передано банкам;

― у деяких випадках казна працювала як банківська установа i приймала вклади від населення.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який покликаний відповідати за здійснення та формування державної фінансової політики, – це закономірність для вcix епох і країн.

Процес створення казначейства бере початок в ті часи управління казною, коли не існувало чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави.

 

 

Державна скарбниця часів Гетьманщини

За часів Богдана Хмельницького територія Української держави простягалася на 200 тис. кв. км i охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основу адміністративного поділу було покладено структуру козацького війська: територія держави поділялася на полки та сотні.

Основним органом публічної влади була Військова (Гене­ральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. З метою зміцнення гетьманської влади Б. Хмельницький частіше скликав Старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Главою і правителем України був гетьман, який очолював уряд і Державну адміністрацію. Як головнокомандувач, він скликав Ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові акти – універсали. Система органів публічної влади мала три рівні: генеральний, полковий, сотенний. Реальна вища влада у державі належала Генеральному урядові, до якого входили гетьман і генеральна старшина. Повноваження Генерального уряду поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди.

Від початку Визвольної війни 1648–1654 років гетьман Б. Хмельницький прагнув проводити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 року була введена посада Генерального підскарбія. Посада Гене­рального підскарбія була однією з найвищих посад у гетьманській адміністрації. Підскарбій відповідав за стан фінансів козацького війська, розподіл натуральних і грошових податків, встановлював мито, очолював скарбову канцелярію.

Державні фінанси підпорядковувалися гетьману, були невіддільні від його приватного господарства i мали натуральний характер. Доходи створеної за Б. Хмельницького державної скарбниці становили сотні тисяч золотих. Поповнення державної скарбниці здійснювалося з чотирьох основних джерел: земельного фонду, прикордонного мита, доходів від промислів і торгівлі та податків.

Основу державного господарства складали реквізовані в польської шляхти землі, які стали власністю Запорозького війська. Частина доходів надходила в державну скарбницю від земельних володінь – колишніх маєтків магнатів, шляхти i католицького духовен­ства. Ці землі частково були зайняті селянами й козаками, частково перейшли у відання військової скарбниці. Селяни, що мешкали на цих землях, платили скарбові податки.

Значні доходи до державної скарбниці надходили від сіль­ськогосподарських промислів. У власність держави перейшли млини, винокурні, броварні, корчми та інші підприємства, які раніше належали шляхті.

Важливою статтею поповнення державної скарбниці були доходи від торгівлі. Існувала низка внутрішніх торгових зборів, що їx платили на торгах i ярмарках: возове (від кількості возів), помірне (від кількості мip збіжжя), повідерне (від кількості відер проданих спиртних напоїв), мостове, перевізне. Гроші від цих зборів великі міста брали на власні потреби, а містечка передавали до скарбниці.

Постійним джерелом прибутків військової скарбниці були податки. За податковою системою Гетьманщини оподатковувалося найменш заможне населення – селяни та міщани, які сплачували в казну побір, або подимне (постійний податок від хати, двору, землі), податок на утримання війська. Козаки та монастирі податків не платили.

На користь гетьманської адміністрації йшли також податок на виробництво горілки, тютюнова десятина, мито від продажу дьогтю, збір з млинів, які давали великі прибутки. Податки часто здавали на відкуп – в оренду окремим особам або організаціям. Орендарі звичайно збирали з населення більші суми, ніж треба було здати до скарбниці.

Кошти Державної скарбниці за часів Б. Хмельницького витра­чали в основному на утримання послів i на військові потреби (табл. 1.4.1).

 

Таблиця 1.4.1

Історія становлення та розвитку Державного казначейства України

Історичні умови започаткування казначейства

Історія зародження, становлення i розвитку казначейства надзвичайно багата i тривала.

Термін «казначейство» походить від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Терміни «казна» i «казначейство» мають різні тлумачення в різних країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією з роками казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій i культури в різних державах.

У найперших систематизованих працях, присвячених визначенню казни, цей термін використовується i в широкому, й у вузькому розумінні. Наприклад, в «Арташастрі» («Праця про гроші»), написаній в Індії дві тисячі років тому, казна в широкому розумінні – це багатство держави, до якого включалися, крім детально перерахованих доходів, золото, коштовне каміння i метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. У рукописі зазначається, що армія i казна – найважливіші інструменти в руках монархії, тому вони мусять бути під прямим контролем керівника держави.

У вузькому розумінні казна – це місце, куди надходили гроші i звідки здійснювали платежі для конкретних цілей. В «Арташастрі» перераховані якості, якими повинен володіти головний скарбник для належного керівництва платіжним процесом.

Історично казначейство виконувало кілька функцій:

― відповідало за збереження багатства держави;

― було місцем, куди збиралися плaтeжi в державі i з якого держава здійснювала виплати;

― відповідало (під королівським наглядом) за карбування монет;

― виконувало функцію облікового відомства.

Тобто казначейство повинно було вести записи вcix операцій із зазначенням дати, характеру i кінцевого призначення платежів.

З часом функції казначейства в різних країнах змінювалися з урахуванням національних особливостей його діяльності: до функцій казни додавалися нові завдання, деякі обов'язки скасовувалися. По-перше, внаслідок затяжних війн, які зменшували багатства держави, казначейства почали виконувати нову функцію – випуск внутрішніх i зовнішніх боргових зобов'язань. По-друге, казначей­ства, у зв'язку зі збільшенням кількості i розширенням активності фінансових монополій, почали приймати на збереження їxнi акції. З цього часу в казні з’явилися гербовий папір, поштові марки, опіум, золото та інші активи. По-третє, виникнення центральних банків i відпо­відне зростання системи комерційних банків привели до змін у традиційній казначейській системі, а саме:

― функцію емісії грошей та карбування монет було передано центральним банкам;

― випуск боргових зобов'язань було також передано цент­ральному банку;

― функцію отримання i видачі платежів державою було передано банкам;

― у деяких випадках казна працювала як банківська установа i приймала вклади від населення.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який покликаний відповідати за здійснення та формування державної фінансової політики, – це закономірність для вcix епох і країн.

Процес створення казначейства бере початок в ті часи управління казною, коли не існувало чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.26.176.182 (0.006 с.)