Класифікація рахунків за призначенням та побудовою

 

Класифікація передбачає обов'язкове з'ясування того, в який спосіб обліковуються на рахунках засоби, джерела та господарські процеси, для яких цілей, для отримання яких показників ці рахунки призначено, як має бути побудований відповідний рахунок, тобто що повинно обліковуватись на його дебеті, кредиті та що показує виведене сальдо. Саме в цьому й виявляється основний зміст класифікації рахунків за їхнім призначенням та будовою.

Бухгалтерські рахунки поділяють на основні, регулюючі, операційні, бюджетно-розподільні, фінансово-результатні (рис. 2).

 

Основні рахунки відображають дані про наявність і рух головних ресурсів підприємства та джерел їх утворення і стан розрахунків з іншими підприємствами чи установами. Сама назва свідчить про пріоритетність цієї групи. Стосовно балансу ці рахунки можуть бути активними, пасивними та активно-пасивними. Залишки на цих рахунках відображаються в балансі і становлять його основу.

Основні рахунки за своїм призначенням та будовою, у свою чергу, поділяються на матеріальні, грошові, рахунки нематеріальних активів, а також рахунки власного капіталу та розрахункові.

Важливу підгрупу основних рахунків становлять матеріальні, які призначено для обліку наявності та руху матеріальних цінностей, що є в розпорядженні підприємства. До них належать рахунки: 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 20 «Виробничі запаси», 21 «Тварини на вирощуванні і відгодівлі», 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети», 25 «Напівфабрикати», 26 «Готова продукція», 27 «Продукція сільсько­господарського виробництва», 28 «Товари».

Усі матеріальні рахунки є активними. На дебеті їх відображають надходження (збільшення) відповідних видів товарно-матеріальних цінностей, а на кредиті – їх вибуття (списання). Сальдо за вказаними рахунками завжди лише дебетове і показує наявність певних видів матеріальних цінностей на кінець звітного періоду. Аналітичний облік за матеріальними рахунками ведеться обов'яз­ково із застосуванням натурального й грошового вимірника.

Часто матеріальні рахунки називають ще інвентарни­ми. Принцип їхньої інвентарності полягає в тім, що всі матері­альні цінності завжди повинні списуватись у тій оцінці, в якій вони оприбутковувались, навіть тоді, коли вони певною мірою втратили свою початкову вартість. Саме завдяки цьому матеріальні рахунки можуть вповні виконувати свої функції.

Грошові рахунки призначено для обліку й контролю грошових коштів господарства. До таких рахунків належать 30 «Каса», 31 «Розрахунки в банках», 33 «Інші кошти» тощо.

Будова грошових рахунків така сама, як і матеріальних: на дебеті відображають наявність грошових коштів та їх надходження, а на кредиті – списання. Сальдо за вказаними рахунками завжди може бути тільки дебетовим і показує наявність коштів на відповідному рахунку на кінець звітного періоду.

Рахунок нематеріальних активів за своїм призначенням аналогічний матеріальним рахункам і виокремлюється, головно, через свою економічну суть, специфіку.

Окрему важливу підгрупу основних рахунків становлять рахунки для обліку капіталу. До них належать: 40 «Статутний капітал», 41 «Пайовий капітал», 43 «Резервний капітал», 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Названі рахунки є пасив­ними. Їх призначено для обліку джерел утворення відповідних видів капіталу. На кредиті цих рахунків відображають наявний капітал та його утворення, а на дебеті – використання. Сальдо за вказаними рахунками завжди є кредитовим і показує суму відповідного виду капіталу на кінець звітного періоду.

За призначенням та будовою до цієї підгрупи слід віднести також рахунки 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», 48 «Цільове фінансування і цільові надходження», які в кінцевому підсумку спрямовано на збільшення власного капіталу.

Основною частиною власного капіталу є статутний капітал. Він характеризує розміри підприємства і реєструється в установчих документах. Облік цього капіталу ведеться на рахунку 40. На дебеті цього рахунка відображають зменшення статутного капіталу (вилучення), а на кредиті – його збільшення.

Аналітичний облік статутного капіталу ведеться в розрізі засновників (учасників) підприємства.

Сальдо за вказаним рахунком є кредитовим і має відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованому в установчих документах підприємства.

Рахунок 41 «Пайовий капітал» призначено для обліку в підприємствах, що в них замість статутного капіталу (або паралельно з ним) частина власного капіталу формується у вигляді пайових внесків фізичних і юридичних осіб. Досить широко пайовий капітал використовується в підприємствах споживчої кооперації, виробничих кооперативах різних типів, включаючи сільськогосподарські, а також у кредитних спілках.

На рахунку 42 «Додатковий капітал» відображають суми перевищення реалізаційної вартості акцій над їх номінальною вартістю, а також суми дооцінки активів та безкоштовно одержаних засобів. На кредиті цього рахунка відображають наявність та утворення (збільшення) додаткового капіталу за видами, а на дебеті – його використання. Сальдо може бути лише кредитовим і показує наявність капіталу за видами на кінець звітного періоду.

На рахунку 43 «Резервний капітал» обліковується створення за рахунок чистого прибутку в передбачених законодавством розмірах резервів підприємства. Цей капітал використовується для погашення збитків, покриття непередбачених витрат, погашення боргів та ін. в порядку, визначеному установчими документами.

Рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» призначено для накопичення чистих фінансових результатів діяльності підприємства поточного та минулих років. Це активно-пасивний рахунок. На дебеті його відображають суму одержаного збитку та використання прибутку поточного року, а на кредиті – збільшення прибутку підприємства від усіх видів діяльності.

Кредитове сальдо за рахунком 44 характеризує нерозподілений прибуток, а дебетове – показує суму непокритого збитку.

Збиток підприємства списують (покривають) за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного чи додаткового капіталу (за наявності таких).

Нерозподілений прибуток є власністю засновників підприємства і збільшує суму власного капіталу, водночас власний капітал зменшується на суму збитків, що їх зазнало підприємство.

Отже, на рахунках 42,43,44 обліковується власний капітал, який створюється в процесі діяльності підприємства і є його власністю, але він не закріплюється за кожним учасником (засновником).

Суттєвою стороною бухгалтерського обліку, яка становить один з найважливіших елементів його змісту, є відображення розрахункових операцій з іншими підприємствами та установами. Ці розрахунки здійснюються як за придбання засобів, так і за реаліза­ції продукції, виконання інших господарських процесів. Для облі­ку цих операцій і призначено розрахункові рахунки. Оскільки ко­жне підприємство в процесі господарської діяльності проводить різноманітні розрахунки з різними підприємствами, установами, окремими особами, банками, бюджетом тощо, а для кожного виду розрахунків передбачено свій рахунок, то група розрахункових рахунків є найчисленнішою серед рахунків 3, 5, 6 класів.

Ці рахунки за своєю будовою можуть бути активними, пасивними та активно-пасивними.

Активні розрахункові рахунки відображають заборгованість інших підприємств та окремих осіб перед даним підприємством. До таких рахунків належать: 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість», 34 «Короткострокові векселі одержані», 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами». На дебеті цих рахунків відображають виникнення заборгованості та її дальше збільшення, а на кредиті – погашення (зменшення) заборгованості. Сальдо за вказаними рахунками дебетове і показує залишок заборгованості перед даним підприємством на кінець звітного періоду.

Пасивні розрахункові рахунки призначено для обліку розрахунків з іншими підприємствами, установами чи окремими особами, щодо яких дане підприємство має заборгованість. До таких рахунків належать: 60 «Короткострокові позики», 50 «Довгострокові позики», 66 «Розрахунки з оплати праці», 64 «Розрахунки за податками і платежами», 65 «Розрахунки зі страхування», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками» та ін. На кредиті цих рахунків відображається виникнення та збільшення заборгованості даного підприємства, а на дебеті – її зменшення, погашення. Сальдо за цими рахунками є кредитовим і показує суму заборгованості підприємства.

Активно-пасивні розрахункові рахунки призначено для обліку розрахунків з підприємствами та установами, які протягом певного періоду мають заборгованість перед даним підприємством, а в інший період дане підприємство стає боржником щодо тих самих установ чи організацій. Отже, за цих умов підприємство виступає то як дебітор, то як кредитор. На таких рахунках відображають, головно, розрахунки з різними дебіторами і кредиторами, внутрішні та внутрішньогосподарські розрахунки тощо. Вони можуть мати одночасно дебетове і кредитове сальдо та відображатися в балансі розгорнуто, тобто окремо в активі й пасиві.

У цих рахунках поєднується будова активних і пасивних розрахункових рахунків, тому на дебеті в них обліковується збільшення дебіторської та зменшення кредиторської заборгованості, а на кредиті навпаки – збільшення кредиторської і зменшення дебіторської заборгованості. Залишок на синтетичних активно-пасивних рахунках одержують як підсумок залишку окремо за дебетом і окремо за кредитом аналітичних рахунків, відкритих до цього синтетичного рахунка.

У раціональній побудові поточного обліку, формуванні цілого ряду важливих показників, забезпеченні необхідної інформації для складання звітності велика роль належить регулюючим рахункам: 13 «Знос необоротних активів», 38 «Резерв сумнівних боргів», 45 «Вилучений капітал», 46 «Неоплачений капітал», субрахунок 5 «Торгова націнка» до рахунка 28. Регулюючі рахунки не мають самостійного значення, завжди розглядаються в нероз­ривному зв'язку з тими основними рахунками, до яких вони від­криваються, і регулюють оцінку відповідних засобів чи процес використання певних джерел. Ці рахунки забезпечують облік окремих видів засобів за двома оцінками: наприклад, початкова та залишкова вартість основних засобів, інших необоротних ма­теріальних активів, нематеріальних активів, або роздрібні ціни й ціни придбання товарів, або планова й фактична собівартість готової продукції.

На регулюючих рахунках обліковують лише суми, на які необхідно регулювати (коригувати) вартість засобів чи суму джерел, обрахованих за основним рахунком. Залежно від призначен­ня регулюючі рахунки поділяються на доповнюючі та контрарні.

Регулюючі доповнюючі рахунки призначено для відображення сум, на які необхідно збільшити залишок на основному рахунку з тим, щоб обліковані на ньому засоби було відображено за їхньою фактичною вартістю. На підприємствах, які ведуть облік руху товарно-матеріальних цінностей за встановленими обліковими цінами, до субрахунків «Матеріали», «Паливо», «Запасні частини» та ін. відкривають окремий аналітичний рахунок «Транспортно-заготівельні витрати» або рахунок «Відхилення від облікових цін», котрий і є регулюючим (доповнюючим). Завдяки цьому суттєво спрощується поточний облік товарно-матеріаль­них цінностей, відпадає необхідність визначати щомісяця ціну за кожним видом витрачених матеріальних цінностей і уможливлю­ється списання їх за фактичною собівартістю.

Контрарні регулюючі рахунки призначено для обліку сум, на які необхідно зменшити залишок на основних рахунках, які ними регулюються. Ці рахунки поділяються на контрактивні та контрпасивні. Відрізняються контрактивні рахунки від контрпа-сивних тільки місцем у балансі.

Контрактивні рахунки, як зрозуміло вже із самої назви (проти активу), є пасивними, а основні рахунки, які вони регулюють, – активними. Контрактивним регулюючим рахунком є, на­приклад, рахунок 13 «Знос необоротних активів», який регулює залишок на рахунках 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи». На вказаному контрактивному рахунку відображаються суми зносу необоротних активів. Завдяки такому відображенню завжди є можливість визначити залишкову вартість основних засобів та інших предметів як різницю між їхньою початковою вартістю та сумою нарахованого зносу. У такій оцінці вони й відображаються в балансі підприємства.

До контрактивних рахунків належить також субрахунок «Торгова націнка», на якому обліковуються торгова націнка на товари. Цей рахунок є регулюючим до рахунка 28 «Товари», на якому обліковуються товари за продажними цінами. Якщо необхідно визначити залишок товарів за їхньою купівельною вартістю, то в цьому разі від вартості товару, облікованого на рахунку 28 «Товари», необхідно відняти суму, обліковану на субрахунку «Торгова націнка».

Серед контрактивних рахунків особливе місце займає рахунок 38 «Резерв сумнівних боргів», який застосовується для уточнення дебіторської заборгованості покупців і замовників (рахунок 36), щодо якої є ризик неповернення. На кредиті рахунка 38 відображається створення резерву, а на дебеті – його використання. У балансі підприємства відображається чиста реалізаційна вартість як різниця за рахунками 36 і 38.

Будова контрактивних рахунків така сама, як і решти пасивних рахунків: на кредиті обліковується збільшення, нарахування, а на дебеті – зменшення, списання раніше нарахованих сум.

Контрпасивні рахунки навпаки – є активними (проти пасиву), а основні рахунки, які ними регулюються, – пасивними. До контрпасивних належать рахунки:

– 45 «Вилучений капітал», на якому ведуть облік вилученого капіталу внаслідок викупу власних акцій для наступного їх анулювання чи перепродажу. На дебеті рахунка відображають вартість викуплених акцій, а на кредиті – їх анулювання чи продаж;

– 46 «Неоплачений капітал». За своїм призначенням та будовою він є активним. На цьому рахунку ведеться облік розрахун­ків із засновниками підприємства щодо їхніх внесків до статутного капіталу. На дебеті рахунка відображають заборгованість засновників, а на кредиті – її погашення. Аналітичний облік ведеться в розрізі окремих засновників.

Сальдо цих рахунків (45 та 46) обраховується для визначення власного капіталу.

Отже, названі рахунки є регулюючими щодо рахунків обліку власного капіталу і дають можливість визначити реальну фактичну його величину та відобразити її в балансі підприємства.

Будова контрпасивних рахунків така сама, як і всіх активних рахунків: на дебеті відображають збільшення, а на кредиті – зменшення, списання використаного капіталу.

Важливу групу рахунків становлять операційні рахунки. Їх призначено для відображення однорідних операцій, спрямованих на здійснення найважливіших господарських процесів. Характерною рисою операційних рахунків є те, що вони безпосередньо (прямо) не входять у баланс і закриваються з виконанням ними свого призначення.

Операційні рахунки поділяються на збірно-розподільні, калькуляційні та порівняльні.

Операційні збірно-розподільні рахунки призначено для обліку непрямих витрат, тобто таких, котрі в момент їх виникнення не можна віднести на конкретний об'єкт обліку. Тому такі витрати обліковують окремо, знеособлено до кінця звітного періоду. Щодо цих витрат складають окремий кошторис, а названі рахунки забезпечують необхідні дані для відображення й контролю непрямих витрат. До таких рахунків належить рахунок 91 «Загальновиробничі витрати».

У кінці звітного періоду непрямі витрати, відображені на цих рахунках, розподіляються за призначенням пропорційно встановленій базі в повному обсязі, для чого складають спеціальний розрахунок (відомість розподілу). Отже, вся сума зібраних, відображених непрямих витрат завдяки цій операції розподіляється повністю (звідси походить і назва цієї групи рахунків).

За своєю будовою ці рахунки є активними, на дебеті їх відображають збільшення витрат, а на кредиті – їхній розподіл. Розподіляють непрямі витрати між окремими виробництвами, господарськими підрозділами, видами виробленої продукції, виконуваних робіт і послуг у порядку, директивно встановленому для кожної галузі народного господарства.

Калькуляційні рахунки призначено для обліку витрат, пов'язаних із виробництвом конкретних видів продукції, виконанням певних робіт чи наданням послуг. Вони забезпечують необхідні дані для калькуляції, визначення фактичної собівартості продукції, робіт чи послуг. Це їхнє основне призначення, яке зумовило й назву цієї групи рахунків.

До цих рахунків належать: 23 «Виробництво», 15 «Капітальні інвестиції», 24 «Брак у виробництві» та ін.

За будовою всі ці рахунки є активними. На дебеті їх протягом місяця відображають прямі витрати, а в кінці звітного періоду сюди відносять і непрямі витрати в порядку їх розподілу. Отже, на дебеті відображають всі витрати, зв'язані з виробництвом, а на кредиті – витрати, які включено в собівартість закінченої, виробленої продукції. Після цього калькуляційний рахунок закривається. Він може мати лише дебетове сальдо, яке відображає вартість незавершеного виробництва. Порядок визначення обсягу та оцінки незавершеного виробництва встановлюється відповідними положеннями окремо для кожного типу виробництва з урахуванням особливостей його технології та організації.

Контрольно-накопичувальні рахунки призначено для накопичення інформації про витрати, які мають цільовий характер. До таких рахунків належать: 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут». За вказаними витратами складають окремий кошторис. Для здійснення контролю за його дотриманням на цих рахунках накопичується облікова інформація, яка показує фактичну суму витрат за кожним їх видом. Наведені рахунки є активни­ми, на дебеті їх відображають зроблені витрати, а на кредиті – їх списання, віднесення на фінансові результати.

Рахунки доходів призначено для відображення одержаної виручки від реалізації продукції, товарів, робіт та послуг, а тож доходів від іншої діяльності підприємства. До рахунків доходів відносять рахунки 7 класу (70–75). Ці рахунки є пасивними. На кредиті їх відображають формування доходів протягом звітного періоду, а на дебеті – їх списання (віднесення) на фінансові результати. Рахунки доходів в кінці звітного періоду повністю за­криваються і сальдо не мають.

Рахунки витрат діяльності призначено для відображення собівартості реалізованої продукції та витрат на здійснення іншої діяльності підприємства. Ці рахунки є активними: на дебеті їх відображають зроблені витрати, а на кредиті – їх списання на фі­нансові результати в кінці звітного періоду. Вони повністю за­криваються і сальдо на кінець звітного періоду не мають. Рахунки доходів і витрат діяльності призначаються для нагромадження облікової інформації, необхідної для складання звітності про фінансові результати.

Фінансово-результатні рахунки призначені для обліку одержаних фінансових результатів за звітний період. До них належить рахунок 79 «Фінансові результати». Це активно-пасивний рахунок. На кредиті його відображають суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, а на дебеті – суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належну суму нарахованого податку на прибуток.

Фінансовий результат визначається як різниця між усіма видами доходів та витрат підприємства. Порівнюванням дебетового й кредитового оборотів за рахунком 79 «Фінансові результати» визначається кінцевий результат – прибуток чи збиток. Якщо кредитовий оборот більший за дебетовий, то різниця показує одержаний прибуток. Коли дебетовий оборот за рахунком 79 «Фінансові результати» перевищує кредитовий оборот, то виявлена різниця показує суму понесеного збитку. Виявлений фінансовий результат в кінці року списується в порядку закриття рахунка 79. При цьому на суму прибутку дебетується рахунок 79 і кредитується рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Списувану суму понесеного збитку відображають зворотним записом.

Бюджетно-розподільні рахунки призначено для розподілу одержаних доходів та зроблених витрат між окремими звітними (бюджетними) періодами (місяцями, кварталами, роками). До них належать рахунки 39 «Витрати майбутніх періодів», 69 «Доходи майбутніх періодів».

Перший з указаних рахунків є активним. На дебеті його відображають витрати, які зробило підприємство в даному звітному періоді (місяці), але які відносяться до наступних (майбутніх) пе­ріодів. До таких витрат належить, наприклад, передплата на періодичні видання, наперед сплачена орендна плата, витрати зі спорудження літніх таборів для худоби та ін. На кредиті цього рахунка відображають списання відповідної частини витрат у по­рядку їх розподілу за призначенням, що відноситься на даний звітний період. Використання цього рахунка дає можливість розме­жувати витрати окремих періодів і віднести їх саме на той період, з яким вони зв'язані. Це сприяє обґрунтованому визначенню фак­тичної собівартості і в кінцевому підсумку — фінансових резуль­татів за даний місяць чи рік.

На рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» ці витрати обліковуються лише до настання звітного часу, до якого вони належать.

Підприємство може одержувати також і доходи, які належать до майбутніх періодів. Такі доходи обліковуються на рахунку 69 «Доходи майбутніх періодів». Це пасивний рахунок. На кредиті його відображають надходження (утворення) доходу, а на дебеті – його списання за призначенням після настання періоду, до якого ці доходи належать.

 

 

План рахунків та його характеристика

 

План рахунків є директивним документом, обов'язковим для всіх підприємств й організацій.

Планом рахунків бухгалтерського обліку називається систематизований перелік рахунків, який забезпечує групування необхідної інформації про господарську діяльність підприємств, визначає побудову всієї системи бухгалтерського обліку з метою одержання необхідних даних для управління, контролю і звітності. План рахунків та інструкцію щодо його застосування розробляє Міністерство фінансів. Зараз в Україні діє план рахунків, який є єдиним для всіх галузей народного господарства, крім кредитних та бюджетних установ. В основу побудови плану рахунків покладено їх кла­сифікацію за економічним змістом з урахуванням ролі обліковуваних ресурсів, характеру їхньої участі в кругообігу засобів та особливостей відповідних господарських процесів.

У плані рахунків наводяться також шифри (коди) кожного рахунка, тобто умовне числове позначення, що характеризує належність цього рахунка до певної групи. У практичній діяльності замість назв рахунків найчастіше використовують їхні шифри, що значно прискорює та спрощує обліковий процес.

Планом рахунків передбачені відповідні синтетичні рахунки з їхніми назвами й шифрами, які часто називають головними рахунками, або рахунками першого порядку. Підприємство не може самостійно впроваджувати нові рахунки чи вносити зміни до старих. Воно має використовувати лише ті рахунки, які передбачені планом, і в такому порядку, як це визначено інструкцією Міністерства фінансів.

Крім того, план рахунків визначає і відповідні субрахунки стосовно головних напрямів деталізації обліку. Такі субрахунки використовуються підприємством з метою здійснення поточного контролю та забезпечення необхідної інформації для складання звітності. Підприємства можуть запроваджувати окремі субрахунки, уточнювати їх (не змінюючи нумерації) залежно від галузевих особливостей. Порядок ведення аналітичного обліку регламентується інструкцією щодо відповідних синтетич­них рахунків, або положеннями щодо ведення обліку на конкретних об'єктах.

Інструкція зі застосування плану рахунків установлює однаковий порядок відображення однорідних господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Вона стосується, головним чином, питань, які визначають основні принципи організації та методики бухгалтерського обліку на відповідних об'єктах. Для цього дається коротка характеристика кожного синтетичного ра­хунка і його субрахунків, розглядається їхня структура і призна­чення, наводиться порядок обліку найбільш типових господарсь­ких операцій.

План рахунків та інструкцію з його застосування затверджено Міністерством фінансів України 30 листопада 1999 р. для впровадження протягом 2000 p.

План рахунків побудований за десятковою системою. Усі рахунки поділяються на десять класів, кожен рахунок може мати субрахунки в межах 10. Тому першою цифрою коду є клас рахунка, другою – номер синтетичного рахунка (в цьому класі), третьою – номер субрахунка. У практичній діяльності застосовуються щонайменше двозначні коди. Для забалансових рахунків встановлено коди за тим самим принципом.

Рахунки класів 0–7 є обов'язковими для всіх підприємств.

Рахунки класу 9 «Витрати діяльності» ведуть всі підприємства, крім суб'єктів малого підприємництва, а також некомерційних організацій, що відкривають рахунки класу 8 «Витрати за елементами».

Рахунки класу 8 можуть запроваджувати також інші підприємства з метою забезпечення необхідної інформації для складання звітності. У цьому разі такі рахунки використовуються як транзитні.

План рахунків тісно пов'язаний із структурою балансу та звіту про фінансові результати. Так, залишки на рахунках класів 1–3 є підставою для складання активу балансу, класів 4–6 – пасиву балансу. А рахунки класів 7–9 побудовано з огляду на потребу підготовки звіту про фінансові результати. Дані рахунків класу 0 забезпечують інформацію, необхідну для заповнення приміток до фінансових звітів. Таким чином, планом рахунків передбачене відображення облікової інформації відповідно до вимог звітності, що значно полегшує та прискорює її складання.

Групування рахунків в окремі класи сприяє більш обгрунтованій побудові плану рахунків та спрощує його використання, застосування в повсякденній обліковій роботі.

Клас 1. Необоротні активи

Рахунки цього класу призначено для обліку наявності, руху активів та інвестицій. До цього класу входять десять синтетичних рахунків. Необоротними вважаються активи, інвестиції та розрахунки зі строком використання понад один рік.

Клас 2. Запаси

На рахунках цього класу ведеться облік наявності та руху належних підприємству предметів праці, що їх призначено для використання у виробництві та для господарських потреб а також наявна худоба на вирощуванні та відгодівлі, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова продукція, напівфабрикати та витрати на виробництво. Облік запасів ведеться за їхньою кількістю та вартістю. До цього класу входять дев'ять рахунків.