Сучасний стан у вітч теорії масової комунікації.

Українська наука про масову комунікацію активно розвивається. В Інституті журналістики працюють і працювали відомі учені, праці яких є вагомим внеском в історію української науки про масову комунікацію. Перший директор Інституту журналістики проф. А. З. Москаленко, колишній професор інституту Г. Г. Почепцов, нині професор Інституту міжнародних відносин, професори В. І. Шкляр, В. Ф. Іванов, Б. І. Черняков, В. Я. Миронченко та ін. Присвятили свою творчість вивченню ЗМК або масовоінформаційних чи масовокомунікаційних процесів. Уся ця потужна інфраструктура інф індустрії та сфери масовокомунікаційної діяльності покликана забезпечувати вир-во масової інформації, ЗМК, забезпечувати їхнє функціонування.

Тож особливого значення набуває знання основ теорії комунікації. Український теоретик і практик комунікацій Г. Почепцов радить викор такі наукові підходи до цього об’єкта:
1. Традиційний підхід, що користується поняттями:
герменевтики — науки, яка вивчає принципи розуміння тексту;
гомілетики — науки, що поєднує теологію і комунікацію;
риторики — мистецтва правильного мовлення;
філософії та логіки — наук, які тільки й дали змогу створити моделі реального спілкування людей;
теорії аргументації — науки, що вчить, як треба переконувати людей.
2. Загальнотеоретичний підхід, що базується на:
теорії комунікації — науці про теоретичні концепції стосовно загальних питань людського спілкування;
теорії масової комунікації — науці про ос-сті спілкування з масовою аудиторією;
семіотиці — науці про знаковий аспект комунікації;
теорії міжнародних комунікацій — науці, що розглядає такі різновиди діяльності, як урядові переговори та ін.
3. Прикладний підхід, що виходить:
з психоаналізу — науки, котра розглядає комунікативні процеси як такі, що дають можливість зазирнути в підсвідоме, у ту частину нашої психіки;
ділової комунікації — науки, яка вивчає найраціональніші способи розв’язування ділових проблем;
теорії перформансу — науки, яка вивчає особливості поведінки індивідуума в присутності іншого індивідуума;
теорії інформації — суто прикладної математичної науки;
теорії комунікативних обмінів — науки про стратегію і тактику людської поведінки під час обміну інформацією.
4. Філологічний підхід з використанням:
лінгвістики — науки про мову, яка пояснює мовні форми;
семантики — науки, що вивчає значення мовних одиниць;
соціолінгвістики — науки, яка досліджує зв’язок соціальних і мовних структур;
психолінгвістики — науки про еквіваленти мовних процесів у психіці;
паралінгвістики — науки про процеси, які супроводжують мовну комунікацію, тобто про невербальні комунікації.
5. Психологічний і соціологічний підхід, який використовує:
психологію — науку про поведінку окремого індивідуума, групи людей або народу в цілому згідно з менталітетом;
соціологію — науку, що вивчає відносини соціальних структур.

Видові риси, особл.та переваги окремих каналів МК.

Дослідження західними вченими різних видів комунікації дозволяють зробити висновок, що успіх чи невдача комунікації зал. в тому числі й від засобів та способів передачі інф- ї.. Канал – це засіб, за доп. якого повідомлення передається від джерела до адресата. В теорії МК прийнято виділяти в якості каналів комунікації ЗМК (преса, радіо, телеб, інтернет) та міжособ. канали (верб, неверб та пара вербальні засоби передачі інф-ї).

Координація і взаємодія різних мас-медіа (преси, радіо, телебачення, Інтернет-медіа) успішно здійснюється тоді, коли у діяльності кожного з них у повній мірі розкриваються специфічні (типологічні) особливості та переваги. Однак їх максимальне використання неможливе без глибокого розуміння журналістами особливостей засобу комунікації, який знаходиться у їх розпорядженні, без творчого пошуку найбільш адекватних форм подачі матеріалів, які відповідають його природі. Власне типологічні особливості різних каналів комунікації залежать від особливості сприйняття людиною інформації та технічних характеристик і технології підготовки матеріалів у різних медіа.

Телебачення. Синтезуючи звук та зображення, телебачення забезпечує більш широкі комунікаційні можливості. Для глядача, який спостерігає пряму трансляцію з місця події, ТБ здатне створити «ефект присутності» - більший, ніж радіо чи газета. «Ефект особистісного спілкування» зближує телевізійну комунікацію з формами міжособистісного спілкування..

Радіо. Унікальність радіо – в його повсюдності та доступності. Люди слухають радіо, займаючись ін справами. Вони корист. радіо, аби дізнатись новини, послухати музику, відволіктись від справ та відчути себе причетним до життя оточ світу. Тривалість життя радіоповідомлення – так само, як і телеінформації – не перевищує тривалості його передачі.

Преса. Це масові періодичні друковані видання – газети та журнали. Газети розрізняються: 1) за періодичністю; 2) за масштабом; 3) за профілем. У кожної газети – своя аудиторія певного розміру (в залежності від тиражу), професійного та соціально-демографічного профілю. Провідні газети світу мають свої бюро в низці зарубіжних країн. Через газету людина ототожнює себе із суспільством, вона допомагає йому відчувати себе громадянином, членом професійної чи іншої соціальної групи.

 

Засоби МК та державотворчий процес.

Представники різних наукових шкіл дають різні і часто суперечливі відповіді на питання, наскільки ЗМІ впливають на державотворчий процес.

Блек наводить наступний перелік потенційних функцій ЗМІ в цьому контексті:

· забезпечення інформаційної бази для здійснення громадянами політичного вибору;

· забезпечення каналу комунікації між діючими політиками, політичними рухами, органами державної влади та зацікавленою публікою;

· допомога іншим інституціям у здійсненні таких функцій, як добір політичних лідерів та репрезентування їх суспільству;

· здійснення впливу на процес ухвалення політиками рішень;

· допомога в організації дискусій між різними політичними силами;

· визначення порядку денного суспільних дискусій шляхом висвітлення окремих політичних питань;

· збереження status quo;

· підтримка інтелектуального впливу панівних класів;

· створення ринку політичних ідей;

· визначення концептуальних режимів для всього державного устрою виходячи з технологічних особливостей різних форм ЗМІ.

Вплив засобів масової інформації виявляється здебільшого не як результат наполегливої пропагандистської роботи медійних організацій, а, навпаки, як побічний продукт прийнятого у цих організаціях способу опрацювання та подання новин масовій аудиторії. Прямий вплив пропагандистських кампаній, навіть якщо їх проводять цілеспрямовано, у будь-якому разі виявляється обмеженим. Хай там як, але ЗМІ дійсно впливають на сприйняття публікою політичного світу.

З іншого боку, силу впливу ЗМІ не варто переоцінювати. Здатність ЗМІ впливати на формування порядку денного і спрямовувати увагу публіки виявляється істотно обмеженою, якщо аудиторія цікавиться громадським життям, має тверді політичні переконання і доступ до альтернативних джерел інформації.

Засоби масової інформації не визначають політичний порядок денний в однобічному порядку. Вони є лише однією із складових широкомасштабного процесу його формування, в якому беруть участь групові інтереси, партії та еліти, що взаємодіють між собою за умов комплексного й нестабільного соціального та економічного оточення.

Концепція "спрямування уваги аудиторії" («ефект праймінгу») є подальшим розвитком ідеї, згідно з якою, спрямовуючи увагу аудиторії на певні питання та події або ж відвертаючи її від інших, засоби масової інф-ї доп. аудиторії зорієнтуватися у політичних реаліях. Концепція "спрямування уваги" передбачає, що ЗМІ впливають не лише на те, які питання мають бути у центрі уваги аудиторії, але й на те, як аудиторія має оцінювати варіанти політичного вибору.