Конституційні основи та законодавче забезпечення використання землі та інших природних ресурсів у виробництві сільськогосподарської продукції.

Конституція України у ст. 13 встановлює, що земля, її надра, природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу. Конституція України передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Питання ощадливого, ефективного, раціонального використання земель, охорони земельного фонду, відтворення родючості ґрунтів є складовою проблеми національної безпеки держави

Норми Конституції України можна умовно поділити на дві великі групи:

♦ перша - безпосередньо присвячена земельним відноси-нам;

♦ друга - опосередковано бере участь у регулюванні земель-них відносин.

До першої групи відносяться: ст.13 - про землю та інші природні ресурси; ст.14 - про право власності на землю; ст.16 - право кожного на сприятливе навколишнє середовище (дов-кілля); про обов’язки кожного зберігати природу, бережливо відноситись до її багатств.

Організаційно-правове забезпечення ефективного вико­ристання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві — це сукупність організаційно-правових засобів, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, еколо­гічно безпечне використання земель та інших природних ре­сурсів, їх постійне відтворення і захист від погіршення якості у процесі сільськогосподарського виробництва. Юридичною базою правового забезпечення такого ощадливого викорис­тання земель і природних ресурсів є чинне законодавство.

1. Відповідно до Закону про колективне сільськогосподар­ське підприємство від 14 лютого 1992 р. земля передається у колективну власність або надається у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Колективне сільськогосподарське підприємство має право використову­вати у встановленому порядку для потреб господарства наяв­ні на землі корисні копалини місцевого значення, торф, лісо­ві угіддя, водні об'єкти та експлуатувати інші корисні власти­вості землі. Правові засади ефективного природокористуван­ня у сільському господарстві передбачаються також щодо інших суб'єктів господарювання — державних сільськогоспо­дарських підприємств, селянських (фермерських) госпо­дарств тощо. Згідно з Законом "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. користування землею та іншими при­родними ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках, передбаченим законодавчими актами України, на пільгових умовах.

Сільськогосподарське підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на знижен­ня і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, здоров'я людей. Фінансування таких заходів робиться за рахунок власних коштів від продажу його майна або ж за рахунок бюджету відповідної місцевої ради або держави. В той же час таке підприємство несе відпові­дальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціо­нального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресур­сів, відшкодовує збитки, завдані в результаті його діяльності. Закон "Про селянське (фермерське) господарство" (в редак­ції від 22 червня 1993 р.) передбачає порядок надання земель для його ведення, встановлює конкретні розміри ділянок, які можуть передаватися у власність та користування, визначає права і обов'язки щодо ефективного використання та охоро­ни земель, закріплює право селянського (фермерського) гос­подарства на використання загальнопоширених корисних ко­палин, водних об'єктів, лісових, мисливських угідь та інших природних ресурсів.

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. визначає форми власності на природні ресурси, права громадян, які працюють у сільському господарстві, на участь у розробці та здійсненні заходів щодо раціонального і комплексного використання природних ре­сурсів, здійснення громадянами та юридичними особами аг­ропромислового комплексу спеціального, а у випадках, пе­редбачених законом, і загального природокористування, га­рантії їх реалізації, закріплює компетенцію рад та виконавчо-розпорядчих органів у галузі природокористування, функції управління в цій сфері тощо. Законодавство регламентує використання природних ресурсів, їх поділ на ресурси республіканського і місцевого значення, додержання екологіч­них вимог при їх використанні у сільському господарстві, економне та ефективне природокористування, здійснення екологічної експертизи у разі надання ресурсів у користуван­ня, проведення контролю за їх використанням та визначає види відповідальності за порушення вимог природокористу­вання у сільському господарстві.

Земельний кодекс (в редакції Закону від 13 березня 1992 р.) визначає місце земель сільськогосподарського при­значення в складі земель України, використання, порядок пе­редачі їх у власність, надання у користування і в оренду, особливості їх правового режиму, порядок використання, права і обов'язки землевласників та землекористувачів по ра­ціональному використанню, відтворенню і охороні цих зе­мель, підстави припинення права колективної і приватної власності, користування землями сільськогосподарського призначення та форми охорони порушених прав землевлас­ників, користувачів таких земель. Закон України "Про плату за землю" (в редакції 1996 р.) визначає розміри і порядок пла­ти за використання земель сільськогосподарського та іншого призначення, форми використання рентних платежів, конт­роль та види відповідальності за порушення порядку обчис­лення і справляння земельного податку.

Водний кодекс від 6 червня 1995 р. та водне законодавство закріплюють основні вимоги по ефективному використанню та охороні вод для потреб сільського господарства, встанов­люють режим і право сільськогосподарського використання вод, визначають права і обов'язки суб'єктів цього виду водо­користування, умови, підстави для його припинення та від­повідальність за неналежне користування ними.

Лісовий кодекс від 27 січня 1994 p., лісове законодавство визначають можливості ведення лісового господарства сільсь­когосподарськими підприємствами, встановлюють порядок поділу лісів на групи, особливості та режим лісовикористання, зокрема порядок здійснення таких лісових користувань, як сінокосіння і випасання тварин, збирання лісової підстил­ки тощо сільськогосподарськими підприємствами, установа­ми, організаціями і громадянами, зайнятими в сільському господарстві, передбачають форми та методи забезпечення раціонального використання лісів для сільськогосподарських потреб.

Кодекс про надра від 27 липня 1994 р. та законодавство про надра передбачають право сільськогосподарських підпри­ємств, установ, організацій, інших юридичних осіб і грома­дян, які проживають в сільських поселеннях, використовува­ти надра в межах наданих їм земельних ділянок, добувати ко­рисні копалини місцевого значення і торф. Законодавство встановлює порядок видобування прісних підземних вод у межах наданих ділянок для сільськогосподарських та побуто­вих потреб, а також відповідальність за порушення режиму використання корисних копалин.

Законодавство про тваринний світ визначає види права колективної та приватної власності і правила користування тваринним світом сільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами і громадянами, зокрема, норми щодо ведення мисливства, ри­бальства, використання корисних властивостей життєдіяль­ності тварин —ґрунтоутворювачів, природних санітарів сере­довища, запилювачів рослин та інші, регламентують режим раціонального використання тваринного світу для потреб сільського господарства.

2. У системі організаційно-правового забезпечення раціо­нального використання земель та інших природних ресурсів чільне місце посідають норми законодавства про екологічну, в тому числі радіаційну безпеку. Так, Закон "Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. визначає категорії зон радіоактивного забруднення, радіаційно небезпечних і радіоактивне забруднених земель. Зокрема, до радіаційне небезпечних відносяться землі, на яких немож­ливе подальше проживання населення, одержання сільсько­господарської та іншої продукції, продуктів харчування, які відповідали б державним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або використання яких недо­цільно за іншими екологічними умовами. Такі землі підляга­ють виключенню з сільськогосподарського обігу. До них на­лежать ділянки, що включають зону відчуження та зону без­умовного (обов'язкового) відселення.

Важливе значення для забезпечення ефективного і безпеч­ного використання земель та інших природних ресурсів має

Закон "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 p., Закон "Про карантин рослин" від ЗО червня 1993 p., інші ак­ти спеціального законодавства. Зокрема, у захищеному грун­ті, на землях водного фонду, водоохоронних зонах, інших територіях, які підлягають особливій охороні, забороняється застосування пестицидів, а в окремих випадках їх застосуван­ня можливе за наявності позитивних висновків державної санітарної і екологічної експертизи за дозволом Укрдержхім-комісії.

У разі застосування пестицидів і агрохімікатів відповідні власники земель і землекористувачі мають здійснювати захо­ди відповідно до регламентів, встановлених для певної грунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохі­мічного обстеження грунтів, даних агрохімічного паспорта земель, стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб.

3. Управління природокористуванням у сільському госпо­дарстві передбачає досягнення ефективного, збалансованого, науково обгрунтованого, комплексного і цільового викорис­тання земель та інших природних ресурсів, стимулювання Відтворення цих ресурсів, захисту агроландшафтів, як складних природних (природноантропогенних) утворень (екосис­тем), гарантування сприятливої екологічної обстановки і без­пеки в процесі ведення сільського господарства.

Цьому сприятиме координація сільськогосподарської ді­яльності суб'єктів агропромислового комплексу по ефектив­ному використанню і відтворенню природних ресурсів з боку органів загального управління: організація комплексного прогнозування І цій сфері, облік і ведення земельного та ін­ших природноресурсових кадастрів, збалансований розподіл та перерозподіл природних ресурсів між суб'єктами сільсько­господарського природовикористання, організація землевпо­рядних та інших територіально-планувальних робіт, екологіч­ної та землевпорядної експертизи щодо обгрунтувань переда­чі у власність та надання у використання природних ресурсів, проведення екологічного контролю, стандартизації і норму­вання, встановлення лімітів використання природних ресур­сів, систематичне інформування населення та органів держа­ви про можливі зміни внаслідок здійснення сільськогоспо­дарської діяльності, моніторингу і вирішення спорів у галузі природовикористання.