Поняття та види аграрно-договірних зобов’язань з виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

 

Аграрно-договірні зобов’язання – це сукупність договорів (та відносин, пов’язаних з їх укладенням та виконанням), що укладаються в сфері функціонування агропромислового комплексу, та спрямовані на забезпечення виробництва та реалізації с/г продукції, матеріально-технічне забезпечення господарської

діяльності, науково-дослідницькі розробки у сфері с/г тощо.

Питання про договори в сільському господарстві є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права. Специфіка договірних відносин у цій галузі виявляється в кожному структурному елементі договору (предмет, сторони тощо). Світовий досвід доводить, що сільське господарство без державного регулювання, спеціально орієнтованого на захист його майнових інтересів, без створення системи підтримки не може ефективно функціонувати, оскільки воно є галуззю з підвищеним виробничо-господарським ризиком. Виробничий процес у ньому навіть в умовах найвищого рівня науково-технічного та сервісного забезпечення контролюється людиною не повністю. Державне регулювання має бути орієнтовано також на охорону земель від надмірної експлуатації, стримування перевиробництва з одночасним збереженням відповідного рівня життя того, хто працює в сільському господарстві.

 

Наука аграрного права не може не враховувати системи договірних зобов'язань за ЦК, який поділяє їх на договори: ті, що опосередковують перехід права власності; пов'язані з передачею майна у тимчасове користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування; про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Серед договорів, що опосередковують перехід права власності, розглядаються зобов'язання із купівлі-продажу, дарування, ренти. Як різновид зобов'язань купівлі-продажу виокремлюються роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна. Отже, у визначенні природи та основної класифікації договорів системоутворююче значення має нині саме ЦК.
У науці аграрного права вирізняється група договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції. У науковій та практичній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції:- договір контрактації сільськогосподарської продукції;- договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; - договір міни; - договір комісії. Договір контрактації с/г продукції являє собою механізм державних закупівель, засіб поповнення державного продовольчого резерву шляхом придбання продукції у недержавних с/г підприємств.Державними замовниками виступають ВРУ та інші центральні органи держ влади України, Рада Міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська мда, держ організації та ін. Установи як головні розпорядники коштів держ бюджету України.Державний контракт – це договір, укладений держ замовником від імені держави з виконавцем держ замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини виконавця та замовника.До такої системи побудови договірних зобов'язань мають бути зроблені певні застереження: по-перше, контрактація, за ЦК, розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продукції, а лише опосередковує її в майбутньому, тому що за договором комісії, відповідно до ст. 1011 ЦК, одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Найповніше специфіку договірних відносин у сільському господарстві враховує класифікація, яка поділяє аграрно-правові договори на 3 основні групи. І. До першої групи належать такі: про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. ІІ. До другої групи аграрно-правових договорів належать: про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. ІІІ. До третьої групи: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших підрядних робіт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші про надання різноманітних послуг.
Поза цією системою договорів лишається велика група договорів, застосування яких має поширюватися із впровадженням новітніх технологій у сільському господарстві. Такими є договори про використання науково-технічної продукції у сільському господарстві, наприклад, договори на передачу (відчуження) прав на сорт, договори на передачу (відчуження) майнового права на сорт і передачу права на використання сорту; договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо. Слід також враховувати, що в ст. З ЦК засадою цивільного законодавства проголошено свободу договору, що уможливлює створення змішаних і комплексних договорів. Такі договори є самостійним різновидом договірних зобов'язань, при тлумаченні яких, насамперед, слід враховувати волю сторін, втілену через волевиявлення в певну правову форму, за умови, що така воля та волевиявлення не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства.
Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим договорам на реалізацію сільськогосподарської продукції. Вони мають стати інструментом кредитування сільського господарства та фактором забезпечення його стабільності й невпинного розвитку.