Правове регулювання виноградарства та виноробства в Україні.

Про виноград та виноградне вино

Цей Закон регулює правові відносини у сфері виноградарства та виноробства України, пов'язані з веденням виноградників та виробництвом винограду, вина та інших продуктів виноробства, визначає регламентацію і контроль в цих галузях виробництва, права і обов'язки виробників, повноваження органів виконавчої влади і спрямований на посилення боротьби з фальсифікацією виноробної продукції в Україні.

Дія цього Закону поширюється на юридичних та фізичних осіб, господарська діяльність яких включає виробництво, реалізацію, експорт та імпорт товарної продукції в галузі виноградарства і виноробства. Дія цього Закону не поширюється на виробників винограду і вина домашнього, призначених для власного споживання.

Виноградарство та виноробство в Україні завжди були важливою галуззю агропромислового комплексу. Займаючи незначну питому вагу в площі сільськогосподарських угідь (від 0,9% в Миколаївській і Херсонській областях, до 4,4% - в АР Крим), ця галузь суттєво впливає на рівень соціально-економічного розвитку регіонів.

Продукція виноградарства та виноробства має виняткове значення для підвищення якості життя населення України. До того ж, галузі виноградарства і виноробства були і є важливими бюджетоутворюючими складовими агропромислового комплексу України.

В умовах зниження платоспроможності населення споживання в розрахунку на одну людину у 2006 році (порівняно з 1990 роком): вина - зменшилося на 62,4 %, ігристих вин та коньяку збільшилось на 12,9 % і 90,5 % відповідно; порівняно з 2000 р. - споживання вина та коньяку зросло вдвічі, ігристих вин - на 12,9 % і склало (у цифровому вираженні): вина - 2,03 л/люд/рік, ігристих вин – 0,79 л/люд/рік, коньяку - 0,40 л/люд/рік. Виробництво столового винограду скоротилося до 0,9 кг, при науково-обгрунтованій нормі споживання – 8 кг/люд/рік.

Сучасний стан виноградарства та виноробства характеризується скороченням загальних площ насаджень виноградників, зменшенням їхньої урожайності. Спостерігається загальне падіння економічної ефективності виробництва винограду та виноробної продукції.

Площа виноградних насаджень у сільськогосподарських підприємствах України у 2007 р. скоротилася майже вдвічі порівняно з 1990 роком, проте, завдяки державній підтримці за рахунок 1% збору на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства, збільшилася на 2,1 % порівняно з 2000 роком і склала 93,3 тис.га (всі категорії господарств). З 2000 року в господарствах з товарним виробництвом винограду розкорчовано виноградників більше (43,5 тис. га), ніж посаджено (26,9 тис.га). Урожайність порівняно з потенційно можливою майже вдвічі нижча та значно коливається в окремі роки, але й у найліпші за кліматичними умовам роки не перевищує 55 ц/га. На низький рівень урожайності виноградників впливає висока зрідженість (22 % від загальної площі), недосконале розміщення та їхнє старіння. Враховуючи нормативний рівень витрат, на сьогодні виробництво винограду ефективне при урожайності не менш, ніж 50 ц/га. Земельна і трудова правосуб’єктність товаровиробників винограду є найбільш специфічними порівняно з іншими її складниками, адже саме через їх наявність ці товаровиробники відрізняються від товаровиробників будь-якої іншої сільськогосподарської продукції. Тому особливості правосуб’єктності товаровиробників винограду варто досліджувати саме через розкриття специфіки їх трудової й земельної правосуб’єктності.

Трудова правосуб’єктність сільськогосподарського підприємства виявляється в процесі організації праці, в праві обирати форми внутрішньогосподарської організації, визначати умови й нормування затрат праці, забезпечувати належну дисципліну праці та її охорону тощо. В управлінні ж своїми справами сільськогосподарське підприємство наділено здатністю володіти правами й нести відповідні обов’язки щодо цього, бути суб’єктом певних відносин [12, с. 84].

Правомочності товаровиробників винограду в трудових відносинах, залежать від наступних чинників, які відображають специфіку їх правосуб’ єктності:

1. Особливий процес вирощування винограду як багатолітньої культури, яка за період свого існування проходить цілу низку вікових стадій від молодого до зрілого віку, вельми повільно досягаючи часу повного плодоношення.

2. Відсутність рівномірного використання трудових ресурсів у силу сезонності проведення робіт з піком їх витрат у період збирання врожаю.

3. Технології оброблення виноградних насаджень є трудомісткими, з великими витратами ручних робіт при відносно невисокому рівні їх механізації.

4. В основу технології вирощування насаджень і виробництва винограду поряд з агробіологічними вимогами до рослин закладаються вимоги до режиму їх вирощування відповідно до наявного ресурсного забезпечення трудових процесів з урахуванням напрямків використання вирощеного врожаю.

5. Технологічні прийоми догляду за насадженнями винограду орієнтовані на систему колективного їх виконання, зокрема, у формі спеціалізованих виробничих бригад з відрядно-преміальною й відрядно- прогресивною системами оплати праці. Спеціальна правосуб’єктність товаровиробників винограду обумовлюється також наявністю у них земель сільськогосподарського призначення, які надаються їм як основний засіб виробництва для використання за цільовим призначенням - для виробництва винограду. Суб’єктами права сільськогосподарського землекористування у виноградарстві є фізичні та юридичні особи, які у встановленому законом порядку одержали земельну ділянку під виноградники на праві власності або на праві користування (оренди), у необхідних випадках набули право посадки (облаштування) виноградників і мають у зв’язку із цим суворо визначені земельні права й обов’язки.

Земельна правосуб’єктність товаровиробників винограду закріплена ЗК України, Законом України «Про виноград та виноградне вино» від 16 липня 2005 р. та іншими спеціальними нормативно-правовими актами.

Товаровиробник винограду відповідно до розд. III ЗК України вправі володіти земельною ділянкою на праві власності, постійного землекористування або оренди для вирощування на ній винограду. Загальні засади набуття й реалізації прав на землю встановлені розд. IV ЗК України.

Насадження виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих сортів винограду відповідно до проекту на створення виноградних насаджень. Цей проект розробляється Науково-дослідною і проектною установою землеустрою на підставі: (а) завдання на проектування, (б) акта вибору ділянки, (в) матеріалів ґрунтових, ботаніко-культуртехнічних вишукань, (г) аналізу кліматичних показників, (д) топозйомки ділянки, (е) заяви про екологічні результати діяльності, (є) довідки про наявність підземних комунікацій, (ж) державного акта на землю та інших необхідних документів.

Враховуючи юридичне значення землевпорядної документації, ЗК України передбачає проведення державної експертизи окремих видів технічної документації у сфері землеустрою, зокрема прогнозних матеріалів використання і охорони земель, проекти землеустрою, проекти з питань використання і охорони земель, а також техніко-економічні матеріали обґрунтувань використання і охорони земель, яка здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону (ч. 3 ст. 186 ЗК України).

На підставі проведеної землевпорядної експертизи Українська державна помологічно-ампелографічна інспекція дає висновок на створення виноградних насаджень конкретним товаровиробником винограду. Проект на створення виноградних насаджень затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з сільського господарства - Міністерством аграрної політики України.

Право на безпосередню експлуатацію земельної ділянки, наданої в землекористування під виноградники, передбачає наявність у товаровиробників винограду (виноградарів) низки конкретних прав та обов’язків (статті 95 і 96 ЗК України), перелік яких зумовлено правовим режимом земельної ділянки, яка використовується для виробництва винограду.

Підсумовуючи вищевикладене, можемо стверджувати, що товаровиробники винограду та його садивного матеріалу в процесі виробництва продукції реалізують спеціальну правосуб’єктність, що підтверджується: господарською діяльністю товаровиробників, обумовленою

цілями та завданнями, відображеними в статутних (засновницьких) документах; особливим порядком набуття ними права на виробництво й реалізацію продукції; регламентованим порядком діяльності з виробництва й реалізації садивного матеріалу; специфікою використання трудових ресурсів у виноградарстві; цільовим призначенням земельних ділянок, спеціально відведених для вирощування винограду.