Конституційні і законодавчі основи правового регулювання внутрішніх аграрних майнових відносин у сільськогосподарських підприємствах.

Місце аграрних майнових відносин у сукупності аграрних відносин визначають субординаційні горизонтальні зв’язки. Ці зв’язки відображають черговість, наступність виникнення різних видів аграрних відносин у процесі створення загального комплексу таких відносин, тобто відбивають ознаку комплексності. Первісними у системі аграрних відносин є аграрні засновницькі відносини. Наступними є аграрні організаційні відносини, які забезпечують створення майнової відокремленості сільськогосподарського підприємства. Тому наступними у черзі є аграрні майнові відносини, серед яких особливе місце займають аграрні земельні відносини у силу специфіки їхнього об’єкта. Далі виникають членські (учасницькі) відносини, які не є самостійним видом аграрних відносин. Диференціюючись на ряд інших аграрних відносин, членські (учасницькі) відносини зливаються з ними, набуваючи ознак інших відносин (членсько-майнових, членсько-трудових та ін.). На основі членських (учасницьких) виникають аграрні трудові відносини для приведення у рух майнових ресурсів. Далі виникають аграрні управлінські відносини, що забезпечують процес ефективного сполучення майнових і трудових ресурсів. Останніми є аграрні відносини з соціального розвитку, вплив яких на інші види аграрних відносин має “прихований” і пролонгований характер.

Роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин визначається ознакою інтегрованості предмета аграрного права, взаємною вертикальною впорядкованістю аграрних відносин, тобто координаційними зв’язками між їх складовими. Аграрні майнові відносини набувають первісної ролі у формуванні сукупності інших видів аграрних відносин. Роль аграрних майнових відносин полягає у створенні підвалин формування ієрархічної структури предмета аграрного права.

Обґрунтовано необхідність відмежування членських і учасницьких відносин за статусними, функціональними та інституціональними критеріями. Статусні критерії, які є основними, доречно розділити на критерії: а) особливостей організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств; б) правосуб’єктності співвласників цих підприємств. Функціональні критерії є похідними і відображають різні режими прояву та реалізації статусних критеріїв. Їх доцільно виокремити за особливостями участі у: 1) майновій відокремленості підприємств; 2) аграрних трудових відносинах; 3) аграрних управлінських відносинах. Критерій участі у майновій відокремленості сільгосппідприємств також містить внутрішній поділ на критерії: а) диференціації фондів за видом сільськогосподарських підприємств; б) форми майнової участі; в) структури майнової участі. Інституціональний критерій розподілу за сферами правового регулювання є теж похідним від статусних критеріїв. Правовий інститут членства належить безпосередньо до царини аграрного права, тоді як участь врегульовується, насамперед, нормами господарського, зокрема корпоративного права.

//////////////

Наукою політичної економії власність розглядається як суспільно-економічні відносини з приводу історично конкретної форми привласнення, розпорядження і використання матеріальних благ і, насамперед, засобів виробництва. Власність лежить в основі виробничих відносин і проявляється у відповідних формах. Форма власності зумовлює, кому належать засоби виробництва — всьому суспільству (народу), державі, колективу чи окремим особам. Основною у відносинах власності є обставина, яка визначає, хто привласнює засоби виробництва. Форма власності на засоби виробництва обу­мовлює форму власності на продукти виробництва і форму їх розподілу між членами суспільства.

Суспільні відносини власності і права власності врегульовані Конституцією України. В Основному Законі нашої держави визнається право державної, комунальної та приватної власності (ст. 41). У цьому акті не згадується про колективну і кооперативну власність. Одначе це не означає, що в Україні не існують інші форми (види) власності і права власності, в тому числі і права колективної власності. Зокрема, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. містить в собі розділ IV-й про колективну власність, Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. цьому праву приділяє статті 7—9. Згідно з Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. суб'єктом права власності визнається кооператив. Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. визнано, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Слова "колектив" і "кооператив" латинського походження і являють собою синоніми. Такими ж синонімічними належить розглядати поняття права колективної власності і права кооперативної власності. Ці види власності розглядаються як тотожні в чинному аграрному законодавстві, в управлінській діяльності органів державного управління сільським господарством, у процесі розгляду судових і арбітражних спорів КСГП і сільськогосподарських кооперативів.

Суспільна колективна (кооперативна) власність має відповідне політичне, соціально-економічне, правове і наукове значення. Вона становить економічну основну виробничо-господарської діяльності КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ, колективного самоврядування, організацію й особливості оплати праці, паювання і одержання дивідендів, вирішення соціальних проблем селян — членів колективно-кооперативних підприємств.

Поняття права власності колективних підприємств характеризується особливостями її речового, матеріально-виробничого і матеріально-невиробничого складу, з одного боку, і власності як системи суспільно-виробничих відносин — з іншого.

Перші становлять зумовлені характером і особливостями сільськогосподарського виробництва та іншою, пов'язаною з ним виробничо-господарською діяльністю, конкретні засоби і знаряддя виробництва — об'єкти речового права, об'єкти права власності підприємства. Перелік таких об'єктів законодавче закріплено в статтях 22—28 Закону "Про власність" та в ст. 7 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

Друга особливість власності колективного підприємства полягає в її суспільно-економічній сутності як комплексі своєрідних суспільно-економічних відносин конкретно визначеної форми привласнення, розпорядження і використання засобів та продукції виробництва, коштів та інших матеріальних благ. Суспільно-економічний зміст форми колективної власності зумовлюється і визначається таким принципом: кому належать засоби виробництва, тому належать і продукти виробництва. Зокрема, лише підприємству належить делеговане його членам право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю; лише підприємство може бути господарем і має право розпоряджатися створеним у ньому додатковим продуктом; виходячи з наведених засад може брати участь у товарно-грошових ринкових відносинах.

Цими властивостями та особливостями власності колективного сільськогосподарського підприємства визначаються характер і зміст його правоздатності як юридичної особи, його правове становище у процесі здійснення внутрішньогосподарської діяльності та цілої сфери зовнішніх економічно-юридичних зв'язків.

Власність кожного окремого підприємства утворювалась і створюється в процесі виробничо-господарської діяльності його трудового колективу — членів цих підприємств через використання земель сільськогосподарського призначення, що використовуються ним як суб'єктом права колективної влас­ності на землю. Все це в сукупності призводить до виникнення комплексу наукових суспільно-майнових відносин. Нові виробничі відносини породжують нові правові норми, покликані закріпити і ефективно регулювати ці відносини. Існування власності колективних підприємств викликало прийняття ряду нормативних актів і окремих правових норм, які в сукупності та єдності визначили правовий режим основних суб'єктів права колективної власності і склали його інститут.

Суб'єкт права колективної (кооперативної) власності здійснює свої правомочності власника залежно від сфери їх застосування — чи в процесі внутрішньогосподарської діяльності, чи зовнішніх підприємницьких, в тому числі ринкових економічних відносинах. При здійсненні внутрішньогоспо­дарської діяльності у відповідності із Статутом і на основі волевиявлення вищого та інших органів самоврядування КСГП, ВСГК, провадиться володіння, користування і розпорядження окремими об'єктами права власності (використовується насіння в рільничій бригаді, згодовуються корми в тваринницькій фермі та ін.) реалізовується бізнес-план, будуються господарські приміщення.

Для здійснення правомочностей власника в сфері зовнішніх позагосподарських відносин колективне сільськогосподарське підприємство наділено правом юридичної особи. Зокрема, в ст. 7 п. 2 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" записано, що останнє визнається суб'єктом права власності як юридична особа. Згідно з Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" кооператив визнається суб'єктом права власності на майно кооперативу. У цьому законі відсутня правова норма однозначна п. 2 ст. 7 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Це право належить також і акціонерному товариству, що визначено Законом "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.

Колективна (кооперативна) власність становить економічну основу діяльності КСГП, ВСГК і акціонерного сільськогосподарського товариства. Ця діяльність охоплює собою як внутрішню господарську, так і зовнішню, головним чином, підприємницьку діяльність. Відносини колективної (коопера­тивної) власності у цих двох сферах характеризуються певним складом об'єктів і змістом, майновим наповненням. Право-суб'єкт КСГП, ВСГК, АСГТ як суб'єкт права власності визначається через категорію юридичної особи. Застосування категорії (правового феномена) юридичної особи є правовим засобом забезпечення їхньої участі у зовнішніх, в тому числі, ринкових економічних відносинах, у визначенні його правоздатності, укладання виробничо-підприємницьких договорів, юридичної відповідальності у взаєминах з іншими суб'єктами права власності або ж права повного господарського відання у державному підприємстві.