Правове регулювання відносин у сфері підсобних виробництв і промислів у сільському господарстві.

Виробничо-господарська правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств охоплює також створення і діяльність підсобних промислових виробництв (підприємств) і промислів як елемента їхньої внутрішньогосподарської правосуб'єктності. Створення цих господарських структур в першу чергу мало на меті одержання від такого товарного виробництва відповідних доходів (прибутку) для поповнення своїх грошових надходжень. Функціонування подібних виробничих підрозділів сприяє забезпеченню зайнятості членів КСГП, ВСГК, АСГТ особливо в періоди вільні від основних сільськогосподарських робіт. А це в свою чергу дає можливість працюючим у цих підрозділах селянам мати відповідний заробіток і таким чином поліпшувати своє матеріальне становище. Як свідчить досвід у ряді підприємств створюються підсобні промислові виробництва у вигляді виробничих зв'язків міських промислових підприємств, які створюють на селі свої підрозділи (цехи) з використанням праці громадян, що працюють в сільському господарстві, проживають на селі, забезпечені житлом і мають можливість набути фах для роботи в цих цехах і одержувати певну плату за свою роботу. За своїм господарським призначенням такі внутрішньогосподарські підприємства переробляють сільськогосподарську продукцію у вигляді овочево-фруктових консервантів або соків, виготовляють молочні або ж ковбасні вироби для задоволення потреб місцевих жителів і жителів міст. До цієї групи виробничо-господарських структур належать також майстерні місцевих промислів. В областях Західної України ці промисли набули значень джерела надходжень власних прибутків, включаючи і валютні надходження. Таким чином, створення і функціонування підсобних промислових виробництв (підприємств) і місцевих промислів є справою суспільне корисною і сприяє вирішенню нових соціально-економічних завдань.

Підсобні виробництва і промисли за своєю сутністю належать до допоміжних галузей виробництва всіх сільськогосподарських підприємств, що зумовлено його сезонним характером і особливостями промислу. Крім задоволення інтересів своїх членів і виробництва сільськогосподарської продукції та сировини головним їхнім завданням є забезпечення найбільш повного й продуктивного використання трудових ресурсів (особливо сезонного надлишку робочої сили), використання наявних місцевих матеріальних і сировинних ресурсів або відходів промислового виробництва і приведення в такий спосіб у дію значних резервів збільшення товарної продукції, прибутковості господарств і задоволення інтересів власників останніх.

За правовим становищем такі виробництва і промисли поділяють на внутрішні та міжгосподарські. Обидва види є власністю сільськогосподарських підприємств у цілому або пропорційно внесеній ними частці майна чи коштів.

Підсобні промислові виробництва і промисли функціонують, зазвичай, на правах структурних виробничих підрозділів суб'єктів аграрного підприємництва. Вони створюються в колективних сільськогосподарських підприємствах, спілках селян, сільськогосподарських виробничих товариствах, товариствах з обмеженою відповідальністю за рішенням їхніх вищих органів управління (загальних зборів членів, акціонерів, учасників чи інших органів, уповноважених на те статутами зазначених приватних юридичних осіб), а в радгоспах та ін­ших державних сільськогосподарських підприємствах — за наказом директора. Всі дії підсобних виробництв і промислів завдяки їх промисловому статусові здійснюються господарством як юридичною особою.

На відміну від внутрішньогосподарських підсобних виробництв і промислів, міжгосподарські підприємства утворюються (засновуються) сільськогосподарськими підприємствами і функціонують як самостійні суб'єкти підприємництва зі статусом юридичної особи. Вони діють на засадах підприємництва (у тому числі повного госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування).

Діяльність підсобних виробництв і промислів характеризується рядом особливостей і має відповідати певним вимогам. Так, у виробничій діяльності сільськогосподарських підприємств частка прибутку від них має бути незначною. Це означає, що основні та додаткові галузі не повинні поглинатися допоміжною галуззю або зводитися до її рівня. Загальний обсяг виробництва і прибутки від підсобних виробництв і промислів мають бути значно нижчими від основних і сприяти розвиткові сільськогосподарського виробництва. Робота в підсобних виробництвах і промислах має виконуватися не на шкоду основним і додатковим галузям. Для забезпечення професіонального керівництва діяльністю підсобних виробництв і промислів за трудовими договорами залучаються спеціалісти.

Підсобні виробництва і промисли створюють в основному з метою промислової переробки виробленої власними силами продукції рослинництва і тваринництва, дикорослих плодів, ягід, грибів, виробництва місцевих будівельних матеріалів, виготовлення з місцевої сировини товарів народного споживання та художніх виробів, їх виробничі плани розробляють самі суб'єкти аграрного підприємництва.

Державне управління підсобними промисловими виробництвами і процесами сільськогосподарських підприємств і товариств покладається на спеціальний відділ Мінагропрому України. Цей відділ діє у відповідності з Положенням про Відділ, про підсобні промислові підприємства і промисли Міністерства агропромислового комплексу України, яке затверджене 19 грудня 1997 р. Цей відділ є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Мінагропрому. На нього покладається правомочність забезпечення державної підтримки щодо сприяння розвитку цих підприємств і промислів, сільськогосподарських підприємств, організації роботи з питань інтеграції основного сільськогосподарського і підсобного промислового виробництва, а також участі у реалізації державної політики у сфері зайнятості сільського населення. Відділ узагальнює практику застосування аграрного законодавства щодо діяльності підсобних промислових виробництв і промислів, та вживає заходи щодо його вдосконалення.

Своєю діяльністю відділ надає допомогу органам управління агропромислового комплексу, підприємствам і організаціям у виконанні цільових програм розвитку підсобних промислових підприємств і промислів, у вишукуванні додаткових резервів щодо збільшення виробництва продукції, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств. Відділ розробляє та затверджує в установленому порядку нормативно-технічну документацію на продукцію, що виробляється на підсобних промислових підприємствах і промислах. До його компетенції віднесена участь в розробці нових технологічних комплексів машин і обладнання малої потужності для переробки сільськогосподарської сировини. Ним вивчається ринок збуту продукції і вносяться пропозиції щодо розширення асортименту і переорієнтації виробництва щодо випуску товарів підвищеного попиту, сприяє забезпеченню підсобних промислових підприємств і промислів обладнанням, запасними частинами та матеріалами.

Враховуючи сучасні економічні труднощі, що склалися у діяльності сільськогосподарських підприємств створена і налагоджена виробничо-господарська діяльність підсобних промислових виробництв і промислів може стати вагомим джерелом грошових надходжень для підприємств. Правовим засобом забезпечення ефективної їхньої діяльності є застосування аграрно-договірних зобов'язань сільськогосподарського підприємства як власника підсобних промислових внутрішньогосподарських підприємств і набувача вироблюваної продукції.

У таких договорах зазначається вид продукції (предмет договору), ціни на неї, строки виготовлення продукції, вимоги до її якості, порядок і умови розрахунків, а також юридична відповідальність в разі порушення стороною своїх договірних зобов'язань.

Для ефективного використання договорів як форм ринкових економічних відносин чинне аграрне законодавство надає власникові продукції підсобних промислових виробництв і товарів місцевих промислів усі необхідні правові засоби. Закон "Про підприємництво" гарантує застосування самостійної ініціативи і забезпечення прибутковості; Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" надає йому право укладати будь-які договори, самостійно вибирати партнерів, в тому числі зарубіжних (ст. 14). Прагнення не лише виробити продукцію, а й уміло її реалізувати, одержати відповідний доход, забезпечити прибутковість від кожного вироблюваного товару є неодмінною умовою економічного зміцнення сільськогосподарського підприємства.