Характеристика доходів бюджетів.

Держава може виконувати свої функції та завдання, передбачені Конституцією, якщо вона має у своєму розпорядженні достатню кількість коштів. Залучення державою коштів, тобто мобілізація державних доходів, є складовою частиною фінансової діяльності держави.

Державні доходи - це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються нею для виконання її завдань і функцій. Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Ці кошти зосереджуються у централізованих і децентралізованих грошових фондах. Формування цих грошових фондів здійснюється в результаті розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Доходи бюджету (відповідно до Бюджетного кодексу) - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України складається з державного та місцевих бюджетів. Основна частка державних доходів формується за рахунок доходів державного бюджету.

Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів";

2) власні надходження установ, які утримуються за рахунок Державного бюджету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 659 "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання" і доходи з інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

3) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

4) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Виходячи з вищенаведеного можна констатувати, що основними фінансовими інструментами формування доходів бюджету є:

- плата (при цьому обов'язково ставимо запитання - за що?) передбачає певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками. Такі відносини можуть виникати тільки у тих випадках, коли держава є власником ресурсів, які надаються у користування. Плата вноситься як за рахунок включення у собівартість, так і з прибутку, що визначається механізмом її стягнення. Розмір плати залежить від обсягів ресурсів, які використовуються, а надходження плати державі визначаються державною власністю на дані ресурси. Якщо держава втрачає право власника, то вона втрачає також ці доходи.

- відрахування (на що? від чого?) проводяться за встановленими нормативами та передбачають, як правило, цільове призначення платежів. Незважаючи на те, що вони вносяться до державного бюджету загальною сумою його доходів, їх цільове призначення не втрачається. Тому фінансування з бюджету заходів, на які здійснюються відрахування, повинно дорівнювати надходженням цих відрахувань. На жаль, не завжди цей баланс не витримується.

- податки (для чого?) як плата суспільства державі за виконання нею певних функцій, як відрахування частини валового внутрішнього продукту на суспільні цілі та потреби.

Мобілізація коштів до бюджету здійснюється на підставі правових норм. Правовими нормами регулюються відносини, що виникають при:

• встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджету;

• визначенні санкцій за порушення порядку та строків внесення платежів;

• здійсненні контролю за надходженням коштів до бюджету.

Принципи мобілізації грошових коштів, бюджетний склад і структура доходів бюджету значною мірою залежать від форм, методів господарювання та тих економічних і соціальних завдань, які вирішуються суспільством. Перехід до ринкових відносин вимагає змін у системі формування доходів бюджету, вдосконалення управління цим процесом.

???.Класифікація податків.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.

Класифікація податків

1) По методу встановлення оподатковування податки можуть бути прямими і непрямим, що обумовлює можливість їхнього перенесення на споживача.

Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на реальні й особисті.

Реальні податки включають податки на землю, промисел і т.п.

До особових податків відносяться прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно.

Прибутковий податок -- основний вид прямого податку, що стягується з доходу чи прибутку підприємства, організації, юридичних осіб і надходить у дохідну частину бюджету.

Податок на прибуток -- складова частина податкової системи. Він встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.

Податок на майно підприємства, що знаходиться на балансі -- це сукупність основного капіталу, нематеріальних активів, виробничих запасів і витрат. Податок на майно не може перевищувати 20% від вартості оподатковуваного податком майна.

2) У залежності від характеру ставок розрізняють:

Пропорційні;Прогресивні;Регресивні податки.Пропорційний податок не залежить від розміру доходу, тобто застосовуються однакові ставки.При прогресивному податку відрахування в бюджет зростають у міру збільшення доходу.Регресивні ставки зменшуються в міру росту доходу.Непрямі податки -- це податки на товари і послуги, що сплачуються у виді надбавок до ціни і тарифів.

До них відносяться:

акцизи;податок на додаткову вартість;мита;податки на операції з цінними паперами.

Акцизні податки застосовуються в основному для товарів масового споживання і послуг приватних підприємців і організацій. Їх включають у ціну на чи товар тариф. Абсолютна величина акцизного податку встановлюється як надбавка до вільної відпускної ціни товару.

По способу стягування акцизні податки підрозділяються на індивідуальні й універсальні.

Індивідуальний податок стягується з вартості валової продукції підприємства, а універсальний -- з одиниці вартості товару.

3) За часом оплати вони класифікуються на одноразові і багаторазові.

Одноразові податки виплачуються один раз на якій-небудь стадії виробництва, багаторазові -- на кожній стадії виробничого циклу.

Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади, їх стягнення є обов”язковим на всій території країни. Вони можуть розподілятись таким чином між ланками бюджетної системи:

повністю надходити до державного бюджету;повністю надходити до місцевих бюджетів;

розподілятись у визначених пропорціях між державним і місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Існують кілька варіантів повноважень місцевих органів влади щодо їх встановлення:

1) місцеві органи влади мають право встановлювати надбавки до загальнодержавних податків;

2) встановлення місцевими органами місцевих податків в межах переліку, затвередженого вищими органами влади;

3) встановлення місцевими органами влади будь-яких податків без обмежень. Цей варіант суто теоретичний, який на практиці не застосовується.

За способом стягнення розрізняють два види податків - розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках.

???.Місцеві податки і збори.

1. Види і особливості місцевих податків і зборів

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

В Законі України “Про систему оподаткування” [2, ст.. 15], а також у Декреті Кабінету Мiнiстрiв “Про мiсцевi податки i збори” [5, ст. 1] дається повний перелік місцевих податків і зборів, які можуть справлятися в Україні:

1. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;2) комунальний податок.

2. До місцевих зборів належать:

1) збір за припаркування автотранспорту;2) ринковий збір;,3) збір за видачу ордера на квартиру;4) курортний збір;5) збір за участь у бігах на іподромі;6) збір за виграш на бігах на іподромі;7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;8) збір за право використання місцевої символіки;9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;12) збір з власників собак;

Крім того Декретом Кабінету Мiнiстрiв “Про мiсцевi податки i збори” до цього переліку додано ще один податок: податок з продажу імпортних товарів. З 2004 року виключені з переліку: готельний збір та збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

Можна виділити наступні особливості справляння місцевих податків і зборів:

· Повний перелік місцевих податків та зборів встановлює тільки Верховна Рада України і цей перелік є вичерпним, тобто місцеві органи влади не мають права самостійно додатково встановлювати інші податки та збори.

· Граничні ставки по місцевим податкам та зборам встановлюються у відповідності з декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».

· Місцеві органи влади у відповідності з переліком місцевих податків і зборів самостійно приймають рішення щодо доцільності впровадження окремих податків і зборів.

· Місцеві органи влади мають право надавати пільги, преференції, податкові канікули тощо по місцевим податкам і зборам, але тільки за рахунок відповідного місцевого бюджету.

Отже, підбиваючи підсумки, необхідно сказати, що існує потреба у вдосконаленні законодавчої бази, зміні об'єктів оподаткування (спираючись на закордонний досвід), надання більших повноважень органам місцевої влади стосовно місцевого оподаткування тощо. Цього від України чекають, як Європейська спільнота, так і пересічні мешканці України. А від збільшення надходжень до місцевих бюджетів покращаться і умови життя мешканців певних адміністративно-територіальних одиниць. [6, с. 184]

2. Роль місцевих податків у податковій системі України: їх фіскальна і регулююча роль

Потрібно відзначити, що на сьогодні мiсцевi податки i збори не є вагомою дохідною базою місцевих бюджетів. Так, з 2000 по 2007 роки надходження місцевих податків i зборів не перевищували 5 % від загального обсягу доходів. Це, в першу чергу, зумовлено незначним податковим потенціалом місцевих податків та зборів, адже в переважній бiльшостi сільських та селищних рад вiдсутнi об'єкти оподаткування.