Причини та динаміка нерівності доходів в Україні

Трансформаційні процеси в економіці України були схожими до тих, що відбувалися і в інших країнах з перехідною економікою. У нашій країні відбулася лібералізація внутрішніх цін, була дозволена підприємницька діяльність, відбулася приватизація державного майна. Водночас реформування командної економіки в Україні мало свої особливості. Серед таких слід назвати запізнілий старт економічних реформ, грубі помилки у проведенні економічної політики, в результаті яких в Україні була найвища гіперінфляція серед усіх посткомуністичних країн і, як результат, найбільше падіння реального ВВП та відсутність стратегічного бачення кінцевої мети реформ. Повільне проведення реформ, їх непослідовність та незавершеність призвели до величезних економічних та соціальних втрат.

За роки трансформаційного спаду (1990-1999 роки) ВВП в Україні скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції – на 48,9, продукції сільського господарства – на 51,1%. При цьому доходи населення знижувались вищими темпами: реальна заробітна плата зменшилась у 3,2 раза, а реальні виплати пенсій – у 4 рази. За 1991-2000 рр. реальні грошові доходи населення зменшилися до 30,8%, а оплата праці – до 19,7% від їх рівнів у 1990 році. Падіння ВВП і, як результат, зниження рівня зайнятості, зменшення фінансових можливостей держави виплачувати соціальні трансфери, гіперінфляція, що спричинила знецінення реальних доходів населення, – усе це мало визначальний вплив на формування доходів населення в Україні.

Для вивчення доходів населення на макроекономічному рівні в Україні використовують два підходи. Перший підхід ґрунтувався на використанні Балансу грошових доходів і витрат населення, а другий – на Системі національних рахунків.

Баланс грошових доходів і витрат населення (БГДВН) використовували ще у Радянському Союзі. Для України цей баланс почали розраховувати з 1955 року і він був частиною балансу народного господарства та державного плану економічного і соціального розвитку СРСР. БГДВН характеризував обсяг та джерела надходження грошових доходів населення, обсяг і структуру їх видатків, а також співвідношення доходів і видатків.

У Балансі доходів в умовах відновлення Україною незалежності виділяли такі джерела доходів: 1) оплата праці; 2) доходи найманих працівників від підприємств і організацій, крім оплати праці; 3) дивіденди; 4) надходження від продажу продуктів сільського господарства; 5) пенсії і допомоги; 6) стипендії; 7) надходження із фінансової системи; 8) доходи населення від продажу іноземної валюти; 9) інші надходження. Макроекономічний аналіз доходів та видатків населення на підставі БГДВН здійснювали в Україні до 2001 року.

Протягом десятиліття трансформаційного спаду в Україні відбулися різкі зміни у структурі доходів населення (табл. 2.1). Найважливішою зміною у структурі доходів населення стало різке зменшення частки оплати праці. Так, у 1990 р. частка оплати праці та доходів від підприємницької діяльності становила більше 70%, а у 1998 р. зменшилася до 48%. Лише з 2000 р. частка оплати праці у грошових доходах населення почала зростати.

Таблиця 2.1

Структура грошових доходів населення за даними Балансу грошових доходів і витрат населення, %

	Грошові доходи
Роки	оплата праці та доходи від підприємницької діяльності	надходження від продажу продуктів сільського господарства	пенсії, допомоги та стипендії	доходи від продажу іноземної валюти
	70,7	5,4	15,8	-
	66,5	5,8	17,9	-
	69,6	3,1	17,6	-
	56,6	4,0	22,3	-
	62,7	2,5	19,8	-
	59,0	2,5	19,5	3,0
	58,8	2,7	24,5	6,7
	51,1	3,0	25,0	12,4
	48,2	3,5	23,4	13,2
	49,5	4,6	23,8	5,9
	48,7	5,2	20,9	4,8
	51,6	6,9	20,5	4,0

За період трансформаційного спаду в Україні також відбулися значні зміни у міжгалузевій диференціації заробітної плати. У 1990 р. найвищою була заробітна плата працівників системи кредитування і державного страхування (366,2 крб.), найнижчою – у працівників культури (143,2 крб.). Коефіцієнт диференціації становив 2,56. До 2000 р. цей коефіцієнт майже подвоївся і становив 4,84 (561 грн. у працівників фінансування, кредитування та страхування і 116 грн. у працівників культури). Значною мірою це пояснюється тим, що абсолютна більшість банків і страхових компаній перебуває у приватній власності, а заклади культури – у державній, де розмір оплати праці обмежений фінансовими можливостями держави.

Другою важливою зміною у структурі доходів населення протягом 1990-х років було зростання частки соціальних трансферів. У 1990 р. частка пенсій, допомоги та стипендій у структурі грошових доходів становила менше 16%, а вже у 1994 зросла до майже 20%, досягнувши піку у 1997 р. (25%). У наступні роки частка трансферів у структурі доходів дещо знизилася і стабілізувалася на рівні 20%. Зростання ваги соціальних трансферів у грошових доходах населення свідчить про намагання уряду підтримати рівень життя населення в умовах економічного спаду. Водночас падіння частки оплати праці у грошових доходах населення та збільшення трансферних платежів мало негативні соціальні наслідки. Можна погодитися з думкою М. Савлука, що вони "ослабили самостійність населення у формуванні своїх сімейних бюджетів, обмежили його можливості впливати на рівень життя, провокуючи апатію, спекулятивні та утриманські настрої серед населення".

У середині 90-х років стала очевидною неспроможність держави вчасно виплачувати заробітну плату, пенсії та інші соціальні трансфери. Органи статистики почали фіксували обсяги заборгованості із виплатами заробітної плати та соціальних трансферів з 1995 року. Ця заборгованість досягла максимуму у 1999 році, однак з відновленням економічного зростання її вдалося суттєво знизити.

Із 1995 р. Держкомстат почав фіксувати доходи від продажу іноземної валюти. Такі надходження не можна тлумачити як доходи, а лише як переведення активів з однієї форми в іншу. Після гіперінфляції 1992-1994 рр. населення використовувало іноземну валюту як засіб захисту їхніх заощаджень від знецінення. Як видно з табл. 2.1, пік надходжень від продажу валюти припадає на 1997-1998 рр., коли довіра до гривні була дуже високою, а тому населення почало продавати іноземну валюту. Різке зменшення надходжень від продажу валюти у 1999 р. викликано наслідками фінансової кризи, унаслідок якої відбулася різка девальвація гривні. У 2001 році видатки домогосподарств на придбання іноземної валюти стали меншими за доходи від її продажу (3532 проти 4340 млн. грн.), хоча попередні шість років ситуація була протилежною. Уповільнення інфляційних процесів зумовило зменшення необхідності захищати грошові заощадження від знецінення за допомогою іноземної валюти.

Ще одним джерелом доходів населення за даними Балансу є надходження від продажу продукції з особистих підсобних господарств. Дані статистики свідчать, що частка надходжень від продажу продуктів сільського господарства у структурі грошових доходів упродовж 1990-х років постійно зростала. Це свідчить про прагнення домогосподарств диверсифікувати джерела доходів в умовах нестабільного макроекономічного середовища та отримувати доходи, які не залежать від роботодавців та держави.

Баланс грошових доходів і витрат населення використовували до 2001 р., хоча дедалі виразнішими ставали недоліки такого підходу. Річ у тому, що в основі цього балансу залишалася застаріла методологічна основа, а відтак було неможливо враховувати нові джерела доходів, які притаманні ринковій економіці.

Із 2000 року Держкомстат запровадив нову методологію збору та аналізу статистичної інформації, що ґрунтується на Системі національних рахунків. Тому макроекономічні дані про джерела та структуру доходів населення до і після 2000 року є непорівняльними. Методологію збору даних про доходи населення на основі Балансу грошових доходів і витрат населення використовували протягом 90-х років, коли ВВП знижувався. Нову методологію на основі СНР почали використовувати з 2000-го року – першого року економічного зростання. Тому можна виділити два періоди для аналізу доходів населення – 1) період трансформаційного спаду 90-х років (дані Балансу); 2) період відновлення економічного зростання (дані Системи національних рахунків).

Система національних рахунків передбачає виокремлення таких доходів домогосподарств: 1) заробітна плата; 2) прибуток і змішаний дохід; 3) доходи від власності; 4) соціальні допомоги та інші одержані поточні трансфери (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структура доходів населення за даними Системи національних рахунків, %

	заробітна плата	прибуток та змішаний дохід	доходи від власності (одержані)	соціальні допомоги та інші одержані поточні трансфери
	43,4	19,2	2,6	34,9
	42,7	18,7	2,7	36,0
	42,7	18,1	2,9	36,4
	43,9	16,8	3,1	36,2
	42,7	16,0	3,0	38,2
	42,1	15,3	2,9	39,7
	43,5	14,7	2,9	39,0
	44,0	15,2	3,3	37,4

 

Найважливішим джерелом доходів населення є заробітна плата. Частка зарплати у структурі доходів домогосподарств є доволі стабільною – приблизно 43-44%. У абсолютному вираженні реальна заробітна плата зростала з 2001 року після більш десятиліття стагнації. Темпи зростання реальної заробітної плати у 2001-2003 рр. перевищували 15%, а у 2004-2005 рр. – навіть 20%. Зростання заробітної плати було викликано підвищенням продуктивності праці, зростанням конкуренції на ринку праці за висококваліфіковані кадри, дефіцитом працівників робочих професій, зростанням мінімальної заробітної плати та іншими чинниками.

Одним з найважливіших чинників прискореного зростання заробітної плати стало зростання продуктивності праці. Спочатку темпи зростання продуктивності праці перевищували темпи зростання зарплати. На думку М. Райзера, при темпах зростання ВВП у 6-7% Україна може дозволити собі підвищення заробітної плати на 10-12%. За період з 1997 по 2004 рік продуктивність праці у промисловості зросла на 80%, в той час як заробітна плата підвищилася лише на 45%, а витрати на робочу силу в одиниці продукції скоротилися за цей період приблизно на 20%.

Таблиця 2.3

Темпи зростання номінальної та реальної заробітної плати

	Номінальна заробітна плата	Реальна заробітна плата
до попереднього року	грудень до грудня попере­днього року	до попереднього року	грудень до грудня попере­днього року
	514,2	356,7	110,6	128,1
	171,4	121,7	96,6	86,2
	113,7	109,4	96,6	97,6
	107,2	106,2	96,2	87,1
	115,7	124,3	91,1	103,4
	129,6	135,4	99,1	103,6
	135,2	127,7	119,3	120,4
	121,0	117,0	118,2	115,6
	122,8	124,4	115,2	113,8
	127,5	127,7	123,8	120,8
	136,7	144,9	120,3	131,5
	129,2	125,2	118,3	111,7
	129,7	131,1	112,5	110,3

 

Однак у наступні роки зростання заробітної плати почало перевищувати те­м­пи зростання продуктивності праці. Середньорічні темпи приросту продук­тивності праці за 2000-2006 роки становили 7,2%, а середньорічної реальної заробітної плати – 19,2%, тобто в 2,7 рази більше. Крім того, постійне зростання заробітної плати створило хибні уявлення найманих працівників і зумовило підвищені, але не завжди обґрунтовані запити щодо підвищення оплати праці. У приватному секторі, особливо у фінансовій, страховій сферах, менеджменті, галу­зі інформаційних технологій реальна зарплата зросла у декілька разів. Таке зро­стання не було підкріплене зростанням продуктивності праці: основним чинником стрімкого підвищення реальної зарплати був дефіцит кваліфікованих кадрів.

У різних галузях вітчизняної економіки зростання продуктивності праці відбувалося різними темпами. Унаслідок цього зростала диференціація заробітної плати між різними галузями. Серед видів економічної діяльності найвищий рівень заробітної плати у 2008 р. спостерігався на підприємствах авіаційного транспорту, у фінансових установах, видобуванні паливно-енергетичних корисних копалин та у виробництві коксу і продуктів нафтопереробки, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,5-2,2 рази. Водночас абсолютний розмір заробітної плати працівників рибальства та рибництва, сільського господарства та мисливства, установ охорони здоров'я та соціальної допомоги, а також підприємств з виробництва текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри не перевищив 65% від середнього по економіці.

У 2008 р. продовжував зберігатися високий ступінь диференціації регіонів за розмірами заробітної плати. При цьому лише у 5 з них заробітна плата перевищувала (на 0,3-70,2%) середню по країні та становила: у м. Києві – 3074 грн., Донецькій області – 2015 грн., Дніпропетровській – 1876 грн., Київській – 1852 грн. та Запорізькій – 1812 грн. Найнижчий рівень заробітної плати (на 23,6-27,3% менше за середній) спостерігався у Тернопільській області – 1313 грн., Чернігівській – 1370 грн., Херсонській – 1375 грн. та Волинській – 1380 грн.

Додатковим чинником зростання заробітної плати, особливо у державному секторі економіки, стало підвищення мінімальної заробітної плати (МЗП). З 2000 року МЗП зростала вищими темпами, ніж індекс споживчих цін, забезпечуючи приріст реальної зарплати навіть для тих, хто отримував платню на рівні МЗП. Водночас частка осіб, які отримували заробітну плату на рівні мінімальної, щороку зменшувалася: у 2003 р. таких було 14,6% від кількості усіх працівників, у 2005 р. – 10,7, у 2007 р. – 5,5, а у вересні 2008 р. – 4,8%.

Другим, за важливістю, джерелом доходів домогосподарств за даними СНР є соціальні допомоги та інші одержані поточні трансфери. Частка соціальних трансферів у доходах домогосподарств у 2000-2003 рр. підвищувалася поступово, однак напередодні президентських виборів 2004 р. і особливо після них різко зросла, досягнувши максимуму у 2005 р., коли соціальні трансфери забезпечували 39,7% усіх доходів домогосподарств.

Таке різке зростання частки соціальних трансферів у доходах домогосподарств було спричинене кількома чинниками. По-перше, економічне зростання дозволило збільшити доходи бюджету, а відтак – суттєво збільшити видатки, в тому числі і на соціальні трансфери. Наприклад, видатки на пенсії зросли з 7,5% ВВП у 2000 р. до 9,0% у 2002 р. і до 11,45% у 2004 р. По-друге, політична боротьба між різними політичними партіями викликала економічний популізм і соціальні видатки стали інструментом у боротьбі за голоси виборців. Так, після президентських виборів у 2005 р. видатки на пенсії зросли до 15,3% ВВП. По-третє, від часу проголошення незалежності в Україні лише ухвалили нові соціальні програми без скасування чи реформування старих, а тому система соціальних трансферів є надзвичайно громіздкою, заплутаною і неефективною.

Ще одним видом доходу домогосподарств, який виділяють у Системі національних рахунків, є прибуток та змішаний дохід. Частка таких доходів поступово зменшується. Так, у 2000 р. частка прибутку і змішаного доходу у структурі доходів населення становили 19%, а у 2007 р. – лише 15%.

І нарешті, найменш вагомим джерелом доходів населення за даними Системи національних рахунків є доходи від власності, частка яких становить приблизно 3%. Така незначна роль цих доходів зумовлена нерозвиненістю в Україні ринків цінних паперів та капіталів.

Загалом макроекономічні дані свідчать про невпинне зростання номінальних і реальних доходів населення. Основним показником такого зростання є динаміка наявного доходу на одну особу (рис. 2.1). Наявний дохід у 2002-2003 рр. був меншим за прожитковий мінімум і подекуди не забезпечував задоволення навіть фізіологічних потреб людини. У 2004 р. наявний дохід уже був на рівні прожиткового мінімуму, а в 2005-2008 рр. перевищив прожитковий мінімум, що свідчить про загальне підвищення рівня життя населення.

Рис. 2.1. Середньомісячний наявний дохід у розрахунку на 1 особу

Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства за 9 місяців 2011 р. склали 3671 грн. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 3793 грн., сільське – 3397 грн. У середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили 1417 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 1499 грн., у сільських – 1258 грн. Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи в 1,6 раза перевищив середньомісячний рівень прожиткового мінімуму (905 грн.).

Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася порівняно з січнем-вереснем 2010 р. у 1,2 раза і склала 20% (середньомісячний розмір прожиткового мінімуму за цей період зріс на 8%). Серед мешканців міст ця група становила 17% (у січні-вересні 2010 р. – 20%), серед селян – 27% (32%). Співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 5,2 раза (у січні-вересні 2010 р. – 5,4 раза), у т.ч. серед міського населення – 5,3 раза (5,6 раза), серед сільського – залишилося на рівні відповідного періоду 2010 р. і становило 4,6 раза. Мінімальний рівень загальних доходів серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш забезпеченого населення, як в цілому по Україні, так і серед міських жителів – у 3,3 раза (відповідно у 3,4 раза), а серед сільських – у 3 рази (у 3,2 раза) (додаток 2).

Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства за 9 місяців 2011 р. склали 3427 грн., що на 14% більше, ніж у відповідному періоді 2010 р. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 3593 грн., сільське – 3053 грн. (додаток 3). У середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 1323 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 1420 грн., у сільських – 1131 грн.

Серед усіх сукупних витрат домогосподарств, як і у січні-вересні 2010 р., 90% становили споживчі витрати.

Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). Порівняно з 9 місяцями 2010 р. частка цих витрат збільшилася на 0,3 в.п.

На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли, як і у січні-вересні 2010 р., третину усіх витрат.

Витрати на алкогольні напої та тютюнові вироби становили відповідно 1,4% та 2% сукупних витрат домогосподарств (у січні-вересні 2010 р. – 1,4% та 1,9% відповідно).

Частка неспоживчих сукупних витрат зменшилася на 0,4 в.п. і склала десяту частину усіх витрат домогосподарств.

Рис. 2.2. Структура сукупних витрат домогосподарств

Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства за 9 місяців 2011 р. склали 3806 грн., міського – 3943 грн., сільського – 3498 грн. і зросли порівняно з січнем-вереснем 2010 р. у цілому по Україні на 12%, у міських поселеннях – на 11%, у сільській місцевості – на 13% (додаток 6). У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 1469 грн., 1558 грн. та 1296 грн.

Рис. 2.3. Структура сукупних ресурсів домогосподарств

* Оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості.

** Доходи від продажу сільськогосподарської продукції та вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства.

Частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств зменшилася порівняно з січнем-вереснем 2010 р. на 0,8 в.п. і становила 89%. У міських домогосподарствах вона зменшилася на 0,9 в.п., у сільських – на 0,6 в.п. і становила відповідно 92% та 82%.

Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з січнем-вереснем 2010 р. зменшилася на 0,7 в.п., в основному за рахунок зниження з 6% до 5% частки доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості.

Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили 27% сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8%. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%.

Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств.

Доходи від зайнятості становили 59% сукупних ресурсів міських домогосподарств (їх частка порівняно з січнем-вереснем 2010 р. зменшилася на 0,9 в.п.), чверть – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства (їх частки залишилися на рівні 9 місяців 2010 р.).

У структурі сукупних ресурсів сільських домогосподарств частка доходів від зайнятості становила 37%, що на 0,5 в.п. більше, ніж у січні-вересні 2010 р. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких становила 28% (у січні-вересні 2010 р. – 29%). Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 0,7 в.п. і склала 23% сукупних ресурсів сільських домогосподарств.

У домогосподарствах з дітьми 62% ресурсів формували доходи від зайнятості, що на 1,1 в.п. менше, ніж у січні-вересні 2010 р. Частка пенсій, стипендій, соціальних допомог (готівкових та безготівкових) і доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель майже не змінилася і становила відповідно 16% та 8% сукупних ресурсів.

У домогосподарствах без дітей частка доходів від зайнятості, доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель, пенсій, стипендій, соціальних допомог (готівкових та безготівкових), як і у відповідному періоді 2010 р., склала відповідно 46%, 8% та 36% сукупних ресурсів.

У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, доходів від особистого підсобного господарства, грошової допомоги від родичів та інших осіб були більшими, ніж у заможних домогосподарствах останнього дециля.

У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму чверть ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель становили 11% їх ресурсів.

Частки пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склали 0,5%, а у домогосподарствах першого та останнього дециля відповідно по 0,4%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених домогосподарств, були відповідно в 1,8 раза нижче, ніж у групі більш забезпечених домогосподарств.

Безготівкові пільги на оплату послуг транспорту, зв'язку, туристичних послуг, путівок на бази відпочинку, на оплату товарів та послуг з охорони здоров'я становили у ресурсах домогосподарств першого дециля та домогосподарств з середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму по 0,2%, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля – 0,5%. Вартість цих пільг, отриманих у середньому одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств відповідно у 5,8 та 8,1 раза.