Громадська думка як головний об'єкт впливу легітимаційних технологій.

Громадська думка є визначальною детермінантою легітимації політичної влади, що аргументовано доводять у своїх роботах Ч.Р.Мілз, П.Бурдьє,Ю.Габермас, E.Ноель-Нойман та П.Шампань. Е.Бернейс «згода громадської думки є неодмінною умовою успіху будь-якої діяльності монархічного, конституційного, демократичного чи комуністичного уряду – по суті, він і урядом є виключно зі згоди мас». Політики мають управляти громадською думкою відповідно до своїх цілей та бажань, використовуючи точну інформацію про громадськість та змінюючи обставини, щоб схилити громадськість до власної точки зору. Суб’єкти політики, прагнучи реалізувати повною мірою свої владні інтереси, мають не лише рахуватись із громадською думкою, але й намагатися вплинути на неї у бажаному для себе дусі.

Головним об’єктом впливу технологій легітимації політичної влади і є громадська думка як значущі судження в межах певної спільноти, які визначають ставлення до влади більшості громадян. Саме завдяки технологіям легітимації суб’єкти політики намагаються ефективно впливати на неї, щоб уможливити й полегшити здобуття та реалізацію влади, подолати опір противників та, можливо, здобути підтримку для реалізації широкої програми реформ.

Очевидно, щоб змінити судження громадськості, технології легітимації мають змінити її політичне світосприйняття, що може бути здійснено як через незначне перенесення уваги з одних тем чи об’єктів на інші, актуалізацію пануючих стереотипів, впровадження моделей сприйняття політичного простору, емоційні та оціночні вербалізації поточних ситуацій політичними лідерами та експертами, так і внаслідок реалізації масштабних стратегій із широким використанням міфологізації, ідеологізації та віртуалізації політичної реальності. Серед ключових елементів політичного сприйняття, що беруть визначальну участь у формуванні громадської думки,чимало дослідників називають когнітивні схеми, які є структурованими уявленнями про об’єкти політичного світу, їх атрибути та взаємовідносини між ними.За словами C.Гріна, «схеми репрезентують фундаментальний спосіб, за яким наші мізки мають спростити досить складний сприйманий світ». При цьому ознакою політично обізнаних громадян є розширені схеми, які мають послідовну структуру політичних настанов та дозволяють швидко включати нову інформацію до когнітивних категорій та патернів переконань.

До схем, як посередників сприйняття людиною світу, німецький вчений Н.Луман додає ще когнітивні карти, скріпти та фрейми. На його думку, схеми уніфікують ситуації, вони є правилами здійснення та повторення операцій.Скріпти або, точніше, сценарії являють собою «особливий випадок стереотипізації часових послідовностей. Лише завдяки певному скріпту виникає можливість приписувати діям їхні наслідки. Скріпт являє собою схему, яка передбачає як стереотипізацію подій, так і стандартизоване сполучення їх послідовності. Якщо схеми речі чи індивідуальної особи зв’язуються одна з одною в деякому скріпті, то це також означає, що спостерігач більше не вільний обирати між предметною та часовою схемами чи коливатися в своєму баченні від однієїдо іншої; а також і те, що предметна та часова схеми вступають у відношення взаємної залежності, і жодна з них не може обиратися поза її співвідношенням з іншою».

За Н.Луманом, схеми та скріпти застосовуються як ефективні інструменти зміни сприйняття реальності, можуть розглядатись як технології легітимації політичної влади, якщо їхнє використання призводить до тихчи інших легітимних інтерпретацій політичної реальності. Серед прикладів таких схем та скріптів німецький соціолог виділяє нормативні припущення в метафоричній формі, що являють собою переконливі каузальні констеляції, переконливість яких може досягатися навіюванням достатнього страху, щоб припинити будь-які думки про можливість декларованих наслідків.

Слід зазначити, що в основі здійснення технологій легітимації влади лежать моделі формування громадської думки. Однією із нихє формування громадської думки за допомогою встановлення порядку денного. Порядок денний громадськості структурується порядком денним масс-медіа, а порядок денний масс-медіа – інституціоналізованими елітами.Це дозволяє не лише керувати увагою та настановами суспільства щодо пріоритетного вирішення тих чи інших питань політичними силами, але й мобілізовувати активні дії громадян на підтримку тих політичних акторів, пропозиції яких виглядають найбільш переконливо чи привабливо у світлі необхідності розв’язання найбільш наболілих суспільних проблем.

Модель праймінгу (активізації настанови) дозволяють фіксувати, активізувати та актуалізувати такі настанови громадян, які дозволяють тим чи іншим чином оцінювати політичних акторів, що фігурують в інформаційному просторі на фоні відповідних тем та проблем як контекстів сприйняття цих акторів. У кожного політичного актора є свої «виграшні» та «програшні» теми. Відповідно, якщо ініціюються та успішно «розкручуються» «виграшні» для цього актора теми, на їхньому фоні його легітимність підвищується, а якщо «програшні» – знижується. На відміну від технологій легітимації,що засновані на моделі встановлення «порядку денного» та орієнтовані на посилення значущості проблем, технології легітимації на основі моделі праймінгу побудовані на ефекті виразності, опуклості повідомлень та, тим самим, доступності (з точки зору легкості відтворення у пам’яті) суджень щодо політичних акторів.

Однією із моделей формування громадської думки виступає фреймінг (структурування). Фреймінг є процесом «відбору й висування на перший план деяких аспектів подій чи проблем, і створення зв’язків між ними для просування особливої інтерпретації, оцінки та/чи рішення». Він є фундаментальним механізмом активізації свідомості, завдяки якому відправник повідомлення домагається від його одержувачів певного способу мислення та дії. Фрейми – не просто слова, образи та гасла, які є необхідним матеріалом для їх конструювання та передачі. Це – активатори поведінки, які функціонують через зв’язування повідомлення з раніше існуючими у свідомості фреймами. Найбільший потенціал впливу мають фрейми, основу яких складають слова та образи, що є примітними, зрозумілими, незабутніми, емоційно зарядженими.

Ефективність фреймінгу залежить від міри резонансу, який викликають фрейми (констеляції слів та образів) у громадській свідомості, та від частоти їх повторення. Чим вище резонанс та частота повторення, тим більш вірогідним буде виробництво за допомогою фреймінгу схожих думок і почуттів у більшості аудиторії. Ефективність таких технологій ще більше посилюється, коли аудиторії недоступні чи неприйнятні інші схеми інтерпретації подій. Фреймінгові легітимаційні технології діють через залишення розривів в інформації, які аудиторія заповнює своїми упередженими схемами в ході інтерпретативних процесів у свідомості, заснованих на зв’язаних ідеях та почуттях, що збережені у пам’яті.

Засвоєні масовою свідомістю фрейми складають парадигми – ієрархізований набірзвичних схем, які забезпечують застосування аналогій із попередніх повідомлень про події до нових ситуацій. Тому можна стверджувати, що фреймінгові легітимаційні технології значною мірою засновані на зверненні до добре знайомих громадськості констеляцій образів та ідей із сильним емоційним навантаженням та повторенні їх щодо нових обставин. Із основних видів фреймінгових легітимаційних технологій можна назвати налаштування (переключення), фабрикацію та дискредитацію. Налаштування (переключення) покликане надати певне значення події (ситуації, політичному актору)через нав’язування співвідношення з відповідним фреймом у свідомості громадськості. Так, притягнення уваги до «специфічних» ознак ситуації чи якостей особистості лідера може налаштувати (переключити) громадську думку на вигідну для суб’єкта використання легітимаційної технології інтерпретативну схему. Найбільш простими формами фабрикації в політиці можуть слугувати політична реклама (фабрикується політична реальність, як правило і, більшою мірою, її майбутнє), «проплачені» акції протесту чи підтримки (відповідно, фабрикується громадське невдоволення чи згода).

Однією із ефективних технологій легітимації влади, які побудовані на використанні принципів індексації, є витік інформації. Витік інформації може бути спланованим самим політичним суб’єктом (фальшивий витік) та організованим його політичними опонентами.

Іншою важливою технологією є наймання (чи створення) «незалежного» соціологічного агентства (іноді, для демонстрації більшої «об’єктивності» агентство обирають/створюють з іноземним ім’ям та розташуванням), яке «доводить»цифрами опитувань право певної суспільно-політичної проблеми вважатись важливою чи незначною. Відповідно, «важливими» для громадської думки стають ті проблеми, що міцно пов’язані з політичною діяльністю політичного суб’єкта, який замовляє соціологічне опитування. Саме ж опитування може проводитися в основному в тих регіонах, де відповідні проблеми сприймаються як надто гострі.