Правовий статус Кабiнету Мiнiстрiв України

Кабiнет Мiнiстрiв України є вищим органом у системi органiв виконавчої влади (ч. 1 ст. 113 КУ).

Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдальний перед Президентом України та пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.

Кабiнет Мiнiстрiв України у своїй дiяльностi керується Конституцiєю i законами України, актами Президента України.

Відповідно до ст. 114 КУ до складу Кабiнету Мiнiстрiв України входять Прем’єр-мiнiстр України, Перший вiце-прем’єр-мiнiстр, три вiце-прем’єр-мiнiстри, мiнiстри.

Прем’єр-мiнiстр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.

Персональний склад Кабiнету Мiнiстрiв України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-мiнiстра України.

Прем’єр-мiнiстр України керує роботою Кабiнету Мiнiстрiв України, спрямовує її на виконання Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, схваленої Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 115 КУ Кабiнет Мiнiстрiв України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

Прем’єр-мiнiстр України, iншi члени Кабiнету Мiнiстрiв України мають право заявити Президентові України про свою вiдставку.

Вiдставка Прем’єр-мiнiстра України має наслiдком вiдставку всього складу Кабiнету Мiнiстрiв України.

Кабiнет Мiнiстрiв України, вiдставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабiнету Мiнiстрiв України, але не довше ніж шістдесят днів.

Відповідно до ст. 116 КУ Кабiнет Мiнiстрiв України:

1) забезпечує державний суверенiтет i економiчну самостiйнiсть України, здiйснення внутрiшньої i зовнiшньої полiтики держави, виконання Конституцiї i законiв України, актiв Президента України;

2) вживає заходiв щодо забезпечення прав i свобод людини i громадянина;

3) забезпечує проведення фiнансової, цiнової, iнвестицiйної та податкової полiтики; полiтики у сферах працi й зайнятостi населення, соцiального захисту, освiти, науки i культури, охорони природи, екологiчної безпеки i природокористування;

4) розробляє i здiйснює загальнодержавнi програми економiчного, науково-технiчного, соцiального i культурного розвитку України;

5) забезпечує рiвнi умови розвитку всiх форм власностi; здiйснює управлiння об’єктами державної власностi вiдповiдно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України i забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховнiй Радi України звiт про його виконання;

7) здiйснює заходи щодо забезпечення обороноздатностi i нацiональної безпеки України, громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю;

8) органiзовує i забезпечує здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, митної справи;

9) спрямовує i координує роботу мiнiстерств, iнших органiв виконавчої влади;

10) виконує iншi функції, визначенi Конституцiєю та законами України, актами Президента України.

Кабiнет Мiнiстрiв України в межах своєї компетенцiї видає постанови i розпорядження, якi є обов’язковими до виконання (ч. 1 ст. 117 КУ).

Акти Кабiнету Мiнiстрiв України пiдписує Прем’єр-мiнiстр України.

Згідно зі ст. 120 КУ члени Кабiнету Мiнiстрiв України не мають права сумiщати свою службову дiяльнiсть з iншою роботою, крiм викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керiвного органу чи наглядової ради підприємства, що має на метi одержання прибутку.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади України

Система центральних органів виконавчої влади:

1) міністерства;

2) державні комітети (державні служби);

3) відомства.

Міністерство – головна ланка в системі органів центральної виконавчої влади, яка створюється для організації державного управління в найбільш важливих сферах соціально-економічного і політичного життя і в більшості випадків є органом галузевого управління. Керівники (міністри) міністерств входять до складу Кабiнету Мiнiстрiв України.

Державні комітети – це центральні органи виконавчої влади, які вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечують їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань, віднесених до їх відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Відомства (агентства, бюро, управління, комісії) – це центральні органи виконавчої влади, що реалізують функції управління у тих сферах, які не є об’єктами сфери впливу з боку міністерств і комітетів.

Компетенція міністерств, комітетів і відомств реалізується через накази, інструкції та інші нормативно-правові акти, які відповідно до статті 117 Конституції України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 118 КУ виконавчу владу в областях i районах, мiстах Києвi та Севастополi здiйснюють мiсцевi державнi адмiнiстрацiї.

Склад мiсцевих державних адмiнiстрацiй формують голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй.

Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй призначаються на посаду i звiльняються з посади Президентом України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України.

Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй при здiйсненні своїх повноважень вiдповiдальнi перед Президентом України i Кабiнетом Мiнiстрiв України, пiдзвiтнi та пiдконтрольнi органам виконавчої влади вищого рiвня.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї пiдзвiтнi i пiдконтрольнi радам у частині повноважень, делегованих їм вiдповiдними районними чи обласними радами.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї пiдзвiтнi i пiдконтрольнi органам виконавчої влади вищого рiвня.

Рiшення голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй, що суперечать Конституцiї та законам України, iншим актам законодавства України, можуть бути вiдповiдно до закону скасованi Президентом України, або головою мiсцевої державної адмiнiстрацiї вищого рiвня.

Обласна чи районна рада може висловити недовiру головi вiдповiдної мiсцевої державної адмiнiстрацiї, на пiдставi чого Президент України приймає рiшення i дає обгрунтовану вiдповiдь.

Якщо недовiру головi районної чи обласної державної адмiнiстрацiї висловили двi третини депутатiв вiд складу вiдповiдної ради, Президент України приймає рiшення про вiдставку голови мiсцевої державної адмiнiстрацiї.

Згідно зі ст. 119 КУ мiсцевi державнi адмiнiстрацiї на вiдповiднiй територiї забезпечують:

1) виконання Конституцiї та законiв України, актiв Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, iнших органiв виконавчої влади;

2) законнiсть i правопорядок; додержання прав i свобод громадян;

3) виконання державних i регiональних програм соцiально-економiчного та культурного розвитку, програм охорони довкiлля, а в мiсцях компактного проживання корiнних народiв i нацiональних меншин – також програм їх нацiонально-культурного розвитку;

4) пiдготовку та виконання вiдповiдних обласних i районних бюджетiв;

5) звiт про виконання вiдповiдних бюджетiв та програм;

6) взаємодiю з органами мiсцевого самоврядування;

7) реалiзацiю iнших наданих державою, а також делегованих вiдповiдними радами повноважень.

Згідно зі ст. 120 КУ керiвники центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади не мають права сумiщати свою службову дiяльнiсть з iншою роботою, крiм викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керiвного органу чи наглядової ради підприємства, що має на метi одержання прибутку.

Правосуддя в Україні

Правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами. Делегування функцiй судiв, а також привласнення цих функцiй iншими органами чи посадовими особами не допускаються (ч. 1 ст. 124 КУ).

Судочинство здiйснюється Конституцiйним Судом України та судами загальної юрисдикцiї.

Народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi правосуддя через народних засiдателiв i присяжних.

Судовi рiшення ухвалюються судами iменем України i є обов’язковими до виконання на всiй територiї України.

Відповідно до ст. 125 КУ система судiв загальної юрисдикцiї в Українi будується за принципами територiальностi i спецiалiзацiї.

Система судiв загальної юрисдикцiї:

1) Верховний Суд України;

2) вищi спеціалізовані суди;

3) апеляцiйнi суди;

4) мiсцевi суди.

Створення надзвичайних та особливих судiв не допускається.

Згідно зі ст. 127 КУ правосуддя здiйснюють професiйнi суддi та, у визначених законом випадках, народнi засiдателi i присяжнi.

Професiйнi суддi не можуть належати до полiтичних партiй та профспілок, брати участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi, мати представницький мандат, обiймати будь-якi iншi оплачуванi посади, виконувати iншу оплачувану роботу, крiм наукової, викладацької та творчої.

На посаду суддi може бути рекомендований квалiфiкацiйною комiсiєю суддiв громадянин України, не молодший двадцяти п’яти рокiв, який має вищу юридичну освiту і стаж роботи у галузi права не менш як три роки, проживає в Українi не менш як десять рокiв та володiє державною мовою.

Суддями спецiалiзованих судiв можуть бути особи, якi мають фахову пiдготовку з питань юрисдикцiї цих судiв. Цi суддi вiдправляють правосуддя лише в складi колегiй суддiв.

Перше призначення на посаду професiйного суддi строком на п’ять рокiв здiйснюється Президентом України. Всi iншi суддi, крiм суддiв Конституцiйного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 128 КУ).

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звiльняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 129 КУ суддi під час здiйснення правосуддя незалежнi i пiдкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегiєю суддiв або судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законнiсть;

2) рiвнiсть усiх учасникiв судового процесу перед законом i судом;

3) забезпечення доведеностi вини;

4) змагальнiсть сторiн та свобода в наданнi ними суду своїх доказiв i у доведеннi перед судом їх переконливостi;

5) пiдтримання державного обвинувачення в судi прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласнiсть судового процесу та його повне фiксування технiчними засобами;

8) забезпечення апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшення суду, крiм випадкiв, встановлених законом;

9) обов’язковiсть рiшень суду.

Згідно зі ст. 126 КУ незалежнiсть i недоторканнiсть суддiв гарантуються Конституцiєю i законами України.

Вплив на суддiв у будь-який спосiб забороняється.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Суддi обiймають посади безстроково, крiм суддiв Конституцiйного Суду України та суддiв, якi призначаються на посаду суддi вперше.

Суддя звiльняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разi:

1) закiнчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шiстдесяти п’яти рокiв;

3) неможливостi виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумiсностi;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвiсно вiдсутнiм або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про вiдставку або про звiльнення з посади за власним бажанням.

Повноваження суддi припиняються у разi його смертi.

Конституційний Суд України

Конституцiйний Суд України є єдиним органом конституцiйної юрисдикцiї в Українi (ч. 1 ст. 147 КУ).

Конституцiйний Суд України вирiшує питання про вiдповiднiсть законiв та iнших правових актiв Конституцiї України i дає офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України.

Відповідно до ст. 148 КУ Конституцiйний Суд України складається з вiсiмнадцяти суддiв Конституцiйного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддiв України призначають по шiсть суддiв Конституцiйного Суду України.

Суддею Конституцiйного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока рокiв, має вищу юридичну освiту i стаж роботи за фахом не менш як десять рокiв, проживає в Українi протягом останнiх двадцяти рокiв та володiє державною мовою.

Суддя Конституцiйного Суду України призначається на дев’ять рокiв без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституцiйного Суду України обирається на спецiальному пленарному засiданнi Конституцiйного Суду України зi складу суддiв Конституцiйного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирiчний строк.

Згідно зі ст. 150 КУ д о повноважень Конституцiйного Суду України належить:

1) Вирiшення питань про вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть):

а) законiв та iнших правових актiв Верховної Ради України;

б) актiв Президента України;

в) актiв Кабiнету Мiнiстрiв України;

г) правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим.

Цi питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатiв України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республiки Крим;

2) офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України;

Із питань, передбачених вище, Конституцiйний Суд України ухвалює рiшення, які є обов’язковими до виконання на територiї України, остаточними i не можуть бути оскарженi.

Конституцiйний Суд України за зверненням Президента України або Кабiнету Мiнiстрiв України дає висновки про вiдповiднiсть Конституцiї України чинних мiжнародних договорiв України або тих мiжнародних договорiв, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковiсть (ч. 1 ст. 151 КУ).

За зверненням Верховної Ради України Конституцiйний Суд України дає висновок щодо додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту.

Відповідно до ст. 152 КУ закони та iншi правовi акти за рiшенням Конституцiйного Суду України визнаються неконституцiйними повнiстю чи в окремiй частинi, якщо вони не вiдповiдають Конституцiї України або була порушена встановлена Конституцiєю України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинностi.

Закони, iншi правовi акти або їх окремi положення, що визнанi неконституцiйними, втрачають чиннiсть з дня ухвалення Конституцiйним Судом України рiшення про їх неконституцiйнiсть.

Матерiальна чи моральна шкода, завдана фiзичним або юридичним особам актами i дiями, що визнанi неконституцiйними, вiдшкодовується державою в установленому законом порядку.