Види адміністративних стягнень

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

Відповідно до ст. 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених вище, види адміністративних стягнень. Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Згідно зі ст. 25 КУпАП оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення можуть застосовуватись тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу (ч. 1 ст. 21 КУпАП).

Відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Згідно зі ст. 24-1 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) догана або сувора догана;

4) передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Контрольні запитання

1 Дайте визначення адміністративного права.

2 Дайте визначення адміністративних правовідносин.

3 Дайте визначення адміністративного правопорушення.

4 Назвіть склад адміністративного правопорушення.

5 Дайте визначення адміністративного стягнення.

6 Назвіть види адміністративних стягнень.

7 Назвітьадміністративнізаходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.

Тема 9 ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України (КК) був прийнятий 5 квітня 2001 року і набрав чинності з 1 вересня 2001 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Кримінальний кодекс України – систематизований нормативно-правовий акт, що охоплює всі питання кримінального права та здійснює їх вичерпне регулювання. Кримінальному кодексу притаманні наступні особливості:

1) КК – єдине джерело кримінальної відповідальності;

2) тільки КК встановлює злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки;

3) щодо осіб, які порушили кримінальний закон, застосовуються специфічні заходи державного примусу – кримінальне покарання;

4) заходи, визначені в КК, призначаються тільки судом з метою виправлення та перевиховання винних, а також з метою попередження нових злочинів;

5) застосування кримінального закону тягне специфічні наслідки відносно до особи, що відбула покарання – судимість.

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 КК).

Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Кримінальний кодекс України поділено на Загальну й Особливу частини. Загальна частина КК України складається з 15 розділів, що встановлюють загальні положення кримінального права, чинність закону про кримінальну відповідальність у часі, в просторі та за колом осіб, визначають поняття злочину, види кримінальних покарань тощо. Особлива частина Кримінального кодексу містить 20 розділів, з вичерпним переліком діянь, що визнаються злочинами, іконкретні покарання за вчинення цих діянь.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Поняття та склад злочину

Відповідно до ст. 11 КК України злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) суспільна небезпечність;

3) винність;

4) протиправність;

5) караність;

6) вчинення діяння суб’єктом злочину.

Діяння (дія або бездіяльність) як ознака злочину повинне виявляти свідомість і волю суб’єкта, що його вчинює.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди.

Винність як обов’язкова ознака злочину виражає внутрішній психологічний зміст злочину – психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Протиправність як ознака злочину виявляється в тому, що тільки таке суспільно небезпечне, винне діяння може бути злочином, яке прямо передбачене КК України, що є єдиним законом про кримінальну відповідальність.

Караність як обов’язкова ознака злочину означає, що, якщо діяння, передбачене кримінальним законом, є злочином, то за нього обов’язково в санкції статті Особливої частини КК передбачене певне покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини в віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, бандитизм, терористичний акт, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство та інші злочини, передбачені ч. 2 ст. 22 КК України.

Склад злочину – це сукупність юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Елементи складу злочину:

1 Об’єкт злочину – суспільні відносини, які охороняються законом і яким завдається шкода злочином.

2 Об’єктивна сторона – сукупність зовнішніх ознак вчиненого злочину: діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки (певна шкода об’єкту), причинний зв’язок, спосіб, засоби, місце, час, обставини вчинення злочину.

3 Суб’єкт злочину – особа, яка вчинила злочин і яка характеризується такими юридичними ознаками: фізична, осудна, досягла певного віку.

4 Суб’єктивна сторона – внутрішня сторона злочину, яка виявляється в певному психічному ставленні особи до об’єкта та об’єктивної сторони вчинюваного злочину; певному прояві її свідомості й волі, виражених у вині, мотивах, меті.

Стадії вчинення злочину

Кримінальний кодекс України визначає три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Відповідно до ст. 14 КК України готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця через причини, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК).

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено через причини, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа через причини, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.