Право інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 418 ЦК).

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 420 ЦК до об’єктів права інтелектуальної власності належать:

1) літературні та художні твори;

2) комп’ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних);

4) виконання;

5) фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

6) наукові відкриття;

7) винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

8) компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

9) раціоналізаторські пропозиції;

10) сорти рослин, породи тварин;

11) комерційні (фірмові) найменування, торгові марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

12) комерційні таємниці.

Відповідно до ст. 421 ЦК суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Згідно зі ст. 423 ЦК особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем об’єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі або репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об’єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 425 ЦК).

Відповідно до ст. 421 ЦК майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Згідно зі ст. 425 ЦК майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, установлених Цивільним кодексом України, іншим законом або договором.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, установлених Цивільним кодексом, іншим законом або договором.

Поняття та види цивільно-правових договорів

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК).

Відповідно до ст. 635 ЦК попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, установлених попереднім договором.

Згідно зі ст. 636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Договір купівлі-продажу

Відповідно до ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 656 ЦК предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обов’язки продавця:

1 Продавець зобов’язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (ст. 659 ЦК).

2 Продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ст. 662 ЦК).

3 Продавець зобов’язаний передати товар покупцеві в строк, установлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК).

4 Продавець зобов’язаний до моменту передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК).

5 Продавець може бути зобов’язаний перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробовування, аналіз, огляд тощо) відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів з питань стандартизації. У цьому разі продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевірки (ст. 687 ЦК).

Обов’язки покупця:

1 Покупець зобов’язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару в строк, установлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, – у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару (ст. 688 ЦК).

2 Покупець зобов’язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов’язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ст. 689 ЦК).

3 Покупець зобов’язаний забезпечити схоронність товару, якщо він (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, негайно повідомивши про це продавця (ст. 690 ЦК).

4 Покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу (ст. 691 ЦК).

5 Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК).

6 Покупець зобов’язаний відшкодувати продавцеві необхідні витрати щодо зберігання товару, якщо продавець зберігав товар до моменту передання, не допускаючи його погіршення, а право власності перейшло до покупця раніше від моменту передання товару, якщо інше не встановлено договором (ст. 667 ЦК).

Договір найму

Згідно зі ст. 759 ЦК за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 760 ЦК предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первинний вигляд після неодноразового використання (неспоживна річ).

Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Обов’язки наймодавця:

1 Наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або в строк, установлений договором найму (ст. 765 ЦК).

2 Наймодавець зобов’язаний передати наймачеві річ у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню (ст. 767 ЦК).

3 Наймодавець зобов’язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (ст. 767 ЦК).

4 Під час укладення договору найму наймодавець зобов’язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм (ст. 769 ЦК).

5 Наймодавець зобов’язаний провадити капітальний ремонт речі, переданої в найм, за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 776 ЦК).

Обов’язки наймача:

1 Наймач зобов’язаний за користування майном справляти плату, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦК).

2 Наймач зобов’язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані (ст. 767 ЦК).