Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Згідно зі ст. 40 КЗпПтрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки, пов’язаної з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) через певне захворювання. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посади) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов передбачені статтею 41 Кодексу законів про працю України. Крім підстав, розглянутих вище, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1) одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

2) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

3) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

4) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Робочий час і його види

Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства й організації під час укладення колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законодавством України.

Згідно зі ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року в вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Відповідно до ст. 52 КЗпПдля працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. В умовах п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. В умовах шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин за тижневої норми 36 годин і 4 годин за тижневої норми 24 години.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як в умовах п’ятиденного, так і в умовах шестиденного робочого тижня (ч. 1 ст. 53 КЗпП).

Напередодні вихідних днів тривалість роботи в умовах шестиденного робочого тижня не може перевищувати 5 годин.

Згідно зі ст. 54 КЗпПна випадок роботи в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема, в безперервних виробництвах, а також на змінних роботах в умовах шестиденного робочого тижня з одним вихідним днем.

Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.

Відповідно до ст. 55 КЗпПзабороняється залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

2) осіб, молодших за вісімнадцять років;

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Згідно зі ст. 56 КЗпПза угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як під час прийняття на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачаються правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (ч. 1 ст. 57 КЗпП).

Відповідно до ст. 58 КЗпПу випадках змінних робіт працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Згідно зі ст. 59 КЗпПтривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою за подвійну тривалість часу роботи в попередній зміні (включаючи й час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня (ч. 1 ст. 60 КЗпП).

Відповідно до ст. 61 КЗпПна безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ч. 1 ст. 62 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки в таких виняткових випадках:

1) у разі проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) у разі проведення громадсько необхідних робіт щодо водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) у разі необхідності закінчення початої роботи, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки через технічні умови виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) у разі необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи в разі нез’явлення працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в таких випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів щодо заміни змінника іншим працівником.

Згідно зі ст. 65 КЗпП надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Види часу відпочинку

Чинне трудове законодавство України встановлює такі види часу відпочинку:

1) перерва для відпочинку і харчування;

2) вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок);

3) святкові й неробочі дні;

Відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Згідно зі ст. 67 КЗпПтривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна складати не менш як сорок дві години.

Стаття 73 КЗпП встановлює такі святкові дні:

– 1 січня – Новий рік;

– 7 січня – Різдво Христове;

– 8 березня – Міжнародний жіночий день;

– 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

– 9 травня – День Перемоги;

– 28 червня – День Конституції України;

– 24 серпня – День незалежності України;

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

– 7 січня – Різдво Христове;

– один день (неділя) – Пасха (Великдень);

– один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Статтею 4Закону України „Про відпустки” встановлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

а) основна відпустка (не менш як 24 календарних дні; особам віком до вісімнадцяти років – 31 календарний день);

б) додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці (до 35 календарних днів);

в) додаткова відпустка за особливий характер праці (до 35 календарних днів);

г) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (тривалість залежить від типу навчального закладу та рівня його акредитації, від форми навчання, від виду навчального процесу (настановчі заняття, складання заліків та іспитів тощо) і може складати від чотирьох календарних днів до чотирьох місяців);

3) творча відпустка (тривалість установлюється Кабінетом Міністрів України);

4) соціальні відпустки:

а) відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (до пологів – 70 календарних днів; після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів);

б) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

в) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (не більше 14 календарних днів на рік);

5) відпустки без збереження заробітної плати (не більше 15 календарних днів на рік).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.