Комплексний соціально-економічний розвиток території в умовах ринкових відносин.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Комплексний соціально-економічний розвиток території в умовах ринкових відносин.



Для підвищення ефективності системи управління економікою регіону доцільно поєднувати адміністративні методи з адміністративними важелями (наприклад, надання права на підприємництво). Система управління ринковою економікою передбачає надання державним, кооперативним. орендним, акціонерним та іншим підприємствам права самостійно створювати асоціації, спілки. об’єднання, тобто формувати необхідні орган господарського управління, координації та інформаційного обслуговування. Перехід до ринкової економіки неможливий без достатньої кількості економічно незалежних суб’єктів господарювання. За ринкової економіки державні органи управління управляють підприємствами та об’єднаннями за допомогою переважно економічних методів: державного замовлення, системи оподаткування, бюджетного фінансування, норм амортизаційного відрахування, відсотків за кредити, банківських облікових ставок, різних субсидій, податкових пільг тощо. Органи управління можуть бути регіональними, міжрегіональними, загальнодержавними.

Управління регіональним розвитком та реалізація регіональної політики безпосередньо пов’язані із виконанням робіт у сфері прогнозування, проектування та планування. Предмет прогнозних досліджень – соціально-економічні та науково-технічні проблеми розвитку територіальних утворень різного рівня, по кожній з яких мають бути здійснені комплексні розробки. У системі прогнозних розробок можна виділити три рівні: − господарський; − міжгалузевий; − регіональний. На господарському рівні до прогнозних досліджень належать: − комплексні програми. Мета програми – забезпечити комплексний соціально-економічний розвиток регіону, призначення – обґрунтування напрями і перспективи розвитку регіону, надати інформаційний матеріал для обґрунтування політики регіонального розвитку і прийняття управлінських рішень. Логіка програми визначається комплексним уявленням про соціальноекономічну ситуацію в регіоні на перспективу. Комплексна програма є інструментом розв’язання складених проблем регіону. Комплексна програма – це намічене до здійснення у визначений період та узгоджена за ресурсами, виконавцями і термінами система соціальних, економічних, виробничих і науково-дослідних і організаційногосподарських заходів, виконання яких повинно забезпечити розв’язання значної господарської проблеми. Комплексні програми – найефективніший засіб державного регулювання територіального розвитку, зміцнення тенденцій регіональної цілісності здебільшого у випадках, коли є потреба: − прискорити економічний та соціальний розвиток відсталих, депресивних регіонів; − залучити до господарського обороту нові або підвищити ефективність використання вже залучених природних ресурсів певного регіону; − створити технологічні парки – цілісні територіальні ареали науково-технічної діяльності, апробації та впровадження нових технологій у виробництво; − створити вільну економічну зону, використовуючи сприятливе географічне положення регіону для введення режиму сприяння вітчизняним та іноземним інвестиціям, вільному підприємництву, внутрішній та міжнародній торгівлі, банківській діяльності, функціонуванню ринкових структур тощо;
− освоїти рекреаційні ресурси певного регіону, утворити сучасну матеріально0технічну інфраструктуру рекреації, спеціалізовану рекреаційну зону або ареал, транспортного освоєння регіону чи системи регіонів, прокладання магістралей чи створення вузлів сучасних комунікацій тощо; − здійснити реконверсію галузевої структури старого регіону; − здійснити нову містобудівну програму в певному регіоні, вдосконалити в ньому систему розселення і трудових зв’язків

 

 

91. Диференціація економічних районів України за рівним розвитку і продуктивних сил.
^ 1.Типізація регіонів за початковим станом та динамікою відповідного індикатора. Суть цього підходу полягає в такому. Вся сукупність регіонів розподіляється на дві й більше групи за рівнем індикатора в базовому році. Потім відбувається розподіл регіонів за відносною величиною індикатора в році, що досліджується. В самому найпростішому вигляді такий метод дозволяє виділити 4 групи (типи) регіонів:
1.1 — регіони, які і в базовому і в році, що досліджується, мали рівень індикатора ви­ще середнього;
1.2 — регіони, в яких рівень індикатора в базово­му році був вище середнього, а в році, що досліджується, став нижче середнього;
1.3 — регіони, в яких рівень індикатора в ба­зовому році був нижче середнього, а потім перевищив середній рівень;
1.4 — регіони, в яких рівень індикатора і базовому, і в році, що досліджується, був нижче середнього.
^ 2.Типізація регіонів за головними проблемами регіонального роз­витку. Цей підхід ґрунтується на виділенні основних проблем в економічному і соціальному розвитку окремих регіонів держави. Він орієнтується на цілі, завдання і механізми регіональної політики. Основна типологія має три виміри:
- рівень соціально-економічного розвитку,
- динамічність розвитку;
- природні умови.
Сутність поняття „проблемний регіон" полягає в тому, що ця територія (район, область), самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми чи реалізувати свій високий потенціал і потребує активної підтримки зі сторони держави. Отже, проблемний регіон - це категорія державної фінансової підтримки.
На основі цих типологічних ознак можна запропонувати виділен­ня трьох головних типів проблемних регіонів, щодо яких доціль­но застосовувати особливі методи регулювання: відсталі, депре­сивні, прикордонні.
До групи відсталихабо слаборозвинених належать регіони, які традиційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни. Слаборозвинуті регіони ніколи не впливали на економіку країни. В більшості випадків такі регіони розмішуються на периферії.
Депресивнірегіони — це такі просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід з кризової ситуації. В межах таких регіонів темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг вищі за макрорегіональні, загальнодержавні.
Тривалість і масштаб (глибина) регіональної депресії визначаються, як правило, структурою галузей виробництва, де криза стала основною причиною розповсюдження депресії на всю економіку регіону. За цією ознакою депресивні регіони поділяються на:старопромислові;аграрно-промислові;добувні.
Перспективи виходу регіонів із депресії залежать від зміни макроекономічної ситуації та соціально-економічної політики, яку впроваджують на національному і регіональному рівнях. Більшість проблем має вирішуватися на рівні регіону та підприємства шляхом диверсифікації, конверсії, модернізації, реорганізації, реструктуризації, стимулювання розвитку малого бізнесу, поліпшення місцевого клімату, пошуку нових ринків збуту. Зростає роль держави, яка шляхом пере­розподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економічних механізмів (податкових, фінансових) може сприяти вирішенню питань активізації розвитку регіону, підтриманню стабільності відтворення в регіоні. Це і є метою регіонального розвитку як од­ного з найважливіших державних інтересів.
Якщо у великому регіоні проблема депресивності економічно­го розвитку характерна лише для окремої його частини, тобто субрегіону нижчого рангу, то тоді питання активізації його гос­подарської діяльності вирішується через розроблення та запрова­дження регіональних програм розвитку з найбільш важливих га­лузей економіки. Джерелами фінансування цих програм можуть бути регіональний, а в окремих випадках і національний бюджети. В умовах ринку прерогатива повинна належати суб'єктам господа­рювання регіону, виробленню та самостійному прийняттю рішень і їх реалізації. Органи управління в регіонах повинні усвідомити нову ситуацію у зв'язку з ринковими умовами господарювання і пере­конатись у її вигідності для розвитку регіональної економіки.
Прикордонні регіони відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки і міжнародного співробітництва. Прикордонні регіони мають потенціал для активного залучення до інтеграційних процесів, які охоплюють на сьогоднішній день увесь континент. Поняття "прикордонний регіон" означає, що територія, яка до нього відноситься, перебуває під впливом державного кордону. Основними функціями такого регіону є бар'єрна, фільтруюча, контактна.
Завдяки підвищенню ролі прикордонних регіонів на світовій арені збільшуються повноваження місцевих влад, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх країн. Прикордонне співробітництво дає змогу вирішити конкретні економічні та соціальні питання безпосередньо для прикордонних областей, зокрема поступово долати нижчий рівень економічного розвитку цих периферійних територій.

 






Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.156.34 (0.005 с.)