Основні форми зовнішніх економічних зв’язків України.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність їх конкретних форм, а також систему правових, організаційно – управлінських та фінансово – економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних господарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально – економічних показників життя її громадян. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростанню національного доходу, прискореному розвитку науково – технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, вони впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння.
Міжнародні економічні відносини проявляються в різних формах. Основні форми:
1) зовнішня торгівля;
Зовнішню торгівлю товарами Україна здійснює більш як із 200 країнами. Найбільш відчутне відставання експорту від імпорту у товар­ному обміні з Туркменістаном і Росією — основними постачальниками в Україну енергоносіїв. Торгівля послугами посідає помітне місце в міжнародній торгівлі України. Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам, припадає на транспортні послуг (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, природного газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку, різ­них ділових, професійних та технічних послуг.
2) науково – технічне співробітництво — обмін науково-технічною інформацією, технічними, комерційними і виробничими знаннями та досвідом (так зване ноу-хау);
3)торгівля технологіями здійснення спільних наукових розробок і проектів (наприклад, у сфері дослідження космосу, охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я.
4) надання кредитів і послуг — надання позик і кредитів, експорт та імпорт капіталу. Україна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку. У системі міжнародних кредитно-фінансових відносин дуже велике значення для країни має ввіз і вивіз капіталів. Україна виступає здебільшого імпортером капіталів, оскільки її можливості вкладати їх в економіку інших країн надзвичайно обмежені.
5) створення спільних підприємств з іншими країнами — створення підприємств, об'єднань, організацій на основі вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й збуту продукції, надання послуг тощо.;
7)спеціалізація і кооперування виробництва. У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі. Міждержавне кооперування — це встановлення тісних зв'язків між підприємствами різних країн, що спільно виготовляють певну продукцію. Такі великі комп­лекси, як Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську (випуск ракетоносіїв), Запорізький завод авіадвигунів "Мотор-Січ" чи Київський авіаційний завод ім. О.Антонова, мають численні виробничі зв'язки із партнерами з країн колишнього СРСР, насамперед, російськими підприємствами. Між ними налагоджується кооперування і в науково-технічній сфері.
8) культурні зв’язки між країнами світ; міжнародний туризм і міграції робочої сили
Виїзд громадян України за її межі з метою відпочинку чи заробітку, як і в'їзд на ЇЇ територію громадян інших країн з цією ж метою, супроводжується міждержавними валютно-фінансовими потоками, тому міждержавний рух туристів і робочої сили також належить до зовнішньоекономічних зв'язків. Через низький рівень обслуговування притік іноземних туристів в Україну надзвичайно низький. Натомість зростає кількість українських громадян, які відпочивають у країнах Середземномор'я (Туреччина, Кіпр, Єгипет, Чорногорія, Іспанія, Фран­ція, Італія), країнах Середньої Європи, Америки.
Останнім часом Україна стала значним постачальником робочої сили в Росію, постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польщу, Чехію), економічно розвинені країни Південної і Західної Європи (Італію, Іспанію, Португалію, Грецію, Німеччину, Велику Британію та ін.). Масова трудова еміграція з України є в наш час надзвичайно болісним і суперечливим явищем. Докорінно змінити цю ситуацію може розвиток вітчизняної економіки, підняття рівня доходів населення.

 

 

Експортний потенціал України: значення і регіональні особливості структури.

Входження господарства України в систему світових господарських відносин, його перебудова з використанням досвіду інших країн щодо запровадження ринкових засад зумовлюють необхідність ви значення і засад, на яких має розвиватися експортний потенціал України.
Експортний потенціал держави визначається обсягами товарів і послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Україна завжди мала досить значний експортний потенціал.
Провідне місце в експортному потенціалі займає продукція чорної металургії, що зумовлює певну монокультурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування, легкої та харчової промисловості, с/г використовується лише незначною мірою
В Україні існує диференційований підхід до розвитку зовнішньоекономічних зв'язків щодо економічних районів, адміністративних областей, великих міст. Західні райони України мають усі передумови, щоб стати лідерами економічної інтеграції з країнами Центральної і Західної Європи, східні — передусім з Російською Федерацією, південні — з країнами Причорномор'я.
На частку таких областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська та м. Києва припадає більше половини українського експорту. Основа експорту — чорні метали, металопродукція, машини та обладнання. В останні роки внаслідок високої собівартості видобування значно скоротився експорт вугілля.
Зaхідні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підприємств. Серед південних областей України за обсягами експорту товарів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, відповідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор'ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ—Південь і Захід—Схід.
Аутсайдерами у зовнішній торгівлі є такі області, як: Волинська, Закарпатська і Чернівецька, Рівненська, Тернопільська і Кіровоградська. Незважаючи на декларований пріоритет відкритої економіки, втрачає позиції у зовнішньоекономічній сфері АР Крим. Значну активність у зовнішньоекономічній діяльності виявляють великі міста — Київ і головний порт країни — Одеса.

Столиця держави стає найбільш привабливою для спільного підприємництва, іноземних інвестицій і як імпортер товарів.
Зростанню зовнішньоторговельного обороту сприятиме розширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, євро регіонів Буг і Карпати. Подальший розвиток повинно отримати міжрегіональне співробітництво з регіонами головного торгового партнера України — Російської Федерації. Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна політика сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку економіки України, реалізації пріоритетних регіональних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.
Сучасні можливості експортного потенціалу Укр повною мірою залежать від рівня розвитку окремих ек районів і областей