Тема 7. Облік інших необоротних матеріальних активів

Види та оцінка інших необоротних матеріальних активів.

Особливості нарахування амортизації на об’єкти ІНМА.

Облік руху малоцінних НМА.

Облік тимчасових (нетитульних) споруд та інвентарної тари.

 

1. ІНМА – придбані, створені, безоплатно отримані ІНМА (бібліотечні фонди, малоцінні НМА, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо.

Методологічні основи формування інформації про ІНМА визначено П(С)СБО 7 «Основні засоби», тому більшість операцій з ними аналогічні операції з ОЗ.

Об’єкт ІНМА визнається активом, якщо існуж ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість якого може бути достовірно визначена.

Підприємства самостійно встановлюють вартісні ознаки, за якими необоротні активи відрізняються від МШП та відображуються в наказі про облікову політику.

Формування первісної вартості ІНМА здійснюється як і ОЗ:

1) суми, сплачені постачальникам;

2) суми мита;

3) транспортування, монтаж.

Для визначення облікової ціни кожного виду малоцінних предметів використовують прямий метод первісної ціни. Для цього розраховують розмір транспортних витрат, що приходяться на одиницю вартості НМА, які надійшли за формулою:

Т_в.од.=Т_в./

 

ТЕМА 11 ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

Лекція 1. Облік витрат виробництва.

План.

Облік прямих витрат.

Облік браку та незавершеного виробництва.

3. Облік витрат допоміжних виробництв.

 

Питання 1

Склад витрат, які формують собівартість виготовленої продукції регламентуються П(С)БО 16 «Витрати». Усі затрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) або груп однорідної продукції, тобто формують об’єкт обліку витрат.

Залежно від способу віднесення до конкретного об’єкту витрат затрати поділяють на:

1) прямі – включаються до собівартості безпосередньо;

2) непрямі – не можуть бути включені до собівартості безпосередньо.

За ступенем залежності від обсягу виробництва розрізняють:

1) постійні, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва (оренда, опалення);

2) змінні, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва (зарплата, сировина).

Витрати виробничої діяльності підприємств

Виробнича собівартість:

1) прямі витрати: матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

2) непрямі витрати: загальновиробничі витрати (змінні та постійні розподілені);

3) вартість супутньої продукції та зворотних відходів (відраховується).

Виробничі витрати також групуються за статтями калькуляції – цільове призначення витрат та їх зв’язок з технологічним процесом. Таке групування використовується для обчислення витрат за видами виготовленої продукції:

1) сировина і матеріали;

2) паливо та електроенергія на технологічні потреби;

3) додаткова заробітна плата працівників виробництва;

4) основна заробітна плата працівників виробництва;

5) загальновиробничі витрати;

6) витрати від браку продукції тощо.

Для узагальнення інформації про затрати на виробництво продукції і формування фактичної собівартості передбачається рахунок 23, до якого підприємства на власний розсуд відкривають відповідні субрахунки. Сальдо по рахунку 23 показує суму незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець місяця.

В обліку формування собівартості відображують:

1) Дт 23 Кт 20, 22 – списано матеріальні ресурси на виробництво;

2) Дт 23 Кт 66, 65 – нарахована заробітна плата та відрахування на соціальні заходи до неї працівників виробництва;

3) Дт 23 Кт 91 – списано загальновиробничі витрати (змінні та постійні розподілені);

4) Дт 23 Кт 24 – списано втрати від технічного браку та витрати на його виправлення;

5) Дт 23 Кт 13 – нарахована амортизація на необоротні активи виробничого призначення;

6) Дт 23 Кт 37, 39, 68 списано на виробництво інші витрати;

7) Дт 209 Кт 23 – списано зворотні відходи;

8) Дт 26 Кт 23 – списано на склад готову продукцію за фактичною собівартістю.

Для розрахунку фактичної собівартості виготовленої продукції необхідно до залишку незавершеного виробництва додати затрати виробництва за місяць та відняти вартість зворотних відходів або повернутих матеріалів (Дт 201 Кт 23) і залишок незавершеного виробництва на кінець місяця.

Питання 2.

Незавершене виробництво – продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки, що передбачені технологічним процесом виробництва або яка не пройшла випробувань. В обліку фактична сума витрат в незавершеному виробництві є дебетовим сальдо рахунку 23.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва необхідно знати його кількісне вираження і провести його оцінку.

Залишки незавершеного виробництва можуть бути оцінені або за фактичною виробничою собівартістю, або за нормативною плановою собівартістю. Обраний метод оцінки повинен бути відображений в обліковій політиці підприємства. Оцінка незавершеного виробництва здійснюється в кінці місяця спеціальною комісією в розрізі його видів та статей калькуляції.

Для найбільш точного визначення залишків незавершеного виробництва на кінець звітного періоду проводиться їх інвентаризація на підставі документованої та натуральної перевірки. При інвентаризації незавершеного виробництва в інвентаризаційних описах вказують найменування заділу, стадію та ступінь готовності, кількість або обсяг робіт.

Використовуючи дані про затрати на виробництво за звітний місяць і про залишки на початок і кінець звітного місяця проводять розрахунок фактичної собівартості виготовленої продукції.

Загальновиробничі витрати – це витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням цехами.

Поділяються на постійні та змінні.

Згідно з П(С)БО 16 перелік і склад змінних і постійних ЗВВ визначається підприємством самостійно.

По закінченні місяця ЗВВ розподіляються за кожним цехом окремо. Змінні ЗВВ розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (час роботи, заробітна плата, обсяг діяльності тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні ЗВВ розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (машино-години, заробітна плата, обсяг діяльності тощо). При нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно (облікова політика).

Облік витрат на організацію виробництва ведеться на рахунку 91 «ЗВВ»:

Дт 91 Кт 66, 65 нарахована заробітна плата працівникам, що обслуговують виробництво;

Дт 91 Кт 13 нарахована амортизація обладнання загальновиробничого призначення;

Дт 91 Кт 22, 209 списання на загальновиробничі потреби матеріальних ресурсів.

Перед тим, як закрити рахунок 91 необхідно здійснити розподіл ЗВВ:

1) групування виробничих витрат в залежності від рівня виробничої діяльності:

- змінні;

- постійні:

- які розподіляються;

- які не розподіляються (між об’єктами обліку);

2) визнання нормального рівня виробничої потужності;

3) визначення фактичного рівня виробничої потужності і фактичної суми змінних і постійних ЗВВ;

4) розрахунок коефіцієнту розподілу постійних ЗВВ;

5) розрахунок постійних фактичних витрат звітного періоду;

6) розподіл ЗВВ між окремими видами виготовленої продукції.

Після розподілу ЗВВ в обліку відображають:

ЗВВ:

змінні постійні

 

ЗВВ, які включаються розподілені не розподілені

до виробничої с/в рах. 901 «С/в

виготовленої продукції реалізованої готової

23/1 23/2 23/3 продукції»

 

Дт 23 Кт 91 на суму змінних та постійних розподілених ЗВВ;

Дт 901 Кт 91 на суму нерозподілених постійних ЗВВ.

Приклад

Нормальна потужність підприємства – випуск продукції 1200 кг, а запланований рівень ЗВВ – 1520 грн., в т.ч. 1000 грн. – постійні.

Фактично понесено витрат: ЗВВ постійні 1050 грн., змінні 515 грн.

Випуск продукції 1150 грн.

Розподілити та відобразити в обліку ЗВВ:

1) коефіцієнт розподілу постійних ЗВВ = планова сума постійних ЗВВ / планова потужність:

1000/1200=0,833;

2) розподілені постійні ЗВВ = фактична потужність*Кр.:

1150*0,833=957,95 грн.;

Дт 23 Кт 91 = 957,95 грн.;

3) визначаємо нерозподілені постійні ЗВВ:

1050 – 957,95 = 92,05 грн.;

Дт 901 Кт 91 92,05 грн.

Брак у виробництві – це вироби або роботи, які не відповідають встановленим вимогам і не придатні для використання за прямим призначенням або потребують додаткової обробки.

Брак класифікують за такими ознаками:

- місцем виникнення:

1) внутрішній;

2) зовнішній;

- характером дефектів:

1) остаточний;

2) виправний;

- причинами виникнення:

1) неякісні матеріали;

2) неподача електроенергії тощо;

- за винними:

1) працівники;

2) постачальники.

Оцінка внутрішнього остаточного браку складається з вартості продукції остаточно забракованої, відшкодованих покупцям витрат, транспортних витрат та виправлення браку.

Основними первинними документами, що засвідчують наявність браку у виробництві є Акт про брак, Повідомлення, Листок про брак.

Облік витрат від браку ведеться на калькуляційному рахунку 24 «Брак виробництва».

Облік невиправного браку:

Дт 24 Кт 23 на вартість остаточно забракованої продукції;

Дт 66 Кт 24 утримано із заробітної плати винуватців;

Дт 374 Кт 24 на суму пред’явлення претензії винуватцям браку (постачальникам);

Дт 20, 22 Кт 24 оприбуткування цінностей отриманих від розбору браку;

Дт 23 Кт 24 списання остаточної суми втрат від браку продукції.

Облік виправного браку:

Дт 24 Кт 23 списана вартість остаточно забракованої продукції

Дт 24 Кт 20,22 списано запаси на виправлення браку;

Дт 24 Кт 66, 65 нарахована заробітна плата працівникам, зайнятим виправленням браку;

Дт 66 Кт 24 утримано із заробітної плати винної особи у браку;

Дт 374 Кт 24 на суму пред’явлених претензій постачальнику, - винуватцю браку;

Дт 23 Кт 24 списання остаточної суми втрат від браку продукції.

Незавершене виробництво – продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки, що передбачені технологічним процесом виробництва, або яка не пройшла випробувань – сальдо рахунку 23.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва необхідно знати його кількісне вираження і провести його оцінку.

Залишок незавершеного виробництва в кількісному виразі можна визначити шляхом інвентаризації (для найбільш точного визначення) та на підставі даних оперативного обліку.

При цьому сумарна оцінка здійснюється одним із способів:

1) за фактичною виробничою собівартістю (собівартості еквівалентної одиниці ГП);

2) за нормативною плановою с/в.

Еквівалентна одиниця ГП – це вимірник продукції, яка оброблена за звітний період.

Кількість таких одиниць визначається як добуток кількості оброблених виробів та проценту готовності.

Наприклад:

Підприємство виготовило за місяць 100 од. продукції та 20 одиниць обробило на 50 %. В цьому випадку витрати підприємства на виготовлення продукції еквівалентні його витратам на виробництво 11 одиниць готової продукції. Поточні витрати склали: матеріали – 2500 грн.; заробітна плата – 3500 грн. Всього 6000 грн.

Відповідно собівартість однієї еквівалентної одиниці дорівнює:

6000/110=54,55 грн.

Тобто фактична собівартість виготовленої продукції:

100*54,55=5455 грн.

Тобто незавершеного виробництва:

20*0,5*54,55=545,0 грн.

Данні про собівартість залишків незавершеного виробництва по цехах узагальнюються по підприємству в цілому з виділенням витрат кожного цеху.

 

Питання для самоконтролю:

1. Які витрати безпосередньо відносяться до прямих витрат. Характеристика рахунку 23 «Виробництво»?

2. Як розраховується собівартість випущеної готової продукції?

3. Порядок розподілу ЗВВ?

4. Особливості обліку браку продукції.

5. Особливості обліку витрат допоміжних виробництв.