Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України



Україна ще молодий суб’єкт зовнішньоекономічних відносин з країнами світу. Знаходячись у складі колишнього СРСР, вона мала обмежені можливості для укладання зовнішньоекономічних контрактів та здійснення експортно-імпортних операцій, не дивлячись на те, що Україна за свої межі реалізовувала значну кількість як промислової так і сільськогосподарської продукції. Так, у 1990 р. з України експортувалось 10,1 млн т прокату чорних металів, 2,5 млн т чавуну, 4,1млн т вугілля, 1,4 мли т цементу, 1,3 млн т мінеральних добрив, 2,8 млн шт. автомобільних шин, 4,2 тис. шт. автобусів , 71,8 тис. шт. легкових автомобілів, 11,6 тис. вантажних автомобілів, 14,4 тис. шт. тракторів, 8,5 тис. шт. тракторних плугів, 3,4 тис. тракторних сівалок, 2,1 тис. шт. культиваторів, 8,8 тис. шт. жаток та багато іншої техніки. Всього експортувалось продукції з України на суму 74,6 млрд дол. США. Реалізація на експорт такої продукції свідчить про високий науково-технічний рівень нашої промисловості. Крім того, Україна брала участь у будівництві промислових підприємств, видобутку копалин, підготовці кадрів і наданні інших послуг багатьом країнам світу.

За час незалежності Україна налагодила зовнішньоекономічні стосунки з багатьма країнами світу і за останні роки значно зріс експорт й імпорт продукції, робіт і послуг.

Основна частка (86%) надходжень від зовнішньоекономічної діяльності в 2004 р. приходилась на торгівлю товарами, а частка імпорту від такої діяльності становила 88,2%

В Україні заборонено:

· експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

· імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров’ю або становити загрозу життю населення і тваринного світу або призвести до руйнування навколишнього середовища;

· експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов’язковій сертифікації на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам.

Що стосується імпорту, то 52,4% його надходить із країн СНД, а безпосередньо в 2004 р. із Російської Федерації 41,8%. На Туркменістан приходиться 6,7% імпорту, на Білорусь - 1,9% і на Казахстан - 1,4%. Із країн колишнього Радянського Союзу на Російську Федерацію приходиться 79,7% імпорту і з цим не можна не рахуватись.

Менше половини (47,6%) імпорту приходиться на інші країни світу, в тому числі 9,6% - на Німеччину (переважно автомашини); 2,6% - на Китай, звідки завозиться продукція легкої промисловості; 3,3% - на Африканський континент, звідки, в основному, завозиться продукція субтропічного землеробства.

Американський континент представлений у імпорті слабо, лише 3,3%, а на США приходиться 2%. До нашої країни із США завозиться в основному продукція тваринництва.

В перспективі набуватимуть подальшого розвитку економічні зв’язки з нафтодобувними країнами - Мексикою, Південноафриканською Республікою, Іраном та Іраком.

За 1996-2004 рр. з 14,4 млрд дол. США до 32,7 млрд дол., або у 2,3 рази, зріс обсяг експорту продукції.

У загальному обсягу експорту в 2004 р. 38,4% приходиться на метали та вироби з них. Від реалізації цієї продукції країна отримувала 13,0 млрд дол. валютних надходжень. За обсягами реалізації на другому місці мінеральні продукти, яких у 2004 р. реалізовано на 4,3 млрд дол., що становить 13,2% надходжень від експорту. Від реалізації транспортних засобів та шляхового обладнання отримано 2,0 млрд дол., понад 2,2 млрд дол. Надходжень отримано від реалізації готових харчових продуктів та продуктів рослинного походження, 2% валютних надходжень отримано від експорту живих тварин і продукції тваринного походження.

Що стосується імпорту продукції в країну, то на закупівлю мінеральних продуктів (нафтопродукти і природний газ) витрачено 10,8 млрд дол. США, або 37,4%, 8,6% - на завезення транспортних засобів і шляхового обладнання, 6% - на недорогоцінні метали та вироби з них, 4,8% виплачено за полімерні матеріали і каучук, 3,4% - за готові харчові продукти, 1,5% - за продукти рослинного походження, 1,1% - за живі тварини і продукти тваринного походження та ін.

Серед країн, куди експортувалася наша продукція у 2004 р., то 26,2% її на суму 8,6 млрд дол. вивозиться до країн СНД, а безпосередньо до Російської Федерації -18%. Із тієї продукції, яка експортується в країни СНД, 68,8% приходиться на Російську Федерацію, 1,9% вивозиться до Казахстану, 1,6% - в Республіку Білорусь.

В структурі вартості експорту на інші країни світу приходиться 73,8%, в тому числі: на країни Європи - 36,0%, з них на Німеччину - 5,7%; на країни Азіатського континенту - 24,5%, з них на Китай - 2,5%; на Американський континент реалізується нашої продукції лише 7,8%, а безпосередньо до США - 4,6%.

Велике значення для розвитку країни має її участь в міжнародній інвестиційній діяльності. Для України особливо важливе залучення прямих іноземних інвестицій. На початок 1996 р. в економіку України було залучено прямих інвестиції на суму 897 млн дол., а на початок 2005 р. - 8354 млн дол.

Однією з форм міжнародного співробітництва є утворення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). У таких зонах встановлюється пільговий режим для іноземних інвесторів зниження або скасування податкових ставок на певний період, ліквідація митних податків на експорт та імпорт та інші. СЕЗ утворюються для розвитку пріоритетних галузей економіки і для пожвавлення економіки регіонів, що відстають у розвитку.

В Україні створено такі спеціальні економічні зони і встановлено спеціальні режими інвестування територій:

· «Порт-франко» (Одеса);

· «Рені» (на півдні Одеської області);

· експериментальна економічна зона «Сиваш» (Автономна Республіка Крим);

· спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим;

· спеціальна економічна зона «Донецьк»;

· спеціальна економічна зона «Азов» (м. Маріуполь);

· спеціальний режим інвестицій в Донецької області;

· спеціальний режим інвестицій в м. Харків;

· спеціальна економічна зона «Славутич»;

· спеціальна економічна зона «Закарпаття».

Створення спільних підприємств - одна із форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні контракти. їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.

У 2004 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США Перспективним напрямком розширення зовнішньоекономічних зв’язків є створення спеціальних зон «вільного підприємництва» на території України. Вільні економічні зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку іноземного капіталу.

Значним резервом надходження валют до України може стати міжнародний туризм. Нині ми приймаємо в себе близько 0,5 млн іноземних туристів, або 0,8% світової їх кількості, хоч реально могли б обслуговувати в десять разів більше і отримувати близько 1 млрд доларів прибутку. Основними центрами туризму можуть стати міста Київ, Львів, Харків, Одеса та узбережжя Чорного й Азовського морів.

Велика надія покладається на транзитні залізничні, автомобільні, повітряні перевезення та на транспортування через нашу територію нафти та газу. В 2004 р. ці види послуг дали до державної скарбниці надходжень в сумі 4,0 млрд доларів США. Впорядкувавши залізничні шляхи, автошляхи та аеродроми, забезпечивши безпеку перевезення вантажів і пасажирів, можна стати привабливою транспортною країною, що підніме авторитет країни в світі та у 1,5-2 рази збільшить розмір прибутку від цих видів діяльності.

Перспективи ЗЕД.

За роки незалежності досягнуто значних успіхів у зовнішньоекономічній діяльності, разом з тим перспективи подальшого розвитку зовнішньоекономічної діяльності можливо за рахунок:

· по-перше, відновлення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції з тим, щоб повністю забезпечити внутрішній ринок продукцією власного виробництва в необхідній кількості і було що запропонувати на зовнішній ринок;

· по-друге, слід випускати конкурентоспроможну продукцію, яка б користувалася попитом на зовнішньому ринку. З цією метою необхідно досконало вивчати світові ринки, технології виробництва, залучати до цієї роботи наукові заклади Національної академії наук та галузевих академій;

· по-третє, створити дієву систему бірж, які б вивчали потребу внутрішнього і зовнішнього ринку, обсяги виробництва продукції, проводили її закупівлю у виробників та її реалізацію на внутрішньому і зовнішньому ринках. Створивши систему бірж, можна ліквідувати інститут посередників, передбачати обсяги виробництва продукції та умови її реалізації;

· по-четверте, створити ефективну експортну інфраструктуру в країнах збуту продукції шляхом організації торгових представництв, комерційних агентів, оптових складів, магазинів, виставкових центрів, які б забезпечували маркетингову і рекламну підтримку реалізації українських товарів та послуг;

· по-п’яте, розробити і прийняти Положення про стимулювання експорту продукції, особливо високотехнологічного виробництва. При цьому слід визначити умови, за яких кожний виробник повинен знати свою частку в прибутках від реалізації продукції на зовнішніх ринках. Ні обсяги експорту, ні його структура сьогодні не задовольняють Україну. У його структурі переважають сировинні матеріали. Тому необхідно переорієнтувати експорт з первинної сировини на нову техніку і технології, товари високого рівня, різні послуги. Такий підхід стане основою збільшення кількості робочих місць, покращання зайнятості та підвищення добробуту населення України.

Контрольні запитання

1. Значення зовнішньоекономічних зв’язків для розвитку економіки держави.

2. Форми зовнішньоекономічних зв’язків України з країнами СНД.

3. Обсяги експорту і імпорту продукції.

4. Проблеми зовнішньоекономічних зв’язків.

5. Шляхи поліпшення зовнішньоекономічної діяльності.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. – К.: Видання Верховної Ради України, 1996.

2. Закон України “Про зайнятість населення”. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 3 квітня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. 2003. – ІV. - № 662.

3. Закон України “Про затвердження державної програми зайнятості на 2001 –2004 роки”, прийнятий 7 березня 2002 р.

4. Закон України “Про власність” від 7 липня 1992 року.

5. Закон України “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 року.

6. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 7 липня 1992 року.

7. Постанова КМУ “Про затвердження програми “ Українське вугілля” № 1205 від 19.09.2001 р.

8. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затверджена Постановою КМУ від 5.05.1997 р. № 432.

9. Антонік В.І., Ковальчук В.А., Кононенко В.Д., Бабець Є.К., Стасюк В.П. Розміщення продуктивних сил – К., ВД “Професіонал”, 2006. – 224 с.

10. Бойко А. Окремі аспекти економіки сучасного лісівництва // Економіка України. – 2004. - № 7.

11. Галата Я. Ринок нафтопродуктів: погляд пост-фактум // Демократична Україна. – 2005. – 30 липня.

12. Градский С.Г. Концентрация и эффективность производства в территориально - производственных комплексах. – М.: Экономика. – 1990. 262 с.

13. Губар А. Нафтовий комплекс України у спектрі національних геополітичних інтересів // Українське слово. – 2005. – 20 серпня. – С.3.

14. Дейнека О.Г. Розміщення продуктивних сил України. – Харків. 2001. – 215 с.

15. Долішній М.І., Паламарчук М.М., Паламарчук О.М., Шевчук Л.Т. Соціально-економічне районування України. Львів, 1997. – 60 с.

16. Дорогунов С.І., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки: Навч. Посібник. – К.: “Стафед - 2”, 2001. – 507 с.

17. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г. Козака. – К.: ЦУЛ, 2005.

18. Єдін О., Гурчак В. Економіко-технологічні фактори підвищення транспортного комплексу держави // Економіка України. – 2005. - № 4.

19. Зовнішньоекономічна діяльність в 2003, 2004, 2005, 2006 рр. – К.: ІОЦ Держкомстату України.

20. Золотарьов А. Організаційні аспекти розвитку машинобудування // Економіка України. – 2004. - № 12.

21. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 2-е вид.–К.: Наукова думка, 2000. – 340 с.

22. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. – К.: Задруга, 2002. – 259 с.

23. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К. Академвидав, 2003. – 368 с.

24. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х кн. – Львів, світ, 1994. – 472 с.

25. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України / За наук. ред. Л.Г.Чернюк: навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 728 с.

26. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 325 с.

27. Лишиленко В.І. Раціональне використання трудових ресурсів – головна умова соціально-економічного розвитку країни // Науковий вісник Державної академії статистики, обліку і аудиту, 2005. Випуск 2.

28. Мінченко М.В., Чижів Л.П., Фролков А.В. Планування та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів: Підручник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. – 442 с.

29. Науково-інформаційне забезпечення сталого економічного розвитку України // Економіка України. – 2004. - № 3.

30. Поповкін В.А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. – К.: Наук. думка. 2003. – 220 с.

31. Регіональне управління: інноваційний підхід: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Бутко М.П., Зеленська О.О., Зеленський С.М. та ін.; За заг. ред. д.е.н. проф. Бутка М.П. – К.: Знання України, 2006. – 560 с.

32. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін.; За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 353 с.

33. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафі В.І. Ринок і регіоналістика: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. – 380 с.

34. Соціально-економічна географія України / За ред. О.І. Шаблія. – Львів: “Світ”, 1994. – 314 с.

35. Стасовський Ю. Стратегія інноваційного розвитку гірничо-металургійного комплексу регіону // Економіка України. – 2005. - № 2.

36. Статистичний щорічник України. – К.: Консультант, 2006.

37. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вікар, 2002. –374 с.

38. Чернов Б.О. Економічна географія України. – К.: “Вища школа”,1998. –275 с.

39. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В.: Економіка та розвиток регіонів (областей) України. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 644 с.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.242.55 (0.011 с.)