Регіональні системи ринкових відносин

Основною проблемою досліджень регіональної економіки, є взаємодія господарюючих суб’єктів на обмеженій території. При цьому більшість вчених не зважають на інші чинники, що виявляють інколи визначальний вплив на економічні пронеси. Взаємодія будь-яких економічних суб’єктів відбувається на ринку. В економічній теорії існує два принципово значущих визначення цього поняття. Перше вказує на ринок, як на механізм взаємодії суб’єктів, що має свої закони, чинники, принципи і т. д. Друге визначає ринок як власне місце зустрічі господарюючих суб’єктів. При цьому в обох випадках є розподіл на агрегований (макро-) рівень і персоніфікований (мікро -) рівень.

Регіональний ринок має свої особливі риси, принципи і закономірності формування і функціонування, які в більшості випадків надто відмінні від тих, що властиві ринкам, як об’єктам вивчення макро - і мікроекономіки.

Регіональний ринок - це система стійких взаємовідносин між економічними суб’єктами і (або) їхніми об’єднаннями, економічні інтереси яких можуть бути реалізовані тільки (виключно) на даній території. При цьому не варто шукати в цьому визначенні монополізаційних тенденцій, підриву існуючих поглядів на теорію територіального поділу праці.

Таке тлумачення ґрунтується на наступному:

· Регіон - певна територія з притаманними їй специфічними природно-кліматичними, економіко-географічними, демографічними, історичними, етнічними, соціально-побутовими та іншими особливостями. При цьому далеко не завжди об’єктивно кордони регіону співпадають з кордонами офіційних територіальних утворень, а інколи взагалі є розмитими.

· Економічний уклад в регіоні залежить не тільки від макроекономічного устрою, законодавчої і нормативної бази, науково-обґрунтованого розміщення виробництва, але визначається тими чинниками і закономірностями, що і роблять будь-який регіон винятковим (хоча б в суто географічному плані).

· Винятковість господарського сектора регіону визначається пануючими тут техніко-економічними умовами, технологічними ланцюжками, особливостями промислового і навіть політичного лобіювання, соціальною атмосферою - всього того, що дає підстави виділяти регіональні цикли відтворювання.

· Суб’єктами регіональних економічних відношень є ті фізичні і юридичні особи, як резиденти, так і нерезиденти даного регіону, чиї економічні, а також соціальні, політичні, кримінальні, культурно-етнічні інтереси можуть бути реалізовані виключно або частково в межах даної території.

· Для більшості регіональних господарюючих суб’єктів, а особливо домашніх господарств, одноособових володінь і малих фірм взаємодія па місцевому ринку по суті є єдиною можливою або вигідною формою здійснення всієї сукупності економічних і інших взаємодій, реалізації інтересів. Йдеться передусім про високолокалізовані економічні відносини, які не мають просторової множинності, що не суперечить основним принципам ринкової економіки (наприклад, свободи вибору і т.п.).

Саме останнє зауваження підводить нас до визначення регіональної економіки як сфери взаємодії господарюючих суб’єктів, певним чином прив’язаних до даної території. Причому ланцюжком, що зв’язує просторовий аспект економічних взаємодій і економічну теорію в цілому, є поняття обмеженості. Власне на рівні окремих територій (у теорії -ринків), проблеми обмеженості ресурсів і продуктів відстежуються настільки яскраво, що дають підставу вважати їх визначальними для формування поведінки учасників економічних відносин і особливостей функціонування ринку в цілому.

На регіональному рівні слід виділити декілька аспектів обмеженості. Передусім, йдеться про власне просторову, територіальну, площинну обмеженість, яка відбивається на обранні місцевих мінерально-сировинних, водних, лісових, земельних і інших природних ресурсів. Основний вплив означений аспект має на підприємства гірничо-видобувної промисловості, сільське господарство, матеріало - і водомісткі виробництва. Не менш важливим також є і так зване ринкове оточення регіону (в економічній географії - економіко-географічне положення), що визначає, хоча значною мірою суб’єктивно, специфіку міжрегіональних економічних відносин, участь регіону в міждержавній торгівлі і т.п.

Структурна обмеженість визначається передусім особливостями територіальної організації виробництва на даній території, специфікою процесій відтворення на підприємствах, що є «центрами тяжіння» («містами з великим агломераційним ефектом» за А.Вебером) для економіки регіону, внутришньорегіональним балансом виробництва і споживання, специфікою формування регіонального бюджету і розподілу централізованих засобів. «Сферою впливу» даного аспекту є визначення спеціалізації виробництва в регіоні (причому не тільки того, що формується, але і вже діючого), формування територіальної структури як виробництва, так і споживання. Багато в чому саме структурна обмеженість впливає на процеси приватизації і роздержавлення, становлення різноманітних форм власності в регіоні, конкурентні відносини і демонополізацію.

Слід відмітити, що ринкові відносини в межах регіонів належать до числа найбільш динамічних і в той же час слабо регульованих процесів. Проникнення товарно-грошових відносин в усі сфери діяльності посилює необхідність у механізмі, при якому можна було б впливати на найважливіші зв’язки і залежності, що виникають на регіональному ринку і передусім споживчому. Вивчення проблем регіональної економіки і регіональних ринків вимагає передусім перегляду змістовного значення визначення регіону.

Раніше поняття «регіон» в економічному сенсі ототожнювалося з територією, що є невід’ємною частиною народногосподарського комплексу всієї держави. При цьому фактично повністю ігнорувалися специфічні відносини між суб’єктами господарювання всередині самого регіону. Тому, при розгляді проблем ринкової економіки надзвичайно важливо розрізняти ринкові відношення як форму прояву економічних зв’язків і залежностей і регіональний ринок як форму територіальної організації сфери обміну.

За своєю економічною природою регіональний ринок - це сукупність високо локалізованих соціально-економічних процесів і відносин в сфері обміну, яка формується під впливом особливостей попиту і пропозиції кожного територіально-адміністративного утворення і з урахуванням адекватних засобів регулювання кон’юнктури ринку і процесів прийняття комерційних рішень. Регіональний ринок товарів і послуг є «барометром» життєздатності системи, який дозволяє виявити періодичні і хронічні недуги, що порушують зв’язки і взаємозалежності та забезпечують умови життєдіяльності населення. При цьому ринок є не тільки сферою пересічення інтересів споживачів і виробників, але і дає оцінку кінцевим результатам розвитку і функціонування всього регіонального процесу відтворення.

Регіональні ринки протягом десятиріч розвивалися, відповідно до хронічного товарного дефіциту, що приводило до ігнорування інтересів споживачів: була відсутня надійна система вивчення попиту і кон’юнктури ринку; перевага в ринкових відносинах віддавалася кількісним, а не якісним характеристикам товарних фондів. Крім того, головуюча роль виробника обмежувала роль ринкових відносин, перетворюючи їх на другорядну область діяльності. Завдяки цьому утворився розрив між розвитком обміну і всіма іншими фазами відтворення.

Адміністративно-командна система породила специфічні форми монополізму. В сфері обігу він виявляється через диктат постачальника, груповий егоїзм. спекуляцію на штучному дефіциті, неприйняття будь-якого технічного і соціального прогресу, ініціативи і прояву підприємницьких здібностей. При монополії виробника на найважливіші види товарів сила впливу загальнодержавного ринку на стан регіональних ринкових відносин дуже велика. Великі підприємства диктують умови і форми ринкових відносин. Вузька їхня спеціалізація поширює ареал реалізації продукції і жорстоко прив’язує споживачів до виробників.

Розвинений регіональний ринок може ефективно функціонувати передусім за наявності промислового і сільськогосподарського виробництва і сфери побутового обслуговування з обсягом товарної продукції і послуг, достатнім для участі в формуванні внутрішньорайонних і міжрайонних балансів товарів споживання і послуг. Це, звичайно, не означає, що промисловість і сільське господарство регіону повністю забезпечують свої погреби товарами певного асортименту, але їхня частка в формуванні ринку повинна бути вагомою. При цьому перевага товарам місцевого виробництва повинна віддаватися не з «почуття місцевого патріотизму», а з економічної доцільності. В той же час при розгляді проблем становлення ринкових відносин у регіоні було б помилково приділяти увагу розвитку лише ринків товарів і послуг. В орбіту ринкових відносин вже давно включилися нерухомість і капітал, що значно ускладнює процес формування регіональної економіки в цілому і взаємодію господарюючих суб’єктів.

Разом з тим слід мати на увазі, що в кожному регіоні умови функціонування ринку складаються по-різному. До числа чинників, що визначають специфічність регіональних відтворювальних процесів входять ресурсний і виробничий потенціал, особливості інвестиційного і матеріально-технічного забезпечення, ступінь правової захищеності прав територіальних утворень, характер лобіювання регіональних інтересів у вищих органах економічної і політичної влади, специфіка і структура відносин власності, регіональна бюджетно-фінансова політика, особливості територіальної структури і організації виробництва, рівень розвитку ринкової інфраструктури.

Таким чином, ринковий механізм функціонування регіональних економічних систем повинен будуватися з урахуванням того, що:

· регіон - це невід’ємна частина єдиної системи продуктивних сил і виробничих відносин, він володіє прямими і зворотними виробничо-економічними, ресурсними, науково-технічними, фінансово-кредитними і соціальними зв’язками з господарством:

· тут здійснюються повні цикли відтворення населення і трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, частини національного багатства, грошового обігу, відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції:

· відбувається взаємодія органів управління асоційованих на території підприємств і об’єднань з місцевим самоврядуванням, покликаними забезпечити комплексний соціально-економічний розвиток певного територіального утворення.

Регіональний ринок доцільно розглядати як територіальну організацію сфери обігу, де відбувається узгодження інтересів виробників та споживачів, тобто з позицій відтворення, в якому перетинаються численні, іноді протирічливі взаємодії та взаємозв’язки суб’єктів регіональної економіки, що виступають одночасно в вигляді виробників та споживачів матеріальних благ та послуг.