ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Трудові ресурси і зайнятість населення



Україна - одна з густонаселених територій Європи. Це обумовлено природними, історичними й економічними особливостями освоєння українських земель.

Чисельність трудових ресурсів у країні або районі дуже впливає на їх економічний потенціал, на розвиток продуктивних сил тієї або іншої території. Райони, добре забезпечені трудовими ресурсами, більш придатні, за інших рівних умов, для розміщення трудомістких виробництв.

Трудові ресурси - це населення, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для роботи в народному господарстві, тобто це сукупність здатних до праці людей.

Трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нижня риса працездатного віку - 16 років, верхня - 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.

Кількість трудових ресурсів залежить від вікової структури населення. Важливими резервами збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, зменшення чисельності Збройних сил або скорочення терміну служби, ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію. В умовах зниження природного приросту населення велике значення має поліпшення його якісного складу.

Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення. «Старіння» нації призводить до збільшення економічного навантаження на працездатне населення, виникають труднощі при формуванні трудових ресурсів.

Основним фактором, що визначає розміщення трудових ресурсів, є локалізація виробництва, а сформоване розселення, загалом, відповідає його сучасному розміщенню. У зв’язку з цим, існують об’єктивні умови для територіальної диференціації процесів формування і використання трудових ресурсів. їх раціональне використання потребує, у першу чергу, структурних змін в інвестиційній політиці. Це особливо стосується місцевостей із високим рівнем безробіття.

Ефективне використання трудових ресурсів залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. В Україні знижується чисельність зайнятих у промисловості, будівництві і сільському господарстві, а збільшується - у галузях нематеріального виробництва.

Які ж причини спонукають дбати про раціональне використання трудових ресурсів?

По-перше, - на підготовку працівника, на навчання у середній загальноосвітній школі, у професійно-технічних училищах, у вищих навчальних закладах І і II та III і IV рівнів акредитації держава витрачає значні кошти.

По-друге, людина не вічна, і в 55 років жінки, в 60 років чоловіки виходять на пенсію. Тому раціонально використати їх фізичну силу і розумові здібності можна лише у період їх активної трудової діяльності.

По-третє, кожна людина незалежно від того, працює вона чи ні, потребує витрат на їжу, одяг, взуття, забезпечення житлом і всіма видами комунальних та соціальних послуг.

По-четверте, людина лише в праці удосконалює свою майстерність і навики. Закріпити отримані у навчальному закладі знання, підвищити свою ділову кваліфікацію можна лише на робочому місці.

Про ці фактори постійно повинні пам’ятати керівники всіх ланок управління і піклуватись про раціональне використання трудових ресурсів.

Трудовий капітал – працездатне населення, яке володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації, здатне створювати нові системи знань, техніки, технологій, форми організації праці та виробництва, істотно впливати на технічний рівень виробництва, зростання обсягів виробництва, якості конкурентоспроможності, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.

Під трудовим потенціалом варто розуміти систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої являються трудові ресурси з урахуванням всієї сукупності їх кількісних і якісних характеристик, зайнятість і робоче місце.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами (природним приростом, станом здоров’я, міграцією), потребами суспільного виробництва в робочій силі і можливостями задоволення потреби населення в робочих місцях.

Якісні характеристики трудового потенціалу можна розкрити за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних.

Чисельність трудових ресурсів - показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Всі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

· зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях);

· зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві;

· зайняті індивідуальною трудовою діяльністю:

· зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

· зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріальної сфери відносять:

· всіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв’язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві;

· зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном;

· зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничій сфері відносять:

· працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування;

· працюючих у охороні здоров’я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв’язку (в частині обслуговування населення і невиробничих галузей);

· працюючих у фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та громадського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

Велике скорочення чисельності працівників відбулося в промисловості, сільському господарстві і будівництву, тобто у тих галузях, де створюється суспільний продукт.

Причини такого скорочення чисельності найманих працівників криються, з однієї сторони - в різкому скороченні обсягів виробництва в усіх галузях народногосподарського комплексу, а з іншої - у неможливості покищо створити умови для працевлаштування всіх бажаючих.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітні - це громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до виконання підходящої роботи.

Певну роль у працевлаштуванні незайнятого населення повинні зіграти створені державні служби зайнятості населення.

На них покладено виконання таких завдань:

· аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозицій на робочу силу;

· ведення обліку громадян, які звертаються з питань працевлаштування, та надання їм допомоги у пошуку роботи;

· забезпечення населення достовірною інформацією про можливість працевлаштування;

· професійна орієнтація та консультація населення про можливість працевлаштування;

· організація професійної підготовки;

· надання підприємствам, організаціям і установам допомоги при підборі кадрів;

· забезпечення в межах компетенції соціального захисту незайнятим громадянам;

· здійснення контролю за виконанням підприємствами законодавства про зайнятість населення.

Контрольні запитання

1. Населення, його функції та динаміка зміни чисельності.

2. Урбанізація та її наслідки.

3. Поняття трудові ресурси і фактори, що впливають на їх величину.

4. Трудовий потенціал і його основні параметри.

5. Критерії, що визначають статус «безробітного».


8 Виробничий та науково-технічний потенціал

Виробничий потенціал

Виробничий потенціал - це сукупність засобів виробництва які можна задіяти при виробництві матеріальних благ, необхідних для країни. Він характеризується як величиною (вартістю) основних виробничих фондів, так і парком машин устаткування.

До основних виробничих фондів відносяться приміщення устаткування, машин і обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий і господарський інвентар, доросла робоча продуктивна худоба, багаторічні насадження, які багаторазове використовуються у матеріальному виробництві.

Зберігаючи натуральну форму, засоби виробництв постійно зношуються і переносять частинами свою вартість на вироблену продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Розширення виробництва потребує постійного збільшення як вартісної, так і натуральної кількості виробничих основних засобів.

Основною частиною виробничого потенціалу будь-якої держави є основні виробничі фонди, які у свою чергу включають насамперед знаряддя праці.

Як відомо, знаряддя праці — це предмети, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виготовленні матеріальних цінностей (благ).

В даний час в Україні основні виробничі фонди складають 2/3 вартості основних фондів або майже половину національного багатства держави.

Основний показник виробничих фондів — це виробнича потужність машин та обладнання, тобто здатність знарядь праці виробляти максимальну кількість продукції в залежності від своїх технічних можливостей.

Існуючі нині в Україні виробничі фонди, в основному, нарощувались за рахунок державних капітальних вкладень. З переходом до ринкових відносин головним джерелом капітальних вкладень для розширеного відтворення основних виробничих фондів повинні стати власні кошти підприємців (вітчизняних або іноземних інвесторів) та банківські кредити. Державні капіталовкладення в подальшому будуть, в основному, спрямовуватись лише на фінансування створення особливо важливих державних об’єктів і підприємств та об’єктів оборонного призначення.

У цілому, виробничий потенціал народного господарства країни залежить від кількісних і якісних показників знарядь праці, від їх виробничої потужності, а також від ступеня використання цих знарядь. Певне значення має також структура використання виробничих фондів, тобто їх розподіл по галузях виробництва. Сучасна структура виробничих фондів України (2003 рік) представлена їх наступним розподілом: 50 % — у промисловості; 23,5 % — у сільському господарстві, 16 % -у транспорті і зв’язку, 3,9 % — у будівельній індустрії; 6,6 % — в інших галузях виробництва.

Якісні показники стану знарядь праці відображають рівень фізичного та морального зносу машин і механізмів, яке, до речі, зараз в Україні сягає в середньому більше 60 %, а в деяких галузях, як, наприклад, вугільній, гірничодобувній, гірничо-збагачувальній та металургійній знос становіть 80-90 % і більше.

Ступінь використання основних виробничих фондів відображає інтенсивність навантаження знарядь праці у часовому аспекті. Однак нинішнє (2003 рік) використання основних виробничих фондів в Україні недостатнє. За даними фахівців більша половина основних виробничих фондів держави зараз або зовсім не використовується, або використовується лише частково. Наприклад, нафтопереробні підприємства завантажені всього на 25-30 %, більшість підприємств легкої промисловості — на 10-15 % і т. д. Основними причинами такої ситуації є:

· нерівномірність технічного оснащення окремих галузей, неоднаковий або недостатній рівень енерго- і фондозабезпечення праці;

· незбалансованість потужності окремих виробництв і сировинної бази;

· відмінність між рівнем механізації і технічним оснащенням основних і додаткових виробництв;

· обмежене забезпечення сільськогосподарською технікою і паливно-енергетичними ресурсами сільськогосподарських підприємств;

· відставання технічного оснащення та технологічного забезпечення окремих елементів виробництв.

Для досягнення стабільного зростання соціально-економічних показників діяльності підприємств необхідно, щоб їхнє технічне переоснащення здійснювалося комплексно і планомірно, а не за принципом випадкових компаній по заміні (відновленню) окремих видів устаткування. Спеціальні розрахунки свідчать, що технічне переоснащення і реконструкція наявних виробництв коштує у 2-2,5 рази менше, чим нове будівництво і, таким чином, саме на це слід орієнтувати основні фінансування (інвестиції) в індустрію України.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність підприємств, зайнятих у матеріальному виробництві, є найважливішим фактором, який впливає на територіальні показники продуктивності праці. При цьому, територіальний розподіл виробничого потенціалу (заводів, фабрик, виробничих комплексів і т. п.) є основною задачею розміщення продуктивних сил в Україні.

За роки незалежності, у зв’язку із приватизаційними процесами та реформуванням народногосподарського комплексу, значно змінились як структура виробничого потенціалу, так і його вартісна оцінка.

Що стосується вартісної оцінки виробничого потенціалу, то в зв’язку з тим, що в Україні є уже своя національна грошова одиниця гривня.

Втрата виробничого потенціалу відбулася за таких причин:

· по-перше, в процесі приватизації підприємства доводили до банкрутства, реалізуючи під різними приводами машини і устаткування;

· по-друге, під видом розрахунку з працівниками за заборгованість по оплаті праці значну частину верстатів і обладнання роздано і продано за значно заниженою вартістю.

· по-третє, значна частина промислових підприємств здала свої приміщення в оренду або продала, і в результаті обладнання здано на металолом;

· по-четверте, в результаті аграрної реформи і приватизації в сільськогосподарських підприємствах майже ліквідовано не лише поголів’я тварин, а зруйновано і тваринницькі приміщення.

В результаті виробничий потенціал всіх галузей матеріального виробництва значно послабився, технічний стан наявних виробничих фондів, тих, що залишились на підприємствах, далекий від оптимальних.

Так, за даними Держкомстату України ступінь зносу основних засобів у 2003 р. становив у середньому 48%, з них у промисловості - 56,4%, у сільському господарстві - 50,4%, у будівництві 51%.

Особливої руйнації зазнало сільське господарство. Різке скорочення поголів’я худоби і птиці у сільськогосподарських підприємствах привело до руйнування тваринницьких приміщень, не говорячи уже про стан механізації у тваринництві.

Науково-технічний потенціал

Науково-технічний потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки, що дають змогу ефективно вирішувати господарські завдання.

Науково - технічний потенціал включає:

· матеріально-технічну базу науки (приміщення наукових установ, наукове обладнання і устаткування, експериментальні заводи, лабораторії);

· кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, науково-технічний персонал);

· індумаційну систему, яка забезпечує доведення даних досліджень до користувачів (наукові бібліотеки, інтернет);

· організаційно-управлінську систему що включає планування науково-дослідних робіт, їх фінансування та управління.

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів і лабораторій, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів постійно збільшується з метою розповсюдження і впровадження в практику наукових знань і реалізації єдиної науково-технічної політики.

Нерідко засоби науково-технічної діяльності називають науково-технічним потенціалом, елементами якого є:

· науково-технічний інтелект — вчені, дослідники, конструктори, винахідники, експериментатори, обслуговуючий персонал (лаборанти, асистенти та ін.);

· матеріально-технічна база науки — сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання й установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо;

· інформаційна система — наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо, тобто все, що забезпечує постійне вдосконалення наукових знань, оперативне оброблення інформації та надання її користувачеві;

· організаційно управлінська підсистема — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДЦКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

Критеріями високого рівня науково-технічного потенціалу є зростання:

· національного інтелекту;

· обсягу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

· видів науково-технічних розроблень і їх відповідності світовим зразкам.

Серед елементів науково-технічного потенціалу активну, творчу функцію виконує інтелект, який властивий лише людині.

Інтелект— рівень розумового розвитку людини, який дає змогу розпізнавати навколишні явища природи і суспільства, самостійно пізнавати природні та суспільні закони, узагальнювати закономірності розвитку природних і суспільних процесів, створювати нові системи знань, виробництва, культури, побуту, тощо.

Попри те що інтелект є універсальною категорією, певні його особливості залежать від національної належності людини. Риси національного інтелекту формуються національною історією, мовою, культурою, освітою, релігією, побутом, традиціями, тобто загальнонаціональною ідеологією життя і розвитку нації. Національний інтелект є синтетичним показником розвитку нації та її індивідів. Він відображає рівень знань природних і суспільних процесів, рівень мислення, національного самоусвідомлення, моралі, етики, естетики, ідеології, міжнародних зв’язків тощо. Будучи елементом трудового потенціалу суспільства, формує його працездатність, творчість, винахідливість, пошук нового, раціонального, оптимального в усіх сферах життя нації, суспільства, держави.

Саме інтелект спонукає людину до наукової діяльності, яка є передумовою розвитку науки і техніки, виробництва, прогресу суспільства загалом.

Наукову діяльність з огляду на сферу її застосування поділяють на такі види:

· академічна;

· вищих навчальних закладів;

· галузева.

Кожний із видів наукової діяльності володіє засобами і методами організації досліджень і здійснення розроблень.

Відповідно наукові дослідження з огляду на їх зміст і результати поділяють на два види:

· фундаментальні — проводять з метою здобуття нових знань про об’єктивні закони розвитку природи, суспільства, мислення тощо. Ними займаються вчені академічної науки і вищих навчальних закладів. Імовірність одержання позитивних результатів, за оцінками експертів, становить 5—10%;

· прикладні — проводять з метою застосування нових знань для вирішення конкретних практичних завдань. Зосереджені вони переважно в галузевих наукових установах, дещо менше — в академічних науково-дослідних інститутах та вищих навчальних закладах. Імовірність одержання позитивних результатів у прикладних дослідженнях — до 80%.

На розвиток наукового потенціалу впливають:

· територіальна локалізація мережі наукових закладів;

· нарощування сукупного потенціалу існуючих закладів науки;

· територіальне розміщення ресурсів науки.

До чинників, які впливають на розміщення наукових центрів, належать:

· культурне середовище;

· освітній потенціал;

· інформаційна інфраструктура;

· інтелектуальний потенціал.

Наукові установи тяжіють до великих міст. Вважають, що термін адаптації наукових закладів у нових містах становить щонайменше 10—15 років. Найсприятливіші умови для академічної науки існують у великих містах. Наприклад, науковий потенціал України (до 70%) зосереджено у шести найбільших містах —Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Донецьку, Одесі.

Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні.

Розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для промислових і комунальних викидів, що забруднюють довкілля. Територіальне поєднання наукових і освітніх установ, наукомістких виробництв сприяє єдиній цілі - докорінному перетворенню продуктивних сил суспільства і прискореному розвитку народногосподарського комплексу країни.

Розміщення наукових закладів впливає на розвиток галузей народного господарства. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурного центрах. Переважна їх кількість знаходиться у столиці України - Києві та великих промислових центрах - Харкові, Львові, Донецьку, а на периферії їх філії.

Значну роль у розміщені об’єктів народного господарства відіграють проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, споруд житлового і соціального призначення.

Особливу роль у розвитку наукових досліджень відіграє галузева (заводська) наука, а також спеціалізовані науково-дослідні інститути (НДІ). Нажаль, кризові явища найбільш гостро проявилися саме на цих ланках науки: у багатьох НДІ майже зруйнована матеріальна база, втрачений кадровий потенціал, відсутнє стале фінансування. Тільки у Кривому Розі за останні 12 років практично перестали існувати такі наукові центри, як НДІ рудного машинобудування (НДІРУДМАШ), науково-дослідний гірничий інститут (НДГРІ), НДІ автоматики та ін..

Значною проблемою залишаються питання підвищення рівня фінансування науки яке за станом на 2003 р. залишається майже в 10 разів нижче необхідного.

Стан розвитку та територіальне розміщення наукового потенціалу впливає на розміщення наукоємких галузей виробничої і невиробничої сфери. В свою чергу розвиток продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових закладів, що дозволяє краще вирішувати економічні і соціальні проблеми суспільства, швидше впроваджувати результати наукових розробок у виробництво.

Наукові центри фундаментальних досліджень України зосереджені, в основному, у великих економічних і культурних центрах (у місті Києві, обласних містах). Більш рівномірно розміщені по території галузеві НДІ, їхні філії і лабораторії.

Інтеграція науки і виробництва створила науково-виробничі об’єднання (НПО) і проектні інститути, які варто вважати найбільш ефективною формою прикладної діяльності науки.

В останні роки широко розвивається мережа недержавних вищих навчальних закладів і НДІ, число яких за станом на 2003 рік більш ніж у 3 рази перевищує кількість відповідних державних установ. Однак, багато подібних закладів, особливо приватні навчальні ВНЗ і їхні філії, створені в периферійних містах, мають дуже слабку учбово-матеріальну базу і недостатньо високий рівень викладацького складу, що негативно позначається на якості підготовки майбутніх фахівців.

Для забезпечення реальних перспектив розвитку наукового потенціалу в Україні необхідно вирішення наступних задач:

· підвищити престижність науковців шляхом створення матеріальних і соціальних стимулів та гарантій;

· підняти на достатній рівень фінансування державні наукові і навчальні заклади для чого збільшити у 8-10 разів об’єм фінансування на науку у державному бюджеті;

· поліпшити матеріально-технічну базу навчальних і науково дослідницьких установ.

 

Контрольні запитання

1. Виробничий потенціал, динаміка розвитку.

2. Наука – безпосередня продуктивна сила суспільства.

3. Науково – технічний потенціал і його склад.

4. Динаміка кількості наукових закладів.

5. Які задачі необхідно вирішити для забезпечення реальних перспектив розвитку наукового потенціалу в Україні.


9 Господарський комплекс України, особливості структури, трансформація в ринкових умовах





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.96.22 (0.023 с.)