ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки



Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки

Піднесення економічного розвитку України, ефективне функціонування її господарського комплексу та зростання життєвого рівня населення залежать від того, наскільки раціонально розміщені і використовуються продуктивні сили.

Виходячи із сучасної економічної теорії, до складу продуктивних сил відносяться:засоби і предмети праці, трудові ресурси, науковий, природно-ресурсний і соціально-культурний потенціали, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ.

До засобів праці відносяться: виробничі приміщення і споруди (фабричні і заводські корпуси), машини і устаткування, дороги, трубопроводи, лінії електропередач, доросла худоба та земля. Причому найбільш дієвими являються машини та устаткування.

Предмети праці - це комплекс речей, на які людина впливає в процесі виробництва з метою створення матеріальних благ. До них відносяться різні руди, деревина, вугілля, запасні частини, насіння, добрива, корми, медикаменти та інше.

Трудові ресурси являються основною продуктивною силою суспільства. Люди створюють, удосконалюють і приводять в рух засоби виробництва і предмети праці, розробляють нові технології та виробляють матеріальні цінності.

Важливу роль у розвитку продуктивних сил належить науці. Лише з допомогою неї у науково-дослідних установах (науково-дослідні інститути, лабораторії, конструкторські бюро) винаходяться, а в процесі виробництва вдосконалюються засоби виробництва, винаходяться нові технологічні рішення та збагачують свій виробничий досвід і трудові навики працівники, що забезпечує безперервний розвиток продуктивних сил.

Важлива роль у створенні нових видів техніки та вдосконаленні технології виробництва відводиться раціоналізації і винахідництву. Це одна із форм наукових робіт. Сюди втягнуто велику кількість інженерно-технічних працівників та висококваліфікованих спеціалістів.

Ці категорії працівників, використовуючи великий досвід своєї практичної діяльності, пропонують нові технічні рішення, вдосконалюють діючі засоби і технології виробництва і під керівництвом науковців доводять їх до необхідної якості.

Що стосується природно-ресурсного потенціалу, а це - мінеральні, земельні, водні, лісові, кліматичні, рекреаційні ресурси, а також об’єктів соціально-культурного призначення (житлове і комунальне господарство, зв’язок, система побутового обслуговування населення, освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт), то всі вони істотно впливають на вирішення основних соціально-економічних завдань - піднесення економічного розвитку регіонів України і зростання на цьому підґрунті життєвого рівня населення.

Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни

Завданням цієї науки у загальному, стратегічному вимірі є обґрунтування напрямів оптимізації розміщення й розвитку продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та соціальної ефективності їх функціонування в територіальних господарських системах, а також визначення перспектив пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Основними проблемними завданнями сучасного моменту розвитку в галузях розміщення продуктивних сил і регіональної економіки є:

· ефективне з економічної та екологічної точок зору використання компонентів природно-ресурсного потенціалу країни;

· збереження й примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального та трудового) потенціалу України;

· мінімізація протиріч між існуючою індустріальною територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення високо-конкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва через ефективну структурну трансформація господарських комплексів;

· докорінне підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу регіонів;

· пристосування до умов глобалізації, відновлення традиційних євразійських господарських зв’язків й інтеграція у світовий економічний простір;

· пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (обслуговуючих галузей господарства) з особливим пріоритетом на інфраструктурі ринковій;

· істотне підвищення ефективності регіональної економіки з одночасним забезпеченням пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Становлення України як самостійної держави та входження її у світовий економічний простір потребують перебудови всього промислового і сільськогосподарського виробництва, вдосконалення системи господарських зв’язків, ефективного використання природно-ресурсного та трудового потенціалу в інтересах зміцнення могутності держави та поліпшення добробуту її населення.

Все це потребує усвідомлення проблем, які стоять перед державою і її народом, і перебудови промислових підприємств в основному на виробництво цивільної продукції та проведення реформи у сільськогосподарському секторі економіки відповідно до Конституції України.

В Україні питанням розвитку і розміщення продуктивних сил займається Рада по вивченню продуктивних сил. Це наукова організація, яка входить до складу Національної академії наук. Лише за її згодою і при її науковому обґрунтуванні проводиться будівництво великих промислових об’єктів. Певну роль у розміщенні виробництва відіграють міністерства та відомства, особливо Міністерство праці та соціального захисту населення. У його компетенцію входить визначення можливості забезпечення майбутніх підприємств робочою силою та необхідним кадровим складом працівників.

Надто важливим завданням Ради по вивченню продуктивних сил є прогнозування розміщення продуктивних сил на перспективу. Причому всі завдання повинні вирішуватися в умовах України як самостійної держави і здійснюватися на основі науковообгрунтованих підходів в основному в розрахунку на власні сили і можливості.

Контрольні запитання

1. Предмет та мета науки.

2. Яку структуру має наука про розміщення продуктивних сил в Україні? (основні чотири напрямки її розвитку).

3. Основні задачі науки про розміщення продуктивних сил в Україні.

4. У чому особливості і розбіжності екстенсивного і інтенсивного шляхів розвитку продуктивних сил ?

5. Завдання курсу на сучасному стані соціально-економічного розвитку країни.


2 Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

Аналіз паливно-енергетичного комплексу. Енергетика.

Типи економічних районів

Науково обґрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів - галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних).

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов’язаних з ними обслуговуючих виробництв. їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв’язків тощо.

Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини.

За цим районуванням виділяється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

Великі економічні райони (макрорайони) - це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними областями. Головною метою визначення цих районів г виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напрямів їх раціонального розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Ці райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області.

Середній економічній район (мезорайон) - це виділений в межах макрорайону певний підрайон, що охоплює господарські комплекси адміністративно-територіальних одиниць. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто ще територіальні одиниці економічного районування. Об’єктивною основою цього районування виступає територіальний поділ праці як в масштабах країни, так і в межах великих (інтегральних) економічних районів.

На території цих районів знаходяться ядра крупнорайонних ТВК або їх складові частини. У даному підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є і найбільшими промисловими і транспортними вузлами. З метою більш повного використання свого ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюється не тільки на основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району.

Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.

Малі райони (мікрорайони) - це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів.

Визначення меж цих районів залежить від об’єктивних і суб’єктивних факторів. Це пов’язано з тим, що економічна основа сусідніх районів даного підтипу часто буває однорідною (однотипною), особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв’язками підприємств місцевого значення з їх сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. Низові адміністративно-господарські райони використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва.

 

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси - це сукупність запасів корисних копалин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Вони суттєво впливають на розвиток економіки, навколо них вирують політичні пристрасті і виникають різні конфлікти.

Мінеральні ресурси поділяються на:

· рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів);

· нерудні (флюси, вогнетривкі глини, апатити, кам’яна і калійна солі, сірка, фосфорити, флюсові вапняки, азбест, тальк, графіт, слюда, крейда, вапняки, глина, гіпс, бутовий камінь, бетоніти, мергель, граніт, мармур, бурштин, самоцвіти);

· паливні (вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

Серед держав світу Україна характеризується, як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу та 0,8% кількості його населення, наша держава має близько 5% загальносвітових мінеральних ресурсів.

У її надрах знайдено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20000 їх родовищ, половина з цих видів корисних копалин мають промислове значення.

За запасами природних ресурсів Україна займає одне із провідних місць в Європі, зокрема перше місце - за запасами марганцевої руди та сірки, в числі перших - за запасами кам’яного вугілля й кам’яної солі. В її надрах знайдено до 60% європейських запасів облицювального каміння.

Рудні корисні копалини

До їх складу входять залізні і марганцеві руди, руди кольорових, рідкісних і благородних металів.

Залізні руди. В Україні запаси залізних руд становлять близько 26,3 млрд т. Основні родовища - Криворізький басейн Дніпропетровської області, Кременчуцький басейн Полтавської області, Бєлозерський басейн Запорізької області, Керченський басейн Автономної Республіки Крим.

Марганцеві руди. В Україні запаси марганцевої руди становлять - 2,3 млрд т. Основні родовища розташовані у Дніпропетровській і Запорізький областях. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні марганцеві родовища відкриті також в Одеській, Івано-Франківській областях та в Карпатах.

Руди кольорової металургії. Кольорові метали є незамінними в машинобудуванні та в ракетобудуванні, а також широко використовуються в електронній, електротехнічній, радіотехнічній і приладобудівній промисловості.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюмінієві руди - алуніти, нефеліни, боксити і каолінові глини. Боксити є у Черкаської області та Дніпропетровської області. Родовища алунітових руд є на Закарпатті, а нефелінових - у Приазов’ї.

Поклади каолінів мають високу якість і можуть використовуватись для виробництва алюмінію хімічним способом. Вони залягають на великих площах. їх видобувають у Вінницькій, Запорізькій, Житомирській областях. Найбільшим у світі родовищем каолінів є Просянівське в Дніпропетровській області.

Титанові руди. Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт, рутил, титаномагнетит тощо). Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське та Володимир-Волинське Житомирської області, які багаті па камінь габро з якого витягують концентрат титану.

Нікелеві руди. Нікель використовують для виробництва бронзи, латуні, особливих сортів сталі та для покриття металів, як антикорозійний матеріал. В Україні найбагатше Побузьке родовище Кіровоградської області.

Ртутні руди. Основне родовище залізно-ртутних руд Микитівське розташоване в межах м. Горлівка Донецької області. Родовища ртуті є також у Закарпатті та в Криму.

Запаси золота. Виявлено 10 родовищ в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Черкаській та Одеській областях. Мужиївське родовище Закарпатської області вже освоєно і там ведеться промислове добування золота. Золото є у відходах гірничо-збагачувальних комбінатів. Розроблена і технологія його відокремлення.

Нерудні корисні копалини

Широко використовуються в хімічній промисловості, будівництві та інших галузях народного господарства.

Кухонна (кам’яна) сіль. її запаси в Україні понад 23 млрд т. Основні родовища - Артемівське Донецької області, Романське Сумської області, Єфрамівське Харківської області та Солотвинське Закарпатської області. Великі запаси кухонної солі є у воді озера Сиваш.

Калійна сіль. Запаси її 3,5 млрд т . Основні родовища - Калуське і Тростянецьке Івано-Франківської області та Стабниківське Львівської області.

Фосфорити. Розвідані їх запаси біля 400 млн т, а прогнозують біля 1,1 млрд т. Основні родовища - Кролівецьке Сумської обл., Ізюмське Харківської області, та Покрово-Керченське Автономної Республіки Крим.

Апатитові руди, комплексні апатито-титанові і апатиторідкіснометалеві виявлені в родовищах Приазов’я.

Самородна сірка. За розвіданими її запасами Україна займає одне із перших місць у світі і перше місце серед країн СНД. Сірка зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова (на заході від Львівщини) вздовж Дністра. Найбільші родовища - Немирівське, Яворівське, Язівське Львівської області, Подорожненське Івано-Франківської області, Роздольське Тернопільської області.

Бентонітові глини. Основне родовище - Черкаське. Це родовище вважається одним з найбільших у світі. Запаси цього родовища практично невичерпні, потужність пласта залягання - 25 м. Бентонітові глини використовують для виготовлення форм відливання деталей машин, а також у нафтовій, харчовій, текстильній, нафтопереробній, миловарній та інших галузях промисловості.

Графіт широко використовується в атомній енергетиці, у виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. В Україні залягають поклади графіту світового значення. Найбільші поклади цієї мінеральної сировини в Завалівському родовищі Кіровоградської області. Є поклади графіту також у Петрівському та Водянському родовищах Запорізької області.

Вогнетривкі глини використовуються для виробництва вогнетривкої цегли, при будівництві доменних і мартенівських печей та пристосування для розливу сталі їх запаси в країні 2,5 млрд т. Основними родовищами вогнетривкої глини вважаються Донецька область, Запорізька область, Кіровоградська область.

Флюсові вапняки використовуються при виплавленні чавуну. Основні родовища - Докучаєвське і Ново-Троїцьке Донецької області та Балаклавське - Автономної Республіки Крим. їх запаси 2,8-3,0 млрд т.

Крейда. її запаси сконцентровані у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, Здолбунівському - Рівненської області та у Краматорську Донецької області.

Вапняки. Основні їх родовища: Розводівське і Волощанське Львівської області, Гуменецьке Хмельницької області та Григорівське Миколаївської області.

Гіпс. Поклади гіпсу є у 16 областях України і в Автономній Республіці Крим. Основні родовища: Львівська область, Донецька область, Луганська область, Хмельницька область, Автономної Республіки Крим, Полтавська область, Вінницька область, Закарпатська область, Тернопільська область.

Мергель. Основні родовища - Амвросіївське Донецької області і Бахчисарайське Автономної Республіки Крим.

Граніт. Запаси понад 3 млрд т. Основні родовища: Житомирська область, Київська область, Черкаська область, Запорізька область, Кіровоградська область, Вінницька область, Рівненська область.

Мармур видобувають у Донецькій області, в Карпатах, Автономній Республіці Крим та у Житомирській області . За кольором та якістю український мармур вважають одним з найкрасивіших у світі.

Бурштин. Родовище його є поблизу селища Клесів Рівненської області.

Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазів, тигрового ока, аквамарину, яшми, опалу. Володарсько-Волинська рудня видобуває «винні» топази, димчастий кварц різних відтінків. На південному березі Криму, в районі згаслого вулкану Карадаг, є розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину, сердоліку.

Паливні ресурси

До складу паливних ресурсів входять:

· кам’яне і буре вугілля – питома вага складає 60 %, щорічний видобуток – 80 млн. т;

· нафта - питома вага складає 7 %, щорічний видобуток - 4 млн. т;

· природний газ - питома вага складає 25 %, щорічний видобуток – 19 млрд. м3;

· горючі сланці та торф - щорічний видобуток - 0,6 млн. т.

Кам’яне вугілля. Запаси кам’яного вугілля 43,2 млрд т, в тому числі детально розвідані 16,8 млрд т. Основні його родовища розташовані в Донецькому та Львівсько-Волинському басейні. На Донецький басейн приходиться 98% запасів вугілля, на Львівсько-Волинський басейн - 2%.

Буре вугілля. Його запасів в Україні близько 3 млрд т. Найбільші родовища є в Житомирській області, Черкаській обл., Кіровоградській обл. Деякі його запаси є у Харківській, Полтавській, Вінницькій, Донецькій та Закарпатській областях.

Нафта. В Україні розвідано 278 родовищ нафти, з яких експлуатується - 178. Обсяги промислових запасів становлять близько 240 млн т. Найбільші запаси нафти є у Прикарпатті, Придніпров’ї та у Причорномор’ї.

Придніпровський регіон включає родовища Прилуцьке у Чернігівській області, Рибальське і Качанівське у Полтавській області.

Найбільші сучасні нафтопроводи України — це нафтопроводи Доліна — Дрогобич (Львівська область), Качановка — Охтирка (Сумська область); Гляденці — Прилуки (Чернігівська область), Кременчук (Полтавська область) — Херсон; Самара (Росія) — Лисичанськ (Луганська область) — Кременчук — Херсон, відвід через Снігурівку (Полтавська область) на Одесу. Через північні області України проходить транснаціональний нафтопровід «Дружба» з Росії (Тюмень) у Західну Європу. Нафтопровідний транспорт України має всього 12 нафтопроводів, загальної довжини 2,6 тис. км, діаметр труб складає до 70 мм. Останнім часом завершене будівництво нового нафтопроводу Одеса — Броди (Польща).

Природний газ. Основні регіони, в яких є значні запаси природного газу, - це Передкарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор’я.

Крім природного газу в Україні є умови для промислового видобутку газу метану в Донецькому вугільному басейні. Ресурси метану в басейні тільки у вугільних пластах до глибини до 1800 м, складають 1,2 трлн м3. Цей розмір дорівнює запасам найкрупніших газових родовищ світу.

Найбільші газопроводи України — це Шебелинка — Харків, Шебелинка — Брянськ, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Диканька — Захід України. Загальна довжина газопроводів досягає 33 тис. км.

Торф - цінна сировина для паливної та хімічної промисловості. З нього одержують рідке паливо, феноли, аміак, спирт, а також виробляють ізоляційні плити. В Україні розвідано 2500 родовищ з геологічними запасами торфу 2,2 млрд т. Його запаси зосереджені переважно на Поліссі: у Львівській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській та поліських районах Хмельницької, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей.

Горючі сланці - їх поклади оцінюють в 3,7 млрд т. Товщина шарів 1-6 м. Найбільше родовище Бовтиське у Карпатах. Родовища горючих сланців відкриті також поблизу Олександрії Кіровоградської області та Флоріанівське в Хмельницькій області.

Земельні ресурси

Земельні ресурси - найцінніша складова природно-ресурсного потенціалу України. Земля завжди забезпечувала найсуттєвіші потреби суспільства у продуктах харчування, була першопричиною внутрішніх і зовнішніх непорозумінь. Земельний фонд України становить 60,4 млн га. Із загальної площі 41,8 млн га, або 69,4%, - сільськогосподарські угіддя, в тому числі рілля 32,5 млн га, або 54,8%, багаторічні насадження - 1,6%, сіножаті і пасовища - 12,9%. Ліси та лісовкриті площі складають 15,6% загальної площі держави (у тому числі безпосередньо вкрито лісом 14,7% території). Під забудовами знаходиться 3,8% території країни. Майже 4% території під водою, 1,5% площі зайнято болотами та відкритими заболоченими землями. Інші землі (яри, піски, радіоактивно забрудненні, тощо) займають 2,1 % загальної площі України.

В регіонах країни структура ґрунтового покриву різна. На Поліссі найбільше зустрічаються дерново-підзолисті, лучно-болотні, торфові ґрунти і торфовища. У Лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові та солонцеві ґрунти. У Північно-Західній частині степової зони переважають чорноземи, на півдні - каштанові ґрунти. В гірських районах Карпат і Криму зустрічаються в основному бурі лісові і сіро-буролісові ґрунти.

У структурі ґрунтового покриву орних земель 65% чорноземів, 9% - каштанові ґрунти, 7% - підзолисті ґрунти, 6,7% - сірі лісові ґрунти, 2,5% - солонцюваті, 2% - лужні.

У результаті меліаративних робіт осушено 3,3 млн га і побудовані зрошувальні системи на площі 2,6 млн га.

За вмістом гумусу ґрунти України у різних зонах не одинакові. Так, ґрунти Полісся характеризуються невисоким вмістом гумусу (0,7-2,0%), у Лісостепу гумусованість зростає до 1,0-2,5%, у типових чорноземах рівень гумусу 4,0-6%, у чорноземному Степу кількість гумусу знижується у протилежному напрямку - з півночі на південь - від 6,0 до1,5%. Як показують матеріали Держкомзему, на протязі останніх десятиріч в Україні спостерігається досить стала тенденція до зниження вмісту гумусу у ґрунтах.

В країні дуже велика розораність земель. У центральних, південних і подільських областях рівень розораності земель становить 86-90%, на решті території - 60-80% і лише в Закарпатті рівень розораності становить 50%.

У перспективі в зв’язку з реформуванням сільськогосподарського виробництва структура землекористування може змінюватись у сторону зменшення розораності ґрунтів та збільшення площі під лісами та багаторічними насадженнями.

Лісові ресурси

Ліси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн га, в тому числі вкрито лісом - 9,4 млн га. Лісистість території становить всього 15,6%.

Ліси розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах - 32%, на Поліссі - 26,1%. в Лісостеповій зоні цей показник складає 12,2%, а в Степовій - 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернігівська.

Оптимальним вважається показник рівня заліснення 21-22%. Щоб досягти у перспективі такого рівня заліснення в Україні слід насадити 2,5-3 млн га лісу .

У структурі лісового покриву найбільша частка припадає на сосну - 34,7%, дуб - 26,3%. Серед інших деревних порід ялина -9,9%, бук - 9,3%, вільха - 4,2 %, береза - 5,4%, граб - 3,7%, ясен - 1,4%, осика - 1,2%, інші породи - 3,4%.

Вікова структура лісів України. характеризується таким співвідношенням: молоді ліси 45,4% площі, середньовікові -37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%.

Загальний запас деревини в лісах України становить 1,74 млрд м3, в тому числі в стиглих і перестиглих насадженнях 122,8 млн м3.

Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні.

Водні ресурси

Водні ресурси - це всі природні води Землі, які представлені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, підземних горизонтів, океанів і морів.

Водні ресурси виступають джерелом виробничого і побутового водопостачання і відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства і життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту.

Загальний обсяг річкового стоку становить 210 км3.

Однією з найбільших водних артерій, що протікає по території України, є Дніпро з такими великими притоками, як Прип’ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самор. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км3.

Досить потужними ріками є Дністер з річним стоком 8,7 км3, Сіверський Донець - 5 км3, Південний Буг - 3,4 км3.

Особливе місце в водних ресурсах належить і Дунаю. Це велика багатоводна артерія з середнім річним стоком майже 123 км3, але вона протікає по території України лише на відстані 174 км, тому запаси її води на території України використовуються лише на 5%, тобто у межах 6 км3.

Чималі запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких в країні нараховується понад 3 тис. В них акумулюється близько 11 км3 води, з якої 2,5 км3 прісна.

Значні запаси прісної воли накопичуються в штучних водоймах. Найбільші з них створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км2), Канівське (582 км2), Кременчуцьке (2252 км2), Дніпродзержинське (567 км2), Дніпрогесівське (410 км2) та Каховське (2155 км2) водосховища. На Дністрі функціонує Дністровське (142 км2), на Сіверському Дінцю - Печенізьке (86,2), на Осколі - Червонооскольське (123), на Південному Бузі - Ладижинське (20,8), Старобешівське на Кальміусі (8,3), Карачунівське на Інгульці (4,4), Сімферопольське на Салгирі (3,23) і Партизанське на Альмі (2,25 км2).

Важлива роль у забезпеченні прісною водою відводиться й каналам Сіверський Донець - Донбас довжиною 131,6 км, Дніпро-Донбас - 263 км, Північно-Кримському - 402 км, Каховському - 130 км, Дніпро-Інгулець - 40 км.

В країні зосереджені значні болотні масиви. Загальна площа боліт становить 1,2 млн га. Переважна їх більшість розміщена у Поліській зоні України.

Особливе місце в забезпеченні водою відводиться підземним водам. Розвідано майже 800 родовищ прісних вод. Вони найбільш чисті і тому переважно використовуються для задоволення потреб Заселення. їх запаси становлять близько 20 км3. Глибина залягання підземних артезіанських вод не однакова: на півночі - 100-150 м, на півдні - 500-600 м.

Найбільшим водокористувачем води є промисловість, яка споживає майже 20 км3 води, сільське господарство використовує 18,4 км 3, комунальне господарство - 4,2 км3. Всього народне господарство країни споживає в середньому за рік 55 км3 води.

Важливу роль в розвитку народногосподарського комплексу країни відіграють Чорне та Азовське моря, берегова лінія яких становить майже 2 тис. км.

Чорне море площею 420 тис. км2, має велике господарське значення. В ньому водиться 180 видів риб, більшість з яких промислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море. Його площа майже 40 тис. км2. Характеризується багатим видовим складом риб - понад 350 видів. Його мілководність зумовлює добре прогрівання води і сприяє широкому використанню узбережжя для розвитку підприємств відпочинку і лікування.

Фауністичні ресурси

Фауністичні ресурси - це запаси тваринного світу, що історично склалися на певній території. В країні за стан розвитку цього виду ресурсів відповідають мисливські господарства та рибоохоронна інспекція.

Станом на 1.01.1991 р. на території України налічувалося 271,8 тис. голів диких копитних тварин, в тому числі 14,5 тис. лосів, 24,9 тис. оленів, 59,7 тис. кабанів, 172,3 тис. козуль та 2,2 мли голів хутрових звірів, з них 2,0 млн голів зайців, 82,9 тис. лисиць і багато інших хутрових звірів - білок, ондатрів, норок, бобрів, вовків.

Серед пернатих диких птахів, яких було 5,1 млн голів, качок було 4 млн голів, гусей 238,7 тис, тетерів - 16,4 тис, фазанів 400 тис У річках і ставках вирощувалась значна кількість риби, що давало можливість виловлювати у внутрішніх водоймах 400,2 тис. т риби.

Розвитком фауністичних ресурсів займалось 0,7 тис. мисливських господарств, в яких було зайнято 3,6 тис. чоловік.

За роки незалежності (1991-2004) поголів’я копитних диких тварин скоротилося на 33%, в тому числі лосів у 3,3 рази, диких оленів на 33%, кабанів на 49%, козуль на 30%.

При збільшенні загальної кількості хутрових звірів із 2,2 до 2,4 млн голів, на 100 тис, із 1,9 до 1,8 млн голів, скоротилось поголів’я зайців.

Серед пернатих на 33% скоротилось поголів’я тетеруків, на 83% - поголів’я гусей, на 39% - поголів’я качок і на 40% - фазанів. Із 400,2 тис. т до 250,3 тис. т зменшився обсяг вилову риби.

Зменшення всіх видів поголів’я диких копитних тварин, а також зайців та найбільш привабливих пернатих - качок, гусей, тетеруків і фазанів свідчить про значні недоліки у роботі служб, які займаються збереженням фауністичних ресурсів.

Станом на 1.01.2005 р. в країні діє 854 мисливських господарств, в яких зайнято 5,5 тис. працівників, але витрати на охорону і відтворення диких звірів за 1991-2004 роки скоротились у чотири рази - із 10,4 млн дол. США (6,1 млн крб.) у 1991 р., до 2,6 млн дол. США (13,7 млн гри) у 2004 р., а безпосередньо на штучне розселення звірів і птахів - більше ніж у 2 рази.

Недостатнє фінансування робіт на збереження фауністичних ресурсів і є однією з причин все більшої видачі ліцензій на відстріл тварин з метою отримання додаткових коштів для господарської діяльності мисливських господарств.

Охорона природних ресурсів

розміщення продуктивна сила регіональне господарство

Розвиток народного господарства України залежить не тільки від наявності природних ресурсів, а й від їх раціонального використання.

Особливих збитків народному господарству та навколишньому середовищу завдає використання лише одного виду добутих ресурсів, невжиття заходів по збереженню навколишнього середовища.

Зростання масштабів виробництва спричинило глобальні екологічні проблеми. Однією з найголовніших є: .

Охорона повітряного басейни. Основні забруднювачі повітря - автотранспорт та промислові викиди у повітря енергетичних і хімічних підприємств у великих промислових центрах та містах.

Вирішення цієї проблеми можливе за рахунок:

· оновлення парку всіх діючих транспортних засобів, особливо авіатранспорту;

· переведення значної кількості автомобільної техніки на газове живлення;

· встановлення вловлювачів шкідливих речовин на діючих металургійних і хімічних підприємствах та теплових електростанціях.

Охорона водних ресурсів. Основним забруднювачем водних об’єктів шкідливими викидами, що призводять до погіршення якості води, вважаються промислові і комунально-побутові підприємства та сільське господарство. Інтенсивне старіння основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низька продуктивність очисних споруд, незбалансована за водним фактором система господарювання призвели до високої водомісткості продукції,

Перспективи вирішення зазначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлювальних функцій водних джерел.

Важливою умовою реалізації політики раціонального використання та відновлення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме :

· підвищення загальної культури виробництва;

· суворе дотримання технологічних норм споживання і використання водних ресурсів;

· підтримання в належному стані діючих очисних споруд і устаткування;

· запобігання аварійним ситуаціям, з тим щоб уникнути скидання неочищених стічних вод у водойми;

· забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій;

· дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та водоохоронних зон, контроль за зберіганням водних об’єктів;

· застосування раціональних технологій використання органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів з метою запобігання їх виносу у воду.

Охорона земельних ресурсів. Збереження землі, як найціннішої складової природо ресурсного потенціалу, потребує:

· поступового зменшення рівня розораності земель за рахунок виключення із ріллі ділянок, розміщених на схилах, з тим, щоб зменшити дію ерозійних процесів;

· поліпшення якісного складу ґрунтів. Недотримання за останні роки науковообґрунтованого чередування культур, зменшення внесення органічних і мінеральних добрив призводить до зменшення рівня гумусу у гранті і погіршення якості землі. В цих умовах слід переходити на нові технології ведення землеробства з широким використанням посівів сидеральних культур і багаторічних трав;

· збереження ґрунтового покриву. Станом на 1.01.2005 року в країні виведено з ладу через організацію різних кар’єрів і звалищ 160,5 тис. га землі. За останні роки щорічно порушується 2,4 тис. га землі, а рекультивується під ріллю лише 0,8 млн га. В цих умовах потрібне термінове втручання держави у прийняття відповідних законодавчих актів, спрямованих на припинення порушення земель.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.028 с.)