Місце України за рівнем економічного розвитку

Розвиток економіки України протягом 1991-2005 рр. визначався характером внутрішньої економічної політики, яка принципово відрізнялась у періоди 1991-1998 і 1999-2003 років. У першому періоді були відсутні довгострокові цілі розвитку, які базувалися не на засадах загальної стратегії суспільно-економічних перетворень, а в основному на тактичних заходах з метою одержання нагального ефекту. Основними здобутками цього періоду стали подолання інфляції, грошова реформа і первинне реформування форм власності. Другий період визначає курс на стабілізацію та економічне зростання, забезпечення позитивної динаміки макроекономічних показників на тривалу перспективу. Основними його здобутками стали відродження й нарощування виробництва, зростання добробуту населення, демократичні перетворення, нарощування інтеграційних процесів у світову й глокальну (рівня крупних, «глобально-регіональних», або ж глокальних міждержавних утворень, зокрема — ЄС, ЄЕП) економіку.

Головним напрямом внутрішньої політики 1991-1998 років були монетарні та антиінфляційні заходи. Метою цінової політики кінця цього періоду стало формування такої системи ціноутворення, яка б відповідала загальним ринковим перетворенням і створювала умови для зменшення втручання держави у регулювання економіки в цілому і цін зокрема. Так, до 1991р. регульовані державою ціни становили 80%, тепер їх 12% і переважно в галузях-монополістах: житлово-комунальному господарстві, транспорті та зв’язку.

Лібералізація стосувалась закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, промислові та продовольчі товари. Кроком у цьому процесі стала відмова від використання прямих дотацій для всіх без винятку виробників сільгосппродукції, що залучило їх до реальних ринкових процесів.

Проведена уніфікація у визначенні курсу гривні до іноземних валют наблизила ціни на куплені енергоносії до рівня світових. У цілому лібералізація цін викликала зміни у їх відносній структурі, що вплинуло на галузеву структуру виробництва доданої вартості. Так, внаслідок диспаритету в цінах на продукцію сільського господарства та інших галузей матеріального виробництва фактично виник нееквівалентний обмін і змінилися показники структури у вартісному виразі.

Зростання цін на енергоносії позначилось на собівартості, ціні та конкурентоспроможності енергоємних галузей промисловості, а значить, на попиті і обсягах виробництва. Крім цін на енергоносії, обсяги виробництва залежали від насиченості внутрішнього ринку аналогічною продукцією, платоспроможності споживачів, зовнішнього попиту, змін у цінах виробників-монополістів.

Антиінфляційні заходи досліджуваного періоду включали обмеження обігових коштів, що реалізовувалось через стримування доходів населення (відмова від проведення індексації заробітної плати відповідно до інфляційних процесів, затримки заробітної плати, зменшення державних витрат, зокрема на фінансування бюджетних організацій — науки, освіти тощо).

Економічний розвиток характеризується сукупністю даних про економічні відносини у процесі відтворення, які використовуються в системі управління як народним господарством взагалі, так і окремими його галузями.

Економічна наука виділяє дві грипи показників, які характеризують стан розвитку країни - натуральні і вартісні.

Натуральні показники - це обсяги виробництва певних видів промислової і сільськогосподарської продукції в натуральних величинах.

Для кожної галузі виробництва характерні свої показники, які відображають характер її роботи: машини - у штуках; метал у тоннах; газ у м3; м’ясо і молоко - у тоннах; тканини - у м2 і т. д. Обсяги виробництва продукції в натуральному виразі дають можливість визначити частку виробництва продукції певним виробником у виробництві її взагалі чи у певному регіоні, країні чи групі країн.

В Україні обсяги виробництва продукції в натуральному обчисленні незначні і порівняти їх із світовим виробництвом проблематично.

В 1990 р. в Україні добувалось 42% залізної руди, 21,4% вугілля, вироблялось 39.4% чавуну. 32,6% сталі, 35% прокату. 16,9% електроенергії, 13% мінеральних добрив, 21,8% тракторів, 67,5% цукру-піску. Крім того в 1990 р. В Україні вироблялось 23,8% зерна, 25,5% м’яса і 27% молока від загальносоюзного виробітку.

Досить високі показники частки України у виробництві продукції були і до встановлення незалежності.

Не дивлячись на те, що обсяги виробництва продукції в Україні за роки незалежності значно зменшились, але при загальному скороченні її виробництва в усіх країнах колишнього СРСР частка України у виробництві основних видів продукції поки що значна, і становить по видобутку залізної руди 40,1%, виробництву чавуну, сталі і прокату - третину, по виробництву вугілля - 19,5% тощо.

Тобто Україна являється вагомим виробником багатьох видів продукції серед країн СНД.

Вартісні показники - це виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП) в цілому і в розрахунку на одну особу.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це загальний обсяг виробництва продукції у грошовому виразі за певний період (місяць, квартал, півріччя і за рік). За допомогою цього показника можна порівнювати роботу будь-якої галузі виробництва і країни в цілому, оскільки вироблена продукція оцінюється в певній грошовій одиниці. Найбільш об’єктивним показником, який характеризує стан розвитку країни, вважається виробництво валового внутрішнього продукту в розрахунку на душу населення.

Так, з 1999 року постійно спостерігається реальне зростання ВВП на душу населення, темп якого склав 100,6%, у 2000 — 106,7, у 2001 році - 111,1, а у 2002 році - 106,3%. Зростання ВВП в цілому і на 1 особу у 2003 р. становили, за даними Держкомстату, відповідно на 9,6 та 10,5% відносно попереднього року. Ріст фізичного обсягу ВВП зумовлювався переважно підвищенням попиту на продукцію галузей, які виробляють товари. Темп приросту ВДВ цих галузей становив за цей період 15,3%. а реальне зростання ВДВ у галузях, що надають послуги, — 67,0%.

Головними чинниками, які сприяли зростанню обсягів виробництва майже в усіх галузях економіки, стали: підвищення завантаження обладнання й устаткування, що підтверджує динаміка фондовіддачі; збільшення обсягу інвестицій та оновлення матеріально-технічної бази підприємств; широке впровадження енергозберігаючих технологій. Під дією цих чинників знизився рівень витрат енергоносіїв на виробництво одиниці продукції, що зменшило залежність економіки України від коливань ринку енергоносіїв.

Стабілізація позитивних тенденцій у 1999-2003 роках привела до зміни загальної соціально-економічної ситуації, зокрема: реального зростання ВВП, промислового і сільськогосподарського виробництва; посилення соціальної орієнтації промислового комплексу. Так, найбільша активізація діяльності спостерігалась у галузях, які працюють на внутрішній ринок і задовольняють кінцевий споживчий попит населення; активізації зовнішньої торгівлі, яка сприяла приросту виробництва в експортних галузях (чорна і кольорова металургія, хімічна й нафтохімічна, машинобудування); зниження частки паливно-сировинних галузей у структурі промислового виробництва; посилення інноваційної активності на промислових підприємствах; подальшого розвитку у тенденції нарощування обсягів інвестицій в основний капітал; зростання обсягів роботи залізничного, автомобільного та річкового транспорту; зменшення темпів приросту дебіторської і кредиторської заборгованості по всіх суб’єктах господарювання; збільшення доходів зведеного бюджету; зниження рівня безробіття.

До негативних змін слід віднести: нижчі, ніж у попередні роки, темпи росту номінальної і, як наслідок цього та інфляційного процесу, реальної заробітної плати, що знизило рівень життя населення; зростання цін і тарифів на споживчому ринку; скорочення виробництва сільськогосподарської продукції на підприємствах усіх форм власності; погіршення демографічної ситуації — скорочення кількості населення за рахунок природного зменшення та міграційного відтоку.

Внаслідок цих чинників і прояви нових тенденцій у 1999-2003 рр. відбулись зміни в структурі ВВП, розрахованого за різними критеріями і різними методами. Так, за категоріями доходу зменшилась частка оплати праці найманих працівників — з 48,1 до 45,3%, а частка валового прибутку збільшилась з 32,7 до 42,6%. При цьому абсолютні обсяги фонду оплати найманої праці зросли на 37,4, а валового прибутку і змішаного доходу — на 50,7%.

Зрушення в структурі ВВП за категоріями кінцевого використання були дещо протилежними. Так, зменшилась питома вага кінцевих споживчих витрат — з 81,5 до 77,1% і частка валового нагромадження основного капіталу; динаміка запасів матеріальних оборотних коштів набула від’ємного характеру. У 1999р. вперше за останні сім років експорт товарів і послуг перевищив імпорт і частка сальдо експорту-імпорту зросла з -2,3 до 5,5, а у 2003р. становило 2,6% ВВП. В абсолютному виразі обсяги кінцевих споживчих витрат збільшилися на 34,1%, у тому числі: домогосподарств та сектора загального державного управління — на 33,4%; обсяги валового нагромадження основного капіталу збільшились на 33,3%.

Галузева структура валової доданої вартості зазнала перерозподілу економічних ресурсів на користь галузей, які виробляють товари, а в структурі останніх — на користь промисловості.

Зміни в секторній структурі валової доданої вартості відображують тенденцію до активізації діяльності в реальному секторі економіки, збільшення питомої ваги валової доданої вартості сектора не фінансових корпорацій і домашніх господарств.

Загалом період 1999-2003 років дає підстави для прогнозування стабільно позитивної динаміки макроекономічних показників у коротко-, середньо- і довгостроковій перспективі.