ТОП 10:

Сфери застосування професії редактора в сучасних умовах.



Кваліфікаційні та професійні вимоги до редактора.

Творчі, методичні, організаційно-управлінські, видавничі аспекти праці

Редактора.

Основні правила з видавничої етики, які має пам’ятати редактор,

Працюючи з авторським оригіналом.

Довідкова база сучасного редактора.

Фиялка давала нам кучу сайтов. Они у вас сохранились где-то?

Робота редактора з автором.

Наукове, літературне, художнє, технічне редагування.

 

Рецензування. Види рецензій та вимоги до них.

У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:

• підручник або навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки України;

• будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється не на замовних засадах;

• довідкове, енциклопедичне видання;

• наукове, науково-популярне видання.

Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал уже з рекомендаційним грифом. Виходить, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі в своїй галузі фахівці. Здебільшого ж "пробиванням" грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитись, що запропонований до видання оригінал є якісним. Такої певності можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.

Рецензією прийнято називати критичний твір , у якому розглядається й оцінюється опубліковане видання (це — зовнішня рецензія, призначена для публікації в пресі) чи оригінал майбутнього видання (це — внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу). Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, у якій чітко обумовлює терміни подачі рецензії та ставку винагороди за виконану роботу.

Редактор, ознайомлюючись із рецензією, має звернути увагу, наскільки правильно і ґрунтовно вона зроблена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку. Вимогами змістової частини рецензії є обов'язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:

• місце рецензованої праці серед раніше опублікованих на цю тему;

• новизна праці;

• актуальність теми;

• повнота охоплення матеріалу;

• відповідність дібраного ілюстративного матеріалу темі;

• доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатиметься видання.

Якщо в рецензії вказані суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які істотно не впли- вають на структуру твору, можуть бути враховані в процесі редагування.

У видавничій практиці трапляються випадки, коли видавці ігнорують оцінку рецензентів, які переконливо та глибоко професійно обґрунтовують висновок "не рекомендується друкувати" і все одно таке видання випускають у світ. Тут на перше місце виступають комерційні цілі, чим грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права

У контексті рецензування важливо наголосити на одному нюансі, що має відношення до видавничої етики. Зазвичай видавництво надає авторові копію рецензії на оригінал, особливо у випадках, коли вона є негативною. Проте трапляються випадки, коли з різних причин рецензент не бажає, аби його прізвище розкривалося авторові. Тоді замість копії рецензента редакторові доцільно підготувати авторові листа, детально виклавши в ньому ті зауваження рецензента, з якими видавництво погоджується.

 

Робота коректора й верстальника.

Конфлікти між автором і редактором. Як їм запобігти?

Наскільки виправданою є сучасна тенденція не залучати до підготовки

Видання коректора?

Наслідки формального ставлення до рецензування.

Етапи редагування.

Етапи редагування умовно визначаємо такі:

• перше, наскрізне, читання;

• доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності;

• робота над структурою (архітектонікою);

• робота над заголовками;

• визначення єдиного стилю подання тексту;

• робота із вступною, заключною та службовою частинами видання;

• редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування).

Коротко розглянемо кожен із цих етапів.

1. Перше, наскрізне, читання.

Методика першого читання може бути різною. Це залежить передусім від досвіду редактора. Маститі "акули пера" виробили свої критерії такого читання: на початку зосереджується увага на змісті та структурі твору; далі — побіжний перегляд більшості сторінок, вибіркове читання окремих параграфів у різних частинах оригіналу, з'ясування еклектики викладу тексту, повторів, кількості логічних, смислових чи мовних помилок тощо. У початківців цей етап роботи може дещо розтягнутися в часі. Але практика засвідчує, що на цьому економити час не варто. Саме для таких редакторів адресується вироблене попередниками правило: ніколи не починати редагувати текст (як, до речі, й перекладати його з іншої мови), ретельно не ознайомившись із ним.

Таким чином, перше читання дає змогу редакторові визначити міру свого майбутнього втручання в текст, види і кількість правок.

2. Доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності.

Після першого читання явними постають недоробки автора. Найперше це стосується комплектності оригіналу, тобто наявності усіх його складових. Не зроблені посилання до розділів, недописані окремі параграфи, недонесені ілюстрації, незавершені таблиці чи схеми — все це може стати серйозною перешкодою для роботи редактора, дотримання ним затверджених згодом термінів проходження оригіналу на всіх етапах редакційно-видавничого процесу.

Отож, на цьому етапі редагування варто виявити спільно з автором ті складові поданого оригіналу, яких не вистачає, і прийняти рішення: або відкласти роботу, або почати правити, домовившись з автором про кінцеві терміни ліквідації недоробок.

3. Робота над структурою (архітектонікою) оригіналу.

Досвідчений і небайдужий редактор, отримавши від автора у цілому читабельний, але ретельно не структурований оригінал, добре попрацює над тим, аби майбутнє видання було зручним для користування читачем. Надто ж тоді, коли йдеться про підручник, посібник, науково-популярне видання чи монографію. Безумовно, структура видання виграє, коли окремі розділи його будуть поділені на параграфи, а ті, в свою чергу, на "ліхтарики" чи підпараграфи. Тобто, йдеться про детальний поділ складових елементів оригіналу і однаковий порядок їх розміщення в межах кожного розділу. Редактор зобов'язаний помітити, що в оригіналі далеко не співмірними, скажімо, за обсягом є окремі частини, що один розділ поділений на підрозділи, а інший — ні, що зміст одного параграфа аж "проситься" поділити його, бо в ньому йдеться про зовсім різні речі.

4. Робота над заголовками.

Найбільша робота над заголовками чекає редактора у книжковому, добре структурованому, виданні. Адже назв тут потребують усі підрозділи книги (частини, розділи, параграфи, "ліхтарики"), структурні частини рубрик (допоміжних покажчиків, таблиць, окремих видів текстівок). Заголовки виконують у тексті кілька важливих функцій:

• полегшують роботу читача з виданням;

• організовують процес читання;

• дають змогу читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання;

• готують читача до сприйняття нового, відносно закінченого, цілого;

• забезпечують зручність у пошуку вибіркової інформації;

• дають можливість глибше засвоїти матеріал.

Постійно тримаючи в полі зору весь заголовковий комплекс, редактор під час редагування має знати супідрядність заголовків та особливості розстановки розділових знаків як за місцем розміщення їх на шпальті (сторінці), так і стосовно тексту: шмуцтитул, шапка, у спусковому пробілі, у підбір з текстом, у розріз із текстом (без відбивок або лише з верхньою відбивкою), "втоплений", ліхтарик, кватирка. Редакторська обробка заголовків необхідна не лише для визначення їх ієрархії в основній частиш видання, а й для позначення їх графічного відтворення на шпальтах чи сторінках.

5. Визначення єдиного стилю подання тексту.

Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Є цілий ряд особливостей і в подачі деяких складових тексту. Скажімо, в складанні прізвищ ряд видавництв сповідує європейський стиль — лише повне ім'я і прізвище, інші дотримуються старого підходу — скорочене вживання ініціалів, або повне написання імен, по батькові та прізвищ.

Те саме стосується й цифрового ряду, особливо в назвах століть, років, а також географічних назв. Єдиних критеріїв слід дотримуватися і при скороченому написанні окремих слів.

Виробивши єдиний стиль подання тексту в конкретному виданні, редактор уже не може дозволити собі в одному розділі в переліку, скажімо прізвищ, залишати М. П. Іваненко, В. І. Подолянко, в наступному — Микола Буряк, Сергій Коваленко, а ще в іншому — А. Дзюбенко, К. Шевчук. Ознакою недостатнього редагування вважатиметься також уживання в одному розділі слів область, район, село, місто, а в наступному — обл., р-н, с., м.

6. Робота із вступною, заключною та службовою частинами видання.

Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті вступної, заключної частин (передмов, додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових виносок, змісту) також залежить від редактора, його тісної співпраці з автором. Зазначені складові тексту, як правило, редагуються після завершення роботи над основною частиною оригіналу. Можуть також перебувати в роботі паралельно. Це ж стосується і службової частини видання (вихідних відомостей).

Редагуючи текст основної частини, редактор завжди має пам'ятати, що будь-яка внесена тут правка має бути обов'язково врахована в інших частинах видання (вступній, заключній чи службовій). Найперше це стосується змісту, написів на колонтитулах.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.225.194.144 (0.007 с.)