Експресивні засоби в мові газет і журналів. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Експресивні засоби в мові газет і журналів.



Експресивність публіцистичного тексту – особливий вид експресивності. У тексті експресивність стає символом художньої виразності. Художній образ стає ядром експресивності, а мовні одиниці, якісно перетворюючись, з'єднуючись певним чином, надають художню своєрідність даного тексту, визначають його художні достоїнства.

Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків.

Публіцистика активно використовує експресивний синтаксис: номінативні, приєднувальні і парцеллірованние конструкції, питально-відповідні побудови. Синтаксична фрагментарність в подачі матеріалу створює ілюзію вільної, невимушеної мови, що сприяє прояву комунікативної функції мови.

Експресивні мовні засоби активно розвиваються усередині самого публіцистичного стилю. Розчленованість конструкцій, виражена на листі структурно-логічними знаками; пунктуацією, є тією базою, на основі якої: виникає експресивний синтаксис і експресивна пунктуація. Загальним явищем для сучасного публіцистичного стилю у всіх його жанрових різновидах стало все зростаюче його зближення з розмовною мовою і відповідно, вживання розчленованих експресивних конструкцій, що свідчить одночасно про зростання ролі пунктуації, що відбиває розчленовування на листі.

Культура мови сучасних газетних і журнальних видань.

Типологія художніх творів та їх видань: за родами, жанрами, складом

Тексту, цільовим призначенням.

Будь-який літературно-художній твір має свої жанрові особливості. В літературознавстві прийнято розділяти такі твори за родами — епос, лірика, драма. Кожному з цих родів властиві свої жанри.

Жарноутворюючий ряд в епосі, де довколишня дійсність подається в розповідному ключі, складають епопея, роман, повість, оповідання, новела, казка, байка, легенда.

Рід лірики, в основі якого — особистісні переживання й відчуття героя, представляють ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма, епітафія.

І, нарешті драма, де житейські колізії й динамізм авторського задуму показані в основному через діалоги, представлена такими жанрами, як трагедія, комедія, драма, водевіль, фарс.

Крім цього, редакторові слід пам'ятати й про численні різновиди того чи іншого жанру, які постійно виникали і виникають з розвитком літературного процесу. Для прикладу варто перелічити лише різновиди нинішнього роману: автобіографічний, біографічний, бульварний, детективний, історичний, науково-фантастичний, пригодницький, психологічний, соціально-побутовий, роман-епопея, роман-притча тощо.

Досі йшлося про жанрову типологію. Але слід пам'ятати ще й про типологію видавничу. В основі визначення різних типів видань лежить два критерії: цільове призначення та адресність.

За цільовим принципом видання художньої літератури можна розділити на:

• моновидання (в основі — окремий твір конкретного автора);

• збірники;

• літературно-художні журнали;

• альманахи;

• антології;

вибрані твори (в одному томі);

зібрання творів (у багатьох томах).

Кожний тип вимагатиме творення своєї структури і, відповідно, вироблення певних критеріїв відбору творів. Досвідчений редактор відразу помітить чужорідні або недоречні твори у виданні, структура якого формується. Так, в альманасі таким може бути... твір письменника-класика. Чому? Бо до подібного типу видання, як правило, вміщуються нові твори сучасних авторів. Антологія ж покликана показати все краще, що характеризує, скажімо, красне письменство певного регіону, конкретного історичного періоду, літературного напрямку чи конкретну національну літературу. Тому для цього виду видання мають бути вироблені свої критерії оцінки й редакторського аналізу.

І, нарешті, адресне спрямування. Тут існує поділ на такі типи видання:

• масове;

• науково-популярне;

• наукове.

Кожний з названих типів спонукатиме редактора до творення певних структурних одиниць. Для прикладу, у масовому виданні, яке призначене для читання як способу проведення вільного часу, доречно буде вмістити лише невелику передмову та ще словник малозрозумілих слів. У науковому ж виданні, який читатимуть здебільшого фахівці й спеціалісти, не обійтися без наукових приміток, коментарів, розгорнутої передмови або післямови.

Особливості редагування класичної літератури та творів сучасних

Авторів.

Принциповими тут є кілька позицій:

1. З'ясування джерел текстів.

2. Вироблення прийнятної орфографії та пунктуації текстів Щодо джерел тексту. Готуючи до друку твори класичної літератури, солідний видавець завжди прагне взяти в основу такі тексти, які не викликають сумнівів з приводу їх автентичності, попередніх цензурних втручань, механічних скорочень чи й свідомих спотворень тексту попередніми видавцями — здебільшого це робилося з ідеологічних причин. Найнадійніші, звичайно, є автографи самого автора — первинні оригінали або підготовлені й виправлені ним верстки. За ними йдуть авторизовані примірники, виконані іншою людиною, на яких є сліди авторської правки. Ще одне переконливе джерело — журнальні чи газетні публікації творів автора, що побачили світ за життя автора. Всі інші видання мають викликати в редактора професійне чуття недовіри.

Орфографія та пунктуація текстів. Ця проблема набула особливої гостроти для українського книговидання на початку 90-х років минулого століття, коли видавництва різних форм власності навперебій стали продукувати твори десятків раніше заборонених тоталітарним режимом українських авторів. Після «золотої ери препринтів», яка тривала недовго, але яка встигла буквально завалити книжковий ринок значною кількістю перевиданих фототипним способом (без будь-якого втручання в текст) видань, до видавців поступово приходило розуміння необхідності приведення таких текстів до певних літературних і мовних норм.

Приводити Текст таких книг у відповідність із сучасним правописом, одночасно зберігаючи лексичні, морфологічні та фонетичні особливості мови автора. Беззастережному виправленню слід виправляти друкарські помилки. У випадках різночитання, строкатості, різнобою лексичних форм перевага, безумовно, має надаватися літературній нормі.

Якщо видання не академічне, а розраховане на масову аудиторію, важливо уникати правописних анахронізмів.

Узгоджуючи із сучасними правописними нормами пунктуацію книги, редактор, однак, має подбати про збереження основного характеру про збереження основного характеру авторського синтаксису. Такий підхід бажано застосовувати й при підготовці бібліографічного апарату.

Редагування творів сучасних письменників

У цьому блоці видань завдання редактора може виявитися дещо простішим. Надто ж тоді, коли автор наполягає практично не втручатися в текст. Із ствердженням ринкових засад у розвитку сучасної видавничої справи, коли менш талановиті, але амбітні і «пробивні» щодо фінансового забезпечення видання, автори все частіше стали з'являтися у видавництвах, це явище набуває загрозливого характеру. У таких випадках, остерігаючись втратити вигідного з фінансової точки зору замовника і з метою узабезпечення своєї доброї репутації, видавництво пропонує такому авторові компроміс: на звороті титульної сторінки проставляти фразу «Видається в авторській редакції».

Однак серйозний видавець не стане формувати свій редакційний портфель саме з таких авторів. У більшості випадків редактор знаходить розуміння з автором. Своїми толерантними і водночас професійними зауваженнями й порадами він таки переконує автора в необхідності редакторського опрацювання оригіналу.

Межі редакторського втручання в художній твір.

Основні проблеми практики перекладу. Види перекладів.

Методика редагування перекладу.

Апарат перекладного видання.

Специфіка редакторської підготовки перевидань. Види перевидань.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 396; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.46.191 (0.013 с.)