Витоки та еволюція професії редактора.

Витоки та еволюція професії редактора.

Сфери застосування професії редактора в сучасних умовах.

Кваліфікаційні та професійні вимоги до редактора.

Творчі, методичні, організаційно-управлінські, видавничі аспекти праці

Редактора.

Основні правила з видавничої етики, які має пам’ятати редактор,

Працюючи з авторським оригіналом.

Довідкова база сучасного редактора.

Фиялка давала нам кучу сайтов. Они у вас сохранились где-то?

Робота редактора з автором.

Наукове, літературне, художнє, технічне редагування.

 

Рецензування. Види рецензій та вимоги до них.

У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:

• підручник або навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки України;

• будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється не на замовних засадах;

• довідкове, енциклопедичне видання;

• наукове, науково-популярне видання.

Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал уже з рекомендаційним грифом. Виходить, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі в своїй галузі фахівці. Здебільшого ж "пробиванням" грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитись, що запропонований до видання оригінал є якісним. Такої певності можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.

Рецензією прийнято називати критичний твір, у якому розглядається й оцінюється опубліковане видання (це — зовнішня рецензія, призначена для публікації в пресі) чи оригінал майбутнього видання (це — внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу). Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, у якій чітко обумовлює терміни подачі рецензії та ставку винагороди за виконану роботу.

Редактор, ознайомлюючись із рецензією, має звернути увагу, наскільки правильно і ґрунтовно вона зроблена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку. Вимогами змістової частини рецензії є обов'язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:

• місце рецензованої праці серед раніше опублікованих на цю тему;

• новизна праці;

• актуальність теми;

• повнота охоплення матеріалу;

• відповідність дібраного ілюстративного матеріалу темі;

• доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатиметься видання.

Якщо в рецензії вказані суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які істотно не впли- вають на структуру твору, можуть бути враховані в процесі редагування.

У видавничій практиці трапляються випадки, коли видавці ігнорують оцінку рецензентів, які переконливо та глибоко професійно обґрунтовують висновок "не рекомендується друкувати" і все одно таке видання випускають у світ. Тут на перше місце виступають комерційні цілі, чим грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права

У контексті рецензування важливо наголосити на одному нюансі, що має відношення до видавничої етики. Зазвичай видавництво надає авторові копію рецензії на оригінал, особливо у випадках, коли вона є негативною. Проте трапляються випадки, коли з різних причин рецензент не бажає, аби його прізвище розкривалося авторові. Тоді замість копії рецензента редакторові доцільно підготувати авторові листа, детально виклавши в ньому ті зауваження рецензента, з якими видавництво погоджується.

 

Робота коректора й верстальника.

Конфлікти між автором і редактором. Як їм запобігти?

Наскільки виправданою є сучасна тенденція не залучати до підготовки

Видання коректора?

Наслідки формального ставлення до рецензування.

Етапи редагування.

Етапи редагування умовно визначаємо такі:

• перше, наскрізне, читання;

• доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності;

• робота над структурою (архітектонікою);

• робота над заголовками;

• визначення єдиного стилю подання тексту;

• робота із вступною, заключною та службовою частинами видання;

• редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування).

Коротко розглянемо кожен із цих етапів.

1. Перше, наскрізне, читання.

Методика першого читання може бути різною. Це залежить передусім від досвіду редактора. Маститі "акули пера" виробили свої критерії такого читання: на початку зосереджується увага на змісті та структурі твору; далі — побіжний перегляд більшості сторінок, вибіркове читання окремих параграфів у різних частинах оригіналу, з'ясування еклектики викладу тексту, повторів, кількості логічних, смислових чи мовних помилок тощо. У початківців цей етап роботи може дещо розтягнутися в часі. Але практика засвідчує, що на цьому економити час не варто. Саме для таких редакторів адресується вироблене попередниками правило: ніколи не починати редагувати текст (як, до речі, й перекладати його з іншої мови), ретельно не ознайомившись із ним.

Таким чином, перше читання дає змогу редакторові визначити міру свого майбутнього втручання в текст, види і кількість правок.

2. Доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності.

Після першого читання явними постають недоробки автора. Найперше це стосується комплектності оригіналу, тобто наявності усіх його складових. Не зроблені посилання до розділів, недописані окремі параграфи, недонесені ілюстрації, незавершені таблиці чи схеми — все це може стати серйозною перешкодою для роботи редактора, дотримання ним затверджених згодом термінів проходження оригіналу на всіх етапах редакційно-видавничого процесу.

Отож, на цьому етапі редагування варто виявити спільно з автором ті складові поданого оригіналу, яких не вистачає, і прийняти рішення: або відкласти роботу, або почати правити, домовившись з автором про кінцеві терміни ліквідації недоробок.

3. Робота над структурою (архітектонікою) оригіналу.

Досвідчений і небайдужий редактор, отримавши від автора у цілому читабельний, але ретельно не структурований оригінал, добре попрацює над тим, аби майбутнє видання було зручним для користування читачем. Надто ж тоді, коли йдеться про підручник, посібник, науково-популярне видання чи монографію. Безумовно, структура видання виграє, коли окремі розділи його будуть поділені на параграфи, а ті, в свою чергу, на "ліхтарики" чи підпараграфи. Тобто, йдеться про детальний поділ складових елементів оригіналу і однаковий порядок їх розміщення в межах кожного розділу. Редактор зобов'язаний помітити, що в оригіналі далеко не співмірними, скажімо, за обсягом є окремі частини, що один розділ поділений на підрозділи, а інший — ні, що зміст одного параграфа аж "проситься" поділити його, бо в ньому йдеться про зовсім різні речі.

4. Робота над заголовками.

Найбільша робота над заголовками чекає редактора у книжковому, добре структурованому, виданні. Адже назв тут потребують усі підрозділи книги (частини, розділи, параграфи, "ліхтарики"), структурні частини рубрик (допоміжних покажчиків, таблиць, окремих видів текстівок). Заголовки виконують у тексті кілька важливих функцій:

• полегшують роботу читача з виданням;

• організовують процес читання;

• дають змогу читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання;

• готують читача до сприйняття нового, відносно закінченого, цілого;

• забезпечують зручність у пошуку вибіркової інформації;

• дають можливість глибше засвоїти матеріал.

Постійно тримаючи в полі зору весь заголовковий комплекс, редактор під час редагування має знати супідрядність заголовків та особливості розстановки розділових знаків як за місцем розміщення їх на шпальті (сторінці), так і стосовно тексту: шмуцтитул, шапка, у спусковому пробілі, у підбір з текстом, у розріз із текстом (без відбивок або лише з верхньою відбивкою), "втоплений", ліхтарик, кватирка. Редакторська обробка заголовків необхідна не лише для визначення їх ієрархії в основній частиш видання, а й для позначення їх графічного відтворення на шпальтах чи сторінках.

5. Визначення єдиного стилю подання тексту.

Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Є цілий ряд особливостей і в подачі деяких складових тексту. Скажімо, в складанні прізвищ ряд видавництв сповідує європейський стиль — лише повне ім'я і прізвище, інші дотримуються старого підходу — скорочене вживання ініціалів, або повне написання імен, по батькові та прізвищ.

Те саме стосується й цифрового ряду, особливо в назвах століть, років, а також географічних назв. Єдиних критеріїв слід дотримуватися і при скороченому написанні окремих слів.

Виробивши єдиний стиль подання тексту в конкретному виданні, редактор уже не може дозволити собі в одному розділі в переліку, скажімо прізвищ, залишати М. П. Іваненко, В. І. Подолянко, в наступному — Микола Буряк, Сергій Коваленко, а ще в іншому — А. Дзюбенко, К. Шевчук. Ознакою недостатнього редагування вважатиметься також уживання в одному розділі слів область, район, село, місто, а в наступному — обл., р-н, с., м.

6. Робота із вступною, заключною та службовою частинами видання.

Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті вступної, заключної частин (передмов, додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових виносок, змісту) також залежить від редактора, його тісної співпраці з автором. Зазначені складові тексту, як правило, редагуються після завершення роботи над основною частиною оригіналу. Можуть також перебувати в роботі паралельно. Це ж стосується і службової частини видання (вихідних відомостей).

Редагуючи текст основної частини, редактор завжди має пам'ятати, що будь-яка внесена тут правка має бути обов'язково врахована в інших частинах видання (вступній, заключній чи службовій). Найперше це стосується змісту, написів на колонтитулах.

Аналізу.

Редакторський висновок – створений редактором офіційний видавничий документ, у якому міститься об’єктивна оцінка сильних та слабких сторін авторського оригіналу, а також конкретна пропозиція щодо подальшої роботи з ним.

Висновок робить безпосередньо редактор після ретельного аналізу запропонованого автором твору. Мета редакторського висновку — максимально об'єктивне судження щодо якості авторського твору, ступеня його готовності до публікації, оцінка і критика текстових одиниць (від невеликих до найбільших) та вичерпні рекомендації щодо його покращення. Адекватний редакторський висновок потребує високого рівня професіоналізму редактора, абстрагування від особистих уподобань на користь об'єктивної оцінки твору щодо якості писемного мовлення автора, правильності структури твору та його актуальності для потенційної цільової аудиторії. Редактор повинен, не ображаючи почуття гідності автора, надати йому рекомендації щодо необхідних правок або відмовити у публікації та пояснити причину відмови, якщо це передбачено правилам видавництва.

См. билет 17.

 

Правка-вичитка.

Вона є самостійним видом редакторської роботи. Її слід відрізняти від коректорської вичитування, якою закінчується підготовка оригіналу до здачі в набір.

Завдання коректора - виправити допущені помилки, уніфікувати позначення та скорочення, привести в єдину систему всі посилання і виноски і т.д.

Правка-вичитування застосовується при підготовці до випуску перевидань, а також документальних матеріалів різного характеру. Цьому виду редагування піддаються: офіційні матеріали, твори письменників-класиків, видання історичних документів.

Правка-скорочення.

Застосовується, коли з тих чи інших причин необхідно зменшити обсяг тексту, однак без шкоди для його змісту.

Скороченню піддаються такі тексти, в яких є довготами, непотрібні повтори, однотипні факти, дрібні подробиці.

Іноді редактору буває необхідно викласти матеріал на строго встановленому числі аркушів, рядків або знаків (наприклад, в енциклопедіях, довідниках, періодичних виданнях). Редактор повинен залишити тільки саме основне, скоротивши все другорядне.

В скороченому вигляді можуть видаватися твори класиків літератури, що вивчаються в середній школі, а також хрестоматії.

Виробляти правку-скорочення може і сам автор.

Правка-опрацювання.

Правка-обробка - таке виправлення рукопису, що дозволяє вважати її видавничим оригіналом, вже готовим до друку.

При виправлення-обробці використовується весь комплекс операцій: уточнюються фактичні дані, виправляються композиційні недоліки, усуваються логічні неузгодженості і удосконалюється мовна сторона твору (усуваються всі лексичні та стилістичні недоліки). Всі серйозні зміни, що вносяться до тексту редактором, необхідно узгодити з автором. В іншому випадку, літсотруднік обробляє матеріал самостійно, намагаючись зберегти авторський стиль (стиль), виправляючи тільки те, що суперечить нормам мови і спотворює думку.

21. Правка-переробка.

Застосовується при підготовці до друку рукописів тих авторів, які слабо володіють літературною мовою. Правка-переробка широко використовується в редакціях газет, особливо у відділах листів, так як матеріали, що надсилаються читачами, за різними причин буває важко до друку в тому вигляді, в якому вони надійшли.

 

 

Літературний запис.

?????

Час підготовки тексту.

Аналіз рубрикації. План-проспект.

План-проспект – це детальний перелік кмпозиційних складових у їхній родо-видовій підпорядкованості.

Існує 2 форми складання плану-проспекту:

1. Підпорядкування понять в умовній графічній послідовності

Наприклад:

І. Політична система

ІІ. Політичні партії

ІІІ.

• БЮТ

• Нунс...

Неефективний метод!

2. Цифрове будівництво родо-видових залежностей рубрик

Наприклад:

1. Редагування фактичного матеріалу (Родова рубрика)

1.1. Редагування ілюстративного матеріалу (Видова рубрика)

1.1.1. Фото

1.1.2. Малюнок

1.1.3. Накреслення...

Більш ефективний метод!

Чим більше рівнів – тим краще

Вимоги до плану-проспекту:

1. Сума видових рубрик має дорівнювати змісту родової групи (тобто тема має бути повністю розкрита)

2. Перелік видових рубрик не може бути випадковим (за абеткою, хронологією тощо)

3. Кількість видових рубрик має бути пропорційною у кожній родовій групі

4. В основі поділу понять на рубрики має бути покладений єдиний принцип

5. Виклад матеріалу в родо-видових рубриках має бути вичерпним

Як правило, перш ніж укласти договір з автором, йому пропонується представити план-проспект майбутнього твору. На цьому етапі редактор разом з автором вже визначили тему і характер видання, основні вимоги, яким вона повинна задовольняти, а також його обсяг.

План-проспект видання в лаконічному, стислому вигляді розкриває зміст підрозділів твори, дозволяє видавництву не тільки повніше уявити собі його склад і тематичний зміст, але і структуру, а також глибину і широту охоплення теми.

Бажано, щоб автор проставив в плані-проспекті і обсяги підрозділів. Для редактора це важливо, оскільки дозволяє оцінити співвідношення структурних елементів твору, раціональність використання його узгодженого обсягу. Кваліфіковано підготовлений план-проспект включає також кількість і характер ілюстрацій, визначає склад додатків і апарату видання (покажчики, примітки та коментарі та ін.)

Звичайно, план-проспект для творів художньої літератури не потрібно. Тут обходяться зазвичай узгодженням між автором і видавництвом теми та обсягу твору, іноді обговорюються головні герої й основні сюжетні лінії, що характерно переважно для замовних видань, творів, які продовжують розпочаті серії і так далі. Для іншої літератури написання і затвердження плану-проспекту є обов'язковим етапом у роботі над книгою.

Схвалений редактором план-проспект повинен бути затверджений керівництвом видавництва.

 

Книги.

 

Головні функції заголовка.

Заголовок має свої функції, які знаходяться в постійній взаємодії та їх поділяють на зовнішні та внутрішні. Поділ заголовків відбувається на тій підставі, що позиція читача вважається зовнішньої по відношенню до тексту, а позиція автора – внутрішньою. Зовнішні функції характеризуються комунікативним характером.

Загалом виділяють три зовнішні і три внутрішні функції заголовків, що корелюють одні з одними. До зовнішніх відносять репрезентативну (ця функція звернена до читача і ставить перед ним певне завдання, спосіб виконання якого він зможе отримати після прочитання книги), сполучну (заголовок встановлює певний зв’язок читача і твору, твору та інших текстів, а також замикає текст, зв’язуючи всі його елементи) та функцію організації читацького сприйняття.

Внутрішні функції поєднують в собі називну функцію (ця функція є внутрішньою стороною репрезентативної функції; це загальна функція для всіх творів, оскільки призначення заголовка полягає в ідентифікації тексту), функцію ізоляції та завершення (функція пов’язана із зовнішньою сполучною функцією – заголовок відділяє текст від інших текстів і забезпечує твору самостійність.), а також текстотвірну (ця функція виступає у нерозривній єдності з зовнішньої функцією організації читацького сприйняття).

Додатково можна виділити такі функції:

інформативну функцію – полягає у тому, що заголовок тексту інформує читачів про його зміст;

рекламну функцію – для її виконання використовуються різні образно – виражальні засоби: крилаті вирази, афоризми, засоби сатири і т.д.;

естетичну функцію – ця функція націлена на підвищення емоційного впливу на читачів, тому є особливо значущою в художньому тексті.

 

Боковиком.

Заголовок шапкою — це заголовок, що подається з певним спуском у верхній частині сторінки. Назву шапки він отримав тому, що собою ніби покриває (вкриває) весь текстовий ряд задрукованої сторінки. За важливістю і ступенем покриття наступних фрагментів тексту такі заголовки стоять на другому місці після заголовків на шмуцтитулах. Для редактора важливо пам'ятати, що шрифтове вирішення, форма подачі і розмір спуску заголовків шапкою в кожному конкретному виданні мусять бути однаковими.

Заголовок у розріз із текстом є меншим за підпорядкуванням від заголовка шапкою. Ключове слово "у розріз" передбачає певну його автономію між закінченням одного фрагмента тексту і початком наступного: він ніби розрізує ці частини, з'єднуючи їх своєрідним містком — словесноюназвою.

Заголовок у підбір із текстом фактично відкриває абзац і "домінує" над незначним за обсягом наступним фрагментом тексту, що складатиметься з кількох абзаців до кількох сторінок. Як правило, такий заголовок набирається шрифтом такого самого розміру, як і наступне речення, але відрізняється від нього напівжирним виділенням (рідше — міжлітерним пробілом). Має верхню відбивку. Через свою простоту не завдає жодного клопоту при складанні чи переформатуванні тексту.

Заголовок віконцем є своєрідним врізуванням в основний текст. На відміну від попереднього — складний для технічного виконання: будучи закритим текстом із трьох боків, має вміститися максимум у три-чотири "поверхи", без переносів у словах. Одна з важливих технічних вимог: довкола віконця не має бути абзацних відступів. Відрізняється від основного тексту напівжирним шрифтом. Цей тип заголовка найпоширеніший у навчальних виданнях. Не розриваючи текст, він виконує роль своєрідних кустодів — так званих сторожових слів чи понять, які візуально систематизують виклад матеріалу, сприяють його засвоєнню. Традиційно студентам подобається поділ низки підтем, скажімо, одного параграфа на заголовки віконцем, оскільки у такий спосіб твориться щось на зразок конспекту. Тому видавці, незважаючи на складність верстання,

вимушені йти на це.

Заголовок боковиком. Сама назва вказує, що такий заголовок вміщується збоку тексту, на правому чи лівому березі шпальти (рис. 17). Його ще називають заголовок на маргіналії (від латинського margo — край, межа).

 

Норм.

Синтаксичному рівнях.

Вимоги до термінів.

Мовах.

Систематизація фактів.

 

Робота із цитатами.

Цитата — це фрагмент одного повідомлення, який дослівно повторюють в іншому. У повідомленні цитати виділяють за допомогою пунктуаційних знаків.

Редактор, проводячи контроль оформлення цитат, повинен керуватися такими нормами.

• Усі цитати повинні бути істинними Відповідність цитати оригіналові розповсюджується на шрифтові виділення і поділ тексту на абзаци, які є в оригіналі.

• Будь-які зроблені автором, редактором, упорядником, перекладачем та іншими особами уточнення, примітки, коментарі, виділення тощо, які вставляють у цитату, слід оформляти за таким шаблоном: <квадратна відкриваюча дужка>, текст, <крапка>, <тире>, вказівка на джерело тексту, <закриваюча квадратна дужка>.

• Цитати можна виділяти трьома способами: а) за допомогою лапок; при цьому, коли всередині цитати є інші лапки, їх подають у такій послідовності: «хххх "ххххх " хххх»; б) за допомого шрифтових виділень; в) за допомогою поліграфічних засобів, наприклад, лівосторонніх втягувань, міжабзацних відступів зверху та знизу цитати тощо.

• На джерела цитат слід обов'язково давати посилання. Винятком із цієї загальної норми є дитяча та навчальна література, де джерела цитат вказують в авторському та видавничому оригіналах, але можуть опускати в поліграфічних продуктах.

• У дитячій та навчальній літературі цитати слід виділяти за допомогою лапок.

 

Підпису до ілюстрації.

Підписи до ілюстрацій складаються з п'ятьох частин:

1) назви (іноді скороченої) різновиду ілюстрації (Рис, Мал., Фото, Схема, Графік, Креслення, Карта, Ілюстрація тощо);

2) нумераційної назви, тобто порядкового номера, ілюстрації;

3) тематичної назви, в якій іноді можуть вказувати складові частини ілюстрації

(наприклад: Схема токарного верстата', а — вид спереду; б—вид зліва; в — вид справа);

4) пояснення, або експлікації, до окремих елементів ілюстрації [сюди можуть входити: для репродукцій творів образотворчого мистецтва — техніка виконання оригіналу, матеріал, рік закінчення роботи, місце збереження роботи і т. п.; для технічних рисунків — розшифрування цифрових, літерних чи інших позначень деталей рисунка (наприклад: 1 — друкарська форма; 2 — гвинт; 3 — папір і т. д.)]\

5) додаткових відомостей про ілюстрацію (вказівок на джерело її запозичення, автора ілюстрації, масштаб її відтворення тощо).

• Кожна ілюстрація повідомлення повинна мати підпис: вказаний різновид ілюстрації, її нумераційну й тематичну назви.

Виняток: у художніх та публіцистичних видах літератури підписи під ілюстраціями можуть бути або відсутні повністю (в цьому випадку ілюстрація повинна бути розташована поряд з текстом і пов'язана з ним асоціативним зв'язком), або подані в скороченому вигляді (наприклад, біля портретів вказують лише прізвища портретованих).

Порядковий номер для ілюстрації не потрібен лише тоді, коли вона в повідомленні одна.

Якщо в повідомленні є ілюстрації різних видів (малюнки, фотографії, схеми тощо), тоді як загальну назву для всіх їх видів вживають слово Ілюстрація.

• У підписі ставлять: після нумераційної назви перед тематичною—крапку; після тематичної назви перед складовими частинами чи експлікацією — двокрапку.

• Елементи експлікації подають за таким шаблоном: позначення першої деталі на ілюстрації (тобто цифра чи літера) <тире> розшифрування позначення <крапкою з комою> позначення другої деталі на ілюстрації <тире> розшифрування позначення <крапкою з комою> і т. д.

• Додаткові відомості подають після вертикального пробілу з абзацу.

• Після останнього елемента підпису крапку не ставлять.

 

Поняття про апарат видання.

Апарат видання (АВ) – комплекс додаткових до основного тексту видання елементів, завдяки яким легше й зручніше користуватися цим виданням; сукупність елементів, які дають можливість читачеві ідентифікувати видання серед інших, сприяють опрацьовуванню видання в обліково-статистичних, інформаційних та наукових установах (вихідні відомості), полегшують читачеві пошук потрібної інформації, допомагають йому ефективно користуватися виданням (зміст, оглав, рубрики, колонтитули, покажчики), пояснюють, розтлумачують зміст твору (передмова, післямова, коментарі, посилання і примітки), адресують читача до джерел, посилання на які є в творі або ж за допомогою яких можна отримати додаткові відомості (бібліографічні посилання, бібліографічні списки, бібліографічні покажчики).

Апарат видання поділяється на дві великі частини:

1) апарат видання розпізнавальний (службова частина апарату видання); він допомагає ідентифікувати видання фахівцям, які займаються випуском, поширенням, обліком, описом, замовленням, комплектуванням книжкової продукції, і читачам, коли потрібно знайти видання чи дати коректне посилання на нього;

2) апарат видання допоміжний (довідково-допоміжний). Останній, у свою чергу, містить: апарат видання довідково-пошуковий, апарат видання науково-допоміжний (апарат видання пояснювальний), апарат видання довідково-бібліографічний. Ця частина книги покликана допомогти читачам користуватися виданням, знаходити потрібну інформацію.

Вступу.

Передмову слід опрацьовувати на основі тих самих норм, що й основний текст. Крім того, слід застосовувати ще дві специфічні норми.

• Передмова не може описувати об'єкт, предмет, мету й методи дослідження, оскільки це тема вступу до повідомлення.

• Передмова повинна містити засоби, які б збуджували інтерес й викликали увагу реципієнта до повідомлення.

Вступна стаття — складова вступної частини видання, головне завдання якої — дати читачеві більше доступно написаного нового, аналітичного матеріалу, що допоможе краще, глибше зрозуміти твір, суспільно-політичні умови його створення і житейську долю його творця.

Примітки і коментарі.

Суть приміток і коментарів. Примітки — це короткі пояснення до основного тексту повідомлення. Як пояснення можуть виступати: а) переклади іншомовних слів, пояснення термінів, різні означення щодо основного тексту (такі примітки називатимемо звичайними); б) вказівки на джерела запозичень чи посилання на факти з інших повідомлень (такі примітки називатимемо джерельними).

Розрізняють примітки автора, редактора, перекладача чи інших осіб, які працювали над повідомленням. Примітки можуть бути розташовані: всередині основного тексту {внутрітекстові, зокрема найчастіше внутріреченнєві), внизу сторінки (посторінкові) або в кінці видання (позатекстові).

Коментар — це розгорнуте тлумачення та пояснення фрагмента основного тексту повідомлення. Авторами коментарів найчастіше виступають науковці, які критично оцінюють повідомлення якогось автора й можуть навіть висловлювати своє ставлення до аналізованого тексту, що в примітках є недопустимим. Коментарі так само можуть бути внутрітекстовими (їх подають між абзацами), посторінковими чи позатекстовими.

Існують такі види коментарів: текстологічні (виклад історії створення і вивчення тексту), літературні (опис ідейного змісту твору, його художніх особливостей, місця та значення в літературному процесі),реальні (пояснення реалій, тобто різних предметів та об'єктів матеріального та духовного життя суспільства, про які йде мова у повідомленні—фактів, історичних імен, подій тощо), лінгвістичні (пояснення слів та зворотів мови, які можуть бути незрозумілими читачеві).

Примітки й коментарі належать до доповнюючих компонентів видання.

 

Допоміжні покажчики.

Покажчик — це своєрідний путівник для читача, який спрощує пошук наявних у книзі різноманітних даних — термінів, імен, дат, географічних назв, документів, ілюстрацій тощо із вказівкою конкретних сторінок, на яких вони зазначені в тому чи іншому контексті по всьому виданню.

Видавнича практика виробила різні види покажчиків, найпоширенішими серед яких є: предметні, іменні, тематичні, географічні.

В іменний виносяться практично всі прізвища, імена і псевдоніми, міфологічні істоти, дійові особи, які згадуються в тексті.

Предметний покажчик зосереджує увагу читача на поняттях, термінах, назвах, що визначають проблематику і зміст видання.

Географічний покажчик, відповідно, — населені пункти, країни, річки, гори.

Залежно від виду видання в ньому можуть додаватися різні покажчики. Скажімо, у мистецьких виданнях доречними будуть покажчики ілюстрацій; у наукових — таблиць, діаграм; в історичних — архівних документів. У виданнях з історії літератури, журналістики чи видавничої справи не обійтися без покажчиків творів, періодичних видань, друкарень, книг. Є ще покажчики абревіатур, символів, формул.

Система покажчиків є важливою і корисною заключною частиною будь-якого видання. Але особливо цінна вона в довідкових, наукових, науково-популярних, нормативних, навчальних виданнях. Тобто в книгах, тексти яких призначені для частого і вибіркового користування.

За принципом розміщення тексту переважна більшість покажчиків будується в алфавітному порядку. Хоча може подаватися і в хронологічному та систематичному.

Редагування формул.

 

Матеріалу.

Популяризація викладу матеріалу. Прийоми:

• сюжетний розвиток подій (віднайдені ученим історичні факти і явища будуються за законами художнього твору — зав'язка, розвиток подій, кульмінація, розв'язка);

• логічна послідовність наукових аргументів та наведення до кожного з них цікавих прикладів (скажімо, етапи освоєння людиною Космосу подаються на тлі успішних і невдалих випадків запуску керованих апаратів з конкретними прізвищами, датами і цифрами);

• видавничі вставки-відступи від авторської розповіді, які узагальнюють сказане автором у цій частині книги;

• авторські відступи від суворо визначеної канви розповіді (вони забезпечують цілком протилежний від попереднього ефект: послідовний виклад серйозної наукової інформації раптом скрашується емоційно або динамічно насиченою авторською ремаркою, яка робить своєрідну паузу, спонукає до певної реакції самого читача);

• нестандартне введення в текст термінології та спонукання читача до її мимовільного засвоєння (на початку — перелік найголовніших його особливостей; ознайомлення з терміном через цікаві приклади; розшифрування складного терміна ніби ненароком, через уточнення або взяття його в дужки).

 

Навчальної літератури

Редактори видавництв найчастіше мають справу з найпоширенішими видами цього ряду, якими є підручник і навчальний посібник.

Редактору слід також пам'ятати, що існує спеціальний порядок надання навчальній літературі спеціальних грифів, а також вимоги до видавництв, які самостійно готують оригінал майбутнього видання та всі необхідні документи для подання на отримання грифа. У більшості видавництв, які спеціалізуються на виданні навчальної літератури, всю організаційну роботу, пов'язану з отриманням грифа на конкретне видання, виконує його редактор.

Процедуру грифування та організацію роботи щодо експертизи підручників та навчальних посібників здійснюють структурні підрозділи відповідних міністерств. Туди видавництво має підготувати й подати такі документи:

• авторський або видавничий оригінал підручника (посібника), роздрукованого на папері;

• дві рецензії на оригінал авторитетних фахівців, які не працюють у навчальному закладі, де виконувалася ця робота.

Одним з найважливіших принципів роботи редактора навчальних видань є комплексність методики редагування, аналіз особливостей всіх видань, які входять у комплекс з даної дисципліни.

Приступаючи до редагування, редактору, перш за все, потрібно добре ознайомитись з даним видом навчального видання, адже структурно-змістові особливості, скажімо, підручника зовсім відмінні від хрестоматії чи практикуму.

Найважливішим є аналіз фактичного матеріалу. В навчальній літературі особливо важливі точність наведених відомостей, їх якість (яскравість, запам'ятовування, наглядність, конкретність і практичність). Треба пам'ятати, що за цим матеріалом будуть навчатись діти, тому треба зробити його якомога доступнішим.

Важливе значення мають ілюстрації в навчальному тексті. Вивчаючи предмет, школяр, студент поступово опановують знаннями, зупиняючи увагу на ілюстраціях, розглядаючи їх. При цьому пригадується текст, що має відношення до даної ілюстрації, що сприяє закріпленню знань, уточнення навичок. Доцільно давати ілюстрації не тільки у співвідношенні з текстом, але і в поєднанні один з одним. Ілюстративний ряд повинен забезпечити цілісність видання. Уже на етапі розробки концепції оформлення видання необхідно визначити, за рахунок чого буде забезпечуватися єдність візуального ряду.

 

Навчального тексту.

Сучасному етапі.

 

Редакторської підготовки.

Текстів.

Приступаючи до редагування газетно-журнальних текстів, що починається, як правило, після обов'язкового першого наскрізного читання, редактор передусім має оцінити ці тексти з трьох позицій:

- фактажу;

- структури;

- манери викладу.

Коротко розглянемо змістове наповнення кожної з цих позицій.

Фактаж

Головним елементом змісту журналістського матеріалу є факт (або група фактів). Він і береться автором за основу для подальшого коментування, аналізу чи пояснення. Редакторові важливо на початку з'ясувати актуальність для видання такого факту, його новизну. Редакторові від початку слід виробляти скептичне ставлення до поданих репортером фактів. У такому випадку виникне потреба перевіряти всі складові їх достовірності: точні посади, ініціали, імена героїв, назви політичних організацій, географічні назви, адреси, дати і цифри.

Структура

Йдеться про послідовність викладу матеріалу, що забезпечує надалі необхідний логічний взаємозв'язок та умотивовану сумірність усіх частин твору: вступної, основної, прикінцевої. Незавершеність попередньої думки, раптові перескакування від одного факту до іншого без так званого цементування "зв'язок", занадто розтягнутий вступ і зовсім відсутня завершальна частина - все це свідчить, що матеріал потрапив до рук редактора сирим саме у структурному плані.

Структура матеріалів інформаційних жанрів, як правило, потребує наявності на початку інтригуючого зачину. За кордоном це називають "лід" інформації (від англійського lead - головний). Коли ж у першому і в другому абзацах такого "ліду" немає, а натомість є багато загальних фраз, що відволікають увагу читача, роблять твір скучним, - вони підлягають скороченню.

Манера викладу

Передусім редакторові слід розрізняти явні мовностилістичні помилки, які виходять за межі правописних норм, і особливості індивідуальної манери письма автора. Коли така різниця усвідом