Складання, встановлення та монтаж дерев’яних конструкцій.

Загальні відомості. Деревина — один із найпоширеніших буді­вельних матеріалів. У районах, багатих на ліси, повністю з деревини зводять малоповерхові житлові будинки, цивільні сільськогосподарські, деякі промислові та інші будинки та споруди. Стіни складають з панелей, дощок, брусів або колод. Перекриття, покриття та інші несівні конст­рукції монтують з максимально укрупнених блоків.

У будинках із залізобетонними або цегляними стінами дерев’яні конструкції застосовують як елементи дахів і підлог, віконних і дверних блоків, вбудованих меблів тощо. Для архітектурного і конструктивного стиків площин і обрамлення прорізів використовують плінтуси, галтелі, наличники та інші дерев’яні вироби.

Клеєні дерев’яні елементи широко застосовують в несівних конст­рукціях покриттів об’єктів з прогонами 15..60м. У будинках ї спору­дах з агресивним середовищем клеєні дерев’яні конструкції незамінні.

Дерев’яні частини будинків і споруд збирають на будівельному май­данчику з елементів і конструкцій, виготовлених на деревообробних підприємствах. Склад і структура цих процесів залежать від конструк­тивної схеми і призначення об’єкта.

Роботи з улаштування дерев’яних конструкцій поділяють на теслярські та столярні. До теслярських робіт належать виготовлення м монтаж основних конструкцій (наприклад, елементів стін з колод чи брусів, підлоги з лаг та дошок, кроквяних ферм); до столярних — виготовлення і встановлення окремих конструктивних елементів та деталей (наприклад, віконних і дверних блоків, вбудованих меблів, опоряджувальних деталей).

Оброблення деревини. Основним способом оброблення деревини є різання.

Розрізняють три основних способи різання деревини: в торець, уздовж волокон і впоперек волокон При різанні в торець волокна деревини перері­заються перпендикулярно до їхньої довжини; при різанні вздовж волокон різець стискує волокна деревини, що зрізуються, і долає зв’язок їх з волок­нами, що лежать нижче оброблюваної поверхні (цілісність їх при цьому зберігається), при різанні впоперек волокна розриваються по довжині.

Зусилля, що затрачаються на різання деревини, залежать від її фізико-механічних властивостей, напрямку і кута різання, а також від товщини стружки.

Розпилюють деревину пилками — сталевими полотнами, стрічка­ми або дисками із зубами. Зуб пилки є різцем з трьома різальними кромками, що створюють у деревині пропил. Для зменшення тертя між боковими поверхнями пилки і деревини в пропилі кінці суміжних зубів розводять у різні боки, надаючи різальним кромкам трапецеїдальної форми.

Рубають деревину впоперек волокон або під кутом до них соки­рою при з’єднанні конструкцій із кругляку.

Обтісування застосовують при обробленні колод накругло, на один — чотири канти, при вибірці пазів.

Круглі, овальні, прямокутні та квадратні заглиблення й отвори в дерев’яних заготовках і елементах для з’єднань роблять свердлами й долотами в усіх напрямках відносно волокон деревини. Оброблення пиломатеріалів в умовах будівельного майданчика — поздовжнє і по­перечне розпилювання, фрезерування, нарізування шипів, свердління, шліфування та полірування — здійснюють на універсальному верстаті.

Обрізання дерев’яних елементів, улаштування пропилів, отворів і гнізд виконують також ручними машинами: дисковими електропилками, електросвердлами, електродолотами тощо.

Захист від гниття, деревоточців і займання. Для захисту від гниття деревину обробляють антисептичними пастами, водними та органіч­ними розчинами антисептиків, а також маслянистими антисептиками.

Антисептичними пастами захищають елементи із сирої деревини, а також елементи, в період експлуатації яких можливе зволоження (кінці балок, що входять у стіни, кінці стовпів, що закопують в землю, та ін.). До таких паст належать: екстрактова на фториді натрію з торф’яним пилом або гексафторсилікаті натрію і кальцинованій воді; глиняна на фториді або гексафторсилікаті натрію з додаванням сульфітно-спиртової барди; глиняна на фторді натрію з додаванням бітуму, бітумна і на кузбаслаці.

Пасти виготовлені з розрахунку 100 г антисептика на 1 м² оброблю­ваної поверхні, наносять фарбопультами; деталі занурюють у посудину з пастою. Пасти, що містять 200 г антисептика на 1 м² оброблюваної поверхні, наносять щітками. Якщо температура повітря нижче нуля, пасти підігрівають до 30...40 °С.

Водні розчини антисептиків (фториди натрію або динітрофіноляту натрію)наносять фарбопультом.

Поверхневе оброблення антисептиками в органічних розчинах здійснюють для захисту дерев’яних виробів, що сушилися в камерах (віконні та дверні блоки тощо). Це оброблення виконують, наносячи розчин щітками або поміщаючи вироби у ванну з розчином. Концентрація антисептичного розчину має бути не меншою ніж 10 %.

З маслянистих антисептиків використовують креозотове або антраценове масло, дерев’яний дьоготь. Їх підігрівають до 80...85 °С і нано­сять щітками на поверхню деревини за один-два рази.

Від деревоточців деревину захищають інсектицидами. Найбільш ефективні з них сполуки арсену, фтору, барію (наприклад, арсенат кальцію, фторид натрію), а також піретрум, гексахлоран, мило (господарське і рідке зелене).

Інсектициди у водних розчинах або у вигляді суспензій і емульсій наносять на деревину щітками або обприскувачами, а інсектициди на органічних розчинах, якими обробляють невеликі ділянки, — щітками.

Щоб захистити деревину від займання, її поверхню обробляють водними розчинами, спеціальними фарбами та обмазками, виготовленими на основі рідкого скла, бури, діамонійфосфату.

Вогнезахисні суміші наносять фарбопультами або щітками залежно від обсягу робіт і концентрації речовин.

Поверхні конструкцій обробляють, якщо температура не нижче ніж +10° С і відносна вологість повітря не більше ніж 70 %. У спекотну погоду таке оброблення деревини допускається тільки за умови захисту від прямих сонячних променів.

Антисептування, захист від деревоточців і вогнезахисне оброблення дерев’яних елементів слід проводити тільки після виконання всіх процесів заготовки — розпилювання стругання, влаштування врубок, свердління, довбання гнізд і ін.

Якщо після захисних заходів виконують які-небудь додаткові опе­рації з доробки елементів конструкцій, треба знову оброблені поверхні антисептувати, захистити від шкідників і вогню.

Захисні суміші наносять на поверхню деревини рівним шаром. Для контролю в безколірні розчини додають барвники.

Елементи конструкцій, оброблені названими сумішами, під час збері­гання і транспортування слід захистити від впливу атмосферної і ви­робничої вологи.

Складання конструкцій з брусів і колод. Лісоматеріали, які над­ходять на будівельний майданчик,сортують, укладають у штабелі на антисептованих підкладках і захищають від зволоження.

Для виготовлення несівних дерев’яних конструкцій застосовують шаблони та інші пристосування, що забезпечують потрібну точність. Конструкції з готових елементів збирають на вивірених бойках або козлах, встановлених за ватерпасом, з використанням механізованих інструментів, шаблонів та кондукторів.

З брусів з бирають стіни одно- та двоповерхових будівель, що опалю­ються. Залежно від кліматичних умов для зовнішніх стін застосовують бруси перерізом 150 х 150 і 180 х 150 мм, а для внутрішніх — 100 х 100 мм (рис. 3.13, а, б, в).

Стики брусів нижнього ряду (вінця) розташовують на стовпах фун­даментів. Якщо будівлю зводять на кам’яному фундаменті, під перший ряд брусів кладуть гідроізоляцію (два шари толю або просочену біту­мом дошку). Стінові бруси кладуть на клоччя і закріплюють дерев’я­ними нагелями діаметром 25 і довжиною 400 мм, які розташовують через 1,5 м у шаховому порядку по висоті стін. Клоччя прокладають і по вертикальних швах.

 

Рис. 3.13. З’єднання елементів під час складання конструкцій з брусів і колод:

а — з’єднання брусів зовнішніх стін; б - те саме, внутрішніх; в — те саме, зовнішньої стіни з внутрішньою; г — з’єднання віконної коробки з брусами зовнішньої стіни; д — з’єднання зовнішніх стін з колод «у чашку»; е — те саме, «у лапу»; є - з’єднання зовнішньої і внутрішньої стін з колод «сковороднем»; ж - улаштування крокв із ко­лод; 1 - нагелі; 2 - шпонка 32 х 50 х 140 мм; З - рейка 32 х 30 мм по висоті коробки; 4 — металева скоба

 

Поклавши перші три ряди і поставивши нагелі, укладають наступні два ряди, просвердлюючи отвори на товщину трьох рядів (тобто захоп­люють верхній брус нижнього пакета), скріплюють їх нагелями і т. д.

Бруси у кутах стін, у стиках по довжині й з вертикальними елемен­тами віконних і дверних коробок з’єднують на дерев’яних шпонках або рейках (рис. 3.13, а, г).

Віконні та дверні коробки або блоки встановлюють одночасно із складанням стін. Потім закріплюють балки перекриттів.

Стіни з бруса внаслідок висихання деревини й ущільнення клоччя в пазах дають усадку до 1/20 своєї висоти. Тому над кожним отвором залишають такий самий проміжок, що заповнюють клоччя або анти­септованою повстю, а довжину нагелів роблять на 2...5 см меншою від висоти трьох рядів брусів.

Складання стін із брусів допускається з відхиленням від вертикалі не більше ніж 3 мм на 1 м висоти, але не більше ніж 10 мм на поверх, а по горизонталі — не більше ніж 3 мм на 1м довжини одного ряду брусів. Бокові грані й торці брусів мають знаходитися в одній вертикальній площині.

З колод діаметром близько 220 мм складають стіни будівель, якщо неможливо виготовити бруси індустріальним способом. Обтесані коло­ди з’єднують поздовжніми пазами-жолобами (рис. 3.13, 3) і вставни­ми прямокутними шипами розмірами 120х60х20 мм, що розташову­ють у шаховому порядку на відстані 2 м один від одного. Глибина гнізда для шипа має на 10 мм перевищувати висоту шипа. Для попе­редження продування пазів їх заповнюють клоччям.

Кутові сполучення (рис. 3.13 д,е) виконують «у чашку» (із за­лишком) або «у лапу» (без залишку). Вінці зовнішніх і внутрішніх стін з’єднують «сковороднем» (рис. IX. 23, є). Щоб зменшити проду­вання і захистити торці колод внутрішніх поперечних стін від загни­вання, торці закривають дошками, які пришивають після закінчення усадки зрубу, що являє собою систему зв’язаних між собою стін. Т саме роблять у кутах при з’єднанні вінців «у лапу».

Будівництво водоприймальних споруд і опор мостів супроводжується влаштуванням зрубів — жорстких конструкцій з брусових або колод­них стін, що перехрещуються одна з одною і створюють квадратні ящи­ки, які наповнюють каменем, гравієм, піском або ґрунтом. Відстань між стінками — 1,5...2,5 м.

Якщо зруби завантажують дрібним ґрунтом, то, запобігаючи вими­ванню його водою, стежать, щоб вінці мали горизонтальну поверхню не менше ніж 15 см завширшки. В особливо відповідальних конструкціях між вінцями прокладають просмолену повсть. У стінках зрубів, завантажуваних каменем, залишають проміжки, що значно економить дере­вину.

Пересічення внутрішніх стінок між собою виконують врубкою «у чашку», а зовнішні кути лицьових стінок з’єднують «у лапу». Для зв’язку вінців у вертикальному напрямку з внутрішнього боку стін забивають шпонки 1,2... 1,5 м завдовжки. Для шпонки прорізують паз трапецеїдальної форми з невеликим відхиленням від вертикалі, що до­помагає краще утримувати вінці від переміщення. Щоб зовнішні стінки високих зрубів під тиском завантаження не деформувались, їх підси­люють лисицями з двох пластин, з’єднаних болтами, отвори під болти мають бути довгастими у вертикальному напрямку, що забезпечує вільне переміщення болтів у випадку нерівномірного осідання вінців.

З дощок у дерев’яних будинках улаштовують стоякові й каркасні обшивні перегородки. Дошки стоякових перегородок встановлюють по напрямних рейках, які прибивають угорі до балок перекриття, а внизу до лаг. Дошки з’єднують вставними шипами або цвяхами, забитими навскоси.

При обшивці каркасних перегородок довгими дошками доцільно застосовувати монтажні напрямні у вигляді брусків (у цьому випадку роботу може виконувати один тесляр). Монтажну напрямну впирають одним наконечником в основу підлоги, а верхній кінець прикріплюють біля стелі до бруска каркаса на відстані, що дорівнює товщині обшивки перегородки. У простір між монтажною напрямною і бруском каркаса перегородки заводять один кінець дошки і пришивають її, а другий кінець прикріплюють до крайнього бруска каркаса. Потім дошку при­бивають до проміжних брусків.

Таку обшивку роблять по обидва боки брусків каркаса. Порожнину, що утворюється між дошками обшивки, в міру нарощування перегородки заповнюють шлаковатою — це сприяє звукоізоляції приміщень і пожежній безпеці. Дошки обшивки перегородок, що будуть обштукатурюватися, розколюють для запобігання жолобленню під впливом вологи розчину.

Встановлення деталей та конструкцій дерев’яних будівель. Дере­в’яні конструкції і будівельні деталі, виготовлені на деревообробних підприємствах, маркують і поставляють комплектно з усіма елемента­ми з’єднань.

Монтаж будівель з елементів заводського виготовлення виконують після підготовки фундаментів для стін, печей і димарів, улаштування підвалів, приямків, уводів водопроводу і випусків каналізації, після підси­пання і планування підпілля.

Наземну частину панельних будівель зводять у такій послідовності. По цоколю на гідро- і теплоізоляційний шар укладають бруски ниж­ньої обв’язки і антисептованої підкладки під панелі цокольного пере­криття (рис. 3.14, а). Панелі перекриття подають краном, починаючи з торця будинку, і стикують їх за допомогою рейок, утеплювача і нащільників, що закріплюють у пазах суміжних панелей. Стінові панелі встановлюють від кута на обв’язку і закріплюють цвяхами. Стик між ними перекривають попередньо укладеною рейкою, що підвищує стій­кість панелей. По вертикалі суміжні стінові панелі стикують за допомо­гою рейки, що закладають у пази. Тимчасово панелі розкріплюють підко­сами (рис. 3.14, б). Шви конопатять з двох боків, потім із зовнішньо­го перекривають нащільником, а з внутрішнього шпаклюють і обклеюють марлею в два шари (рис. 3.14, в).

Після встановлення зовнішніх і внутрішніх панелей їх остаточно закріплюють брусками верхньої обв’язки, цвяхами (як і в нижній обв’яз­ці) і вставною рейкою.

Горищне перекриття влаштовують з півферм, які з’єднують накладка­ми на цвяхах. До нижніх поясів ферм підшивають стелю, облицьовують її поліетиленовою плівкою, а потім — деревоволокнистою плитою. Го­рищне перекриття після покриття даху шифером утеплюють мінераловатними плитами. Для переміщення по горищу на нижніх поясах ферм закріплюють дошки.

Каркасні будівлі збирають з брускових рам розміром на кімнату (рис. 3.14, г). Відстань між стояками рам — 600 мм. Після влашту­вання цокольного перекриття з прогонів-брусків, лаг і дощок підлоги встановлюють краном на цокольну обв’язку спочатку рами поздовжніх стін, а потім торцевих. Тимчасово їх розкріплюють підкосами. Поверх рам на шар антисептованого клоччя кладуть обв’язку під балки го­рищного перекриття.

Стики підбалкової обв’язки не повинні знаходитися над віконними і дверними отворами і збігатися із стиками рам.

Балки горищного перекриття з черепними брусками укладають на обв’язку з кроком 600 мм і закріплюють цвяхами. По балках монтують щити накату, а після влаштування даху і покрівлі на накат кладуть пароізоляцію й утеплювач горищного перекриття.

Монтаж дерев’яних конструкцій. Для запобігання деформуванню великопрогонові конструкції цивільних, промислових, сільськогосподарських будинків та споруд перевозять у проектному положенні. Балки, ферми, арки без достатньої поперечної жорсткості попередньо підсилюють тимчасовими хомутами, розпірками або накладками.

Рис. 3.14. Схеми монтажу конструкцій:

а — цокольного перекриття панельної будівлі; б — стін панельної будівлі; в — верхніх обв’язок; г — стін каркасної будівлі; д — клеєних піврам сільськогосподарської будівлі; е, є — клеєних сегментних ферм; ж — піварок складу зсуванням опорних частин; 1 — цоколь; 2 — просмолене клоччя, обгорнуте руберойдом; З — брус нижньої обв’язки; 4 — нижня горизонтальна з’єднувальна рейка; 5 — стінова панель; 6 — панель цокольного перекриття; 7 — дерев’яна антисептована підкладка; 8 — вертикальна з’єднувальна рейка; 9 — тимчасовий підкіс; 10 — брус верхньої обв’язки; 11 — верхня горизонтальна з’єднувальна рейка; 12 — рама каркаса стіни; 13 — тимчасовий розкіс; 14 - універсаль­ний строп; 15 — двовітковий строп; 16 — піврама; 17 — монтажна вишка з домкратом; 18 — накладка для кріплення піврам; 19 — розпірка для тимчасового закріплення і вивірення; 20 — розчалка; 21 - переставна вишка; 22 — сегментна ферма; 23 — дерев’яна траверса; 24 - металева траверса; 25 — клин; 26 — колодка; 21 - стяжний колінчастий болт; 28 — гайка; 29 — упорне кільце, приварене до болта; 30 — автоматична насосна станція; 31 — проектне положення будівлі; 32 - монтажне положення будівлі; 33 — тимчасова опора; 34 — піварка; 35 - покрівельні азбестоцементні листи по прогонах; 36 - напрямні рухомої опори; 31 - домкратні прути; 38 — гідродомкрати на фунда­менті нерухомої опори.

Монтують дерев’яні конструкції після підтягування болтів, тяжів і усунення дефектів, що інколи виникають під час транспортування.

Місця захоплення конструкцій захищають від зминання. Опорні частини дерев’яних конструкцій, встановлених на кам’яні стіни, покри­вають гідроізоляційними матеріалами. Ферми стропують за верхні вузли, елементи з суцільною стінкою — напівавтоматичними захоплюючими пристроями в обхват. Монтажні роботи ведуть потоковим методом за допомогою самохідних стрілових кранів.

Для збирання клеєних рам, що складаються з Г-подібних половин, застосовують пересувні башту, яку встановлюють усередині прогону як тимчасову опору конструкції. Опора є також майданчиком для скла­дання середнього вузла рами (рис. 3.14, д).

Для монтажу клеєних сегментних ферм прогоном 12...24 м користуютася дерев’ яними траверсами (рис. 3.14, е, є). Траверса має два бруси перерізом 180 х 180 мм, з’єднані у робочому положенні стяж­ними колінчастими болтами діаметром 29 мм. До внутрішньої сторони кожного з брусів прикріплені колодки, які при стягуванні брусів ство­рюють опори для ферми. Траверсу в розведеному положенні підводять під верхній пояс ферми і стягують болтами. Для підйому ферм прого­ном 12 м достатньо однієї дерев’яної траверси, для підйому більш довгомірних конструкцій потрібні дві траверси.

Якщо довжина ферми до 18 м, дерев’яні траверси підвішують до гака крана стропами. Якщо піднімають довші конструкції, дерев’яні траверси підвішують на металеву.

Для того щоб траверса щільніше прилягала до конструкції, яку піднімають, до траверси прив’язують клини; перед підніманням їх встав­ляють між торцем траверси і накладкою верхнього поясу ферми.

Установлені в проектне положення конструкції негайно закріплюють постійними або тимчасовими в’язями і захищають від вологи та сонця.

Верхній пояс першої змонтованої ферми розкріплюють розчалками і ставлять прогони, що з’єднують ферму з жорсткою торцевою стіною. Після встановлення другої ферми першу пару ферм об’єднують у жорст­кий просторовий блок в’язями й елементами даху. Перший блок ферм забезпечує стійкість інших плоских несівних конструкцій, які з’єдну­ються з ним в’язями і прогонами. Така послідовність монтажу конструк­цій виключає необхідність закріплення їх розчалками і тимчасовими в’язями.

Для підвищення технологічності й безпеки монтажу арочних буді­вель і влаштування покрівлі їх несівні та огороджувальні конструкції складають на знижених позначках (рис. 3.124,ж), а потім, зсуваючи опори за допомогою гідравлічних домкратів, усю будівлю або її окремі монтажні дільниці (температурно-усадні блоки) піднімають у проектне положення.

Балки і прогони перекриттів і покриттів монтують з риштувань. Спо­чатку вкладають і вивіряють за вертикальними позначками маякові балки або прогони, інтервали між якими беруть у п’ять-шість прольотів, потім між ними вкладають ті, що залишились, вивіряючи їх за маяковими. Відстань між балками і прогонами перевіряють шаблоном. Накат по балках укладають до влаштування настилу, з якого далі зводять стіни.

Кінці дерев’яних балок і прогонів, які укладають на кам’яні стіни, замуровують наглухо. Кінці елементів скошують і на довжину 75 см від торця з усіх боків, включаючи торець, покривають антисептичною пастою марки 200. Поверх антисептичної пасти кінець балки (на дов­жину замурування плюс 5 см, за винятком торця) покривають гідроізо­ляцією — бітумом.

Кінець балки має знаходитися від задньої стінки гнізда на відстані не менш як 3 см. Під кінець балки кладуть руберойд або пергамін у два шари; гніздо зашпаровують розчином.

Установлення столярних виробів. Готові столярні вироби приво­зять на будівельні майданчики в контейнерах. Виступні прилади вікон­них і дверних блоків запаковують окремо.

Віконні та дверні блоки ставлять на місце в міру зведення стін; у зовнішніх стінах їх слід установлювати по центру, вертикалі й висоті на однаковій відстані від зовнішньої площини стіни. У багатоповерхо­вих будівлях кожний блок другого та розташованих вище поверхів центрують по середній створці блока першого поверху.

У кам’яних стінах блоки закріплюють йоржами, забиваючи їх у дере­в’яні антисептовані пробки, замуровані в кладку при зведенні стін. Вер­тикальні бруски коробок блоків закріплюють двома йоржами на відстані по висоті не більше ніж 1,5 м. До дерев’яних стін блоки закріплюють цв’яхами.

При заповненні віконних прорізів у виробничих будівлях коробки блоків закріплюють до бокових відкосів прорізів анкерами, йоржами або іншими пристосуваннями, які встановлюють через 1,2 м по висоті, але не менше двох у кожному відкосі прорізу.

У стінах і перегородках, що будуть штукатуритись, коробки мають виступати за площину стіни на товщину штукатурки для того, щоб наличник щільно прилягав до зовнішніх граней і штукатурки.

Віконні та дверні коробки зовнішніх стін у місцях контакту їх з кладкою обробляють антисептичною пастою й обгортають гідроізоляцій­ними прокладками (толем, пергаміном). Пустоти між коробками і клад­кою зовнішніх стін проконопачують антисептичною повстю, клоччям та іншими теплоізоляційними матеріалами.

Навішування рам і полотен має забезпечувати плавність відкривання їх і нерухомість у будь-якому положенні. Просвіти у створах і притворах віконних рам і дверних полотен не повинні перевищувати 1,5...2,5 мм, у створах воріт промислових будівель — 2,5 мм.

Просвіти між полотнами зовнішніх дверей (воріт) і підлогою мають становити 2 мм, внутрішніх — 8, дверей санвузлів — 12, воріт промисло­вих будівель — 10...20 мм.

Стулки зовнішніх віконних рам, що відкриваються назовні, повинні мати вітрові гачки, ті, що всередину, — упори. Підвіконні дошки вста­новлюють із похилом усередину приміщення до 1 %; торці підвіконних дощок, що входять у кладку стін, слід обробляти пастою й обгортати толем або пергаміном. Нижню поверхню дощок ізолюють від кладки шаром антисептичної повсті. У межах одного приміщення підвіконні дошки встановлюють на одному рівні.

Столярні перегородки виготовляють на заводах і доставляють на будівельні майданчики у вигляді укрупнених блоків-щитів. Щити з’єдну­ють проміжними стояками. До стін будівлі перегородки прикріплюють йоржами, які прикривають декоративними штапиками. Виступні кути перегородок оформляють кутовими стояками. Стояки і щити перегоро­док встановлюють на чисті підлоги і прикріплюють до них обв’язу­вальними брусками, які оздоблюються карнизами.

Вбудовані меблі (шафи, розкладні ліжка, столи та ін.) надходять на об’єкти в готовому вигляді. В нішах кам’яних стін залишають отвори, куди закладають дерев’яні пробки, встановлюють закріплювальні еле­менти і штирі. До них і прикріплюють меблі.

Для пристругування столярних виробів на будівельному майданчику використовують електрорубанки. Гнізда під дверні замки розмічають по шаблонах, а влаштовують електрофрезою.

Як уже зазначалося, місця з’єднання конструкцій у будівлях оформ­ляють плінтусами, галтелями, наличниками, нащільниками, штапиками та іншими елементами фасонного профілю. їх завозять на будівельний майданчик комплектно, відпилюють «по місцю», закріплюють цвяхами або гвинтами, у кутах стикуючи «на вус».

Декоративні дерев’яні вироби привозять на будівельні майданчики остаточно оформленими, в упакованому вигляді. Встановлюють їх після закінчення основних опоряджувальних робіт.

Усі підготовчі роботи — установлення каркасів, пробок, закріплю­вальних деталей та йоржів — закінчують до початку малярних робіт. Після встановлення виробів підправляють опорядження в місцях по­шкоджень.