Наведення, орієнтування і встановлення конструкцій.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Наведення, орієнтування і встановлення конструкцій.



Наведення і орієнтування – операції, які забезпечують максимальне приближення конструкції до проектного положення у вертикальній і горизонтальній площі. Ступінь приближення залежить від виду конструкції і способів її стикування від виду конструкції і способів її стикування з раніше установленими базовими поверхнями.

Основні принципи наведення і орієнтування до мінімуму можливих переміщень і перестановок.

Встановлення (посадка) - операція , яка завершує наведення й орієнтування із забезпеченням проектного положення конструкції. Під час установлення, яке здійснюється за прийнятими орієнтуваннями)рисками, штирями, за спеціальними фіксуваннями чи закладними пристроями, домагаються повного контакту відповідних поверхонь конструкцій, які монтуються з раніше встановленими елементами конструкцій або пристосувань .

Залежно від обмежень, що накладаються на ступені свободи переміщення конструкції в просторі по відношенню до проектних осей, виділяють три види установлення - вільне, обмежено вільне й обмежене (примусове).

Вільне установлення не передбачая застосування засобів і пристроїв, обмежуючих вільне переміщення конструкцій у просторі.

Обмежено вільне установлення виконують з використанням спеціальних конструкцій або пристроїв, частково обмежуючих вільність переміщення елементів, які монтують в одному або кількох напрямках. Такий вид установлення можна застосовувати для всіх елементів, які мають статичну стійкість, низьке розташування центра ваги і необхідну для цього площу обпирання (плити перекриттів, збірні фундаменти, блоки тощо), а також для елементів, які не мають статичної стійкості, але з обмеженим переміщенням в одній з площин (зовнішні й внутрішні панелі, перегородки та ін.).

Обмежене (примусове) установлення конструкцій в проектне положення виконують шляхом обмеження переміщення конструкцій в усіх напрямках, крім одного. Цього досягають застосування спеціальних пристосувань, самофіксуючих замкових з’єднань та інших пристроїв. Примусове установлення ефективне під час монтажу неважких колон,регелів і стінових панелей, особливо в індустріальному житловому будівництві.

Вивірення конструкцій – операція, що забезпечує точну відповідність положення конструкцій, які монтуються, проектному. вивірення може бути візуальним та інструментальним, яке виконують в процесі установлення, коли конструкцію утримують монтажними кранами або іншими механізмами і пристосуваннями, а також після її установлення при закріпленні. В окремих випадках вивірення можна не виконувати (безвивірне установлення).

Вільне установлення можливе при монтажі вертикальних довгомірних конструкцій з малою площиною опору і високим розташуванням центра ваги (колони щогли ).

Візуальне вивіреннявиконують, якщо точність опорних або торцевих поверхонь і стиків конструкцій достатня з використанням різних вимірю­вальних пристроїв: сталевих рулеток, лінійок, калібрів, шаблонів тощо.

Інструментальне вивірення виконують у тих випадках, коли забезпечити точність установлення монтажних елементів і конструкцій складно; при цьому перевіряють тільки опорні або торцеві поверхні чи стики змонтованих конструкцій.

Інструментальне вивірення - найбільш поширений вид перевірки розташування змонтованих конструкцій у плані, по висоті й по вертикалі - здійснюють за допомогою спеціальних пристосувань (кондукторів, рамно-шарнірних індикаторів) та різних інструментів: теодолітів, нівелірів, лот-пристроїв, лазерних пристроїв тощо.

Безвивірне установлення характерне здебільшого для монтажу збірних металевих конструкцій (в окремих випадках і залізобетонних), які мають підвищений клас точності геометричних розмірів у монтажних стиках. Це дає змогу при встановленні колон з фрезерованими торця­ми виключити вивірення не тільки їх, а й елементів каркаса за умови забезпечення високої точності монтажу тільки опорних плит (фундаментів).

Вивірення виконують у плані, по висоті й по горизонталі (вертикалі), а також відносно раніше установлених конструкцій з контролем відхилення від співвісності, перпендикулярності й паралельності залежно від вимог проекту виконання робіт.

Вивіренням установлюють точність змонтованих елементів і конструкцій. Кількісним критерієм точності є найбільш можливе за певних умов відхилення геометричних параметрів, спричинене похибками виготов­лення, укрупнення і монтажу. Точність характеризується коефіцієнтом

де — відхилення розмірів розташування закладних деталей, анкерних болтів, похибки виготовлення конструкцій, установлення тощо.

Чим ближче до одиниці, тим вищі точність і якість монтажних робіт.

Можливі граничні відхилення від проектного положення елементів і конструкцій під час монтажу обумовлюються проектом виконання робіт залежно від конструктивних рішень, застосовуваних пристроїв і оснащення, виду встановлення, порядку зварювання та інших умов.

Результати перевірки оформляють актами проміжної перевірки змонтованих конструкцій і актами огляду прихованих робіт, додаючи виконавчу схему геодезичного контролю.

Закріплення конструкцій.Тимчасове закріплення конструкцій має забезпечувати стійкість їх в проектному положенні на період вивірення, постійного закріплення і технологічного вистоювання бетону у стиках. Без тимчасового закріплення можна встановлювати тільки статично стійкі конструкції, які не змінюють свогоположення під дією тимчасових навантажень і сил, - переважно конструкції з широкою і низьким розташування центра ваги, що знаходяться у стані статичної рівноваги. З тимчасовим закріпленням установлюють ста­тично нестійкі монтажні конструкції (якщо не передбачається постійне закріплення їх) у тих випадках, коли треба звільнитимонтажний засіб від утримання конструкцій, провести перевірні роботи, тривалість підготовки стиків велика тощо.

Критерієм надійності тимчасового закріплення є відповідність кріплення вимогам вивірення (точність монтажу). Надійність тимчасового закріплення характеризується стійкістю конструкцій і визначається ступенем наближення коефіцієнта стійкості . Наприклад, для жорстких конструкцій

де — відповідно сумарні утримуючи та перекидні моменти.

Всі засоби тимчасового кріплення поділяють на індивідуальні та групові.

Індивідуальні засоби кріплення (рис. 3.1., а-г) — клин, клинові вкладки, розчалки, підкоси, розпірки,кондуктори,фіксатори - застосовуються для закріплення окремих статично нестійких монтажних елементів і конструкцій.

Групові засоби кріплення передбачають закріплення кількох статично нестійких монтажних елементів і конструкцій. До них належать групо­ві кондуктори і спеціальні пристосування, які забезпечують закріплен­ня кількох конструкцій або однієї на кількох опорах (рис. 3.1., д).

 

Рис. 3.1. Тимчасове закріплення колон:

а — орієнтири для точного установлення колон; б — універсальний кондуктор; в — тимчасове закріплення колон за допомогою роздільного кондуктора; г — закріплення колон клинами і розчалками; д - закріплення груповим кондуктором; 1 — риски на стакані фундаменту; 2 — осі підкранових балок; 3 - риски на колоні; 4 — колона; 5 — піврама кондуктора; 6 - затискний гвинт; 7 — стяжний болт;8 - закріпне обладнан­ня; 9 - підлива цементного розчину; 10 - клин; 11 — розчалка; 12 — стяжна муфта.

 

Постійне закріплення забезпечує стійкість конструкцій у проектному положенні на період виконання післямонтажних робіт і експлуатації. Постійне закріплення є завершальною операцією монтажного процесу і закінчується електрозварюванням закладних частин або арматури, встановленням болтів, заклепок, бетонуванням стиків тощо.

Електрозварюванням з’єднують металеві конструкції, закладні частини й арматуру у стик, кутом, у тавр і внапусток. Електрозварювання може бути ручним, автоматичним і напівавтоматичним; його слід виконувати з одного або двох боків деталей, які будуть зварюватися. Для цього торець деталей обрізують під прямим або косим кутом, а сам скіс роблять одностороннім, двостороннім або чашоподібним.

Основними видами зварювання монтажних з’єднань є дугова шовна, дугова ванна, електрошлакова. Оскільки для останньої характерний безперервний процес, її застосовують переважно для зварювання стиків листових конструкцій.

Шви великої протяжності при ручному зварюванні виконують ділянками 300...400 мм завдовжки, а якщо товщина металу більше ніж 8 мм — у кілька шарів. Для цього застосовують електроди типу Е42 або Е42А, де цифра позначає міцність наплавленого металу (42 кгс/см2), літера А — підвищене значення відносного подовження й ударної в’язкості.

Становлення болтів нормальної (чорні болти) і підвищеної (чисті болти) точності виконують вручну, а закручування гайок - пневматич­ними й електричними гайко закручувальним або ручними ключами. Після затягування гайок для більш надійного закріплення їх установ­люють контргайки, які прихвачують електрозварюванням, або на нарізці роблять насічки. Під час ставлення високоміцних болтів поверхні елементів стиків і вузлів, що прилягають одна до одної, перед збиранням очищають піскоструменевими апаратами, металевим порошком, обпаленням тощо. Гайки високоміцних болтів закручують до досягнення розрахункового крутного моменту спочатку гайкозакручувачами, а потім докручують спеціальними тарувальними ключами.

Заклепочні з’єднання застосовують для конструкцій, працюючих під динамічним навантаженням. Найбільш поширені у монтажі заклепки з напівкруглою головкою. У разі потреби отримання гладкої поверхні застосовуютьзаклепки з потайною головкою. За взаємним розташуванням деталей заклепочні з’єднання виконують стиковими з однією або двома накладками, розташовуючи заклепки в один або кілька рядів, паралельно або в шаховому порядку. Загальна товщина деталей, що з’єднуються, не повинна перевищувати чотирьох діаметрів заклепки.

Дюбелі використовують для монтажних з’єднань сталевих конструкцій (закріплення сталевого профільованого настилу у покрівлях і стінах промислових будівель, прогонових споруд транспортних галерей та в інших огороджувальних конструкціях). Їх установлюють пристрілю­ванням за допомогою монтажного пістолета ПЦ-84. Сумарну товщину пристріляного елемента визначають залежно від товщини і тимчасово­го опору сталі опорного елемента, що позначається на кресленнях КМ.

Замонолічування стиків і швів виконують переважно в залізобетонних конструкціях з метою закріплення їх у проектному положенні, для збереження міцності та стійкості на довгий час, захисту металу від корозії, а огороджувальних конструкцій — від продування і проникнення вологи, для забезпечення потрібної звукоізоляції, отримання потрібних теплотехнічних якостей тощо. Виконання цих вимог забезпечують застосуванням відповідних конструктивних рішень стиків і швів, використанням для замонолічування спеціальних матеріалів і методів виконання робіт (рис. 3.2.).

За способом з’єднання стики поділяють на монолітні безарматурні, монолітні на випусках арматури, зварювальні на закладних деталях, болтові;

за сприйманням розрахункових зусиль — на ті, що сприймають, і ті, що не сприймають розрахункові зусилля.

Ці умови роботи стику є визначальними при виборі способів і встановленні часу вистоювання бетону або розчину в стиках.

Перед замонолічуванням стиків виконують роботи з антикорозійного захисту, герметизації та утеплення їх.

Антикорозійний захистметалевих елементів, які будуть стикуватись (арматури і закладних деталей), виконують газополум’яним, механічним або електрохімічним нанесенням на них металізаційних, полімерних або комбінованих (металізаційно-полімерних або металізаційно-лакофарбових) покриттів. Попередньо металеві елементи очищають, а перед нанесенням лакофарбових покриттів обґрунтовують. Найбільш поширеними лакофарбовими покриттями є перхлорвінілові лаки, полістирольні клеї, епоксидні лаки, а також їхні суміші з цементом.

Герметизують стики у тих випадках, коли треба запобігти проник­ненню вологи в будівлю. Для цього застосовують різні пористі герметизувальні прокладки (пороізол, герніт та ін.) або спеціальні ущільнювальні мастики (тіоколову, поліізобутиленову тощо). Прокладки укладають у горизонтальні шви в процесі монтажу, а у вертикальні - після закріп­лення конструкцій. Мастики наносять шприцами під тиском.

 

Рис. 3.2. Замонолічування стиків і швів залізобетонних конструкцій:

а - стик колон з фундаментом; б, г - замонолічування стиків колон у стаканах фундаментів за допомогою пристрою «Главмосстрою» та схема розміщення його; в — стик колони з колоною; д — замонолічування стиків колон з колонами; е — те саме, панелей перекриття методом набризку бетону; 1 - стакан фундаменту; 2 — колона; З - бетонне заповнення; 4 - вирівнювальний шар; 5 — компресор; 6 — гаситель; 7 — шланг стисне­ного повітря; 8 - те саме, розчину; 9 - приймальний бункер; 10 — автосамоскид; 11 - арматурний випуск; 12 - зварний шов; 13 — сталева прокладка; 14 - Г-подібна півформа; 15 - карман для бетону; 16 — замок; 17 - штанга; 18 - змішувальна камера; 19 - матеріальний шланг; 20 — напірна ємність для води; 21 — камера шприц-машини ємністю З м.

Для утеплення стиків застосовують різні теплоізоляційні матеріали — вкладиші з пенополістиролу, напівжорсткого скловолокна або мінераловати, обгорнені синтетичною плівкою або пергаміном. Стики герме­тизують і утеплюють найчастіше у зовнішніх стінових панелях і блоках.

Роботи із замонолічування стиків дуже трудомісткі, тому що бетон або розчин укладають великою кількістю малих порцій по всьому об’єкту. Поверхні залізобетонних конструкцій, які стикують перед укладанням бетону, слід очистити від бруду, продути стисненим повітрям або промити водою. У разі потреби стик, що замонолічують, огороджують опалубкою.

Укладання бетонної (розчинової) суміші можна виконувати механізовано за допомогою розчинонасосів і пневматичних нагнітачів або вручу.

 

3.2. Особливості монтажу залізобетонних конструкцій.

Монтаж фундаментів. Перед монтажем фундаментів треба виконати підготовчі роботи: розбивання і закріплення осей, підчищення дна котловану і перевірку його позначок. Осі фундаментів закріплюють на огорожі або на спеціальних бетонних кілках, які встановлюють за межами котловану. Для забезпечення точності монтажу осі переносять у котлован безпосередньо на місце установлення фундаментів і закріплюють там металевими штирями, скобами або кілками, які забивають у ґрунт (рис. 3.3., а). Збірні залізобетонні фундаменти найчастіше монтують з транспортних засобів, рідше — з розкладанням біля місць установлення.

Стрічкові фундаменти складаються в основному з двох конструктивних елементів — блок-подушок трапецеїдальної або прямокутної форми і стінових блоків чи панелей, з яких споруджується стіна фундаменту (рис. 3.3., б). На піщаних ґрунтах фундаментні подушки кладуть безпосередньо на вирівняне дно, на інших ґрунтах попередньо влаштовують піщану або щебеневу підсипку 10 см завтовшки з добрим ущільненням.

Монтаж стрічкових фундаментів починають з укладання маякових блоків по кутах будівлі і в місцях перетину стін; якщо протяжність стрічок фундаментів велика, маякові блоки встановлюють на відстані не більше ніж 20 м один від одного.

Для встановлення маякових блоків від точки перетину осей фундаментів у кутку будівлі по обидва зовнішні боки метром визначають положення зовнішніх граней кутового фундаментного блока, забивають у цих місцях два металевих штирі, натягують на них шнури, за якими кладуть усі проміжні блоки (рис. 3.3., в).

Рис. 3.3. Монтаж фундаментів:

а - перенесення розбивних осей (1-І, II-II) з огорожі на дно котловану; б - монтаж г стрічкового фундаменту з блоків; в — монтаж фундаментних блоків (штриховкою показані маякові блоки, цифрами 1...І07 - послідовність монтажу); г, д — монтаж фунда­ментів стаканного типу; е - фрагмент дійсних геодезичних позначок; і — огорожа; 2 — стрічки огорожі; 3 - висок; 4 — розбивні кілки або скоби; 5 — подушки-блоки; 6 — піщана основа; 7 - причалка; 8 - фундаментні блоки; 9 - риски на верхній поверхні фундаменту; 10 - те саме, на бокових гранях; 11 — гусеничний кран; 12 — положення блоків фундаменту до підйому; 13 - блок фундаменту на проектній позначці; 14 - чотиривітковий строп.

 


Блоки піднімають за чотири петлі стропом, який складається з чотирьох віток. Стропи знімають, коли блок займе правильне положення в плані й по висоті. Верх маякових блоків перевіряють нівеліром, верх інших блоків — шнуром або візируванням по раніше встановлених блоках. Якщо блок укладений в плані або по висоті з відхиленням, що перевищує допустиме, його піднімають краном, відводять убік, вирівнюють основу і знову укладають.

Після монтажу фундаментних блоків зрізують монтажні петлі, перевіряють горизонтальність поверхні блоків і у разі потреби вирівнюють цементним розчином. Шви між подушками заповнюють піском і трамбують, а у верхній частині зашпаровують шаром цементного розчину 4 см завтовшки.

Монтаж блоків і панелей фундаментних стінок виконують тими самими кранами, що і блок-подушок. Їх зачіплюють двома стропами за монтажні петлі й встановлюють у проектне положення. Стики і шви між блоками заповнюють цементним розчином марки 400.

Монтаж окремо розташованих фундаментів стаканного типу під залізобетонні колони ведуть у такій послідовності: переносять виском на дно котловану положення осей, точно фіксуючи їх штирями або кілками, забитими в ґрунт (рис. 3.3., г, д); перевіряють внутрішні розміри і правильність положення осьових рисок на нижньому рівні блока; фундаментний блок заводять краном на проектні осі, цент­рують по забитих кілках і опускають на місце установлення. При цьому риски на фундаменті мають збігатися з рисками на кілках або скобах. Положення фундаментів у плані перевіряють теодолітом, який встановлюють над першим фундаментом у точці перетину поздовжньої і поперечної осей будівлі, і наводять на риску останнього фундаменту в ряду, який контролюється. Потім послідовно перевіряють усі фундаменти ряду і позначають на них дійсне положення осей. Відповідність висотних позначок фундаментів і дна стаканів перевіряють теодолітом відносно тимчасових реперів. Після цього усі вимірювання (дійсне положення осей, розміри між фундаментами, розміри стаканів і їхніх позначок) наносять на виконавчу геодезичну схему (рис. 3.3, е).

Монтаж колон. При надходженні залізобетонних колон на будівельний майданчик треба перевірити відповідність розмірів їх проект­ним і точність положення закладних деталей. Колони одноповерхових промислових будівель монтують найчастіше цілком; довгі колони на спеціальному стенді укрупнюють.

Для підготовки колон під монтаж слід нанести з чотирьох боків зверху колони і на рівні верху фундаментів осьові риски. Якщо на колони будуть монтуватися підкранові балки, то з двох боків консолей або траверс колон, що складаються з двох віток, наносять риски осей балок.

Перед монтажем у разі потреби колони оснащують хомутами або струбцинами з розчалками, драбинами і монтажними столами, начіплюють монтажне обладнання. Подають колони під монтаж у певній послідовності й монтують «з коліс», в окремих випадках з розкладанням біля місць установлення.

Процес монтажу колон включає такі операції: стропування, піднімання, переміщення, орієнтування на місце встановлення, встановлення, вивірення, тимчасове і постійне закріплення.

Для піднімання колони без консолей масою до 10 т застосовують фрикційні захоплювачі, більш важких — штирові з дистанційним розстропуванням. Для стропування колон з консолями використовують рамкові захоплювачі, а для монтажу з транспортних засобів — балан­сирні траверси, які складаються з двох віток.

Піднімання колон можна здійснювати методом повороту або ков­зання. При підніманні поворотом башмак колони розташовують біля опори, захоплюють краном колону за верхню точку, повертають стрілу з одночасним вибиранням поліспаста і приводять колону у вертикаль­не положення. У разі піднімання ковзанням біля опори розташовують ту частину колони, за яку вона застропована. Кранівник, не рухаючи стрілу, вибирає поліспаст, і колона нижнім кінцем (башмаком), ковзаючи по напрямних, установлюється у вертикальне положення. Залежно від маси колони для ковзання башмака напрямні виконують у вигляді бруса чи рейки або встановлюють башмак на спеціальні візки, що рухаються по колії. Після піднімання колони кран переміщує її до місця встановлення й опускає в стакан фундаменту. При цьому треба контро­лювати збіг осьових рисок у нижній частині колони з осьовими риска­ми, нанесеними на верхню поверхню фундаменту. До розстропування колони перевіряють вертикальність її установлення за допомогою двох теодолітів, розташованих на взаємно перпендикулярних осях. Верти­кальність забезпечено, якщо збіглося положення нижніх і верхніх рисок на колоні з вертикальною візирною віссю теодоліта.

Позначки опорних підкладок підкранових балок, ферм і дна стакана фундаменту контролюють методом геометричного нівелювання. Для точного установлення колон на проектні позначки застосовують армо- бетонні підкладки перерізом 100 х 100 мм і 20...30 мм завтовшки.

Для тимчасового закріплення колон у стаканах фундаментів застосовують клини, інвентарні клинові вкладки, розчалки або підкоси, поодинокі або групові кондуктори (див. рис. 3.4.).

Клини бувають залізобетонні, сталеві, дерев’яні. Доцільніше застосовувати бетонні або залізобетонні клини,які після замонолічування залишаються в бетоні стику. Дерев’яні клини не менше ніж 250 мм завдовжки із скосом однієї грані на 1/10 мають бути з деревини твердих порід.

Для закріплення колон з шириною грані до 400 мм ставлять по одному клину з кожного боку колони, при більшій ширині — по два. Між гранями колони і стінками фундаменту залишають проміжок не менше ніж 2...З см для заповнення стику бетонною сумішшю. Для ви­вірення і тимчасового закріплення колон ефективні клинові вкладки і розсувні клини — це скорочує тривалість установлення колон і роботи крана приблизно на 15 %, зменшує витрати сталі й підвищує точність монтажу. Під час вивірення і тимчасового закріплення важких колон 12... 18 м заввишки для забезпечення стійкості їх крім клинів додатко­во застосовують розчалки або жорсткі підкоси.

Для тимчасового закріплення колон також застосовують кондуктори різних типів (роздільні, поодинокі, автоматизовані тощо).

Після тимчасового закріплення стик колони з фундаментом запов­нюють цементним розчином або бетонною сумішшю. Знімають засоби тимчасового кріплення після того, як міцність бетону в стиках досягне 70 % проектної міцності.

Монтаж колон одноповерхових будівель виконують переважно самохідними кранами, в окремих випадках - баштовими.

Вибір" схеми руху кранів і послідовність монтажу колон залежать від ширини прогону, маси колони і вильоту стріли крана. Найчастіше застосовують поздовжню схему, коли кран рухається вздовж будівлі, монтуючи з однієї стоянки одну або кілька колон. Якщо ширина про­гону до 18 м, то організовують рух крана посередині, якщо ширина більша - по краях прогону або зигзагоподібно.

Колони багатоповерхових будівель, що мають в перерізі квадрат або прямокутник, монтують поштучно на один, два і більше поверхів. Колони першого поверху встановлюють у стакани фундаментів, вивіряють і закріплюють так, як колони одноповерхових будівель. Колони наступних поверх і в установлюють на торці розташованих нижче колон. Стропування і піднімання колон 4…7м заввишки здійснюють фрикційними захоплювачами.

Для тимчасового закріплення колон, стики яких розташовані вище рівня перекриття, застосовують поодинокі (для закріплення однієї колони) або групові - для чотирьох колон - кондуктори (рис. 3.4.).

Для тимчасового закріплення залізобетонних ферм і балок застосовують спеціальні кондуктори. Після встановлення на місце ферми і балки вивіряють, у разі потреби виправляють положення їх відносно розбивних осей і позначок опорних вузлів, перевіряють відстань до раніше встановленої ферми чи балки.

Ферми вивіряють відразу після встановлення їх. Позначки опорних вузлів ферм перевіряють нівеліром, вертикальність ферми — виском, прогин їх з площини — дротом, який натягують між двома кінцями ферми, а відстань між верхніми поясами ферм — сталевими стрічками або шаблонами.

До встановлення ферм навішують риштування на змонтовані коло­ни і на самі ферми вздовж нижнього пояса. Під час роботи на верхньому поясі використовують навісні колиски. До піднімання ферм на кожній з них закріплюють трос для безпечного переміщення монтажників по нижньому поясу. Після вивірення й остаточного закріплення залізобетонних або металевих ферм на них укладають плити покриття.

Рис. 3.4. Тимчасове закріплення колон багатоповерхових каркасних будинків: а — поодинокий кондуктор; б — схема установлення колон; в — рамно-шарнірний індикатор (РШІ); г — кріплення колон у поворотному хомуті РШІ; д — схема переставлення РШІ; 1 — колона; 2 — кутовий стояк; З — стик колон; 4 — раніше поставле­на колона; 5 — балочка; 6, 16 — шарніри; 7 — регулювальний гвинт; 8 — захоплювач; 9 — огорожа; 10 — поворотна колиска; 11 — стояк риштувань; 12 — драбина; 13 — опорна лапа; 14 — трос; 15 — поворотний хомут; 17 — натяжний пристрій; 18 - фіксатор; 19 — замок кріплення; 20 - кондуктор на чотири колони; 21 - поздовжня тяга; 22 — поперечна тяга.

Плити перекриття одноповерхових промислових будівельзахоплюють багатовітковими стропами або траверсами. Після піднімання і встановлення на місце плити вивіряють по рисках, попередньо нанесе­них на самі плити і на опорні вузли ферм. Монтаж плит по залізобе­тонних фермах виконують у першій чарунці прогону послідовно з одного краю прогону до другого, у наступних чарунках — від середини до країв. По безліхтарних металевих фермах плити укладають у кожній чарунці симетрично з обох боків від опорних вузлів до гребеня або від гребеня до опорних вузлів ферм. По фермах з ліхтарями плити слід класти симетрично, спочатку по поясах ферм, а потім по ліхтарю.

Монтаж плит перекриття і покриттякаркасних будівель виконують після розмічання місць установлення їх і приварювання опорних столів. Монтаж починають з установлення розпірних плит, які розта­шовані між колонами, і приварювання їх до ригелів у чотирьох кутах. Потім монтують послідовно інші плити.

Для монтажу плит перекриття і покриттякрупнопанельних будівель, виготовлених касетним способом, у процесі подавання до місця укладання їх переводять з вертикального (транспортного) положення у горизонтальне (проектне), використовуючи вантажозахоплюючий пристрій з кантувачем - поліспаст з гідравлічним гальмом, на якому закріплені розчалка і блокова підвіска із стропами.

Плити перекриття починають укладати від сходової клітки, що дає змогу відразу після укладання першої плити по змонтованих сходах і площадках піднятися на перекриття і продовжити монтаж.

Монтаж стінових панелей. Огороджувальні конструкції промисло­вих каркасних будівель - це великі стінові панелі, які можуть бути самонесівними і навісними. Зовнішні стінові панелі каркасних буді­вель встановлюють після монтажу й остаточного закріплення в проект­ному положенні всіх конструкцій каркаса.

Для організації монтажу зовнішніх стінових панелей одноповер­хових промислових будівель стіни ділять на захватки, довжина яких дорівнює одному, двом чи кільком крокам колон. Панелі однієї захват­ки монтують з однієї стоянки крана на всю висоту будівлі. Якщо крок колон 6 м, за захватку беруть дві чарунки, якщо 12 м - одну (рис. 3.5, а).

Перед монтажем панелей треба виконати підготовчі процеси: ґрун­тування почищених торців, розташованих нижче панелей, холодною мастикою ізол, встановлення маяків-підкладок з армованих цементних плиток, наклейку герметизувальних прокладок і розстилання цементного розчину.

Панелі монтують, як правило, з транспортних засобів, при великих обсягах робіт — з попереднім розкладанням. Панелі 6 м завдовжки стропують за дві, а 12 м завдовжки — за чотири петлі. У проектне положення їх установлюють самохідними кранами; вивірення і закріп­лення зварюванням до закладних деталей колон виконують з ришту­вань - навісних, переставних і рухомих. Найбільш ефективні ришту­вання, які переміщуються у вертикальному і горизонтальному напрям­ках по башті монтажного крана (рис. 3.5., в).

На практиці промислового будівництва широко застосовують мон­таж огороджувальних стінових конструкцій елементами великого роз­міру вертикальної розрізки по всій висоті будівлі (рис. 3.5., б).

Такі панелі укладають горизонтально в спеціальний кондуктор і разом з ним установлюють краном у проектне положення. Після виві­рення і закріплення панелі кондуктор знімають. Горизонтальні й вер­тикальні стики панелей зашпаровують пороізолом і самоклеїльною стрічкою «герлен», а з внутрішньої сторони розшивають цементно-піща­ним розчином. Застосування стінових панелей великого розміру дає змогу зменшити кількість монтажних елементів у 3...6 разів, довжину стиків між панелями — у 4 рази, зменшити витрати сталі на 10...18 %.

Монтаж стінових панелей багатоповерхових будівель виконують поетапно після зведення і проектного закріплення несівних конструкцій на захватці або будівлі. Стінові панелі монтують тими самими кранами, що й каркас. Великі панелі встановлюють у поперечному напрямку, з’єднуючи внутрішню грань з упорною гранню шаблона, в поздовжньому напрямку — по установлювальних рисках, по висоті — по рисках висотних позначок (рис. 3.5., а, б, в).

Панелі, що спираються нижньою гранню на ригель або плиту пере­криття, встановлюють по висоті на попередньо вивірені нівеліром підкладки. Монтують і закріплюють панелі з навішених драбин. Верти­кальні й горизонтальні шви розшивають з підвісних колисок. Послі­довність монтажу навісних панелей залежить від розрізки стін, конст­рукцій стиків, типу монтажного оснащення тощо. Стріловими кранами панелі стін дворядної розрізки монтують на висоту захватки послідов­но на кожній ділянці; баштовими кранами монтаж на захватці викону­ють поверхово горизонтальними смугами (рис. IX. 19, г, д). Монтаж стінових панелей великопанельних безкаркасних будівель здійснюють з транспортних засобів за погодинним графіком. Залежно від конструктивних рішень стиків панелей і монтажного оснащення 1 застосовують такі методи монтажу: вільний, — із застосуванням уста­новлювальних рисок і підкосів; фіксований, або обмежено вільний, — з використанням групового монтажного оснащення і метод просторової фіксації за допомогою спеціальних замкових пристроїв.

Рис. 3.5. Монтаж стінових панелей:

а — схема монтажу; б - складання та монтаж стінової огорожі великими блоками; в - обладнання крана пересувними риштуваннями для монтажу панелей; 1 - колона; 2 - стоянки крана; З - кран; 4 - панелевоз; 5 - касета для складування стінових панелей; 6 - відтяжка; 7 - двовітковий строп; 8 - стінова панель; 9 - стояк; 10 - драбина; 11 - висувні підйомні риштування; І...ХІІ - послідовність монтажу.

 

Монтаж стінових панелей починають після розмічання місць уста­новлення панелей на перекритті, ретельної підготовки монтажного го­ризонту і проводять у певній послідовності (рис. 3.7, а, б, в).

При вільному монтажі під кожну панель установлюють фіксатори (маяки), між якими укладають шар цементного розчину. Під зовнішні стінові панелі крім розчину укладають ще герметизувальні і теплоізо­ляційні прокладки. Стропують панелі траверсами за дві або чотири І точки.

Тимчасове кріплення окремих панелей у проектному положенні забезпечують за допомогою індивідуального монтажного оснащення у вигляді підкосів зі струбцинами або іншими пристосуваннями (рис. 3.7., г, д, є) до панелей перекриття за монтажні петлі або за допомогою спеціальних захоплюючих пристроїв, які вставляють в отвори панелей перекриття, утворені в процесі виготовлення їх. Внутрішні стінові панелі, що стикуються під прямим кутом, тимчасово кріплять за допомогою кутових в’язей із струбцинами.

Рис. 3.6. Монтаж навісних панелей:

а - вивірення панелі по вертикалі за допомогою рейки-виска; б - те саме, у поперечному напрямку за допомогою шаблона по розбивній позначці; в - те саме, по висоті за допомогою кутового шаблона; г - схема монтажу панелей; д - послідовність монтажу панелей на захватці; 1 - навісна панель; 2 - рейка-висок; З - колона; 4 - плита перекриття; 5 - шаблон; б - позначка на шаблоні; 7 - те саме, встановлювальна; 8 - те саме, на панелі; 9 - те саме, на шаблоні; 10 - кутовий шаблон; 11 - підкладка; 12 - баштовий кран; 13 - пересувні телескопічні риштування; 14 - стінові панелі; 15 - стрічкове скління. Цифрами 1...28 у кружечках показано послідовність монтажу панелей

 

Зовнішні стінові панелі вивіряють по зовнішній площині, внутрішні – по одній з площин. Вертикальність установлення панелей перевіряють спеціальною рейкою-виском, установленим на панель з внутрішнього боку.

Для монтажу поперечних несівних стін застосовують обмежено вільний монтаж з використанням групового монтажного оснащення у вигляді об’ємних кондукторів, жорстко-шарнірних кондукторів або шарнірних в’язей (рис. 3.7., ж, з). Монтаж починають з установлення і геоде­зичного вивірення положення кондуктора. Потім ставлять базові панелі з використанням жорстких горизонтальних в’язей (тяг або штанг). За допомогою їх стінові панелі зразу приводять у вертикальне положення без додаткового вивірення. Нижня частина панелі фіксується за допомогою спеціальних пристроїв.

Рис. 3.7. Монтаж стінових панелей великопанельних будівель:



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.76.226 (0.016 с.)