Християнське віровчення і культ

Основні положення християнського віровчення сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів і викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.
Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого («свята трійця»). Бог-отець розглядається як творець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською «біографією». Бог-дух святий походить від Бога-отця, у католицизмі — і від Бога-сина. Християнська «трійця» несе на собі відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія так і не змогла.
Найважливішим положенням християнства вважається догмат, боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, і начебто став людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням, що приписуються Христу, авторитету «божественних істин», а саме: представити християнство як «боговстановлену релігію».
Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-отцю за гріхи людей — спокутував їх. Тим самим він начебто відкрив людству шлях до «спасіння від влади гріха». Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі. Такий же фантастичний характер, породжений релігійним спотворенням реальності, мають й інші християнські догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених від стародавніх східних релігій. До таких запозичень слід віднести, зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Вимога визнати догмати абсолютними, непогрішними істинами, набутими від Бога, сприяє закріпленню у свідомості віруючих спотворених уявлень про світ.
Символ віри приписує вірувати в «єдину святу, соборну та апостольську церкву», визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є породженням самого християнства, а запозичена від дохристиянських вірувань з досить незначною переробкою стосовно культу Ісуса Христа. Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності. Найважливіші елементи християнської обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення), миропомазання (передавання хрещеному «благодаті святого духа» шляхом змащування його ароматичною речовиною — миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та
маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою — єлеєм). Своїми джерелами християнські таїнства сягають первісних культових дій.
Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням «священного писання», поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння — постійно впливаючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили. Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ «святих» — ушанування осіб, які «догодили богу» і відзначені ним «даром чудотворення». Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб «спасіння».
Значне місце у християнському культі відводиться святам: «воскресіння» Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тощо.

 

ПРОТЕСТАНТИЗМ

(от лат. protestans — публично заявляющий) — совокупность церквей и сект, которые возникли в ходе Реформации 16 в. и вместе с католицизмом и православием составляют основные разновидности христианства. Реформация означала коренную перестройку католической церкви в соответствии с потребностями грядущей буржуазной эпохи, противопоставившей сословно-феодальному строю идеологию частного предпринимательства, личной инициативы и духовной свободы. П. единственной богодухновенной книгой признал Библию и отверг претензии церкви на роль непременного посредника в деле спасения. Он не признает ин-т священства, культ Богоматери и святых, монашество, учение о чистилище, верховную роль Папы. Из семи таинств были сохранены лишь крещение и причащение в существенно новой интерпретации.
Философский интерес к П. связан в первую очередь с тем, что П., как и кальвинизм, сыграл существенную роль в формировании капитализма и становлении идеологии частного предпринимательства.
Судьба человека, учит П., всецело определяется милостью Бога, дарующего спасение по своей абсолютно свободной воле, а вовсе не понуждаемого молитвами и «добрыми делами» человека (принятием таинств, посещением святых мест, пожертвованиями в пользу церкви и т.п.). Спасает только личная вера (sola fide) в искупительную жертву Иисуса Христа, такая вера может возникнуть лишь под воздействием Святого Духа, свидетельствующего грешнику о его предопределенности к «сынам света». Бог в П. мыслится прежде всего как наделенный высшей справедливостью и милосердием личностный партнер человека, требующий от христианина лишь полного доверия и осознания собственной неискоренимой греховности. Традиционные доказательства бытия Бога (онтологическое, космологическое и др.) отвергаются: не разум, а только богооткровенная вера может быть средством богопознания.

Віровчення протестантизму було в найбільш повному вигляді сформульоване в "Аугсбурзькому визнані віри", прийнятому 1559 р. після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями (див. текст 7.9). Засновник протестантизму Мартін Лютер звів його до трьох основних взаємозалежних догматів, висловлених у знаменитій формулі "тільки віра, тільки Писання, тільки милосердя Боже". Всупереч своєму радикальному характеру ці протестантські догмати були спрямовані не на перегляд християнського віровчення взагалі, а скоріше проти культової практики Католицької Церкви, під яку остання намагалася підводити певну догматичну основу.

1. Перший догмат у цій формулі – догмат про виправдання тільки вірою. З погляду М. Лютера ні добрі справи, ні виняткові заслуги перед цервкою, ні знатність походження чи багатство не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти тільки щира релігійна віра в спокутну жертву Христа, що добровільно прийняв страшну і болісну смерть, щоб змити з роду людського первородний гріх Адама. Разом з тим, віра, що приносить людині впевненість у власному спасінні, не звільняє її від необхідності робити добрі справи: "...Вона повинна дійсно піклуватися про утихомирення своєї плоті шляхом посту, бдіння, праці та інших розумних методів і про підпорядкування її [плоті] Духу, щоб вона корилася і погоджувалася з внутрішньою людиною і з вірою, і щоб вона не повставала проти віри"^*

2. Догмат про милосердя Боже прямо випливав з першого, адже людина, яка повірила в те, що Господь, нічим не зобов’язаний світу, жертвує заради нього своїм єдиним Сином, бачить у Ньому вже не грізного суддю, що хоче здійснити якомога швидше Страшний суд (так розуміла тоді образ Бога Католицька Церква), але турботливого і милосердного Отця, готового зрозуміти і простити кожного, незважаючи на ступінь його праведності або гріховності.

3. Визнання абсолютного авторитету Священного Писання, як єдиного джерела віри в Бога, чий основни й зміст саме І полягає в проповіді віри в Милість Божу. От як проілюстрував цей вихідний протестантський догмат другий видатний діяч реформатці — Жан Кальвін у своєму "Наставлянні в християнській вірі": "Якщо старому з його сльозавими підсліпуватими очима дати написану ясними великими буквами книгу, він побачить текст у цілому, але лише з превеликою силою зможе розрізнити без окулярів окремі слова. Озброївшись же окулярами, він зможе з їхньою допомогою читати швидко. Так і Священне Писання збирає воєдино, у фокус, знання про Бога, що до цього жили в нашій душі неясними й розсіяними, і розганяє пітьму, ясно показуючи нам істинного Бога" (Кн. 1, гл. VI). Для того, щоб Священне Писання могло з більшим успіхом виконувати покладені на нього функції, протестантизм виступив з дозволом мирянам читати й тлумачити його, з цією метою реформатори провели величезну роботу з перекладу Біблії, раніше відомої в давньоєврейській, грецькій і латинській версіях, на національні мови народів Європи. Сам Лютер зробив переклад на німецьку мову Нового Заповіту, що вже став хрестоматійним.

Відповідно до цих основних віро навчальних положень, у протестантизмі сформувалися три основних основних особливості культу.

С самого начала протестанты спорили между собой по важ­нейшим вопросам христианской веры и жизни. Такими вопроса­ми были:

• Становятся ли хлеб и вино в Причастии истинными Телом и Кровью Спасителя?

• Возможно ли спасаться и без Библии, через непосредствен­ные откровения Бога человеку?

• Если главное в спасении — это личная вера, можно ли кре­стить младенцев, которые еще не могут верить сознательно?

Разные течения протестантов давали разные ответы на эти вопросы. Основными течениями в протестантизме начиная с XVI века остаются:

• Лютеранство — главным образом в Германии, а также в скандинавских странах и Северной Америке. Сейчас в ми­ре 75 млн. лютеран.

• Кальвинизм — в основном в Голландии и Шотландии, а так­же в США, Германии, Франции.

• Англиканство — в Англии, США, Австралии; всего около 70 млн. верующих.

С XVII века появляются баптисты, ставшие одним из самых многочисленных течений в протестантизме (приблизительно 35 млн.). Они выдвигают как важнейшее положение своей веры крещение во взрослом, а не в детском возрасте.

Баптисты не принимают во внимание упоминания Но­вого Завета о принятии крещения целыми семьями, в кото­рых были, безусловно, и дети (см. Деяния, 10:1—48, 16:15, 16:31, 1 Коринфянам, 1:16). Церковь всегда крестила и кре­стит детей, так как считает невозможным нарушить запо­ведь Христа: «Пустите детей и не препятствуйте им прихо­дить ко Мне» (Матфей, 19:14).

В XIX веке возникает адвентизм, уделяющий главное внима­ние ожиданию Второго Пришествия, а в самом начале XX века — пятидесятничество, положившее начало так называемому «хариз­матическому движению» (Харизматическое движение исходит из ложного понимания сущности даров Святого Духа, перенося акцент с церковных таинств на индивидуальное получение «харизмы» (благодати) посредством экстатических состояний.). Пятидесятники утверждают, что дар Святого Духа (харизма) проявляется прежде всего в говорении на языках. На своих собраниях они стремятся достичь состояния транса, чтобы начать говорить на незнакомом, чаще всего нечле­нораздельном, языке. Когда такое происходит с человеком впер­вые, пятидесятники называют это «крещением Святым Духом».

Пятидесятническое «крещение Святым Духом» проти­воречит вере всех христиан в «одно крещение во оставле­ние грехов» (Символ веры), то есть в крещение, которое со­вершается один раз в жизни и не может быть повторено или дополнено неким другим крещением. Событие Пятидесят­ницы (Деяния, 2:4 — 11) — это преодоление разобщенности и непонимания между людьми, начавшихся после неудачно­го строительства Вавилонской башни и исцеленных теперь верой в Христа и принятием Святого Духа. Современные пя­тидесятники не могут привести в свою пользу свидетельств о чудесной проповеди христианства на незнакомых для них языках нехристианским народам.

Протестантизм в Україні.
У сучасних умовах протестантизм в Україні є найдинамічнішою конфесією. Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизму відіграє наявність сталих джерел поповнення їхніх лав. Це, по-перше, сімейне виховання у родинах, які розглядаються як «домашні церкви» (третина послідовників баптизму — молодь до 30 років); по-друге, поступове зростання пропагандистської та місіонерської активності. За період незалежності протестантські організації створили 95 % усіх зареєстрованих в Україні релігійних місій. За статистикою адвентистів, тільки у середині 90-х років XX ст. у період проведення у київському Палаці спорту євангельської програми всесвітньо відомого проповідника з Австралії Джона Картера прийняли водне хрещення й поповнили громади АСД 3,5 тис. нових членів. По-третє, протестанти складають лише 2,2 % населення країни, усі члени їх організацій — активні, «реальні», чи справжні віруючі, тоді як серед православних переважає тип пасивного «масового віруючого». Особливість сучасного українського протестантизму — полягає у відображенні національно визначених рис. Протестантське середовище активно використовує національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят; спостерігається відновлення української мови у проповідництві та общинному житті. Протестантизм дедалі частіше розглядається як невіддільна складова релігійної історії українського народу.

Лютеранство представлене Українською лютеранською церквою, до складу якої входять переважна більшість із 70 зареєстрованих громад (1,5 — 2 тис. віруючих) і 60 священнослужителів. Громади лютеранської церкви існують в Києві, Львові, Тернополі, Кремінці, Запоріжжі, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Миколаєві, Херсоні, Маріуполі. У 1996 році офіційно зареєстровано Єпископат лютеранської церкви з центром у Києві.

Кальвінізм в Україні репрезентований Закарпатською Реформатською Церквою (107 громад, 99 культових споруд, у тому числі 10 збудованих в останнє десятиліття, 71 священнослужитель, 81 недільна школа, одне періодичне видання). Англіканство представлено на території України лише двома громадами.

Баптизм залишається найвпливовішою з протестантських конфесій, об'єднуючи до 40 % усіх протестантських спільнот. Найрозгалуженішим протестантським центром церковного типу є на сьогодні Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн — баптистів. Союз діє як самостійна, незалежна у внутрішньому житті структура. Союз складається з п'яти обласних об'єднань у межах України та 5 об'єднань баптистських церков діаспори — США, Канади, Австралії, Аргентини та Парагваю. У структурі Союзу створена розгалужена мережа духовних навчальних закладів.

П'ятидесятництво. Активний процес будівництва церковної організації відбувається у п'ятидесятництві, що об'єднує приблизно 30 % усіх протестантських спільнот. Так, у 1990 році на з'їзді у м. Коростень більшість п'ятидесятницьких церков вирішили об'єднатись у Союз християн віри євангельської (п'ятидесятників) України. Союз об'єднав майже всіх християн віри євангельської (у західних областях) та більшість християн євангельської віри (на сході і півдні). Союз на федеративних засадах входить до спільного для більшості п'ятидесятницьких громад. Об'єднаного союзу християн віри євангельської. Всеукраїнський союз має у своєму складі 1240 зареєстрованих (126 незареєстрованих) громад, 51 місію, 2081 священнослужителів, 871 культову споруду, 14 навчальних закладів, 871 недільну школу, 18 періодичних видань. Поза структурами Союзу діють понад 450 громад.

Методизм. На початку XXI ст. в Україні зареєстровано 15 методистських громад, організаційно підпорядкованих Російській об'єднаній методистській церкві.

Адвентизм. Окремий церковний осередок створили адвентистські громади України — Українську уніонну конференцію церков адвентистів сьомого дня. У складі українського уніону 7 регіональних конференцій і 2 місії. Існує як складова Євро-Азіатського дивізіону Всесвітня організація адвентистів сьомого дня. Якщо наприкінці 80-х років XX ст. до складу церкви адвентистів сьомого дня входило 214 об'єднань із 14114 членами, які обслуговувались 73 рукопокладеними і 88 неруконокладеними проповідниками, то на початку XXI ст. — 898 зареєстрованих громад з понад 65 тис. членів, 72 громади діє поза її межами. Адвентисти мають 3171 суботню школу, 3 духовних навчальних заклади (Теологічна школа у Львові, Буковинський біблійний інститут, заочне відділення Заокської духовної академії у Лісовій Бучі під Києвом). Церковне служіння у різних формах здійснюють 1102 служителі. У розпорядженні адвентистів є 537 молитовних будинків. Головний напрям позакультової діяльності — упровадження здорового способу життя. У структурі уніону працює Українська адвентистська медична асоціація. При багатьох міських громадах відкриті сучасні медичні кабінети. З початку XXI ст. у країні починають діяти громади зовсім нові для України протестантські визнання. Альтернативу християнській традиції становлять і нетрадиційні релігійні визнання: свідки Ієгови, мормони, кришнаїти та ін.

За роки незалежності в Україні значно розширилася релігійна мережа іудаїзму. Якщо на початку 90-х років XX ст. налічувалося 40 зареєстрованих громад, то на початку XXI ст. — більше 230 із 119 служниками культу. Іудеї володіють і користуються 105 культовими спорудами. Шість центрів керують їхньою діяльністю. Найвідоміший з них — Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Створено 120 культурних єврейських центрів та організацій, товариств; товариства єврейської культури діють у 70 містах та у багатьох населених пунктах. Розгорнули свою діяльність представництва міжнародної єврейської організації «Сохнут». Відкриваються єврейські школи, театри, видаються єврейські газети (23 видання). Зокрема, створено понад 80 недільних шкіл. Окремо діють 5 духовних навчальних закладів. Розпочали діяльність Інститут єврейської матеріальної культури, кабінет єврейської історії та культури при Інституті національних відносин і політології, Міжнародний Соломонів університет, групи вивчення єврейської мови та літератури Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова, група на акторському відділенні Інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого. Створено умови для гідного упорядкування святих місць іудаїзму, що приваблюють багатьох прочан.

Але незмінною протягом XX ст. залишалась тенденція до зменшення чисельності єврейського населення України. Його чисельність продовжує зменшуватися в останнє десятиліття у зв'язку з постійною еміграцією — євреї становлять близько 40 % усіх українських громадян, які виїжджають в інші країни. За деякими соціологічними опитуваннями, «національна свідомість» (бажання жити разом зі своїм народом, у своїй власній державі) притаманна менше ніж половині від'їжджаючих, тоді як решта їхали з політичних (антисемітизм) і економічних мотивів.