Релігія в системі світової духовної культури.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Релігія в системі світової духовної культури.



Існує кілька підходів до розуміння місця релігії в культурі:

1) Релігія - одна зі сфер культури, що має самостійну цінність поряд з такими її формами, як мистецтво, мораль, філософія. Релігія - результат людської творчості. У західній думки (К. Гирц та ін) релігія розглядається як система символів, смислів і цінностей культури, що впливають на практичну поведінку людини. Питання про істинність або хибність основоположних символів і смислів при такому прагматично орієнтованому підході не є вирішальним для оцінки їх ролі в діях людини.

2) Духовний першовиток будь-якої діяльності людини - ставлення до Вищого, тому культура породжується релігією і надає творчо розвинені форми для її втілення - в ​​моральності, в мистецтві, в суспільних ідеалах, в світогляді і теології та ін Так, наприклад, християнство говорить, що здатність людини до творчості була закладена в нього як у «образ і подобу» Бога-Творця спочатку. Перше запрошення людини до творчості виходило з самого Бога, який запропонував Адамові дати імена всьому живому. Микола Бердяєв вважав, що людина може виправдатися перед Богом своїм творчим деланием, спрямованим на духовне перетворення, очищення світу. «Люди, - писав Гете, - доти бувають продуктивні в поезії та мистецтві, поки вони залишаються релігійними, а потім вони починають лише повторювати і наслідувати».

3) У концепції російського релігійного філософа Павла Флоренського (1882-1937) своє ставлення до Вищої людина виражає у формі правильно здійснюваного культу, отже, культ і культура - нерозривні, культ - це «бутон культури» і всяка автономна творча діяльність за межами релігії - внетеургічна і злочинна.

На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли­ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за­безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною лан­кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев­ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль­тури. Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як незем­не, надприродне явище, обмежують її лише релі­гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.

Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру, В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна сві­домість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.

Релігійна свідомість включає два взаємопов'яза­них і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію.

Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, тради­цій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей.

Релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займа­ються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу.

Сутність і особливості релігійного мистецтва

Релігійним мистецтвом, зазвичай, називають ті твори мистецтва, які включені в систему релігійного культу і виконують в ній певні функції. Слід підкреслити, що включення в систему релігійного культу суттєво впливало як на зміст мистецтва, так і на його форму. Головним змістом культового мистецтва ставали образи надприродних істот: духів, богів тощо. Художня форма розглядалась як засіб, здатний викликати у людей емоційне відношення до надприродних образів, утвердити в них віру в існування надприродного.

Однак, існує не лише релігійне мистецтво, включене в систему культу, а й релігійне мистецтво, не пов'язане безпосередньо з культом, але таке, що має релігійну ідейну спрямованість. Таким чином, ні сюжет, ні образи самі по собі не роблять твір мистецтва релігійним. Релігійним його робить спільна ідейна спрямованість, спільний зміст. Якщо художник засобами мистецтва стверджує реальність світу і трактує людину як істоту, цілком залежну від надприродного, цей твір релігійний.
Вплітаючись в систему релігійного культу, мистецтво набуває нової функції. Воно виступає як засіб збудження і посилення релігійних почуттів і уявлень вірян, як засіб, що сприяє їх зв'язку з надприродним світом. Але мистецтво і в системі культу не перестає бути художньою творчістю. Воно не втрачає своєї естетичної сторони і продовжує викликати естетичні переживання не лише у його творців, але і у його "споживачів" - учасників культового дійства.

Але православні богослови, не заперечуючи естетичні достоїнства ікон та інших витворів культового мистецтва, виступають проти того, щоб естетична функція культового мистецтва набула пануючого значення, не пов'язаного з його релігійним призначенням. Вони вважають, що естетичний початок має бути цілком підпорядкований культовому, релігійному.

У древніх політеїстичних релігіях надприродне ще не відокремилося остаточно від природного, не перетворилося на "чисту" духовну сутність, що сприяло широкому використанню художніх засобів для зображення богів. Боги зображалися в земному вигляді, в образах стихій, предметів або істот, які оточували людей, або в образах самих людей. Антропоморфний характер старогрецьких богів сприяв розквіту скульптури, культове призначення якої згодом було забуте, а в естетичному плані вона і понині продовжує захоплювати людей і приносити їм насолоду.

У християнстві формування канону ішло двома шляхами: від візантійського християнства до православ'я і від раннього християнства Західної Європи до католицизму.

У візантійсько-православному варіанті канон перетворився на канон-символ, для якого була суттєвою не лише зовнішня форма, але і вираження внутрішнього, глибинного сенсу релігійного догмата. Тому для візантійсько-православного канону був важливий в першу чергу принцип духовності в образному відтворенні божественного, в створенні "неподібної подібності". Цьому була підпорядкована і зворотна перспектива, і площинна побудова образу, і умовна композиція в іконописі, і мальовнича побудова мозаїки, в якій блиск смальти повинен був символізувати блиск божественності краси.

Перемога прибічників іконопочитання зробила можливим широке використання образотворчого мистецтва в християнському культі. В той же час виникло глибоке протиріччя християнського культового образотворчого мистецтва, протиріччя між тенденцією до умовності, схематизації, деформації реальності і тенденцією до художньо правдивого зображення земних явищ, образів і подій.

Атеїзм. Маркс, Енгельс

Наприкінці XIX — на початку XX ст. значно поширилися революційно-демократичні ідеї, які заволоділи умами різних верств населення земної кулі. Одним із наслідків цього є розвиток сучасного атеїзму в таких його різновидах, як марксистський, позитивістський та екзистенціалістський.
Марксистський атеїзм. Засвоївши все цінне, що було нагромаджене вільнодумством, подолав історичну та соціально-класову обмеженість попередніх учень. Релігія, згідно з марксизмом, розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що відображає суспільне буття людей. Прийнявши тезу попереднього атеїзму про релігію як продукт фантазії людини, марксизм поглибив розуміння релігії на основі принципово нового підходу до осягнення сутності людини. Л. Фейербах розглядав людину абстрактно, як біологічну істоту і це не давало змоги йому ставити походження релігії в залежність від матеріального життя суспільства. Розуміння людської сутності як сукупності суспільних відносин дозволило марксизмові виявити та розкрити соціальну природу релігії. За марксизмом, релігія — це не вигадка окремої особи, а витвір людей, які вступають між собою у певні виробничі відносини і спілкування. Розкриваючи соціальну природу релігійного світогляду, К. Маркс зазначав, що людина — це не абстрактна, десь поза світом існуюча істота. Людина — це світ людини, держава, суспільство. Ця держава, суспільство породжують релігію. Релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі... Встановивши залежність релігії від матеріальних умов життя людей, марксизм розкрив характер впливу самої релігії на суспільство та особу, соціальні умови, які породили і живлять релігію.Вихідним принципом марксистського атеїзму є теза діалектичного матеріалізму, що боротьба протилежностей виступає як джерело саморуху матерії, що світ вічний і нескінченний в просторі і часі.

Екзистенціалістський атеїзм. Спирається на філософський принцип, згідно з яким світ набуває значущості й структурності лише завдяки екзистенції, тобто існуванню особи. Вкинута у вир чужого їй буття, людина шукає в ньому свою сутність. Ці шукання викликають неспокій, жах, відчуття трагедії буття. І це становить головний сенс особистого життя людини. У звичайному житті людина не завжди усвідомлює себе як екзистенцію, для цього необхідно, щоб вона опинилася у критичній ситуації. Такою ситуацією є межа смерті. Звідси — заперечення соціальних цінностей, у тому числі релігії. Людині протистоїть суспільство, церква як щось чуже, вороже, що руйнує внутрішній світ особи, її свободу. Жити як всі — означає втратити свою індивідуальність і свободу. Людина самотня у навколишньому світі, їй ніхто не може допомогти. Французький філософ і письменник Жан Поль Сартр (1905 —1980) вважав, що не існує ніякої надприродної сили, яка могла б визначати сутність особи. Людина є вільною, вона творить сама себе і повністю відповідає за свої вчинки перед собою. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до асоціальності й песимізму. Екзистенціалісти не лише заперечують релігійні цінності, вони й не визнають ніяких принципів моралі, заявляючи, що кожна людина сама вирішує, у що їй необхідно вірити, що слід вважати моральним чи аморальним. Сутністю життя, особи є пошук смерті. Такий моральний принцип екзистенціалістів суперечить релігії. Ці ідеї справили глибокий вплив на мистецтво та літературу сучасного західного суспільства, на погляди значної частини буржуазної інтелігенції. Екзистенціалістський атеїзм має нігілістичний, бунтарський характер.

Позитивістський атеїзм. Грунтується на принципі заперечення можливості пізнання об'єктивного світу та на визнанні раціональними лише тих наук, які спираються на безпосередній досвід людини. Мета науки — описувати і впорядковувати факти за допомогою логічних понять. Наприклад, австралійський філософ Отто Нейрат (1882—1945) на основі так званої «фі-зикалістської соціології», яка грунтується на єдиній універсальній мові науки, виключив релігію з духовного життя суспільства. Англійський філософ Бертран Рассел (1872 —1970) у працях «Чому я не християнин», «Становище вільної людини», «Сутність релігії», «Містицизм і логіка» з'ясовував питання про позитивний внесок релігії у розвиток цивілізації і дійшов висновку, що релігія є головною перешкодою на шляху людського прогресу. Він з позицій логіки спростовує богословські доведення буття Бога, заперечує основні релігійні догмати, викриває релігійну мораль. Релігію Б. Рассел критикує з позицій науки та здорового глузду. Особисту світоглядну позицію вчений пов'язує із загальнолюдськими ідеалами та моральними цінностями, з гуманізмом, з необхідністю залучити народ до освіти й культури. Він порушує і науково обґрунтовує вимогу повністю відокремити церкву від держави і школу від церкви, звільнити людину від релігійних ілюзій. Його атеїзм має гуманістичний і просвітницький характер.

Фрейдистський атеїзм. Його основоположником є австрійський філософ, психотерапевт Зігмунд Фрейд (1856— 1939). У своїх працях він не лише розкриває сутність релігії, а й обґрунтовує психологічну природу атеїзму. Якщо релігія виникає на основі безсилля людини перед грізними силами природи і внаслідок неприборканих внутрішніх людських інстинктів, то атеїзм обумовлений продуктивним подоланням цих причин. Учений дійшов висновку, що звільнення людини від релігійних ілюзій значною мірою зумовлене швидкістю викорінення її інфантильної безпорадності, перетворення на самостійну, свідому особистість.

3. Фрейд спростовує богословське твердження про те, що релігія є основою моралі. Людина, на його думку, повинна покладатися на власні сили. Лише людина, звільнена від влади авторитету релігії, здатна правильно використати свій розум і талант, об'єктивно пізнати навколишній світ, правильно визначити своє місце та роль у ньому, не впадаючи в релігійні ілюзії. Вчений виступає проти релігійного виховання, вважаючи, що воно є перешкодою у розумовому розвитку особи.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.16.13 (0.013 с.)