Вільнодумство Нового та Новітнього часу.

Атеїзм і вільнодумство Нового часу (XVIII—XIX ст.). Ідеологія тих соціальних верств населення, які підготували і здійснили один із грандіозних історичних переворотів — перехід від феодалізму до капіталізму. Передусім він виражав інтереси не лише буржуазії, а й селянсько-плебейських верств суспільства. Найпослідовнішим з наукового погляду є атеїзм французьких матеріалістів і представників німецької класичної філософії. їхній атеїзм був пов'язаний з утвердженням капіталістичного способу виробництва й епохою буржуазно-демократичних революцій, зокрема революцією 1789 р. у Франції і революцією 1849 р. в Німеччині. Активна участь у боротьбі з феодалізмом народних мас, революційність самої французької буржуазії XVIII ст. та її ідеологів визначили відкритий, послідовний і войовничий характер атеїзму. Такими були атеїстичні вчення Ж. Мельє, П. Гольбаха, Д. Дідро, К. Гельвеція, Ж. Ламетрі та інших філософів. Наприкінці XVIII ст. у Франції розгорнулася рішуча боротьба проти феодальних відносин кріпосництва, проти будь-якого середньовічного мотлоху в ідеях, науці та суспільних структурах. Матеріалізм був єдиною послідовною філософією, що дозволив з позицій діалектичного методу підійти до аналізу явищ соціально-економічного і духовного життя суспільства.

Французький соціаліст-утопіст, сільський священик Жан Мельє (1664—1729) — попередник вільнодумства матеріалістів XVIII ст. Виходець із селянської родини, він написав працю «Заповіт», в якій рішуче засуджував релігію і діяльність католицької церкви. Як ідеолог селянства, він чітко усвідомив, що релігію використовує влада заможних для того, щоб тримати народ у покорі. Учений рішуче виступав проти теологічного розуміння життя і психічної діяльності людини, викривав лицемірство релігійної моралі, доводив, що світ вічний і ніким не створений. Мельє вважають основоположником буржуазного революційно-демократичного атеїзму, передусім войовничого вільнодумства селянсько-плебейських мас. Згодом його ідеї були сприйняті й розвинені французькими матеріалістами XVIII ст.

Розвиток атеїстичної думки досяг високого щабля у працях французьких енциклопедистів, які відверто зробили прямі атеїстичні висновки з матеріалістичної філософії.

Серед них пцивертає увагу передусім Поль Аирі Гольбах (1723—1789). «Система природи». В ній мислитель з філософських і природничо-наукових позицій обгрунтував вічність, нестворенність світу, принцип єдності матерії та руху; цілісну систему поглядів на Всесвіт, зазначаючи, що це колосальне з'єднання всього існуючого, безперервний ланцюг причинно-наслідкових об'єктивних зв'язків; показав силу людського розуму у пізнанні явищ природи; розкрив соціальну роль релігії та церкви, її зв'язок з панівними класами.

Французькі матеріалісти висловили чимало правильних думок про суспільне життя і роль людини в ньому. Жюльєн Офреіде Ламетрі (1709—1751), наприклад, у праці «Людина — машина» висловлює думку про те, що людина повинна сама будувати своє щастя на землі. На цій основі він критикує релігійний світогляд, висміює і відкидає такі принципи релігійної моралі, як терпіння, покірність і аскетизм, зазначаючи, що вони принижують гідність людини.

У XVIII ст. ідеї вільнодумства й атеїзму поширилися у Росії. Вчений та поет М. В. Ломоносов (1711—1765) був поборником прогресивних ідей і розвитку національної науки. Відкритий ним закон збереження речовини і руху стверджував науковий принцип вічності матерії, суперечив релігійному догмату про створення світу.

Український просвітник, філософ і поет Г. С Сковорода (1722— 1794) обстоював традиції античного вільнодумства, з позицій пантеїзму піддавав критиці основні принципи релігії. Визначаючи Бога як закономірність, першопричину всього сущого, філософ спростовував ідею втручання його у розвиток і визначення долі світу. З цих самих позицій Сковорода розвінчував релігійні чудеса як такі, що принижують мудрість Бога.

Пропагандист революційно-демократичних традицій у Росії, філософ і поет О. М. Радищев (1749—1802) з наукових позицій піддав критиці релігійний світогляд і соціальну роль церкви. У своєму трактаті «Про людину, її смертність і безсмертя» він зіставляє ідеї матеріалізму та ідеалізму, доходить висновку, чщо безсмертя душі не існує. В оді «Вольність» мислитель викриває союз православної церкви і царського самодержавства, ^відчить, що він спрямований на пригноблення народних мас. Його ідеї розвивали декабристи О. П. Барятинський (1798—1844), /. Д. Якушкін (1794—1857) та інші.

Подальшого розвитку атеїзм і вільнодумство набувають у німецькій класичній філософії.

Представник просвітницької думки у Німеччині Г. Е. Лєссінг (1729—1781) обстоював принцип, згідно з яким все у світі підлягає природному поясненню, так само і виникнення християнства.

Як послідовник філософії Спінози, він розвінчав релігійний фанатизм і нетерпимість, виступив проти віри у релігійні чудеса і догми.

Основоположник німецької класичної філософії /. Кант (1724—1804) намагався примирити матеріалізм та ідеалізм, наукові знання і релігійну віру.

Значний внесок у розвиток атеїстичної думки зробив Л. Фейербах (1804—1872). Передусім він відновив у правах матеріалізм як науковий напрям у класичній німецькій філософії. У поглядах на природу Л. Фейербах був матеріалістом, проте його матеріалізм мав антропологічний характер. З цих позицій учений і розглядав релігію. Головним для нього було не існування Бога, а питання про сутність людини. Вирішення цього питання дає пояснення щодо сутності релігії.

Вільнодумство революційної демократії — це важливий крок у розвитку вільнодумства в XIX ст.

Яскраве атеїстичне забарвлення мали філософські погляди українських і російських революціонерів-демократів, зокрема В. Г. Бєлінського (1811—1848), О. І. Герцена (1812—1870), М. Г. Чернишевського (1828—1889), Т. Г. Шевченка (1814— 1861), /. Я. Франка (1856—1916), Лесі Українки (1871— 1913) та інших. Атеїстичні погляди зазначених мислителів формувалися в епоху підготовки буржуазно-демократичної революції в Росії.

Революціонери-демократи розробляли філософсько-теоретичні основи критики релігії, пропагували природничо-наукові уявлення про навколишній світ, викривали соціальну роль церкви як опори самодержавства, критику релігії пов'язували з революційно-демократичним рухом селянства. їхні матеріалістичні погляди, пропаганда ідей наукового соціалізму справили великий вплив на розвиток визвольного руху та духовного життя в Росії.

Критику релігії революціонери-демократи пов'язували з досягненнями науки і науково-технічним прогресом. Ідейну боротьбу з релігією революціонери-демократи пов'язували з боротьбою проти будь-яких форм соціального гноблення. Так, М. О. Добролюбов, О. І. Герцен і М. Г. Чернишевський підкреслювали, що в умовах царату не можна дати освіту і свободу народу, оскільки ні держава, ні церква не зацікавлені в цьому. Добролюбов, наприклад, вважав, що прилучити народ до освіти і культури можна лише за умови знищення самодержавства. Звільнення народу від духовного гніту революційні демократи пов'язували з успіхами селянської революції.

Вільнодумство революційної демократії, особливо молодшого покоління її представників, формувалося під безпосереднім впливом марксизму. Знайомство з діалектичним матеріалізмом дає змогу їм більш послідовно і безкомпромісно вести наукову критику релігії. Наприклад, І. Я. Франко здійснив глибокий історичний і природничо-науковий аналіз релігії, зробивши висновок, що наука несумісна з релігією. Наука та релігія, на думку письменника, — це «дві ворожі сили», і чим сильніше розвивається наука, тим більше слабне, блідне релігія». Він вказував на класовий характер релігії і пояснював релігійність соціальними умовами життя людей.

Вільнодумство і атеїзм революційної демократії було нововведенням у розвитку наукової критики релігії. Воно мало міцну філософську основу, спиралося на більш досконале природничо-наукове обгрунтування, пов'язувалося з ідеями гуманізму, свободи та демократії, завданнями соціальної перебудови суспільства. В Україні, Росії та Білорусі вільнодумство у XIX ст. перетворилося на широкий рух передової інтелігенції, істотно вплинуло на розвиток культури народів.

В останні роки найбільш активно проявляється вільнодумство у США, Франції, інших країнах Заходу. Зокрема, посилюється вплив на буржуазне вільнодумство взагалі прогресивного крила амери- канських вільнодумців, котрі виступають за звільнення суспільства з-під влади релігії, ірраціоналізму та містики. Останні розглядаються як форми свідомості, що освячують антигуманні суспільні відносини. Демократичний напрямок у вільнодумстві США виявляє себе в таких періодичних виданнях, як "Гуманіст", "Американський атеїст". Вони спираються на матеріалізм і натуралізм, на природні дослідження, пропагують цінності нерелігійної культури і чинять вплив на духовну атмосфер американського суспільства. Демократичне крило вільнодумців США антирелігійну діяльність поєднує з політичною, зокрема виступає за поглиблення демократичних прав і свобод, за гуманізаціюсуспільних відносин.