Детермінація релігії. Соціумні основи, гносеологічні передумови і психологічні фактори релігій.

Під детермінації релігії треба розуміти систему чинників, під впливом яких вона виникає, існує і відтворюється.

Першою групою таких чинників є соціумні основи, тобто сукупність відносин, що складаються в процесі матеріального виробництва. Ці відносини об'єктивні, панують над людьми в їх повсякденному житті, відображають несвободу і залежність людей від зовнішніх умов. Несвободу і залежність людина відчуває в двох аспектах - в системі взаємин з природою і в системі взаємин з іншими людьми. У взаємовідносинах з природою основоположним чинником є рівень розвитку продуктивних сил. Чим вище цей рівень, тим менше залежність людини від сліпої стихії, тим вище захищеність і комфорт його повсякденному житті, тим нижче необхідність звернення до надприродного за безпосереднім захистом.

В області відносин людей один з одним основоположним чинником є характер виробничих відносин, що виражається в розвитку відчужених форм власності, в експлуатації, у поділі на різні соціальні групи, в протиріччях у відносинах людини і держави.

Слід виділити ще одну групу факторів, що впливають на розвиток суспільної та індивідуальної релігійності. Це гносеологічні передумови, що вдають із себе ті особливості пізнавальної діяльності, які роблять можливим виникнення релігійних уявлень. По-перше, це протиріччя між необмеженістю людського і обмеженістю індивідуального пізнання. Необмеженість пізнання людства можна підтвердити, тільки беручи для розгляду всю історію його розвитку - від первісного стану, коли люди знали і вміли дуже мало, і до сьогоднішнього часу, коли людство накопичило величезні знання і кожна окрема людина може ними скористатися й приростити їх в тій чи іншій мірі.

Групою факторів, що визначають розвиток релігії, є психологічні критерії, тобто стани, процеси, механізми громадської, групової та індивідуальної психології, які створюють сприятливу психологічну основу для виробництва і засвоєння релігії. Розрізняють суспільно-психологічні та індивідуально - психологічні детермінанти.

До суспільно-психологічних факторів відносяться:

1) криза суспільно-моральної атмосфери;

2) мінливий характер громадської думки;

3) вплив групи безпосереднього спілкування;

4) вплив норм, традицій і звичаїв групи походження або проживання.

До індивідуально-психологічних факторів відносяться:

1) переживання людиною почуття всебічної залежності;

2) особисте страждання і невідновлюване горе;

3) усвідомлюваний страх смерті;

4) переживання почуття моральної і фізичної самотності;

5) схильність до навіюваності, поклонінню авторитетам;

6) черствість мислення.

 

№7 Питання про походження релігії: загальність релігії; соціологічний підхід до питання про походження релігії

Історія виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати про якесь явище чи річ, то неодмінно [(оставимо запитання: звідки, чому, як і коли вони виникли? Лише діставши відповідь на ці запитання, ми здобудемо знання про певні явища чи факти. -
Це стосується й релігії.
Але з погляду переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яка не вдається в богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію дарував людству Бог, до того ж саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія для них вічна і незмінна, саме їхня релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Адже існує загальновизнана історія релігії, яка фіксує початок кожної з них. Ми майже в дрібних деталях знаємо процес формування ісламу, який розпочався на початку VII століття, коли історію вже записували. Добре відоме і започаткування християнства, що завершило своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, якому більш ніж дві з половиною тисячі років.
З далеких глибин століть доходять до нас відомості про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі їх існування свідчать численні факти науки. Усі народи мали свою релігію, немає жодного паростка величезної людської родини, яка не знала б релігії. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має свою дуже цікаву й повчальну історію. Про виникнення головних сучасних релігій мова йтиме в наступних розділах цієї книги. У цьому ж розділі розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що іноді ці точки зору взаємовиключають одна одну.

Розглянемо теорії походження релігії, які беруть за основу надприродні причини та обставини цього складного процесу. Вони є предметом особливої уваги богословів різних релігійних напрямів, у їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань і їх можна об'єднати загальною назвою - теологічні теорії. Це традиціоналістична, теїстична і специфічно-православна - академічна теорії.

Традиціоналістична теорія
Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію першим людям відкрив безпосередньо сам Бог. У християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей - Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблійних персонажів.

Теїстична теорія
Ця теорія походження релігії природно випливає із суті самого теїзму. Теїзм (від грец. theos - бог) визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові скінченних речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями, існує над усім і є джерелом усього, отже, й релігії. Є кілька різновидів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному - релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція випливає з беззастережного визнання існування Бога.
Одним з апологетів теїзму був Рейс Декарт (1596-1650), що дотримувався дуалістичної концепції співвідношення душі й тіла та концепції вроджених ідей.

Академічний теїзм
У другій половині XIX ст. в російському богослов'ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796-1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми богопізнання. Його учень В.Д.Кудрявцев-Платонов (1828-1891) досліджував проблему походження релігії. Виникнення релігії Платонов вважає за можливе пояснити дією двох джерел: об'єктивного, що полягає у впливі Бога на дух людини, і суб'єктивного, чим є засвоєння людинок) цього впливу. Для аргументації своєї точки зору Кудрявцев посилається на теорію вродженого знання: у свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно виникає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, які існують за межами фізичного світу, або воно йде від якогось Абсолюту, який через це знання виявляє своє існування.

 

№8 Апокаліптика та есхатологія в релігійних системах

АПОКАЛИПТИКА, род еврейской литературы, возникает в эллинистическую эпоху. Термин «апокалиптика» (греч. apokalypsis – откровение) указывает на задачи литературы этого рода – открывать людям божественный замысел относительно их настоящего и будущего. Апокалиптические сочинения, появлявшиеся в трагические эпохи, были призваны укрепить веру людей в Бога и их упование на него как единственного защитника притесняемых и судью притеснителей.

Апокалиптическую литературу отличает идея трансцендентности Бога, воздействующего на мир через духов-посредников (ангелов или демонов), пессимистическая уверенность в непрочности мирских благ и оптимистическая убежденность в том, что в конце концов Бог восторжествует над силами зла и утвердит свое царство. Однако главная особенность этой литературы заключается в том, что свое содержание она облекает в загадочную и символическую форму. Так, например, исторические персонажи и целые народы изображаются в ней под видом овец, птиц или диких зверей, а исторические катаклизмы описываются в терминах катаклизмов природных – таких, как падение звезд, землетрясения и жестокие бури. Иногда воображение апокалиптических авторов порождает фантастические образы: например, образ «зверя» с семью головами и десятью рогами.

Важнейшие апокалиптические сочинения, не включенные в библейский канон, всегда приписывались знаменитым ветхозаветным или новозаветным персонажам, что должно было придать им авторитет и привлечь широкую аудиторию. К их числу относятся, прежде всего, Книга Еноха (1 Еноха), первоначально написанная на еврейском или арамейском языке несколькими палестинскими авторами в последние два века до рождения Христа, но сохранившаяся лишь в эфиопском переводе и во фрагментах на греческом и латинском языках, и Книга Тайн Еноха, написанная неким александрийским евреем в первой половине 1 в. н.э. и сохранившаяся лишь в славянских рукописях. Обе книги уделяют много внимания ангелологии, демонологии и космологии. Апокалипсис Петра, написанный на греческом языке христианским автором в середине 2 в., замечателен тем, что в нем впервые в христианскую литературу вводятся пифагорейские и орфические представления о рае и аде и яркими красками описываются награды, ожидающие праведных, и муки, уготованные осужденным на вечную погибель.

ЭСХАТОЛОГИЯ (от греч. ἔσχατον — «конечный», «последний» + λόγος — «слово», «знание») — система религиозных взглядов и представлений о конце света, искуплении и загробной жизни, о судьбе Вселенной и её переходе в качественно новое состояние. Также отрасль богословия, изучающая эту систему взглядов и представлений в рамках той или иной религиознойдоктрины.

В религии различается индивидуальная эсхатология (учение о судьбе личности) и всемирная эсхатология (учение о цели космоса и истории, а также их конце).

Эсхатологические представления свойственны многим религиозно-мифологическим системам в истории человечества. Древние индоевропейские народы в своём большинстве были убеждены в цикличности исторического развития, и только древние германцы ожидали, что рано или поздно наступит «гибель богов». В календаре майя придавалось значение окончанию крупных астрономических периодов,однако в целом история мироздания также рассматривалась как процесс циклический. Греческая философия решала эсхатологические вопросы в телеологии.

Одна из самых ранних картин индивидуальной эсхатологии нарисована в египетской Книге мёртвых. Наиболее развёрнутые эсхатологические представления выработали авраамические религии. Об Апокалипсисе и «Страшном суде» повествует последняя библейская книга «Откровение Иоанна Богослова», а также Книга пророка Даниила и некоторые апокрифы (например, «Откровение Петра»).

В каббале эсхатологические представления строились из раскрытия разумного замысла творения.

№9 Релігія як історична система суспільного життя. Структура сучасної релігії

Релі́гія (від лат. religio — зв'язок) — віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д.

Всупереч розповсюдженій думці, що релігія обов'язково передбачає віру у бога (особу-творця), поняття «атеїзм» не повинно протиставлятися поняттю «релігія»^. Існують атеїстичні релігії, прикладом яких може служити буддизм.

У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприродних — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках,відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноту відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, — до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.

Структура релігії — складові, без яких неможливе існу­вання релігії, які у своїй єдності становлять релігію. Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший з них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релігійними організаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що сутність релігії слід шукати у сфері релігійної свідомості, пов'язуючи релігію з вірою, оскільки в широкому обігу слово "вірую­чий" ототожнюється з поняттям "релігійна людина".

Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це "щось" не може бути предме­том віри незалежно від усвідомлення об'єктивної дій­сності. Не можна вірити в об'єкт як такий. А можна віри­ти тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і наділений певними властивостями).

Віра — елемент людської свідомості, особливістю якої є бездоказове визнання істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.

Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, понят­тя, теорії, надприродне, яке за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу. Релігійна людина вірує у винятковий характер надприродних істот або сил, не застосовуючи до них звичайні критерії емпіричної вірогідності. Але не всі гіпотези стають пред­метом віри. Активне емоційне та оціночне особисте став­лення до нього охоплює вольовий процес, виявляється у поведінці особистості.

Віра як складова акту вольового вибору відображає стверджувальну силу духу. Вона служить людині в мобілізації її духовних та фізичних сил у проблематичних ситуаціях: за браком інформації, відсутності логічних до­казів, через сумніви.

Віру в надприродне та можливість установлення з ним певного зв'язку, яка є істотною характеристикою релігії, визнає й чимало світських релігієзнавців. Такий підхід до дослідження релігії зветься преформізмом.

 

Преформізм — учення, яке стверджує, що всі вищі фор­ми, яких досягають явища у процесі свого розвитку, зароджуються та містять свої потенції у нижчих формах.

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інте­лектуальний феномен, акцентуючи на змістовому харак­тері релігійних уявлень. Релігія, на їх погляд, є переважно міфологічною системою, а формування релігійної свідо­мості починається із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах, їх джерелом є приро­да, суспільство, людина. На основі цих образів формують­ся розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Як і всі явища духовного життя, релігія є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття, волі. Складовими цієї діяльності є уявлення, світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу, які визначають основні структурні елементи релігії: релігійну свідомість, культ, організації.

 

№10 Соціокультурні та психотерапевтичні функції релігії

Религия есть источник всей вообще высшей (культурной) человеческой жизни. Все великие религии были культурообразующими (социокультурными).... История человечества фактически подтверждает первоисточное значение религии для всей высшей жизни людей. Она свидетельствует, что все виды высшей духовной жизни человека действительно постепенно выделились и развились из религиозной жизни его и что, следовательно.