Буддизм: походження, віровчення та культ, основіні напрямки. Буддизм в сучасному світі.

Найстарішою світовою релігією є буддизм, який виник понад 2,5 тис. років тому (в VI—V ст. до н. е.) в Індії й незабаром набув поширення у більшості регіонів Азії. Його послідовники нині є також в Америці та Європі. Оскільки в цій релігії немає офіційної реєстрації прибічників, точно назвати кількість буддистів важко. За різними джерелами, їх приблизно 300—400 млн.

Походження

Появу вчення буддизму пов'язують із іменем Шак'ямуні (мудрецем із племені Шак'я) — він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама. Це реальна історична особа, що жила у Північній Індії, за одними даними, в 560—480 pp. до н. е., за іншими — в 566—476 або 563—473 pp. до н. е. Згідно з буддійською міфологією Будда (санскр. будх — будити, пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) після численних перероджень прийшов на землю, аби виконати місію порятунку, вказавши людству шлях до виходу зі страждань. Для свого останнього переродження (всього їх було 550) він обрав образ царевича Сіддхартхи Гаутами.

Дізнавшись, що світ є не лише місцем радощів та втіхи, а переповнений стражданнями, Шак'ямуні пішов із дому у пошуках шляху, який би визволив його і людство загалом від цих страждань. Через сім років складного мандрівного життя завдяки самопізнанню (самоаналізу, самооцінці) царевич прозріває, знайшовши дорогу до порятунку, і одержує ім'я Будди. Після цього Будда прийшов до Сарнатху біля Бенареса і в оточенні п'яти своїх найближчих прихильників (майбутніх учнів) виголосив першу проповідь. У ній він стисло виклав основні положення свого вчення, або, за переконанням буддистів, здійснив «повороти колеса дхарми». І сорок років по тому, оточений численними учнями, він, мандруючи благодатними землями Індії, продовжував творити дива і проповідувати своє вчення. Спочатку воно мало назву дхарма, а згодом, на честь свого засновника почало називатися буддизмом. Помер Будда у 80-літньому віці в Кушинагарі. За легендою, перед смертю, лежачи під деревом у позі лева, він звернувся до ченців і мирян з такими словами: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для порятунку докладіть усіх зусиль!». Смерть Будди його послідовники називають досягненням великої нірвани. Дату смерті Будди надзвичайно шанують, розглядаючи її ще і як день народження та прозріння, а тому вона сприймається як «тричі святий день».

Основи віровчення

«Чотири благородні істини». В основу буддизму покладено вчення про «чотири благородні істини», що були проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після свого «пробудження».

Перша істина: жити — означає страждати. Будь-яке існування є дукха (стражданням). Його неодмінно зазнає все живе. Найяскравішими формами вияву страждання є народження, хвороба, старість, смерть, необхідність терпіти навколо себе те, чого не любиш, чи навпаки, відсутність того, кого любиш, тощо.

Друга істина: є причина страждання. Вона таїться в самій людині, яка має різні бажання — від прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства тощо. Все це призводить до вчинків, що і створюють карму.

Третя істина: можна припинити страждання шляхом вивільнення від бажань. Повне викоренення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, в якому сильних почуттів немає.

Четверта істина стверджує: є шлях до припинення страждань.

«Шлях восьми сходинок». Шлях до припинення страждань — це благородний серединний «шлях восьми сходинок»:

1) праведне знання (правильне судження), яке ототожнюється з розумінням життя як поєднання смутку і страждань; праведне знання може дати тільки вчення Будди про «чотири благородні істини»;

2) праведне прагнення — рішучість виявляти співчуття до всіх живих істот;

3) праведна мова (утвердження правди);

4) праведна поведінка, що включає п'ять принципів:

— не шкодити живим істотам (не вбивати);

— не брати чужого (не красти);

— утримуватися від заборонених статевих контактів (не торкатися чужої дружини);

— не виголошувати марних і оманливих промов (не обманювати);

— не вживати хмільних напоїв (не пиячити);

5) праведний спосіб життя, тобто життя за принципами безкорисливості;

6) праведні зусилля — зусилля, які спрямовують до добра і віддаляють від зла;

7) праведна концентрація (самоаналіз) — уникнення стану, коли спонукання і бажання визначають ставлення;

8) праведна техніка медитації (раджа-йога) — вінець попередніх етапів. Це таке опанування свого тіла і дихання, яке сприяє духовній концентрації; при цьому тіло невіддільне від духу.

Напрями

Хінаяна

Одним із основоположних напрямів буддизму, що оформився внаслідок його розколу на рубежі І—II ст. н. е. (і був затверджений на четвертому буддійському сангіті), є хінаяна (санскр. — мала колісниця, або вузький шлях спасіння). Цей напрям має ще й другу назву — тхеравада, що означає «школа старої мудрості». Хінаяна —початковий філософський буддизм в усій його чистоті й ортодоксальності. Визначальний акцент у ньому ставиться на особистому спасінні, на особистих зусиллях людини задля звільнення від пут сансари. Послідовники хінаяни відмовляються від усього мирського, вважаючи, що досягти святості та нірвани можливо лише через чернецтво, шляхом багатьох перероджень. Звідси і сповідання «вузького шляху спасіння» та ідеалу архата (так називали найближчих учнів Будди — в хінаяні їх 16).

Архат (санкср., досл. — достойний, гідний, праведник) — людина, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари).

Будда постає у цьому вченні як людина — носій виняткових моральних чеснот, великий учитель. Тому вся обрядовість хінаяни пов'язана з його культом, вшануванням місць його життя. У хінаяні розвинуто вчення про дхарму. Хінаяна поділяється на кілька шкіл. Історично першою серед них є школа mхepaвaдa (звідси й друга назва хінаяни), яку заснували найфанатичніші послідовники Будди відразу після його смерті. Вважаючи Будду земною істотою, тхеравадисти прагнули зберегти в пам'яті кожне слово, кожний жест, епізод із життя свого вчителя, який, на їх думку, з'являється серед людей кожні п'ять тисяч років.

Махаяна

Другим напрямом буддизму є вчення махаяна (санскр., досл. — велика колісниця). Своїми витоками воно сягає раннього буддизму, зокрема махасангхіків («велика громада»), течії, що виникла ще в IV ст. до н. е. Махаяна стала самостійним напрямом у І ст. н. е. у буддизмі. Його засновником вважається буддійський філософ-проповідник Нагараджуна (II—III ст. н. е.).

На відміну від хінаяни з її визначальною ідеєю досягнення особистого порятунку, шлях бодхисатва в махаяні доступний усім. Досягти нірвани тут може не тільки чернець, а й мирянин.

Бодхисатва (санскр., досл. — той, хто прагне просвітлення) — людина чи інша істота, яка прийняла рішення вийти з кола сансари і стати Буддою.

Послідовник махаяни мусить дбати передусім не про особистий порятунок, як це властиво прибічнику хінаяни, а про допомогу всім живим істотам, щоб привести їх до визволення. В махаяні по-новому тлумачиться статус Будди — він тут уже не людина, а Бог. До того ж замість одного Будди з'являється декілька: Будда Амітабха («володар раю»), Адибудда («творець світу»), Будда Майтрєйя («Будда майбутнього») тощо. Реальний Шак'ямуні сприймається як утілення вічного світового принципу, його знаряддя. Кожна жива істота має природу Будди. У великій пошані тут бодхисатви — особи, які заслужили перехід до нірвани, але вирішили залишитися на землі заради спасіння інших людей. У вченні махаяни з'являються судження про рай та пекло, яких не було в ранньому буддизмі.

Зберігаючи основні буддійські положення, ламаїзм у той же час має свою специфіку. Це ускладнена обрядовість, масове поширення інституту лам (тибет. лама — найвищий), їх пошанування, беззастережна покірність, яка вважається головною чеснотою. Старший син у кожній родині послідовників ламаїзму, як правило, посвячується в лами. Звідси і величезна кількість ламаїстських монастирів.

Є дві найвищі ламські посади: далай-лама, що вважається втіленням бодхисатви Авалокітешвари, і панчен-лама — уособлення Будди Амітабхи. За логікою, панчен-лама має бути домінуючим, оскільки втілення Будди в сакральному плані вище за персоніфікацію бодхисатви. Та в реальному житті склалося так, що саме далай-лама в столиці Лхаса зосередив у своїх руках найвищу духовну й політичну владу і став загальновизнаним верховним авторитетом для всіх ламаїстів та багатьох шанувальників. Резиденцією панчен-лами став монастир біля Шигатзе.

Особливе місце у ламаїзмі відводиться прийдешньому Будді — Майдарі, який покарає грішників і нагородить за релігійні заслуги гідних, установить справедливе життя. Головними текстами ламаїзму є канони Ганджур і Данджур. Збірка «Одкровення» Будди Ганджур складається зі 108 томів і включає тибетські переклади найважливіших сутр і трактатів хінаяни, махаяни та ваджраяни, численних розповідей, діалогів, цитат, що мали стосунок до Будди, а також твори з астрології, медицини тощо. Коментарем до текстів Ганджура є ще більше зібрання — Данджур, що складається з 225 томів, які вміщують цілком самостійні твори, зокрема розповіді, поеми, заклинання та переклади буддійських праць.

Ламаїсти вважають, що тому, хто покладається на три сховища (Будду, Дхарму, Сангха), для їх досягнення необхідно самому породити Троїсте сховище у власній свідомості. А щоб оволодіти істинним сховищем — Дхармою (вченням), слід просуватися шляхом, який містить у собі тришикша (три практики): адхишила (вищу моральність), адхиса-мадхи (вищу медитивну зосередженість) та адхип-раджня (вищу мудрість).

Буддизм в сучасному світі

Під багато років свого існування Буддизм поширився вазіатському регіоні, де в багатьох державах впливає нагромадське та політичне життя. У Лаосі, Камбоджі і Таїланді керівництвоцерквою належить главам держав. У країнах, де сильний вплив

Буддизму, зберігається безліч ченців: досить сказати, що в Камбоджіченцем є кожен двадцятий чоловік. Буддійський монастирі виступають уяк великих навчальних закладів, які є центрами освіти імистецтва.

У нашій країні Буддизм представлений в основному в якості Ламаїзм.

Буддійської релігії дотримуються багато народів, що населяють Сибір.

Діяльність ламаїстського духовенства очолюється Центральним Духовним

Управління Буддистів, заснованим собором 1946 Голова управлінняносить сан бандідо-хамболаби і перебувати в Іволгинському дацані (монастирі),розташованим неподалік від міста Улан-Уде.