Різниця духовної вдачі українців і росіян



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Різниця духовної вдачі українців і росіян



Ось – той світ, з яким зіткнулася Україна внаслідок політичного й церковного об'єднання з Москвою. Ця злука була поєднанням протилежностей, тому для слабшої сторони вона незабаром стала новою Голгофою.

Різниці крові, зовнішньої природи, культури й сус­пільно-політичного устрою витворили в українців і росіян ціл­ком відмінну духовну вдачу. Перевага фінської крові надала москалям більше витривалості й сили волі, більше впертості, нахил до пасивного вичікування, нехіть до новинок, консер­ватизм і життєвий практицизм. Натомість в українців перевага слов'янської крові обумовлювала більшу рухливість, лібераль­ність та мрійний ідеалізм (Сікорський). Українці в порівнянні з москалями мають краще розвинений розум (нахил до мис­лення), ніжніші та глибші почування, але й слабшу волю: вони менше діяльні й не такі вперті в боротьбі за поставлену мету. Безмежна рівнина й ліси розпорошили ду­ховні та матеріальні сили росіян – звідси культурна відсталість і взагалі уповільнений темп російського життя в порівнянні із Західною Європою (Шмурло).

У хвилі прилучення України до Москви культурний рівень обох "союзників" був аж надто відмінний, як це я вказував вище. ''Румянцевська опись" свідчить, що в XVII ст. в Україні було більше шкіл, ніж під час заведення земства в XIX ст. Петро І не тільки загачував петербурзькі багна козацькими кістками, але й засівав Московщину українськими вченими. У суспільнім устрою в Москві панували деспотизм царя і загальне невільництво "підданих", "общинне" землеволодіння, азіатські звичаї й вороже відгородження від Заходу. В Україні натомість – республіканський лад, виборність геть­мана і старшини, право приватної власності, свободолюбне населення й культура, в якій схрещувалися впливи візантійські з західно-європейськими. В Московії Європа все бореться з Азією і в цьому полягає внутрішня криза московської натури. Натомість Україна історично тяжить до Європи, а боротьба з Азією є для неї боротьбою на зовнішнім фронті (до XVII ст. з кочівниками, пізніше – з московською навалою).

Тому й різниця світовідчування, помітна вже у перших українських і московських літописах, з бігом часу витворила в обох народів різну душу. М.Максимович аналізує психіку українців і росіян на підставі їхніх пісень і стверджує, що для росіян характерна покірність долі, нехтування дійсності і безнадійний сум, а для українців – боротьба з долею, любов до життя й туга, проте ще дуже далека від песимізму. Київський професор Авсенєв, даючи національну характеристику росіян, підкреслив її універсальний (колекти­вістичний) характер на противагу західному індивідуалізму. М.Гоголь також зазначив, що російська пісня виявляє відірваність москалів від життя, натомість українська народна творчість нерозривно пов'язана з живою дійсністю та її красою.

Докладніший аналіз національної психіки українців і москалів подав М.Костомаров («Две русскія народности»). Він відзначив у росіян нахил до нищення особистості заради принципу загального (Бог, цар). Звідси – нетерпимість до інших вір, відданість букві, зовнішній формі в релігії. В українців – позитивна вартість особи, а звідси – толерантність до чужих поглядів і вірувань, внутрішнє розуміння релігій і цілковита неможливість розколу тільки із-за обряду чи букви. Росіяни, каже Костомаров, "народ матеріалістичний",який хоч і може підноситися духовно, але тільки після повного відречення від землі. Українці відрізняються поетичною фантазією, яка в їхніх очах одухотворює весь світ. Звідси у росіян матеріаліс­тична холодність до природи й матеріалістичне відношення до жіночої любові, натомість українці природу люблять і відчувають якийсь глибокий зв'язок з її життям, а в відносини до жінки вкладають більше духовного змісту. Якщо у громадськім побуті в росіян панує "мір" – колективна воля, то в українців - особиста свобода й вільні федеративні зв'язки.

М.Грушевський пригадує, як ще слов'янофіли у пат­ріархальнім побуті в довірі "на совість" і легковаженні життям вбачали докази моральної вищості "народу-богоносця" над "гнилою" культурою Заходу з її принципами права, умови, конституції. Однак Грушевський вказує на відсутність у москалів почуття власної людської гідності та пошани до гід­ності іншої людини. Вони відкидають європейську цивілізацію, легковажать культурними й громадськими цінностями і навіть величаються якраз своєю некультурністю. В українців, навпаки, виступає свідомість своєї гідності, а водночас і повага до куль­турних форм життя, додержання узаконених звичаєм манер, порядку, солідності і чистоти у щоденнім побуті. Нарешті, москалі відрізняються від українців нахилом до культурного й соціального руйнування та своїм хитанням між моральним максималізмом і цілковитим нігілізмом; отже, про "богоношення" краще б тут не говорити...

Різниця національних характерів обумовлює також від­мінність релігійної психіки обох народів, яка, до того ж, проявилася у сфері неоднакових культурно-історичних впливів. Все це разом породило протилежність їх світогляду. Ана­лізуючи релігійне життя українців і росіян в історичній перспективі, ми бачили, які глибокі ці протилежності. Українці вже від передісторичних часів вірили в містичний зв'язок між людиною й цілим світом і Богом. Зв'язок цей дуже близький, який кожного втягав до активної участі в культі і напоював людину природним оптимізмом, вірою в цінність і красу життя, у перемогу споконвічної Правди і в народження нової людини, нового світу, "яке вже нині прочувається в урочистих містеріях Св. Вечора й Різдва", а також і в філософських творах українсь­ких мислителів (Г.Сковорода, П.Куліш).

Засвоївши християнську віру, українці перетопили свої давні релігійні поняття з новими християнськими ідеями. І хоч цей процес не закінчився ще й досі, але вже в добі першого відродження ХУІ-ХУП ст. з'являється у нас своєрідний тип Українського православ'я, яке мало виразний національний характер, причому не тільки тому, що впроваджувало українсь­ку мову в обряд, але й тому, що заховало давні прикмети українського релігійного світогляду: живу й радісну свідомість близького зв'язку з Богом, активну участь вірних у релігійному житті (в церковно-народних звичаях, у братствах, на соборах, які відбувалися майже щороку, у виборах церковних достойників і т. п.). Українське православ'я мало синтетичний і еволюційний характер, а тому відрізнялося толерантністю щодо інших поглядів і вірувань. І це вже тоді сприяло спробам релі­гійного порозуміння з католицьким і євангелістським світом. Але ця віротерпимість не випливала з релігійного індиферентизму, бо в потребі українці вміли боронити свою віру і свою націю навіть ліпше, ніж потім. Так зростало в нас внутрішнє духовне розуміння християнства, для якого чужими були супе­речки про другорядні різниці в обряді чи в букві. Було це правдиве християнство, дійсне й святе православ'я, не викрив­лене ані в своїй суті, ані в своїй меті, з виразною поєднуючою тенденцією щодо інших християнських Церков. Воно заглиб­лювалося в народну свідомість і в народний побут, а тому мало всі підстави до пишного розцвіту на українськім ґрунті.

Та сталося несподіване й парадоксальне явище: проти православ'я почало рішучу й жорстоку війну... також "право­слав'я". Московська Церква зросла у фанатичній відданості обрядовому, зовнішньому християнству на чолі зі світським головою тієї Церкви, у цілковитій й ворожій ізоляції від решти християнського світу. Саме звідси її вузький національний характер, єретичне викривлення догми про організацію цер­ковного проводу, відданість національній старовині, обрядове буквоїдство, релігійна нетерпимість, крайня ворожість до інших християнських Церков. Москалі легковажать життям, культурою, історичним і навіть моральним поступом й чекають кінця світу, а з ним – і чудесного воскресіння нового космосу й нового боголюдства, в якому сподіваються зайняти виключне місце як "вибраний народ". Очевидно, що українсь­ке православ'я в їхніх очах було "нетверде", засмічене; його окремішність треба було знищити. Так почалася 200-літня нагінка, що мала привести до національно-релігійної асимі­ляції України. Московський наступ ішов двома шляхами – за допомогою адміністративних утисків і культурного збли­ження [244-248].



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.227.117 (0.007 с.)