Українська наукова школа фізичної економії і цивілізаційна перспектива



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українська наукова школа фізичної економії і цивілізаційна перспектива



2.1. Можливості "розблокування" кризи економічної думки на засадах фізичної економії

Один із важливих аспектів значущості інтелектуального надбання подвижників української наукової школи фізичної економії полягає в тому, що С. А. Подолинський започаткував, а вони продовжили "розблокування" кризи економічного знання, створивши нові світо­глядні передумови для її подолання. Незважаючи на визначальний характер для національної та світової науки, цей аспект її розвитку в українській та зарубіжній фаховій літературі залишається майже не висвітленим [14].

Першочергової уваги потребує усвідомлення глибинної сутності кризи. Усяка криза, а криза в науці насамперед, зумовлюється "кризою в головах", якою тривалий час вражене значне число титулованих економістів України і світу. Однак чи не найприкрішим є те, що більшість з них навіть не усвідомлюють цього. Тому потрібен концептуальний підхід, спираючись на який, можна з'ясувати кризовий стан економічних знань та працювати над його подоланням.

За основу новітнього аналізу кризи економічної думки слід узяти запропонований М. Д. Руденком поділ світового наукового надбання на сегменти фізичної та політичної економії. Виходячи з цього поділу, основними детермінантами, що провокують кризу, треба вважати: домінування політичної економії над фізичною; їх відірваність одна від одної; відокремлений "розвиток"; навіть паритет.

Відтак не лише нерозвиненість, ігнорування чи заборона фізичної економії, а й "рівноправність" фізичної та політичної економії можуть спричиняти і підштовхувати кризу, яка продовжує тривати, не зважаю­чи на прагнення приховати це. У науці вона проявляється в беззмістов­них дослідженнях, публікаціях та рекомендаціях, концептуально відірваних від фізичної економії; на практиці — в економічній політиці, ініціатори та провідники якої вдають, ніби здолали кризу, насправді поглиблюючи її.

Характерно, що коли з викладених позицій неупереджено оціню­вати політичну економію, яка залишається домінуючою складовою економічного знання, з'ясовується, що й вона вражена кризою, причому якраз через обставини відокремленості від фізичної економії, наслідком чого стає їх антагонізм. Тому навіть визначні "світила" політичної економії, що вважали і вважають себе гуманістами, нерідко опиняються серед жертв цієї ворожнечі.

Прикладом є праці багатьох економістів, включаючи А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Кейнса з численними послідовниками та апологетами, перелік яких уособлює так званий "золотий фонд" політичної економії, як правило, не лише дистанційовані від фізичної економії, а й ворожі їй, що не може не поглиблювати досліджуваної кризи. Однак саме такі праці кладуться в основу глобальних рішень, ухвалених такими представницькими зібраннями, як Всесвітня конференція ООН в Ріо (1992 рік) [18; 19], Спеціальна сесія Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку, присвячена 5-річчю цієї Конференції (1997 рік) [20], Перший світовий конгрес економістів з навколишнього середовища і природних ресурсів у Венеції (1998 рік) [21], або прийнятих у формі таких масштабних проектів, як Доповіді ООН «Наше спільне майбутнє» (1986 рік) [22], "Наше глобальне сусідство" (1995 рік) [23] тощо, заздалегідь прирікаючи їх на "провал", обумовлений світоглядною хибністю.

Сказане не слід розцінювати як заперечення політичної економії. Навпаки, не тільки Україні, а й світовому співтовариству загалом бракує якраз політичної економії, причому такої, яка б у своїй основі спиралася на фізичну і була похідною від неї.

Серйозним чинником тривалого існування кризи економічної думки є апологетичне схиляння українських (та й не лише українсь­ких) економістів перед надуманими чи фальшивими "авторитетами" політичної економії у той час, коли наукові здобутки власної нації не лише не розвиваються, а продовжують залишатися «непоміченими». Натомість чимало навіть визначних постатей блякнуть при розгляді їх доробку через призму фізичної економії. З'ясовується їх посередність, наслідком чого стає зазначена ворожість чи, принаймні, індиферент­ність до фізичної економії.

Тому в ситуації, що склалася у національній та світовій еконо­мічній науці, С. А. Подолинський залишається одним із небагатьох, хто не лише своєчасно помітив згадану кризу, усвідомивши її руйнівну суть, але й окреслив найсуттєвіші точки економічного знання, в яких має відбуватися подолання кризи. Відтак у проханні С. А. Подолинського до К. Маркса висловити думку щодо "спроби погодити додаткову працю з пануючими фізичними теоріями" [11, с. 64], викладеному у листі 8 квітня 1880 p., слід вбачати не стільки схиляння перед авторитетом К. Маркса, скільки, навпаки, прагнення узгодити політичну економію з фізичною, що у подальшому виявилось у підпорядкуванні теорії трудової вартості енергетичній теорії.

Очевидно, завдяки такому встановленню пріоритету фізичної економії над політичною і було покладено початок подоланню кризи економічної думки, у чому слід вбачати один із проявів геніальності С. А. Подолинського. Бо коли у серпні того ж 1880 p. він надрукував стислий франкомовний варіант своєї праці у паризькій "La Revue Socialiste", вже в перших рядках стверджуючи, що "ніщо не створюється людською працею" [12, с. 153], то цим ще раз засвідчив власну переконаність у правильності написаного в квітні.

Зіткнення позицій С. А. Подолинського і К. Маркса стало одним із найгостріших у світовій економічній науці особистісних проти­стоянь визначних представників конкуруючих наукових шкіл. Ще характернішою ознакою цього зіткнення було те, що вже тоді окреслилась перевага фізичної економії, якої у подальшому, на жаль, не вдалося своєчасно відстояти та втілити... Передчасна смерть українського мислителя обірвала принципово новий ступінь розвитку національної та світової школи фізичної економії.

Відсутність у тогочасній Україні та за її межами однодумців, спроможних продовжити ідеї С. А. Подолинського, неаргументоване заперечення цих ідей ортодоксальними доктринерами від науки, тенденційна політизація і тривале знаходження економічної думки в полоні тоталітарної системи та інші деструктивні фактори уповільнили розвиток не лише заснованої С. А. Подолинським школи, яка щойно почала формуватись, але й фізичної економії та економічної теорії загалом.

Водночас існують ґрунтовні підстави для подолання кризи. Серед них насамперед слід назвати світоглядну перевагу парадигми С. А. Подолинського як найважливішої складової новітньої фізичної економії, та одночасний крах "всеперемагаючого учення", яке уособлювала доктрина К. Маркса.

Вельми важливим є й те, що С. А. Подолинський встиг залишити начерк механізму "розблокування" кризи. Стисло, але наочно він виклав його на прикладі формулювання дефініції праці, до якої прийшов за наслідками аналізу поглядів Ф. Кене та А. Сміта як фундаторів фізичної та політичної економії.

Вказуючи, що "Кене має рацію, коли говорить, що праця не виробляє реального багатства, бо не створює речовини; але точно так само має рацію і Сміт, оскільки... задоволення наших потреб за допомогою споживання попередньо збереженої енергії здійснюється тільки працею" [11, с. 251], С. А. Подолинський сформулював власне визначення праці. Сьогодні це треба розуміти як усвідомлення виходу з кризи, який мислитель вбачав в узгодженому синтезі надбань світової фізичної та політичної економії.

Відтак подолання кризи потребує узгодженості між цими ключо­вими складниками економічної думки. Подальший розвиток економіч­ного знання і суспільно-господарський прогрес загалом забезпечувати­ме лише такий їх синтез, який базується на підпорядкуванні політичної економії фізичній. Натомість усілякі спроби "перевертання" цієї підпорядкованості, свідоме та несвідоме "утискання" фізичної економії чи намагання розвивати економічну думку "наосліп" і надалі утримуватимуть її у полоні кризи.

...Таким чином, має місце певна парадоксальність існуючої ситуації: з одного боку, існує новітня українська школа фізичної економії, здобутки якої понад століття de facto є дороговказами прогресу, а з іншого, нація і людство, не усвідомлюючи цього, перебувають у стані тривалої кризи, що загрожує глобальним колапсом. Як подолати цю суперечність і що робити для її усунення?

Потрібні масштабні державницькі дії щодо розвитку і поширення ідей національної школи фізичної економії, що забезпечували б її світову пріоритетність, якої вона досягла ще 120 років тому і завдяки своїм добровільним захисникам зберігає до цього часу. Необхідне нагальне розроблення цільової загальнонаціональної програми, втілення якої передбачало б зобов'язання держави та суспільства виконувати роботу, яку досі аскетично покладають на себе поодинокі і найбільш відважні дослідники.

Стає вкрай нагальним утвердження ідей української наукової школи фізичної економії у кількох вимірах, найважливішими з яких є:

концептуальний вимір, що передбачає створення та розвиток низки теорій, як наприклад, загальна теорія фізичної економії, теорія екологічно та соціально орієнтованої ринкової економіки, економічна теорія сталого розвитку, монетарна теорія фізичної економії тощо, а також модифікація положень вже існуючих концепцій і теорій (концепцій багатства та економічного зростання, інституційних, управлінських та інших теорій), поглиблення аналізу порушених С. А. Подолинським проблем у контексті забезпечення адекватності відбиття процесів розвитку цивілізації економічною думкою.

Першочергового розв'язання на викладених засадах потребує блок економічних та екологічних проблем, які є наслідком недолугого господарювання і мають вирішуватися на основі фізичної економії, що керується природними законами і передбачає "вписування" економіки у природу, а не "завоювання" природи. Розв'язання проблем, які є суспільно-політичними (в тому числі управлінські, похідні від них інституціональні проблеми тощо), має спиратися на новітню політичну економію, яка повинна випливати з фізичної;

освітньо-виховний вимір, що охоплює розроблення принципово нових освітніх моделей, адекватних викликам XXI століття, та запровадження у сферу навчальних закладів усіх рівнів нових навчальних програм, що ґрунтуються на викладених засадах і розвивають їх. З метою пришвидшеного формування критичної маси тих, хто втілюватиме ідеї С. А. Подолинського та його послідовників, потрібна радикальна реформа освітніх програм з економічної теорії та історії, прикладних економічних та дотичних до них навчальних дисциплін.

Рішучим кроком до подолання кризи має стати протидія "розпо­рошуванню" знань та згуртування вчених, що створюють їх, довкола української школи. Зусилля кращих українських та світових дослідни­ків мають бути зосереджені над вирішенням найважливіших проблем;

практично-прикладний вимір, що передбачає розроблення на вказаній концептуальній основі конкретних сценаріїв «вписування» господарських систем у природну сферу, формування антикризових стратегій, досягнення економічного зростання, запровадження моделей сталого економічного розвитку та ін.

Необхідно, аби світ почув і дізнався про новітню українську еко­номічну школу, оскільки поряд із самооцінкою об'єктивною потребою стає оцінка ззовні. Потрібно активніше репрезентувати світовому спів­товариству здобутки української школи фізичної економії, аби воно могло неупереджено поцінувати їх. Це слід робити так, як чинять країни, що дбають про захист і поширення власного інтелектуального надбання.

Передовсім потрібно здійснити академічні видання українською та іноземними мовами ключових праць представників національної наукової школи, неупереджено інтерпретуючи їх як внесок у світову економічну думку, що досі не має аналогів.

Водночас суто гуманітарні питання (включно з написанням публіцистичних, літературно-художніх та інших творів, теле- та радіопередач про представників національної наукової школи фізичної економії) теж мають вирішуватися на викладених засадах з метою поширення наукових здобутків в Україні та світовому співтоваристві.

Україна повинна ініціювати розгортання міжнародних наукових досліджень з фізичної економії та забезпечувати їх практичне впровад­ження. Зокрема, для ООН, урядових і неурядових організацій слід виконати низку ґрунтовних доповідей, що базуються на досягненнях української наукової школи. Треба започаткувати систематичне проведення в Україні наукових форумів з проблем фізичної економії.

Найближчим завданням є оприлюднення ініціатив України до 10-ї річниці Конференції в Ріо у порядку підготовки до проведення у 2002 p. Всесвітнього Самміту ООН у Йоганнесбурзі (ПАР). Для того, щоб цей Самміт завершився ухваленням документів принципово нового концептуального і конкретного екологічного та економіко-правового характеру, в їх основу мають бути покладені досягнення української наукової школи фізичної економії.

 

2.2. Формування новітньої економічної парадигми
і перспективи розвитку української наукової школи
фізичної економії

Незважаючи на те, що упродовж тривалого часу світоглядний по­тенціал фізичної економії залишається недостатньо реалізованим, саме вона покликана стати тим компонентом національної та світової думки, якому у майбутньому має належати пріоритетне місце у складі еконо­мічного знання. З огляду на об'єктивну потребу набуття фізичною еко­номією визначальної ролі в структурі економічної теорії, з'являється необхідність окреслення перспектив її подальшого розвитку.

Первинність фізичної економії як складової економічної думки та її світоглядний характер є чинниками, які спричиняють суттєвий вплив на інші компоненти не лише економічного, а й гуманітарного знання, що обумовлюватиме його трансформацію у найближчій та віддаленішій перспективі. Слід вести мову про кілька етапів розвитку та перетво­рення фізичної економії в дедалі узагальненішу сукупність економіч­них та економіко-філософських знань.

Першим етапом є становлення і розвиток наукової школи власне фізичної економії. Започаткована французькими фізіократами у другій половині XVIII ст., а через століття продовжена С. А. Подолинським, школа фізичної економії з 80-х років XIX ст. існує як українська школа. З огляду на відсутність аналогів упродовж більше ста років вона водночас є і світовою науковою школою.

З позицій захисту національних інтересів України у сфері власно­го інтелектуального надбання пріоритетним завданням стає подальший розвиток цієї школи та поширення її здобутків на світове співтова­риство. Необхідно утверджувати та зміцнювати національну школу з метою згуртування довкола неї такої критичної маси зарубіжних прихильників, яка б невдовзі засвідчила формування світової.

Другим етапом має стати розвиток новітньої економічної школи, яка відповідно теж повинна формуватися спочатку як національна, а надалі — як світова. Причому новітньою слід вважати економічну школу, що базується на такій субординації знань, згідно з вимогами якої політична економія підпорядковується фізичній.

Ця субординація важлива тим, що її досягнення стане передумо­вою подальшого розвитку економічного знання. В Україні дотримання цієї субординації свідчитиме про створення новітньої національної економічної школи. Надалі, коли ідея такого підпорядкування знайде поширення поза Україною, здобувши достатню чисельність прихильників в інших країнах, можна буде вести мову про новітню світову економічну школу.

Третій етап передбачає розвиток новітньої економіко-філософ­ської школи — української та світової. Відповідно новітньою буде економіко-філософська школа, що базуватиметься на системі знань, світоглядним "ядром" якої стане фізична економія, а решта знань (політологічних, юридичних, соціологічних та інших) випливатиме з її засад та/чи підпорядковуватиметься цим засадам.

Об'єктивними підставами для того, щоб така школа була започат­кована саме в Україні, є наявність визначних інтелектуальних досягнень, які не повинні обмежуватися національними рамками. Українська нау­кова школа фізичної економії покликана відігравати роль своєрідного центру модифікації дотичних до економіки знань.

При цьому мають бути плідно використаними унікальні світоглядні досягнення одного із видатних сподвижників національної школи акад. В. І. Вернадського. Гармонійне поєднання його біосферної та ноосферної концепції з засадничими положеннями фізичної економії мусить стати основою новітньої української економіко-філософської школи. Концептуальні засади світоглядної системи М. Д. Руденка, що викладені в його працях "Гносис і сучасність" та "Енергія прогресу", теж є ґрунтовними передумовами такої трансформації.

Відтак важливим засобом розвитку і поширення ідей фізичної економії доречно вважати стратегію "активної експансії", найважливі­шими напрямками втілення якої мають стати:

— синхронізація описаного трансформаційного процесу, цебто одночасне перетворення школи фізичної економії у новітню економічну та економіко-філософську школу;

— його багатовекторність, яка передбачає можливість узгодже­ного здійснення такої трансформації у багатьох країнах світу.

Описані перспективи розвитку української та світової еконо­мічної думки є "прообразом" можливого досягнення у найближчому часі чи віддаленішому періоді підпорядкованості усього чи принаймні найвизначальнішого для людського прогресу знання світоглядним засадам фізичної економії.

З погляду збереження національних інтелектуальних здобутків вкрай важливо, аби кожен з описаних етапів розвитку цієї школи був започаткований в Україні, а надалі поширювався серед світового співтовариства. Потрібні послідовні і наполегливі державні заходи, спрямовані на розвиток та поширення ідей національної школи фізичної економії, що забезпечували б її світову пріоритетність, якої вона досягла понад століття тому і зберігає до цього часу.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.184.215 (0.011 с.)