Парадигма С. А. Подолинського і започаткування української наукової школи фізичної економії

Визначальним кроком у розвиткові фізичної економії на теренах України стали дослідження українського вченого та громадського діяча С. А. Подолинського (1850–1891), насамперед його наукова розвідка "Праця людини та її відношення до розподілу енергії" (1880).[1] Час підтвердив оригінальність ідей, окреслених у цій роботі, яка за своїм новаторським характером є визначним досягненням національ­ної і світової науки.

Прикметно, що автор розцінював її "не більш як вступ до докладні­шого і фактичного розгляду порушених питань" [11, с. 281]. У той же час вона містить низку принципово нових парадигм в інтерпретації найважливіших аспектів суспільних, економічних та енергетичних процесів. Навіть назва роботи С. А. Подолинського є свідченням унікального за лаконічністю викладення новітніх методологічних засад дослідження, які пізніше були названі системним підходом.

Складовими вибудуваної ученим системи є суб'єкт, об'єкт та взаємодія між ними. Універсальність цих складових дозволяє опису­вати з їх допомогою буття окремих індивідів та Всесвіту загалом.

Ключовим елементом системи є такий об'єкт, як енергія. Дослід­жуючи його, С. А. Подолинський виходив з того, що сума вселенської енергії є незмінною величиною, у той час, як в окремих частинах Всесвіту енергія розподілена нерівномірно, що спричиняє тенденцію до повсюдного її урівноваження та поступового розсіювання.

Інтерпретуючи енергію як світову константу, український мисли­тель показав спроможність людини впливати на її рух та нагромаджен­ня. Учений довів, що наділений інтелектом суб'єкт, який усвідомлено протидіє ентропійним процесам, спроможний запобігти марнуванню енергії. Зважаючи на те, що таким суб'єктом у його дослідженні є кожна окрема людина і людство загалом, можна вести мову про новітню інтерпретацію С. А. Подолинським людської сутності, а саме — про розгляд людини як космічної істоти, здатної збільшувати обсяги енергії на поверхні Землі.

Винятково цінним науковим здобутком С. А. Подолинського є тлумачення взаємодії між суб'єктом та об'єктом. Методологію дослідження цієї взаємодії можна помітити у назві вказаної публікації. З одного боку, йдеться про розподіл — похідний від енергії як об'єкта елемент системи. З іншого, ґрунтовно досліджується праця, тобто складова системи, похідна від людини як суб'єкта взаємодії.

Відтак ключовим важелем впливу людини на енергетичні потоки стає відношення людської праці до розподілу енергії. З точки зору мож­ливостей нагромадження енергії існують два типи такого відношення:

сприятливе — коли на прикладі хліборобів, ремісників тощо, цебто на рівні, який зараз іменується мікроекономічним, чи на прикладі Франції, тобто у макроекономічному вимірі, розкривається роль праці для забезпечення індивідуального чи суспільного збагачення та еконо­мічного зростання;

несприятливе — описане С. А. Подолинським у передостанньому розділі його роботи і потрактоване вченим як розкрадання енергії.

Окремої уваги заслуговує новизна тлумачення категорії «праця», винесеної С. А. Подолинським на перше місце у назві його роботи. Адже твердження про те, що «нічого не створюється людською працею» [12, с. 153], містить у собі концептуальну сутність започатко­ваної С. А. Подолинським парадигми, яку більшість не лише практи­куючих, але й теоретизуючих економістів понад століття неспроможні або не наважуються осягнути.

С. А. Подолинський показав, що нагромадження енергії на земній поверхні можливе завдяки усвідомленій і корисній праці, яка розкри­ває сутність вказаної взаємодії. Власне визначення праці він сформу­лював за наслідками прискіпливого аналізу наукових досягнень свого часу. Учений аргументував, що корисною можна вважати лише ту пра­цю, результатом якої є збільшення енергетичного бюджету Землі [11, с. 281]. Він виокремив два види праці: ту, що забезпечує нагромаджен­ня енергії безпосередньо, і ту, що сприяє цьому опосередковано, вбері­гаючи енергію від розсіювання. Разом з тим вчений зробив застере­ження про те, що людина своєю працею не створює ні матерії, ні енергії.

Суттєвим внеском С. А. Подолинського у національну та світову науку стало створення ним нової парадигми цивілізаційного розвитку. Здійснюючи своє дослідження у цьому контексті, вчений використав новаторський підхід, концептуальна сміливість якого навіть у наш час викликає захоплення.

Віддаючи належне проблемам, які зараз іменуються глобальними, він у своїх дослідженнях пішов значно далі в їх аналізі. Те, що на початку свого дослідження С. А. Подолинський торкнувся збереження та розсіювання енергії у Всесвіті, дає підстави вести мову про галактичний його контекст, а, значить, про такий рівень отриманих українським мислителем наукових результатів, який залишається неперевершеним.

Розгляд Землі як невід'ємної складової Сонячної системи дозво­лив ученому процес господарювання на планеті трактувати, по суті, як економіку Космосу. На жаль, ніхто з його сучасників не виявився спроможним осягнути геніальність зробленого С. А. Подолинським відкриття, а серед теперішніх інтелектуалів на це відважуються лише поодинокі сміливці.

Унікальними слід вважати перспективи застосування відкритого українським ученим підходу у прикладних цілях. Адже якщо француз Ф. Кене зробив важливий внесок у розвиток економічної науки, ство­ривши знамениту «Економічну таблицю», то українець С. А. Подо­линський гідно розвинув ідеї фізичної економії, запропонувавши "енергетичний бюджет людства". Першим запровадивши в науковий обіг згадане поняття, він водночас заклав основи методології того, що нині іменується аналізом глобального рівня господарювання.

Зроблені С. А. Подолинським узагальнення доречно розцінювати і як фундамент для принципово нового тлумачення сутності та структури процесів відтворення. Надзвичайно продуктивною, хоча досі майже не поцінованою, є започаткована вченим теорія розподілу, яка базується на сформованих ним світоглядних засадах.

Оригінальність пропонованого підходу полягає в тому, що С. А. Подолинський розкрив можливості принципово нового застосування поняття «розподіл» до процесів і явищ, які відбуваються в енергетичному бутті землян. Завдяки цьому він став одним із перших, хто розглянув сутність розподілу у масштабах галактики. «Опредметивши» його, вчений описав розподіл енергії, дослідив циркулювання енергетичних потоків у космічному просторі, в тому числі на поверхні Землі як одній з планет Сонячної системи.

Цей аспект доробку С. А. Подолинського є настільки парадиг­мальним, що потребує розгляду всіх підрозділів суспільного відтворення у планетарному та надпланетарному вимірах за подібною концептуальною схемою. Адже "розподіл енергії" як одне з ключових понять, винесених у назву його геніальної праці, за аналогією вимагає вести мову і про інші складники енергетичного відтворення, насамперед виробництво, видобуток, обмін, споживання та ін.

С. А. Подолинського слід вважати передвісником принципово нових підходів до теорій економічного зростання, інституціональних та інших теорій. Причому найсуттєвішим його доробком є відкриття антиентропійних функцій індивідів та суспільних інститутів, праця яких забезпечує, з одного боку, нагромадження енергії, а з іншого — її захист від розсіювання. Відповідно це дає підстави вести мову про внесок С. А. Подолинського в обґрунтування теоретичних засад суспільно-господарського прогресу.

У цьому контексті стає визначальною порушена С. А. Подолин­ським ідея індивідуального та суспільного збагачення, яке може досягатися завдяки акумулюванню сонячної енергії, її «зв'язуванню» у різноманітних формах, ґрунтовну класифікацію яких вчений запропонував більше ста років тому, проте вона залишається практично не використаною. Зокрема, він аргументовано довів, що правильне землеробство є найліпшим видом корисної праці, яка збільшує збереження сонячної енергії на земній поверхні. Відтак істинним збагаченням людини як космічної істоти може бути і насправді є тільки той обсяг сонячної енергії, який вона спроможна вловити, зберегти і використати для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб.

Натомість людська діяльність, пов'язана з використанням створеної природою енергії, вже нагромадженої на Землі у вигляді живої речовини, покладів енергоносіїв та інших корисних копалин, є протилежним явищем, цебто збідненням чи навіть пограбуванням нащадків, а з погляду вічності — самообкраданням людства, що майже впритул підвело його до омніциду. Отже, за С. А. Подолинським, людська діяльність, пов'язана з використанням дарованих природою корисних копалин, може бути економічно та екологічно виправданою тоді, коли їх поклади використовуються з метою нагромадження енергії на земній поверхні та запобігання її ентропії.

Дослідження українського вченого містить результати, які треба покласти в основу сучасної парадигми управління енергетичними про­цесами. С. А. Подолинський дав принципово нове тлумачення цільо­вих орієнтирів та обмежуючих параметрів, які людство має чітко усвідомлювати з метою прогнозування, планування та інших форм ці­лепокладання. Очевидно, вчений вважав ці положення найважливі­ши­ми, викладаючи їх у формі узагальнених висновків свого дослідження.

Досить показовим є завершення тексту його наукової розвідки. "Головною метою людства у праці, — зазначив мислитель, — повинно бути абсолютне збільшення енергетичного бюджету" [11, с. 282]. Що стосується межі "найвигіднішого нагромадження енергії на Землі", то цією межею, за твердженням С. А. Подолинського, є "тільки абсолютна кількість енергії, що одержується від Сонця, та органічних матеріалів, що знаходяться на Землі" [Там само].

Надзвичайно драматичною виявилась колізія, пов'язана з дослід­женням обліку енергетичних процесів. Ф. Енгельс, не бажаючи зрозу­міти С. А. Подолинського, наукові результати якого руйнували доктрину його соратника К. Маркса, відкинув "справжнє відкриття" українського вченого з огляду на складність... підрахунку нагромад­жуваної та використовуваної сонячної енергії.

Заперечення Ф. Енгельса було алогічним, воно базувалося на відкиданні основного з огляду на тимчасову відсутність похідного: адже відкриття українського вченого Ф. Енгельс назвав помилковим з обставин тогочасної відсутності адекватної облікової методології та інструментарію підрахунку енергетичних процесів [13, с. 8]. Тим не менш, зроблені Ф. Енгельсом оцінки стали вироком як для С. А. Подолинського, життя якого невдовзі обірвалося, а ідеї — проігнорованими, так і для його Батьківщини та людства загалом.

З'ясування істинного місця С. А. Подолинського серед найпоміт­ніших постатей української і світової науки, а особливо — перспектив використання його ідей задля національного та загальнолюдського прогресу слід здійснювати, спираючись на виокремлення фізичної економії з масиву світових економічних знань. Завдяки цьому можна досягти неупередженості аналізу та усвідомлення перспективності використання інтелектуальної спадщини українського мислителя [14].

Насамперед, українець С. А. Подолинський є тим подвижником у світовій науці, який продовжив "естафету" фізичної економії, розви­нувши та піднісши її на принципово новий рівень. І якщо Кене та його однодумці доводили, що одержуваний людьми додатковий продукт породжується лише землею, то С. А. Подолинський пішов значно далі фізіократів у своїх висновках, залучаючи сучасні йому наукові результати. Він виводив ці висновки із досліджень фотосинтезу — природного процесу, завдяки якому досягається приріст органічної речовини на поверхні Землі.

Водночас С. А. Подолинського слід вважати фундатором новітньої національної наукової школи фізичної економії. Розробки українського вченого суттєво розвинули ідеї його зарубіжних попередників, а пізніше знайшли продовження у працях наших співвітчизників.

Вельми важливим кроком у розвиткові цієї школи стала діяльність засновника Української академії наук В. І. Вернадського (1863–1945), який своїм найближчим науковим попередником називав якраз С. А. Подолинського. Запровадивши у науковий обіг категорії живої ре­човини, біосфери і ноосфери, створивши новітню світоглядну систему, парадигму змісту і структури знань, академік В. І. Вернадський, як модерний мислитель, підніс здобутки української наукової школи на вищий щабель світового визнання.

Істотним внеском у розвиток національної школи фізичної економії є доробок сучасного українського мислителя М. Д. Руденка. Ним створена оригінальна концепція, яку доречно назвати фізичною економією Всесвіту. Вона є новою економіко-філософською системою, що охоплює гуманітарні і природничі знання.

Започаткована С. А. Подолинським українська школа фізичної економії зі 120-річною історією досі не має рівних собі аналогів, що дозволяє вважати її новітньою світовою науковою школою.

Інтелектуальне надбання С. А. Подолинського та його послідов­ників в Україні і за її межами набуває дедалі більшого значення для розвитку національної та світової наукової думки, створюючи новітню економіко-філософську парадигму та уособлюючи істотний світо­глядний крок на шляху осмислення глибинної сутності буття та суспільно-господарського прогресу. [15, с. 102]. Спираючись на розроблені ними підходи, Україна спроможна вже в даний час запропонувати низку принципово нових ініціатив для розв'язання проблем, які є найактуальнішими для світового співтовариства.