Внесок М. Д. Руденка у розвиток національної економічної школи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Внесок М. Д. Руденка у розвиток національної економічної школи



Економіко-філософська система українського вченого і письмен­ника М. Д. Руденка (нар. 1920 p.) є суттєвим внеском у розвиток як фізичної економії, так і сучасної економічної та наукової думки загалом [16]. Поштовхом до її створення стала критика сталінізму, з якої розпочалася докорінна світоглядна трансформація М. Д. Руденка як мислителя і правозахисника. Усвідомивши спадкоємність насаджуваних догм та намагаючись здолати упереджене ставлення до них, вчений від критики сталінізму перейшов до ленінізму, від ленінізму — до марксизму, а відтак — до теоретичних витоків, на яких вони, в кінцевому рахунку, ґрунтувались, зокрема, до смітівської економічної доктрини.

Критичний аналіз дав змогу М. Д. Руденку пізнати, висловлю­ючись назвою однієї з його економічних праць, всю «силу і слабкість Адама Сміта» [ 4, с. 498 ]. У свою чергу це дозволило йому прийти до висновків про системний характер світоглядного краху та хибність концептуальних джерел цих догм. Стало зрозумілим, що політична економія як наука руйнується. Постало завдання знайти «природні закони в економічному житті» [4, с. 108], яке вимагало використання не запозиченого, а власного вчення.

Відтак свою економіко-філософську систему, яка охоплює такі основоположні праці, як "Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту)" та "Енергія прогресу", мислитель вибудовує на засадах синтезу знань, охоплюючи філософію, економіку, космологію, фізику, математику та ін. [17, с. 81].

Він доводить нагальність відновлення порушеного синтезу Знання, яке у своїй першооснові було, а тому і мусить залишатися єдиним. Відроджена М. Д. Руденком парадигма фізичної економії є прикладом започаткування єдності того сегмента знання, яке окреслює економічний аспект суспільного та загальноцивілізаційного буття.

Підхід М. Д. Руденка до оцінки економіко-філософських надбань принципово відмінний від існуючих підходів. Він оцінює світоглядні та економічні доктрини, особливо ті, що вважаються визначальними для суспільно-господарського розвитку, не як догми, яких треба сліпо дотримуватися, а як інструменти. Адже, залежно від використання соціально-політичними силами, ці інтелектуальні надбання можуть бути не лише сприятливими, але й індиферентними, а також несприятливими чи навіть руйнівними, заперечуючи цивілізаційний прогрес або відкидаючи окремі країни чи світове співтовариство загалом на шлях регресу, що наочно засвідчує сучасне розгортання глобальної кризи.

М. Д. Руденко наголошує, що в його працях розглядається «енергетика суспільства, а не політичні аспекти суспільного життя... Що ж до самої політики, то вона... повинна формуватися на основі законів природи, а не навпаки» [4, с. 82]. Тому фізичну економію слід сприймати як основу, на якій має ґрунтуватися політична економія та прикладні економічні науки.

Істотною особливістю економіко-філософського доробку М. Д. Руденка є те, що він розвиває ту царину наукової думки, дотри­мання критеріїв якої забезпечує вихід України та світового співтова­риства на шлях поступу. Дотичність його праць до ідеї прогресу, яка впродовж сотень років залишається невирішеною, стаючи надзвичайно актуальною зараз, на межі тисячоліть, вивищує М. Д. Руденка у когорту мислителів, що ставлять собі за мету її розв'язання.

Відтак економічні студії М. Д. Руденка, що розпочались із прагнення віднайти рушійну силу цивілізаційного поступу, підвели його до пошуку відповіді на основне питання економії як науки, яке полягає у виявленні джерела прогресу.

Ключовою категорією, що пронизує створену мислителем науко­ву систему, стає енергія прогресу. У одному з визначень М. Д. Руденка енергія прогресу — це абсолютна додаткова вартість, джерелом якої є космічне випромінювання, а її здобуття людьми можливе завдяки використанню фотосинтезу. Формулювання цієї категорії є методоло­гічною базою, на якій побудована світоглядна конструкція фізичної економії, що охоплює як вже існуючі, так і самостійно відкриті вченим категорії і закони.

Творчо інтерпретуючи єдність фізичного і духовного, М. Руденко будує цілісну архітектуру Всесвіту та «вписує» в неї людину. Ідея їх спорідненості дозволяє йому стверджувати, що подібно до людини Всесвіт теж має власний Орган Синтезу.

Поєднання гностичного з фізичним приводить М. Д. Руденка до висновку про матеріальність Бога, якого він ідентифікує із Всесвітом як Суб'єктом. З онтологічної точки зору цей справді новаторський підхід позбавляє аргументації і псевдоматеріалістів, і псевдоідеалістів. Як стверджує мислитель, пантеїзм саме через те і є справжнім теїзмом, що визнає Богом Всесвіт як ціле. Це дозволяє М. Д. Руденкові продов­жити новітнє осмислення започаткованого С. А. Подолинським дослід­ження енергетичних аспектів взаємодії між суб'єктами та об'єктами. Адже коли енергія розглядається як об'єкт, то це не виключає, а навпаки, передбачає і протилежне, тобто розгляд енергії як прояву впливу суб'єкта, що діє на людину. Такий світоглядний підхід є правомірним з позицій введеної М. Д. Руденком категорії «Духоматерія».

Отже, не тільки людина як суб'єкт впливає на енергетичні потоки, а насамперед Духоматерія за допомогою енергії діє на людину, забезпечуючи або ж, навпаки, унеможливлюючи людське існування. З огляду на це енергія і повинна розглядатися як прояв дії впливу Суб'єкта (Першотворця).

Натомість людину у цій системі слід розглядати і як об'єкт, що знаходиться під безпосереднім впливом енергії Космосу, яка є продуктом діяльності Першотворця. Відтак взаємодія елементів системи має не лише прямий вплив (коли людина діє на енергетичні потоки), але і зворотний (коли стає визначальним вплив Духоматерії через енергію Космосу на людину).

Таким чином, досліджуючи витоки загальнолюдського поступу, мислитель усвідомлено приходить до Бога як до першоджерела і рушійної сили прогресу. У цьому варто вбачати істотну сторону інтелектуальних здобутків М. Д. Руденка у царині сучасного знання про світ і реальність.

З іншого боку, якщо Бог — це Всесвіт і Природа, то пошана до Бога — це ставлення до природи як до святині. Відтак надзвичайно важливий аспект фізичної економії в інтерпретації М. Д. Руденка полягає і в тому, що вона стає новітнім концептуальним ключем роз­в'язання екологічних проблем, які, загострюючись, ставлять на порядок денний питання вже не прогресу, а, щонайменше, виживання людства.

Адже дедалі поширенішими стають розмови про ймовірність самознищення людства внаслідок техногенного, біогенного чи іншого рукотворного тотального руйнування біосфери. М. Д. Руденко теж вказує на цю загрозу, проте обґрунтовано відкидає твердження про безальтернативність омніциду за умови використання ідей фізичної економії.

Він описує можливість і необхідність виходу людства із цієї пастки, чим засвідчує вже не лише власний, а загальнолюдський, цивілізаційний оптимізм. Більш того, мислитель з переконаністю веде мову про безсмертя людства: «...немає небезпеки, що колись увірветься фотосинтез....Отож ніщо не заважає утвердженню нашого безсмертя, окрім нашого незнання» [4, с. 497]. Відтак намагання М. Д. Руденка «вписатися» у природу стає визначальним на противагу технократизму, який загрожує людству омніцидом.

Прикметною особливістю його дослідницької методології є обрання позиції у методах пізнання. М. Д. Руденко показує, як індук­тивна чи дедуктивна спрямованість пізнання визначає переважання гносеологічного або онтологічного підходу. Він доводить, що пізнання реальності повинно базуватися на метафізичних (онтологічних) засадах. Його слід починати від Субстанції, навіть коли вона ще невідома досліднику.

Відтак вельми цінним з онтологічних та прикладних міркувань наслідком досліджень М. Д. Руденка є знаходження енергетичного джерела, яке стоїть в основі фотосинтезу. Цим джерелом він вважає Світову Монаду (Духоматерію). М. Д. Руденко тлумачить додаткову вартість як її прояв, розмежовуючи на абсолютну (яка і є енергією прогресу) та відносну. Висновок про те, що джерелом абсолютної додаткової вартості є не Земля з її надрами і навіть не Сонце, а Світова Монада як Творець Світла, цебто Першотворець, стає парадигмальним для побудови новітньої економічної теорії.

Спираючись на такі філософські засади, М. Д. Руденко виводить формулу енергії прогресу та її основні закономірності, відкриття яких дозволяє отримати принципово нові відповіді на питання про сутність капіталу, людського прогресу та регресу в їх найглибиннішому розумінні.

Вибудувану М. Д. Руденком формулу енергії прогресу можна прийняти за критерій, що характеризує її у кількох вимірах. Загальною закономірністю є поділ енергії прогресу на 5 рівновеликих одиниць: він важливий для осягнення натурально-продуктової структури абсо­лютної додаткової вартості і стає основоположним для забезпечення її безперебійного циркулювання в економічному організмі суспільства.

Відповідно М. Д. Руденка доречно вважати автором відкриття однієї з найістотніших об'єктивних закономірностей цивілізаційного процесу. У той же час відкриті ним пропорції є гранично простими: умовна одиниця обсягу продукції, вирощеної протягом року, мусить бути розподіленою за 5-ма основними напрямками: 2/5 (у вигляді соломи і трави) — для згодовування худобі (1/5) та удобрення землі органікою (1/5), а 3/5 (у вигляді зерна) — для споживання самими виробниками цієї продукції (1/5), працівниками промисловості (1/5) та задоволення потреб держави (1/5).

Формулу енергії прогресу М. Д. Руденко конкретизує стосовно до тлумачення відкритих ним пропорцій руху нагромаджуваних сільським господарством енергетичних потоків та власної інтерпретації глибинної сутності поняття капіталу. Ґрунтуючись на засадах фізичної економії, М. Д. Руденко дає власну формалізовану модифікацію капіталу [4, с. 495]:

K = EF,

де К — капітал, Е — енергія прогресу, F — кількість ентропії.

Відтак зрозуміло, що лише 3/5 продукції аграрного сектору еко­номіки ставатимуть основою суспільно-господарського прогресу (в т. ч. 2/5 у вигляді соломи і трав та 1/5 у вигляді зерна, яке залишається у селянства), бо 2/5 у вигляді зерна споживатимуться робітниками, державними службовцями та військовими. У такий спосіб М. Д. Руденко осучаснює зроблений Ф. Кене висновок про те, що «держава й промисловість є виключно ентропійними органами суспільства» [4, с. 496].

М. Д. Руденко викладає тлумачення цієї формули і за допомогою усталених понять, вказуючи, що «капітал є абсолютною додатковою вартістю після вирахування з неї відносної вартості та державних витрат» [4, с. 495]. Він підкреслює, що виводить капітал «не з грошового обігу, а з космічної субстанції» [4, с. 496].

Отже, одна із найсуттєвіших вимог, дотримання якої перетворю­ється на запоруку суспільного (в окремій країні) та загальноцивіліза­ційного (в усьому світі) прогресу, полягає в тому, аби землеробство володіло трьома продуктово-енергетичними одиницями: в разі її порушення розпочинається регрес і занепад суспільств чи світового співтовариства загалом. М. Д. Руденко перетворює цю пропорцію у науковий інструмент потужної світоглядної та пізнавальної сили, що дозволяє осягнути глибинну сутність сприятливих, несприятливих і руйнівних тенденцій розвитку національних та світового господарств.

Економічні праці М. Д. Руденка являють собою такий внесок у надбання фізичної економії, який характеризує сучасний стан її розвитку. Ці праці створюють підґрунтя для «розблокування» тривалої кризи економічної думки та дозволяють окреслити перспективи розвитку новітньої національної та світової наукової школи.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.201 (0.01 с.)