Місцезнаходження юридичної особи

1. Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

 

Поняття та види відокремлених підрозділів господарської організації в Україні.

Право на відкриття філій, представництв та інших відокремлених підрозділів є одним з найважливіших прав, наданих законодавством юридичним особам. Воно, наприклад, закріплено в Законі України “Про господарські товариства” (ст. 9) тощо.

Відокремленими підрозділами (структурними одиницями) є філії, представництва, відділення та інші структурні підрозділи, що наділяються частиною майна господарських організацій. Вони можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку.

Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарської організації діють на підставі положення, затвердженого цією організацією.

Згідно зі ст.95 Цивільного кодексу України, філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину його функцій.

Представництво — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ст.95 ЦК).

Філії і представництва мають як подібні, так і відмінні риси.

По-перше, у філій і представництв подібне те, що вони є розташованими поза місцезнаходженням юридичної особи його відокремленими підрозділами, самі не будучи юридичними особами.

Отже, вони не мають права від свого імені здійснювати ті або інші дії, а можуть це робити тільки від імені тієї юридичної особи, що створила їх.

По-друге, і філії, і представництва не володіють необхідним для юридичних осіб ступенем майнової відокремленості. Вони наділяються майном, необхідним для здійснення ними діяльності, юридичною особою, що створила їх, що відображається не на самостійному, а на окремому балансі.

По-третє, зближає філії і представництва і те, що вони повинні бути зазначені в статуті юридичної особи, що створила їх, діють на підставі Положення про філію (представництво), що затверджується юридичною особою, а їхні керівники призначаються цією самою юридичною особою і діють на підставі довіреності.

Незважаючи на значну подібність, філії і представництва мають істотні відмінності за характером виконуваних ними дій (функцій). Філії мають право вчиняти всі ті дії (або їх частину), що здійснює відповідно до установчих документів юридична особа, яка їх створила. Наприклад, філія банку має право здійснювати банківські операції в межах, зазначених у Положенні про філію. Перелік таких дій визначається в Положенні про філію, але їхнє коло не може бути ширшим за те, що зазначене у предметі діяльності самої юридичної особи, тобто в межах її правоздатності.

На відміну від філій представництва не мають права виконувати фактичні дії, а їх компетенція обмежується лише юридичними діями — укладення контрактів, захист інтересів юридичної особи тощо. Наприклад, на відміну від філій комерційного банку його представництво не має права виконувати банківські операції, а може лише представляти інтереси банку поза його місцезнаходженням (наприклад, пропагувати послуги свого банку серед потенційних клієнтів) і захищати їх.

Для здійснення діяльності керівники філій і представництв наділяються генеральною (загальною) довіреністю, згідно з якою вони мають право укладати угоди від імені юридичної особи, що створила їх, у межах наданих їм повноважень.

Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

 

Підстави припинення суб’єктів господарювання.

Припинення суб'єкта господарювання

1. Припинення суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

2. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

3. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

4. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділу одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

5. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

6. Суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою засновників;

у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи у випадках, визначених законом.

8. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця протягом десяти робочих днів з дня внесення відповідного запису до зазначеного реєстру підлягає опублікуванню у виданні спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому зазначаються відомості з єдиного державного реєстру.

 

 

Добровільне, примусове та добровільно-вимушене припинення суб’єктів господарювання.

За ініціатором припинення підприємницької діяльності розрізняють два види припинення:

1) добровільне;

Примусове.

Добровільним вважається таке припинення підприємницької діяльності, яке здійснюється з ініціативи самого суб'єкта підприємництва, його власника (власників чи уповноважених ними органів). Юридичними підставами добровільного припинення підприємницької діяльності є:

1) рішення власника (власників чи уповноважених ними органів), інших осіб — засновників суб'єкта підприємництва чи їх правонаступників — про припинення підприємницької діяльності;

2) досягнення мети, задля якої було засновано підприємницьку діяльність;

3) закінчення терміну, на який засновувалася підприємницька діяльність;

4) визнання суб'єкта підприємництва банкрутом за його заявою.

Примусове припинення підприємницької діяльності здійснюється з ініціативи інших осіб: суду, органів держави, що здійснюють контроль за провадженням підприємницької діяльності, кредиторів суб'єкта підприємництва тощо.

Юридичними підставами примусового припинення підприємницької діяльності є:

1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

2) провадження суб'єктом підприємництва діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

4) неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

6) визнання суб'єкта підприємництва банкрутом за заявою кредиторів;

7) зловживання суб'єктом підприємництва своїм монопольним становищем чи інші порушення законодавства України тощо.

добровільно-вимушене припинення (підставою для виділення такого припинення є положення ЦК - ч. А ст. 144, ч. А ст. 151, ч. З ст. 155, відповідно до яких господарське товариство ТОВ, ТДВ, ПТ припиняється шляхом ліквідації, якщо після закінчення другого та коленого наступного фінансового року вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом); закон надає можливість товариству добровільно прийняти рішення про ліквідацію (в особі загальних зборів учасників/акціонерів), аби уникнути примусової ліквідації;