Економічні перетворення та реформи в зарубіжних країнах в післявоєнній період( 1939-1970)

1. Грошова реформа, у ході якої рейхсмарки було скасовано і кожний німець отримав по 40 дойчмарок, потім до них додали ще по 20. Половина збережень німців в банках переоцінювалася за курсом 1:10, а друга за – 1:20, грошові зобов’язання підприємств перераховувались за курсом 1:10. Також було анульовані практично всі фінансові зобов’язання установ фашистського рейху.
2. Реформа цін. Через відміну різних обмежень і адміністративного регулювання ціни досягли піку, а потім почали знижуватися у відповідності з попитом та пропозицією на окремі товари та послуги. Було ліквідовано “чорний ринок” продуктів харчування, а коливання цін чітко гармонізувалася з підвищенням заробітної плати, яка залежала тепер від зростання продуктивності праці.
3. Реформа підприємницької моделі. Основною ланкою господарства ФРН у повоєнні роки став малий та середній бізнес, а за діяльністю монополій вводився нагляд з боку держави, що викликало незадоволення основних післявоєнних товаровиробників, які прагнули до контролю над німецьким ринком.
4. Кредитна та податкова реформа, яка зробила доступними отримання кредитів під невисокий відсоток представниками бізнесу та окремими громадянами, а зниження податкового тиску сприяло підвищенню ділової активності.
5. Соціальна реформа. Її головною метою був більш-менш рівномірний розподіл соціальних благ у т.ч. безоплатна освіта, страхова медицина, довготермінова допомога по безробіттю тощо.

Інтеграційні процеси в економіці. «Спільний ринок», як форма економічної інтеграції.

Спільний ринок — третя форма економічної інтеграції — передбачає "чотири свободи", тобто вільний рух товарів, робочої сили, капіталу, а також вільне створення центрів підприємницької діяльності. Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетенні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.

Найпростішою формою економічної інтеграції є преференційна торговельна угода. Вона передбачає встановлення нижчих торговельних бар'єрів у відносинах з членами об'єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Так, наприклад, члени преференційної торговельної угоди можуть обкладати митом товари, що імпортуються в межах об'єднання, за ставкою, яка складає 50% звичайного митного тарифу.

Наступною формою інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торговельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар'єри по відношенню до нечленів об'єднання. Слід відзначити, що принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх, так і до обмеженого кола товарів.

Третьою формою інтеграційного об'єднання вважається митний союз. Це міждержавне об'єднання передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного "зовнішнього" тарифу.

Четвертим рівнем економічної інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили).

Найскладнішою формою економічної інтеграції вважається економічний союз. Він являє собою економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру.

Кожне інтеграційне угруповання являє собою певну єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме: протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни - члена інтеграційного угрупування, причому сукупний результат участі у конкретному об'єднанні може суттєво відрізнятися від країни до країни.

Монетаризм.

Ця сучасна економічна концепція є різновидом неолібералізму. В ній гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика — як найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років XX ст. (ця концепція тлумачилася у збірнику "Дослідження у галузі кількісної теорії грошей" (1956) за редакцією професора економіки Чиказького університету М. Фрідмена).

Теоретико-методологічні витоки монетаризму — ідеї представників раннього етапу меркантилізму, які обстоювали монетаризм і проголошували гроші (у XV—XVI ст. — золото і срібло) єдиною формою багатства, а державне регулювання зводили до заходів щодо надходження їх у країну і недопущення вивезення з країни.

Доповнюючи кількісну теорію грошей, М. Фрідмен та інші монетарного доводили, що зміна обсягів пропозиції грошей не лише спричиняє підвищення середнього абсолютного рівня цін, коливання товарних цін (згідно з класичною теорією), а й приводить до зміни обсягів виготовленої продукції. Це відбувається за рахунок зміни структури "портфеля активів", до якого відносять гроші, облігації, капітальні блага (машини, устаткування, споруди, матеріали), товари тривалого користування та ін. При цьому з певними застереженнями використовуються ідеї Кейнса про те, що за наявності у господарстві невикористаних виробничих потужностей і вільної робочої сили збільшення грошової маси сприяє їх залученню до процесу виробництва і зростанню реальних обсягів продукції. І навпаки, за відсутності вільних виробничих потужностей і робочої сили (або за наближення до максимальної величини їх використання) приріст грошової маси призводить до стійкого перевищення попитом пропозиції і зростання цін. Чим ближче економіка до стану повного використання ресурсів, тим більше приріст грошової маси стимулює зростання

цін, а не національного доходу. Такий підхід значною мірою збігається з кейнсіанською теорією (справжня інфляція починається, за Кейнсом, із досягненням повної зайнятості).

Новим аспектом є теза концепції монетаризму про роль інфляційних очікувань — за інфляції очікування зростання цін сприяє ще більшому їх зростанню, а не збільшенню реального доходу. У концепції монетаризму ключовим елементом є теза про високу стабільність попиту на гроші, зокрема на касові залишки (готівка плюс чекові депозити). Фрідмен називав її високо-стабільною функцією на касові залишки і протиставляв функції споживання Кейнса. Однак висока стабільність попиту на гроші не означає постійної швидкості обороту грошей, як стверджували представники класичної кількісної теорії грошей. Ця швидкість може різко коливатися в період високих темпів інфляції. З метою доведення тези про високу стабільність попиту на гроші Фрідмен запровадив у науковий обіг поняття "постійний дохід", яке є для споживачів орієнтиром у їхній поведінці (в теорії Кейнса таку роль виконує сукупний поточний дохід). На відміну від кількісної теорії грошей М. Фрідмен вивчає взаємозв'язок не грошей і цін, а грошей і доходів. Поняття "постійний (перманентний) дохід" означає, що значна частина споживання визначається не збільшенням або зменшенням рівня доходу, а стабільним для різних груп споживачів доходом, що більша частина поточного споживання не залежить від поточного доходу. На рівень постійного доходу впливають норма відсотка, ступінь надання переваги поточному споживанню перед майбутнім та ін. Зіставляючи динаміку постійних доходів і грошової маси, Фрідмен дійшов висновку про швидке зростання касових залишків порівняно з доходом у тривалому періоді часу (згідно зі статистичними розрахунками, зростання доходів на один пункт супроводжується збільшенням потреби у грошах на 1,8 одиниці).

 

Теорія економіки пропозиції

Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанськоЇ теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва “економіка пропозиції” є похідною від головної ідеї прихильників цієї теорії – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій економічній політиці і, в першу чергу, податковій.
Згідно з кейнсіанською теорією, як зазначалось раніше, податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати і на сукупну пропозицію. На їхню думку, збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію. Пов'язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. На їхню думку, зниження податків збільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, внаслідок чого зростуть нагромадження та інвестиції. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці, що викличе збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці.