Особливості англійської економіки в період монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція –це тип ринку, на якому за умови неоднорідноїпропозиції діє велика кількість невеликих постачальників при більшійкількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, примонополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки міжпродуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмамздійснювати сегментацію ринку. Даний тип ринку поєднує в собі риси якконкурентного (багато виробників), так і монополістичного (наявністьвідмінностей у продукції). Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості. По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованимитоварами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не єабсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту заціною значна, проте не безмежна. По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їхвласними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишитиринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими."Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна. Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає втому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''.Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являютьсобою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновськамодель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції(велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ наринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу рядупродуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стаємонополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає матичастково ринкову владу.

Хоч ринок і окремі монополістичні ознаки в тих чи інших країнах існували протягом кількох тисячоліть (з IV тисячо ліття до н.е. до останньої третини XIX ст.), але монополіс тичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання: які причини зумовили виникнення монополій?
Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази.
Узагальнений вираз ці зміни знаходили в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах. Монополії виникають не лише внаслідок концентрації ви робництва і капіталу, а й на основі централізації виробництва і капіталу. Централізація виробництва — це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовий приклад такого об'єднання — утворення акціонерних компаній.
Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Деякі монополії виникли внаслідок цілеспрямованих дій держави. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.
Акціонерна форма власності за більш як сто років свого розвитку набула надзвичайного поширення. У наш час кожне велике і навіть середнє підприємство в усіх розвинутих країнах світу Монополія — це окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.
Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворен ня — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживан ня. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.
Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.
Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений про дукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора.
Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу без посереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних ви робництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест.
Трест - це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають влас ність на засоби виробництва і виготовлений продукт, вироб ничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробниц тво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку.

 

44.кембриджська школа.економ.теорія А.Маршалла.

Теория Кембриджской школы представлена исследованиями А. Маршалла, Ф. Эджуорта, А. Пигу. Наиболее серьёзный вклад внёс А. Маршалл (1842-1924), один из крупнейших буржуазных учёных в истории экономической мысли. Его теория, основы которой изложены в «Принципах политической экономии», стала не только систематизацией и обобщением положений пострекардианской английской политэкономии, и др. течений. Она положила начало новому направлению современной экономической науки – неоклассической политэкономии.

А. Маршал, в целом разделяя методологическую систему маржинализма, внёс в неё определённое своеобразие: отказался от субъективных оценок предельной полезности в анализе цен, отведя им место одного из факторов, влияющих на спрос. Также была отклонена точка зрения английских экономистов Дж. Мак-Куллоха и Р. Торренса, видевших конечное основание цены в издержках производства.

Стараясь собрать в одно целое теорию предельной полезности и теорию издержек производства, экономисты кембриджской школы поставили вопрос так: ни спрос, ни предложение не имеют приоритета с точки зрения определения цен, являясь равноправными элементами механизма рыночного ценообразования. Поскольку вся их реформа проходила внутри маржинализма, предельные характеристики, сконцентрированные австрийцами на стороне потребления и спроса, теперь появились на стороне производства и предложения. Собираясь найти условия баланса спроса и предложения, маржиналисты широко применяли понятие рыночного равновесия. Известная ещё до Маршалла, эта категория после его работ превратилась в распространённый элемент методологии буржуазной политэкономии.

С кембриджских реформ начался повсеместный переход буржуазных экономистов на путь изучения функциональных соотношений между экономическими явлениями. Опираясь на этот принцип, А. Маршалл пытался придать свей теории практическую ориентацию, наполняя её экономико-математическими разработками конкретных проблем рынка.